3.32. Паризька конвенція з охорони промислової власності

(Paris Convention for the Protection of Industrial Property)

Ця Конвенція є цікавим  і унікальним явищем  у сфері міждер- жавних відносин. За період чинності Конвенції з карти земної кулі зникло немало держав. Виникло кілька десятків нових. Людство пережило  дві світові війни, безліч локальних,  поділ на антагоністичні воєнно-політичні угруповання, «холодну  війну»  тощо.

Паризька конвенція з охорони промислової власності була підпи-

сана одинадцятьма країнами  20 березня  1883 р. в Парижі  (Франція) У статті, що присвячена патентам, яка поміщена  на початку 23 тому (1896 р.) енциклопедії Брокгауза, відзначається, що країнами–заснов- никами  Конвенції  були: Бельгія,  Бразилія, Іспанія,  Франція, Італія, Португалія, Сальвадор, Швейцарія, Голландія, Сербія. Пізніше до них приєдналися Гватемала, Велика  Британія, США,  Туніс, Еквадор.

Конвенція кілька  разів переглядалася і уточнювалась: 14 грудня

1900  р. —  Брюссель,  2 липня  1911 р. —  Вашингтон,  6 листопада

1925  р. — Гаага, 2 червня  1934  р. — Лондон,  31 жовтня  1958 р. — Лісабон, 14 липня  1967 р. — Стокгольм.  Остання,  на даний час, зміна вносилася в текст Конвенції  2 жовтня  1979 р.

Паризька конвенція передбачає, що держави-члени можуть укла-

дати між собою окремі спеціальні  угоди. Ці угоди можуть охоплюва- ти окремі питання  промислової власності. Зрозуміло, що згадані спеціальні  угоди мають узгоджуватися з положеннями Паризької конвенції  і не суперечити  їй. Слід  запам’ятати, що країни-учасниці Паризької конвенції  утворюють Паризький Союз з охорони промис- лової власності.  За станом на 1 січня 1993 р. учасниками Паризької конвенції  були 108 держав  світу.

СРСР приєднався до Конвенції  в 1965 р. 3 цієї нагоди мала місце

постанова  Ради  Міністрів  СРСР № 148 від 8 березня  1965 р. «Про приєднання СРСР до Паризької конвенції  з промислової власності (про неї згадувалося на початку  книги). Більш  ніж через три роки після цієї дати було видано Указ Президії  Верховної Ради СРСР від

19 вересня 1968 р. «Про ратифікацію Стокгольмського акту Паризь- кої конвенції  з охорони  промислової власності  і Конвенції,  що зас- новує  Всесвітню  організацію  інтелектуальної власності».

Заявою Прем’єр-міністра України  В.Фокіна від 26 серпня  1992 р.

була підтверджена чинність на території України  Паризької конвенції.


 

Органами Паризького Союзу  є Асамблея  і Виконавчий комітет. Кожна країна–член Паризького Союзу, яка приєдналася, принаймні, до адміністративних і заключних   положень  Стокгольмського акта

1967  р., вважається членом  Асамблеї.  В чому  полягають  завдання

Асамблеї?  Насамперед це підготовка  дворічної  програми  і бюджету Міжнародного бюро щодо Паризького Союзу. Члени  Виконавчого комітету вибираються з членів Союзу. Єдиний виняток  становить Швейцарія, яка є членом як країна місцеперебування ВОІВ. На 1 січня

1993  р. членами  Виконавчого комітету  були  представники 26 дер- жав.

Конвенція становить  собою порівняно невеликий документ,  що складається з 30 статей. Паризька конвенція про охорону промисло- вої власності  має таку структуру:

Стаття  1. Утворення Союзу.  Обсяг  промислової власності

(Establishment of the Union. Scope of Industrial Property).

Стаття 2. Національний режим для осіб країн Союзу  (National

Treatment for National of Countries of the Union).

Стаття  3. Такий  самий  режим  для  певних  категорій  осіб, як  і для осіб країн Союзу (Same Treatment for Certain Categories of Persons as for Nationals of Countries of the Union).

Стаття  4. Від А до І —  Патенти,  корисні  моделі,  промислові зразки,  знаки,  авторські  свідоцтва:  право  пріоритету.  G — Патенти: розділ заявки. (A to I — Patents, Utility Models, Industrial Designs, Marcs, Inventors Certificates: Right of Priority. G — Patents: Division of the Application).

