1.2. Історія розвитку готельної сфери в Україні

Перші заклади гостинності на території України вини- кають у ХІІ–ХІІІ ст., у період економічного та політичного розвитку Київської Русі. Вигідне географічне положення Київської Русі на перехресті торгових шляхів, культурні та релігійні зв’язки з країнами Середземномор’я, Балтики, За- хідної Європи зумовлюють розбудову міст та появу спеціалі- зованих закладів розміщення.

Суттєвим фактором формування інфраструктури гостин- ності на Русі були риси слов’янського темпераменту, особли- ва увага до гостей, створення для них комфортних умов при розміщенні, забезпечення їх їжею. Ставлення з повагою до


 

гостей заповідає синам в «Поучении» київський князь Воло- димир Мономах, оскільки ці люди «мимоходячи рознесуть по світу добру або лиху вість». Прийом іноземних гостей київ- ськими князями найчастіше здійснювався у літніх резиден- ціях, серед яких найбільш відомими були Красний двір Воло- димира Великого на Печерську та Вишгород біля Києва.

Серед перших закладів гостинності у Київській Русі були постоялі двори, розташовані один від одного на відстані кін- ного переходу, які тут називались «ямами». З розвитком пош- тового сполучення у ХV ст. постоялі двори створюються біля поштових станцій, підпорядкованих Ямському наказу. У ве- ликих містах виникають гостинні двори, що характеризу- ються вищим комфортом у порівнянні з постоялими дворами.

Їхніми послугами користувались головним чином купці, дер- жавні службовці, для яких були створені умови для прове- дення комерційних операцій — у структурі виділялись крам- ниці, торгові ряди, складські приміщення. Гостинні двори були небагаточисельними, проте виділялися значними розмі- рами, ізольованістю та самобутністю, особливо щодо розсе- лення іноземців за національною ознакою. Ззовні гостинні двори часто огороджувались оборонними стінами, баштами, з декількома в’їзними воротами.

На чумацьких та торгових шляхах України послуги гос- тинності надавали корчми, що торгували хмільними напоями, були місцем зупинки для подорожніх, місцем розваг. Корчми

в окремих реґіонах називались також «шинком», «корчмою- заїздом», характеризуються давньою історією, відомі ще з ча- сів Київської Русі.

В плануванні корчма найчастіше складалась з двох чітко розділених  частин:  приміщення  для  харчування  і  ночівлі. У приміщенні для  харчування виділялось два  приміщення: в одному був шинок з прилавками, в другому — один або де- кілька  масивних  столів,  де  відвідувачі  могли  відпочивати і розважатись.

У містечках і великих селах, на узбіччі доріг, були корчми із заїздами. У плануванні цього типу корчми посередині фа- садної стіни був в’їзд у формі брами у підсіння (коридор), що

проходив через усю будівлю. По боках розташовувались кім- нати для приїжджих, корчма і житло корчмаря.


 

Суспільні процеси Середньовіччя, характерні для Європи, не могли не позначитись на території України, що характери- зувалась подібними релігійними тенденціями. Паломництво до відомих релігійних центрів Близького Сходу, а також сфор- мовані в Середні віки центри паломництва в Україні, насам- перед Києво-Печерська та Почаївська лаври, вплинули на розвиток сфери гостинності. Паломникам в Україні приділя- лась особлива увага — вони користувались значною повагою, було за честь прийняти прочан на ночівлю та нагодувати. Бі- ля великих центрів паломництва — монастирів та храмів завжди можна було знайти притулок у звичайному або спеці- алізованому житловому приміщенні — церковному гостин- ному дворі. Митрополит Євген Волховитинов в описі Києво- Печерської лаври зазначає: «За південною огорожею стіною, через  дорогу,  знаходиться  лаврський  готель  для  притулку усім дорожнім, особливо бідним богомольцям, що існує на цьому місці ще з часів преподобного Феодосія (ХVІІ ст.). У 1829  та  1830  рр.  замість  дерев’яного готелю  спорудили кам’яний у два яруси під залізним дахом з кухнею поблизу нього...».

