3.10. Гаазька угода  про міжнародне депонування промислових зразків

(Hague Agreement Concerning the International Deposit of Industrial Designs)

Угода була укладена  в 1925 р. Переглядалася в Лондоні  в 1934 р. і Гаазі в 1960 р. Була  доповнена  «Додатковими актами»,  підписани- ми в Монако  і Стокгольмі в 1961 і 1967 роках, а також  «Протоко- лом», підписаним у Женеві  в 1973 р. В 1979 р. до тексту Додатково- го акту були внесені  поправки.

Угода відкрита  для держав–учасниць Паризької конвенції. Рати-

фікаційні  грамоти  і акти  про  приєднання здаються  на  зберігання

Генеральному  директорові ВОІВ.

Міжнародне депонування промислового зразка  може відбувати- ся безпосередньо в Міжнародному бюро ВОІВ  або ж за допомогою посередництва національного відомства  у справах промислової влас- ності держави–учасниці Угоди, яка  є країною  походження промис- лового зразка (якщо це передбачено законодавством відповідної  дер- жави). У національному законодавстві держав-членів може навіть міститися вимога  про здійснення міжнародного депонування через посередництво свого національного відомства.

У кожній державі–учасниці Угоди, яка вказана заявником, міжна-

родне депонування має ті самі наслідки,  які воно мало б у тому ви- падку,  коли  б заявник виконав  усі формальності, пов’язані з одер- жанням  охорони,  що передбачені  національним  законодавством, і коли  б відомство  цієї держави  виконало  всі передбачені  у зв’язку  з цим адміністративні процедури.

Про  кожне  міжнародне  депонування ВОІВ  публікує  в періодич-

ному бюлетені репродукцію  промислового зразка. Як правило, репро- дукція в чорно-білому виконанні.  На прохання  заявника виконується кольорова  репродукція. Заявник має право прохати  відкласти  публі- кацію на строк до 12 місяців  від дати міжнародного депонування або ж, якщо заявляється клопотання про пріоритет, – від дати пріоритету.


 

Кожній державі–учасниці Угоди надається  6 місяців, рахуючи від дати міжнародного депонування, для відмови у наданні охорони промислового зразка. Відмова має ґрунтуватися на нормах національ- ного законодавства.

Міжнародне депонування може  продовжуватися кожні  5 років.

Строк дії охорони не може бути меншим ніж 5 чи 10 років (у випад- ку його продовження). Клопотання щодо продовження подаються протягом  останнього  року першого  п’ятирічного  періоду.

Припустимо, у якійсь  країні–учасниці Угоди строк охорони ста- новить не 5, а 10 років та, окрім цього, передбачено  продовження дії відповідного  охоронного  документа  ще на додаткові  5 років. У тако- му випадку  в цій країні  охорона  відповідного  промислового зразка на підставі міжнародного депонування має здійснюватися протягом аналогічного  строку  — за умови, що внутрішнім законодавством не передбачений інший  порядок  для міжнародного депонування.

Викладений вище  порядок  депонування ще  не  застосовується

щодо  ряду  країн–учасниць Угоди,  які  взяли  на  себе  зобов’язання лише відповідно  з «Актом», що був прийнятий у 1934 р.

У згаданому  Акті йдеться  про те, що публікація про міжнародне депонування не містить репродукції промислового зразка. Окрім цього, Акт передбачає, що наслідки міжнародного депонування авто- матично  поширюються на всі держави–учасниці, за винятком дер- жави,  що є в даному  випадку  країною  походження (якщо це вста- новлено  національним законодавством такої держави).

Кількість міжнародних депонувань,  виконаних відповідно  до

Гаазької угоди, зростає, але не є значною на фоні національних реє- страцій промислових зразків. Міжнародне бюро ВОІВ видає «Керів- ництво»  для  тих, хто зацікавлений у процесі  міжнародного депону- вання.

Держави–учасниці Угоди утворили відповідний Союз. Розпочи-

наючи з 1970 р. Союз має Асамблею. Країни–члени Союзу, які при- єдналися до «Додаткового Стокгольмського акту», входять  до скла- ду Асамблеї.

Серед  найголовніших завдань  Асамблеї  слід назвати  прийняття

дворічної  програми  та встановлення ставок мита для процедури  Га- азької угоди.