Стаття 4$bis. Патенти: незалежність патентів, одержаних  на та- кий самий  винахід у різних країнах  (Patents: Independence  of Patents Obtained for the Invention  in Different Countries).

Стаття 4$ter. Патенти: згадка про винахідника у патенті (Patents:

Mention of the Invention  in the Patent).

Стаття 4$quarter. Патенти:  патентоспроможність у випадку  об- меження  торгівлі  законом  (Patents: Patentability  in Case of Restriction of Sale by Law).

Стаття 5. А — Патенти: імпорт товарів; невикористання або не-

достатнє  використання; примусові  ліцензії.

В — Промислові зразки: невикористання; імпорт  товарів.

С — Знаки: невикористання; різні форми; використання співвлас- никами.


 

Д — Патенти,  корисні  моделі,  знаки,  промислові зразки: марку- вання.

Стаття  5$bis. Усі права  промислової власності:  пільговий  пері- од для сплати мита за підтримання прав. Патенти: поновлення (A — Patents: Importation  of Articles; Failure to Work or Insufficient Working; Compulsory Licenses.

B — Industrial Designs: Failure to Work; Importation of Articles.

C — Marcs: Failure to Use; Different Forms, Use by Co$Proprietors. D — Patents, Utility Models, Marcs, Industrial Designs: Marking ). Стаття  5$bis. Всі права  промислової власності:  пільговий  пері-

од для  сплати  мита за підтримання прав. Патенти: поновлення (All

Industrial  Property Rights:  Period of  Grace for  Payment  of Fees for  the

Maintains  of Rights; Patents: Restoration).

Стаття 5$ter. Патенти: Запатентовані пристрої, що формують частину суден, літака або наземних транспортних засобів (Patents: Patented Devices Forming Part of Vessels, Aircraft, or Land Vehicles).

Стаття 5$quarter. Патенти: імпорт продуктів  виготовлених спо-

собом, запатентованим у країні, що патентує  (Patents: Importation  of

Products Manufactured by a Process Patented in the Importing Country).

Стаття 5$quinquies. Промислові зразки  (Industrial Designs).

Стаття  6. Знаки:  умови реєстрації;  незалежність охорони  тако- го самого знаку в різних країнах (Marcs: Conditions of Registration; Independence  of Protection of Same Marc in Different Countries).

Стаття  6$bis.  Знаки:  добре  відомі  знаки  (Marcs:  Well$known

Marcs).

Стаття  6$ter. Знаки: заборони,  що стосуються  державних  емб- лем, офіційних таврів і емблем міжурядових організацій  (Marcs: Prohibitions Concerning State Emblems, Official Hallmarks, and Emblems of Intergovernmental  Organization).

Стаття  6$quarter. Знаки: передача  знаків  (Marks: Assignment  of

Marks).

Стаття 6$quinquies. Охорона  знаків, зареєстрованих в одній країні Союзу, в інших  країнах  Союзу (Protection of Marks Registered in One Country of the Union in the Other Countries of the Union).

Стаття  6$sexies.  Знаки: знаки  обслуговування (Marks:  Service

Marks).

Стаття 6$septies. Знаки: реєстрація від імені агента або представ- ника  володіння без уповноваження останнім  (Marks:  Registration  in


 

the Name  of  the Agent  or Representative  of  the Proprietor Without  the

Latter’s Authorization).

Стаття 7. Знаки:  природа  товарів, до яких  знак застосовується

(Marks: Nature of the Goods which the Mark is Applied).

Стаття 7$bis. Знаки:  колективні знаки (Marks: Collective Marks).

Стаття  8. Фірмові найменування (Trade Names).

Стаття 9. Знаки, фірмові найменування: арешт при ввезенні продуктів,  незаконно  промаркованих знаком  або фірмовими найме- нуваннями (Marks, Trade Name, Seizure on Importation,  etc., of Goods, Unlawfully Bearing a Marks or Trade Name).

Стаття 10. Неправдиві зазначення: арешт при ввезенні  товарів,

маркованих неправдивими зазначеннями їх джерела або особи воло- діння (False Indicators: Seizure, on Importation, etc., of Goods Bearing False Indications as to Their Source or the Identity  of the Proprietor).