В період ХVІІІ ст., після остаточного приєднання України до Російської імперії, починається будівництво поштового тракту від Москви до Києва з поштовими дворами та станція- ми, що одночасно виконували функції закладів розміщення.

Помітний розвиток готельної сфери в Україні починається

лише в другій половині ХІХ ст. і пов’язується насамперед

з Києвом та іншими великими містами.

Поштовхом розбудови готелів було відкриття у 1889 р. ре-

гулярного залізничного сполучення, що зумовлює збільшення

кількості подорожуючих, які прибували у Київ. До відкриття

залізниці у Києві помітно виділявся «Зелений готель», побу-

дований у 1803–1805 рр., що належав Печерській Лаврі і був

найбільш відомим у 50-х роках ХІХ ст. (сьогодні житловий

будинок на вул. Московській, 30).

«Зелений готель» складався з одного 4-поверхового і трьох

2-поверхових корпусів розташованих поза межами монастиря

у  Гостинно-лаврському  провулку  на  місці  «страннопріім-

ніци»  для  бідних,  заснованої  ще  преподобним  Феодосієм

[91, с. 40].


 

У середині ХІХ ст. у готелі нараховувалось 200 окремих номерів і близько 20 загальних кімнат окрім кількох невели- ких будинків та тимчасових споруд для прочан. Проживання у готелі забезпечувалось безплатно впродовж двох тижнів, послуги з харчування були платними, наприклад порція стра- ви коштувала 20-25 коп. Один з його корпусів займала лікар- ня для прочан з жіночим і чоловічим відділеннями, на 40 лі- жок в кожному. Щорічно готель відвідувало до 85 тис. осіб. Утримувався готель на кошти меценатів — графині Орлової та Турчанінової.

До 1880 р. у Києві нараховувалось 15 готелів. Більшість закладів розміщення окрім харчування надавала послуги з до- ставки пасажирів та багажу кінними екіпажами і готельними

омнібусами. Упродовж наступних 20-и років у центральній частині міста, головним чином в районі Хрещатика та приле- глих вулиць, було побудовано 64 нових готелі, найбільше за всю історію міста.

Заклади розміщення Києва початку ХХ ст. згідно розта- шування і категорії клієнтів, які обслуговувались, умовно можна поділити на чотири категорії: фешенебельні, готелі середнього класу, готелі розміщені поруч з вокзалом і меб- льовані кімнати, «подвір’я», постоялі двори.

Фешенебельні готелі розташовувались у центрі міста і про- понували у свій час послуги світового рівня: розкішні ресто- рани з європейською кухнею, на десерт подавались екзотичні

фрукти. Готелі мали своїх представників на вокзалі та власні омнібуси, у кожному номері був телефон, центральне парове опалення, ванна, електричне освітлення та інші необхідні зручності цього часу. Обслуговування у готелях забезпечував спеціально підготовлений персонал, у підборі якого до уваги приймалась культура мовлення, володіння принаймні російсь- кою та французькою мовами. Серед розкішних готелів почат- ку ХХ ст. виділялись «Європейський», найстаріший у Києві та з найкращим рестораном у місті, «Гранд-Отель», «Конти- ненталь», «Отель-Савой».

Готелі середнього класу орієнтувались на менш заможних клієнтів, вони розташовувались на центральних вулицях, ви-

мощених бруківкою, обладнаних електричним освітленням, біля готелів були спеціально обладнані стоянки для екіпажів.


 

Перед Першою світовою війною у Києві нараховувалось бли- зько 80 таких готелів. Серед готелів цієї категорії найбільш відомими вважалися готель «Австрія», «Англія», «Брістоль»,

«Версаль», «Марсель» та ін., назва яких відображала геогра- фію всієї Європи.

Особливістю готелів середнього класу початку минулого століття була достатньо висока якість обслуговування. У готелі новоприбулого клієнта обов’язково відвідував власник закладу, дякував йому за вибір саме цього закладу, цікавився в гостя про зауваження або побажання щодо роботи готелю. Підготовлений персонал ретельно і швидко виконував побажання гостей.