Стаття 10$bis. Недобросовісна конкуренція (Unfair Competition). Стаття 10$ter. Знаки, фірмові найменування, несправедливі заз- начення,  недобросовісна конкуренція: санкції, право  на подання  по- зову (Marks, Trade Names, False Indications, Unfair Competition Remedies,

Right to Sue).

Стаття 11. Винаходи,  корисні  моделі, промислові зразки.  Зна- ки: тимчасова  охорона на певних міжнародних виставках  (Inventions, Utility Models, Industrial Designs. Marks: Temporary Protection at Certain International Exhibitions).

Стаття 12. Спеціальні національні служби  з промислової влас-

ності (Special National Industrial Property Services).

Стаття 13. Асамблея  Союзу  (Assembly of the Union).

Стаття 14. Виконавчий комітет.

Стаття 15. Міжнародне бюро (International Bureau).

Стаття 16. Фінанси (Finances).

Стаття 17. Поправки до статей від 13 до 17.

Стаття 18. Перегляд  статей  від 1 до 12 та від 18 до 30.

Стаття  19. Спеціальні угоди.

Стаття 20. Ратифікація країнами  Союзу або приєднання: на- брання  чинності.

Стаття 21. Приєднання країн, що не є членами  Союзу; набран- ня  чинності.

Стаття 22. Наслідки ратифікації або приєднання.

Стаття 23. Приєднання до попередніх  актів.


 

Стаття  24. Території.

Стаття 26. Денонсація (Denunciation). Стаття  27. Застосування попередніх  актів. Стаття  28. Розв’язання  спорів.

Стаття  29. Підписання, мови, функції  депозитарію  (Signature;

Language; Depositary Functions)

Стаття  30. Перехідні  положення.

Конвенція містить важливі положення, що стосуються  винаходів, товарних  знаків, промисловик зразків,  корисних  моделей, фірмових найменувань, вказівок місць походження та запобігання недобро- совісній  конкуренції.

Основні  положення Конвенції  можна  розподілити на  три  кате-

горії: національний режим, право пріоритету та загальні правила. Отже, коротко  розглянемо ці категорії.

1. Положення про національний режим, іншими словами  — «про прирівняння Конвенції» означає,  що стосовно  охорони  промислової власності  кожна  з держав–членів зобов’язана  надавати  громадянам інших держав–членів таку саму охорону,  яку вона надає своїм гро- мадянам.  Тобто  Конвенція базується на принципі  взаємного  надан- ня національного режиму.  Правова  охорона,  що надається  Конвен- цією, також поширюється і на громадян, держав, що не беруть участь в Конвенції.  Але при цьому має дотримуватися умова, що вони ма- ють місце проживання або дійсне, а не фіктивне,  промислове або тор- говельне  підприємство на території  держави–члена Конвенції.

2. Конвенцією передбачається право  пріоритету  стосовно  вина-

ходів, корисних  моделей, товарних знаків і промислових зразків. Користуючись правом пріоритету,  заявник на підставі правильно оформленої першої  заявки,  яка  була подана  в одній  з країн–членів Конвенції,  клопотати про одержання охорони  на об’єкт промислової власності  в будь-якій  іншій державі–члені. Стосовно  винаходів  і ко- рисних моделей таке клопотання має подаватися протягом  12 місяців, а стосовно  промислових зразків  і товарних  знаків  —  протягом  6 місяців  від дати подання  першої правильно оформленої заявки.  За$ пам’ятаємо: цей пільговий  строк у патентознавстві відомий  як «кон- венційний пріоритет».  Наступні заявки  в інших країнах на ці самі об’єкти промислової власності вважаються як такі, що подані на дату подання першої заявки. Іншими словами — згадані наступні заявки матимуть  пріоритет  (звідси і поняття  «право пріоритету») щодо тих


 

заявок,  які подаються  чи могли б подавитися іншими  особами про- тягом названих строків на такі самі винаходи, корисні моделі, про- мислові  зразки,  товарні  знаки.