Обладнання номерів здійснювалось згідно європейських стандартів, для цього часто запрошувались майстри з Німеч-

чини і Франції. У номери подавалась гаряча вода, для арома- тизації  приміщень  використовувались різні  запашні  трави, у більшості готелів надавались послуги лазні, ванни, при ве- ликих готелях працювали магазини.

Типовим для готелів цього часу були послуги комісіоне- рів-посильних, які виконували дрібні доручення: доставку листів, посилок, квітів, наймання візника та ін. Утримувались комісіонери окремими конторами, що знаходились неподалік великих готелів. У Києві працювало дві таких контори — Мировича і Шпигановича, що розташовувались на Хрещати- ку. Вартість послуги комісіонера становила від 10 до 50 коп. незалежно від відстані.

В кінці ХІХ ст. у Києві відомо про функціонування чоти- рьох готелів, які розташовувались біля вокзалу і орієнтува- лись на обслуговування клієнтів, які прибували залізничним транспортом. Всі готелі цього типу були збудовані упродовж

1880-1890 рр. і знаходились на вулиці Базарній.

Мебльовані кімнати — один з найпоширеніших типів не-

великих засобів розміщення, розташованих у будинках жит-

лового типу, що за помірну ціну надавали послуги, які за рів-

нем якості не поступались першокласним готелям. Ці заклади

розташовувались у всіх районах міст, найчастіше у найбільш

людних. Мебльовані кімнати були оптимальними у співвід-

ношенні ціна — якість для осіб, які зупинялись у містах на

тривалий термін, окрім проживання тут надавались послуги

«самовара і прислуги».


 

Окрім Києва активно розвивалась інфраструктура гостин- ності в інших великих містах України — Одесі, Харкові, Ялті.

В Одесі значний розвиток інфраструктури гостинності пов’язувався з важливим транспортним значенням цього міс- та — відомого морського порту, а також значним рекреацій- но-туристичними ресурсами. Готелі розміщувались головним чином в центрі міста, біля морського вокзалу на Приморсько- му бульварі, на вулиці Пушкінській, що з’єднувала морський і залізничний вокзали. До Першої світової війни в місті діяло

34 готелі і 6 постоялих дворів. Найбільш відомими були готе- лі «Лондонський» (збудований 1899 р.), «Брістоль» (1899 р.),

«Пасаж» (1898 р.).

В Ялті перший готель «Ялта» побудований в 60-х роках

ХІХ ст. ( у 1906 р. перейменований у «Брістоль»). Активна

розбудова інфраструктури туризму — фешенебельних готе-

лів, ресторанів, санаторіїв здійснюється наприкінці ХІХ ст.

У 1875 р. побудований великий фешенебельний готель «Ро-

сія» (сьогодні готель «Таврида»). У 1915 р. в Ялті діяло 14 го-

телів на 800 місць, 3 приватних санаторії, 5 пансіонатів.

Перед Першою світовою війною в Криму функціонувало

43 готелі, 18 санаторіїв та 16 пансіонатів. Особливо високим

комфортом виділялись готелі «Росія» у Ялті (150 номерів),

готель «Дюльбер» в Євпаторії прирівнювався до кращих єв-

ропейських готелів. Окрім високої якості обслуговування го-

телі побудовані в кінці ХІХ на початку ХХ ст. характеризува-

лись оригінальністю архітектури, зручним плануванням.

Окрім дорогих готелів, пансіонатів, санаторіїв, приватних

дач для розміщення рекреантів в Криму використовувалась

значна кількість малопридатних для проживання невеликих

будинків, побудованих з легких матеріалів.