У чому ж полягає  практичне значення  «права  пріоритету»,  яке

надається  Конвенцією? Якщо заявник хоче одержати  охорону в кількох  країнах, то йому не обов’язково подавати  негайно і одночас- но заявки  в цих країнах. Йому  надається  час подумати,  зорієнтува- тися і протягом  6 чи 12 місяців подати заявки  в тих країнах, які його цікавлять.

Наступні заявки,  що базуються  на першій заявці, не можуть бути

визнаними недійсними в результаті дій, що трапилися чи могли  б трапитися протягом  періоду конвенційного пріоритету.  Таким діями могли б бути, наприклад,  публікація відомостей про винахід чи його відкрите  для необмеженого  кола осіб використання.

Можливо,  саме завдяки конвенційному пріоритету  Конвенція існує так довго. Якби не було конвенційного пріоритету,  то ситуація  могла б бути такою. Запатентований у певній державі винахід у точному ро- зумінні слова вже не є «новим» і його можне було б вважати непатен- тоспроможним в іншій державі. І оскільки  одночасно запатентувати винахід у кількох державах  — справа непроста, то норма про конвен- ційний  пріоритет  відповідає  інтересам  заявників з країн–учасниць Конвенції.  Оскільки Конвенція вигідна всім, то вона так довго і існує.

Слід  мати  на увазі, що патентування — досить  дорогий  процес,

який  потребує  затрат  на складання заявки,  її переклад,  оплати  по- слуг патентних  повірених, сплату мита тощо. Протягом періоду конвенційного пріоритету  заявник може визначити економічну доцільність  закордонного патентування. Образно  кажучи,  — щоб не викидати  гроші на вітер.

Зрозуміло, що за цей же час можна ретельно підготувати  заявочні

матеріали  згідно з вимогами тих країн, у патентні відомства яких планується подання  заявок.  Пільга  щодо конвенційного пріоритету є особливо привабливою для тих підприємств і компаній, які актив- но провадять  патентування своїх винаходів  за кордоном.

Правило про конвенційний пріоритет  базується на засадах взаєм-

ності. Слід нагадати також про так званий  «виставковий пріоритет», передбачений статтею 11-ю Конвенції. Він означає, що винаходи, товарні знаки  та промислові зразки  охороняються від моменту роз- міщення  експонату  на  виставці  за  умови  подання  в майбутньому


 

протягом  певного строку (який не може перевищувати названі вище) заявки  на одержання патенту  чи реєстрацію  товарного  знака. Якщо пізніше буде вимагатися право пріоритету,  то патентне відомство відповідної  країни буде відраховувати строк від дати розміщення експонату  на виставці.  Слід  зробити  застереження. Конвенція має на увазі не абияку,  а офіційну  чи офіційно  визнану  міжнародну  ви- ставку, яка має місце на території  однієї з країн Паризького Союзу.

3. Щодо загальних  правил, яких мають дотримуватися всі держа-

ви–члени Паризької конвенції,  то з цієї нагоди слід відзначити такі положення.

3.1. Найбільш важливими аспектами  Конвенції  щодо патентів  є такі: Конвенцією встановлено принцип  незалежності один від одно- го патентів,  виданих  у різних  країнах-учасницях, тобто:

3.1.1. Видача чи невидача патенту на певний винахід, корисну модель, промисловий зразок  не зобов’язує інші держави  автоматич- но видавати  чи не видавати  відповідний патент.

3.1.2. Патент не може бути визнано  недійсним  в одній чи кількох

країнах  з огляду  на те, що він був визнаний недійсним  в іншій  чи інших країнах.

3.1.3. Строки  чинності  патенту  на один  і той самий  об’єкт  про-

мислової  власності  є незалежними, тобто певна держава–член не зо- бов’язана припиняти дії патенту на тій підставі, що строк його дії закінчився в іншій  державі–члені.

3.2. За винахідником зберігається право бути названим  у патенті.

3.3. Якщо продаж запатентованого виробу чи виробу, що виго- товляється запатентованим способом, підлягає  забороні чи обмежен- ням  згідно з національним законодавством, то це не визнається як підстава  для того, щоб визнати  патент  недійсним.

3.4. У певних  межах Конвенція дозволяє державам-членам зап-

роваджувати законодавчі  заходи, які передбачають  видачу примусо- вих ліцензій. Ця норма спрямована на запобігання зловживань, що можуть  виникнути в результаті  виключного  права,  яке  випливає з патенту. Наприклад, власник патенту не використовує взагалі чи використовує недостатньо запатентований винахід і не надає ліцензій іншим особам на його використання. Тобто поводить  себе приблиз- но так, як собака на сіні: і сам не гам, і іншому не дам.

У такому  випадку  компетентним державним  органом  видається

примусова  ліцензія.  Для  цього потрібно,  щоб через  3–4  роки  після


 

відсутності  промислового застосування чи його недостатності  інша зацікавлена особа подала  відповідну  заявку.  Якщо  власник  патенту обґрунтує  невикористання чи недостатнє  промислове використання свого винаходу,  то, згідно з Конвенцією,  мусить  мати місце відмова у видачі  примусової  ліцензії.

Конвенція передбачає  і анулювання (тобто  скасування) патенту.

Воно застосовується тоді, коли видача примусової  ліцензії  недостат- ня для запобігання зловживанню. У цьому випадку  діловодство,  яке спрямоване на анулювання патента, може розпочатися лише після двох років, відраховуючи від дня видачі першої примусової  ліцензії.

4. Порядок подання  заявки  і реєстрація товарних  знаків  визна-

чається  в кожній  державі–члені її національним законодавством. Це означає, що заявка на реєстрацію товарного знака, яка подається громадянином якоїсь країни–члена, не може бути в іншій країні відхилена,  а реєстрація не може бути визнана  недійсною  на тій під- ставі, що подання  відповідної  заявки,  реєстрація товарного  знака  чи продовження його чинності не були здійснені в країні походження. Можна  сказати ще й так: реєстрація товарного знака, яка здійснена в одній країні із держав–членів Конвенції,  є незалежною від можливої його реєстрації  в будь-якій  іншій країні. З цього випливає, що при- пинення  дії чи анулювання реєстрації товарного знака в одній із держав–членів не має жодних правових  наслідків  на чинність реєст- рації знака в інших державах–членах.

Припустимо, товарний  знак був належним чином зареєстрований

у країні походження. У такому випадку  він має прийматися для реє- страції  і охоронятися за своїм первісним  виглядом  в інших  держа- вах–членах. Зрозуміло, що таке можливо  за умов дотримання заяв- никами  періоду  конвенційного пріоритету.

Конвенція передбачає  випадки,  коли держави–члени мають пра-

во відмовляти у реєстрації  товарних  знаків. Зокрема, коли  така реє- страція  призведе  до порушення прав третіх осіб. Або ж коли товар- ний знак не має розрізняльних ознак чи може ввести громадськість в оману,  Зрозуміло, що держави  мають  право  відмовляти у реєст- рації товарних  знаків позначень, що суперечать  моралі і громадсько- му порядку.  Можна  здогадуватися, що в світі є як загальні  моральні цінності,  так і регіональні,  расові чи релігійні  відмінності.

Конвенція передбачає,  що коли  згідно  із законодавством якоїсь

країни  використання зареєстрованого товарного  знака  є обов’язко-


 

вим, то реєстрація може бути анульована  лише після якогось (як прийнято говорити, «розумного») строку. При цьому анулювання може  відбутися  лише  за умови,  що власник  охоронного  документа не може представити доказів, які виправдовували б його бездіяльність.

З Конвенції  випливає, що держави–члени мусять  відмовляти в

реєстрації,  а також забороняти використання товарного  знака, який є відтворенням мовним перекладом  іншого знака, що може виклика- ти плутанину зі знаком, який  уже користується в цій країні перева- гами, які надаються  Конвенцією,  та використовується для  ідентич- ної чи схожої продукції.

Конвенція забороняє реєстрацію  і використання без відповідно-

го на те дозволу державних  емблем, офіційних знаків та гарантійних чи контрольних таврів як товарних  знаків. Ця заборона поширюєть- ся також на герби, прапори, емблеми, скорочені  і повні найменуван- ня  деяких  міжнародних організацій.  Але це все може  відбутися  за умови,  що  про  згадане  було  повідомлено  через  Міжнародне бюро ВОІВ. У такому випадку Міжнародне бюро ВОІВ має можливість довести  відповідні  позначення до національних патентних  відомств.