У Східній Галичині, що входила в склад Австро-Угорщи-

ни, у другій половині ХІХ — початку ХХ ст. сфера гостинно-

сті характеризувалась особливо високим розвитком. Майже

у кожному      містечку         були    невеликі         готелі, ресторани,

кав’ярні. Загалом у 1902 р. у Галичині (Східна і Західна ра-

зом) нараховувалось 935 готелів, середня зайнятість у яких

становила три особи на один готель. Готелі, у яких працюва-

ло більше 20 осіб становили лише 0,5 % від загальної кілько-

сті засобів гостинності.


 

Більшість готелів характеризувались низьким рівнем ком- форту — скромним оформленням інтер’єру, відсутнім водо- проводом, каналізацією. Ця категорія готелів розраховува- лась на клієнтів із низьким матеріальним достатком, комерційних агентів. На цьому фоні контрастували великі та поодинокі малі готелі з дорогим оздобленням інтер’єру, роз- кішними меблями, вишколеною обслугою, комунальними зручностями. Такі готелі відповідали тогочасному стилю фе- шенебельних європейських готелів. Великі дорогі готелі на- давали послуги ресторану, кав’ярні, лазні, душу, тому прожи- вання могли собі забезпечити лише особливо багаті клієнти.

У Східній Галичині на загальному фоні щодо кількості го- телів, в тому числі фешенебельних, виділявся Львів. На поча-

тку ХХ ст. у Львові нараховувалось 48 готелів, для порівнян- ня у Варшаві — 32, Кракові — лише 18.

Найбільш відомими готелями Львова були «Жорж», за- снований у 1796 р. і в час заснування називався «De La Rus». Згодом готель було перейменовано за іменем одного із засно- вників Жоржа Гофмана. До послуг клієнтів були 93 номера:

32 — апартаменти з лазничками, центральне опалення, у но- мерах тепла і холодна вода, телефон. Ціна визначалась обла- днанням номера і становила від 6 злот. — одномісний номер до 24 злот. — двомісний номер з ванною. До послуг клієнтів були фешенебельний ресторан, кав’ярня, у мармуровій залі щовечора грав оркестр.

Серед інших відомих готелів Львова виділявся «Англійсь- кий готель» (1840 р.), містив 100 номерів. У 1888 р. будівлю готелю розібрано і заклад переміщено на вул. Карла Людвіка

№ 21 (сьогодні проспект Свободи).

Готель «Гранд» відкритий у 1893 р. — один з найбільш

розкішних у місті. Готель містив 48 номерів, ресторан, виді-

лявся оригінальною архітектурою, інтер’єр виконано в необа-

роковому стилі.

Серед інших львівських готелів, що виділялись комфортом

на фоні готельних підприємств міста — «Народна Гостиниця»

(1906 р.), заснована відомим культурним діячем, архітектором

Василем Нагірним; «Європейський» — один з найстаріших

у Львові, відкритий у 1804 р., «Краківський», «Французький»,

«Центральний».


 

Значного поширення у Галичині набули пансіонати — мебльовані кімнати, створені на зразок західноєвропейських і розраховані на тривале перебування гостей. Пансіонати бу- ли меншими за розмірами щодо готелів, характеризувались сімейним затишком, надавались окремо кімнати для сну, їдальня і салон були спільними.

Таким чином, мережа готельних закладів в Україні інтен- сивно розширюється лише в кінці ХІХ ст. Цьому сприяло економічне зростання, розвиток транспортної інфраструкту- ри, піднесення просвітництва в Україні, широкі зв’язки з єв- ропейськими державами. Важлива риса в організації сфери гостинності пов’язувалась з високою якістю обслуговування, що відповідала світовим стандартам, водночас висока ціна

послуг була доступною насамперед для осіб високого мате- ріального достатку. У ХІХ ст. помітним є поділ закладів на категорії щодо рівня і ціни послуг, окрім розкішних готелів розвивалась мережа закладів гостинності зорієнтована на осіб різного матеріального достатку.

В період між Першою і Другою світовими війнами у роз- витку готельної сфери відбулися суттєві зміни. В межах Ра- дянської України здійснюється націоналізація готельних під- приємств і створюється єдина державна система управління готельним господарством. Відсутність досвіду управління зумовлює стихійний характер її розвитку, постійну зміну ор- ганізаційних центрів управління. Несприятливими для готе-

льного господарства були складні соціально-побутові умови в країні, що зумовили зменшення готельних підприємств за рахунок їхнього перепрофілювання у житлові будівлі та при- міщення різних організацій. Лише у другій половині 30-х ро- ків ХХ ст. ситуація змінюється. У великих містах будуються нові і передаються у використання за призначенням окремі готелі. Зокрема, у Києві було передано у використання 10 го- телів  із  загальним  номерним  фондом  649  номерів  (готелі

«Франсуа», «Ермітаж», «Червоний Київ», «Імперіаль», «Ін- тернаціональ», «Гранд-Готель», «Пегас»). У 1937 р., згідно програми  «Про  генеральний  план   реконструкції  столиці України» було збудовано готель «Москва» [89, с. 65].

В межах Західної України, що перебувала в складі Поль- щі, Чехословаччини та Румунії, готельні підприємства знахо-


 

дились у приватному володінні, що сприяло кращому мате- ріальному забезпеченню, організації обслуговування. Суттє- вою рисою готельної сфери була доволі чисельна мережа не- великих закладів, зорієнтованих на обслуговування різних категорій населення.

Активізація подорожей, яким надавалось значної уваги ін- телігенцією краю, утворення краєзнавчо-туристських то- вариств «Плай» та «Чорногора», спортивних організацій, по- пуляризація піших подорожей та розвиток лижного спорту у Карпатах, зумовлює появу тут невеликих готелів, туристсь- ких притулків та домівок, у курортних центрах — вілл відо- мих людей.

В період після Другої світової війни, особливо «хрущов-

ської відлиги» спостерігалось пожвавлення туризму, міжна-

родних зв’язків СРСР. Зростаючі обсяги туризму зумовили

розширення туристичної інфраструктури — будівництво но-

вих готелів, мотелів, кемпінгів. У Києві у 1964 р. побудова-

ний найкращий на цей час готель «Дніпро», біля Києва на

Житомирській трасі у 1965 р. відкрито мотель-кемпінг «Про-

лісок» та  ін.  Для  потреб  міжнародного туризму,  розвиток

якого відновлює акціонерне товариство «Інтурист», у 1972 р.

у великих містах СРСР споруджено 40 туристських об’єктів

і передано значну кількість функціональних готелів — у Києві

«Ермітаж» (сьогодні «Інтурист»), Львові — «Жорж», Одесі —

«Красная», Ялті  —  «Ореанда» і  «Таврида» —  побудовані

в кінці ХІХ ст.

У  70-х  роках стрімкий розвиток міжнародного туризму

зумовлює розширення його матеріально-технічної бази. Були

побудовані нові готелі мережі підприємств міжнародного ту-

ризму «Інтурист» —  у  Києві  —  «Либідь» і  «Братислава»,

Харкові  «Інтурист»,  «Мир»,  мотель  «Дружба»,  Львові  —

«Дністер», Ужгороді — «Закарпаття», Одесі — «Чорне мо-

ре»,  Запоріжжі —  «Запоріжжя», Полтаві  —  мотель  «Інту-

рист» та ін. Загальний готельний фонд «Інтуриста» в Україні

на початку 1980-х років становив 10096 місць [91, с. 88].

Для потреб внутрішнього туризму інфраструктура розмі-

щення особливо швидко зростає у 70-х — першій половині

80-х років. За рахунок державного фінансування станом на

1983 р. в Україні було відкрито 25 готелів, 75 турбаз, 4 ту-


 

ристських комплекси, 11 притулків, 6 кемпінгів, 36 стоянок і наметових притулків. Впродовж 1986–1990 рр. фінансуван- ня, що забезпечувала Центральна рада по туризму та екскур- сіях ВЦРПС, зумовлює збільшення кількість місць у готелях, туристських комплексах, базах і кемпінгах ще на 40 тис.