5. Промислові зразки мають охоронятися в кожній державі–члені. Правова  охорона, згідно з Конвенцією, не може бути визнана  не- дійсною на тій підставі, що вироби, в яких  застосовуються промис- лові зразки,  не виготовляються в цій державі.

6. Статею  8 Конвенції  встановлено, що  фірмові  найменування

охороняються в кожній державі–члені і без обов’язкової подачі заяв- ки чи реєстрації  і незалежно  від того, чи є воно частиною  товарного знака. Конвенцією передбачено, що будь-який продукт, незаконно позначений товарним  знаком чи фірмовим найменуванням, підлягає арешту при його імпорті у країни–члени Паризького Союзу, в яких цей знак чи фірмове  найменування мають право на охорону згідно з законом.  Конвенція вимагає  накладення арешту  і в країні,  де було здійснене  незаконне  маркування.

7. Щодо вказівок  місць походження товарів, то Конвенція перед-

бачає, що держави–члени вживатимуть відповідних  заходів проти прямого  чи непрямого  використання неправдивих вказівок  поход- ження продукту  чи неправдивих вказівок  особи виготовника, про- мисловця чи торгівця.

8. Стаття  10-біс Конвенції  вимагає,  що держави–члени Паризь- кого  Союзу  зобов’язані  забезпечити громадянам  країн  ефективний


 

захист від недобросовісної конкуренції. Що ж таке недобросовісна конкуренція? Згідно з Конвенцією,  актом недобросовісної конку- ренції вважається будь-який акт конкуренції, що суперечить  чесним звичаям  у промислових і торговельних справах. Зокрема, забороня- ються:

— усі дії, які здатні будь-яким чином викликати плутанину щодо

підприємства, продуктів чи промислової та торговельної діяль- ності конкурента;

— неправдиві  твердження під час здійснення комерційної діяль- ності, які здатні дискредитувати підприємство, продукти  або промислову чи торговельну діяльність конкурента;

— вказівки  чи твердження, використання яких під час здійснен- ня комерційної діяльності  може ввести  громадськість в ома- ну  щодо  характеру,  способу  виготовлення чи  кількості  то- варів.

9. Згідно  з Конвенцією,  кожна країна зобов’язана мати спеціаль-

ну службу у справах промислової власності (іншими словами — дер- жавне патентне  відомство), є також центральне сховище для ознай- омлення  зацікавлених осіб з результатами інтелектуальної праці. Мається на увазі патентно-технічна бібліотека. Патентне  відомство зобов’язане видавати  періодичний бюлетень, який містить списки власників запатентованих винаходів з коротким  описом винаходів, а також репродукцію  кожного  зареєстрованого товарного  знака.

10. За винятком тих положень Стокгольмського акта 1967 р., яких

повинні дотримуватися всі держави, Конвенція надає кожній дер- жаві–члену Паризького Союзу  свободу  дій щодо національного за- конодавства з питань промислової власності. Суверенітет держави може поширюватися на визначення критеріїв  патентоспроможності винаходів, встановлення строку дії патентів  та кола винаходів, на які поширюється патентування.

Держави–члени Паризького Союзу мають право самостійно вирі-

шувати,  чи повинні  патенти  видаватися після  перевірки  заявки  по суті з метою встановлення новизни  винаходів чи без такої перевірки, тобто обмежитися лише формальною експертизою.  Країни–учасниці Конвенції  мають право вирішувати питання  про те, яким  чином  на- бувається право  на товарний  знак: шляхом  де-факто  використання товарного знака чи шляхом  реєстрації. Держави–члени Конвенції  та- кож  можуть  самостійно  вирішувати:  чи повинна  передувати  реєст-


 

рації товарного  знака  та промислового зразка  експертиза по суті чи здійснювати відповідну  реєстрацію  без експертизи.

Нарешті, Конвенція надає державам–учасницям можливість вста- новлювати  за своїм розсудом процедури діловодства і державного управління патентно-ліцензійною справою.

Кажуть,  ніби автори  Паризької конвенції  сподівалися, що наста-

не той час, коли  в світі буде видаватися єдиний  патент.  Очевидно, ця мрія здійсниться ще нескоро. Але певна дистанція  на шляху гар- монізації патентного  законодавства різних країн світу все ж таки пройдена.