1.3. Види та ознаки наукового дослідження

Як відомо, не всяке знання можна розглядати як наукове. Немож- ливо визнати  науковими ті знання,  здобуті лише на основі простого спостереження. Хоч вони відіграють  у житті людини  важливу  роль, але не розкривають сутності явищ, взаємозв’язку між ними, який до- зволив  би пояснити,  чому це явище  відбувається так, а не інакше, і спрогнозувати подальший  його розвиток.

Наукові знання принципово відрізняються від сліпої віри, від без- заперечного  визнання істиною того чи іншого положення без будь- якого логічного його обґрунтування й практичної  перевірки. Розкри- ваючи закономірні зв’язки дійсності, наука відбиває їх в абстрактних поняттях і схемах, які суворо їй відповідають. Поки не відкрито зако- ни, людина може лише описувати явища, збирати, систематизувати факти, але вона нічого не може пояснити  й передбачити.

Розрізняють дві основні групи наукових  досліджень:  фундамен- тальні та прикладні.

Фундаментальні наукові дослідження — це наукова теоретична та/або експериментальна діяльність,  спрямована  на здобуття  нових знань про закономірності розвитку  та взаємозв’язку природи, сус- пільства,  людини.  Завданням фундаментальних наук є пізнання  за- конів,  що управляють поведінкою  і взаємодією  базисних  структур


 

природи і суспільства.  Сфера проведення  фундаментальних дослі- джень включає багато галузей наук. До них належать: велика група фізико-технічних і математичних наук (математика, ядерна  фізика, фізика плазми, фізика низьких температур та ін.); хімія і біологія; ве- лика група наук про Землю  (геологія,  геофізика,  фізика  атмосфери, води і суші); соціальні  науки. Фундаментальні дослідження можуть поділятися на вільні (чисті)  і цілеспрямовані. Перші, як правило, мають індивідуальний характер і очолюються  визнаним  вченим –ке- рівником  роботи. Характерною  особливістю  цих досліджень  є те, що вони наперед не визначають певних цілей, але в принципі спрямовані на отримання нових знань і більш глибоке розуміння навколишньо- го світу. Цілеспрямовані дослідження мають відношення до певного об’єкта і проводяться з метою розширення знань про глибинні  про- цеси і явища, що відбуваються  в природі, суспільстві, без урахування можливих галузей їх застосування.

Завдання фундаментальних наук знаходяться на межі між відо- мим  і неочікуваним, у зв’язку  з чим ці дослідження відрізняються невизначеністю кінцевої мети. Оскільки дослідник,  як правило, весь час стоїть на підступах до невідомого, вибір конкретних  шляхів фун- даментальних досліджень  часто визначається інтуїцією, досвідом і внутрішньою логікою розвитку науки. У свою чергу, фундаментальні науки постійно відкриті для нових ідей і підходів, у них закладена здатність переглянути звичні уявлення про навколишній світ, і, якщо потрібно, відмовитися від них.

Прикладні наукові дослідження — це наукова  й науково-технічна діяльність,  спрямована  на здобуття  й використання знань для прак- тичних цілей. Безпосередня мета прикладних  наук полягає  у засто- суванні результатів  фундаментальних наук при вирішенні пізнаваль- них і соціально-практичних проблем.

Прикладні науки  можуть  розвиватися з перевагою  як теоретич- ної, так і практичної  проблематики. Так, на базі економічної  теорії, яка є фундаментальною наукою, розвивається мікро-  і макроеконо- міка, економічний аналіз тощо. Усі ці науки можна віднести до теоре- тичної прикладної економіки. На стиках прикладних наук і виробни- цтва розвивається особлива галузь досліджень — так звані розробки, в процесі яких реалізуються результати практичних прикладних наук у вигляді конкретних технологічних процесів, конструкцій, матеріалів.


 

Розвиток науки  йде шляхом  від збирання фактів,  їх вивчення  й систематизації, узагальнення та розкриття окремих закономірностей до зв’язаної, логічно стрункої  системи наукових  знань, яка дозволяє пояснити  вже відомі факти і передбачити  нові.

Шлях  пізнання  починається із живого спостереження з перехо- дом до абстрактного  мислення,  а потім до практичного втілення  в життя.

Процес пізнання  включає в себе накопичення фактів. Без систе- матизації  та узагальнення, без логічного осмислення фактів не може існувати  жодна наука. Факти стають складовою  частиною наукових знань, якщо вони виступають у систематизованому вигляді.

Факти систематизуються та узагальнюються за допомогою про- стих абстракцій  — понять (визначень), які є важливими структурни- ми елементами  науки. Найширші поняття  називаються категоріями. Це найзагальніші абстракції.  До категорій,  наприклад,  належать  фі- лософські  поняття  про форму та зміст явищ, принципи  (постулати), аксіоми. Під принципами розуміють вихідні положення будь-якої га- лузі науки. Вони є початковою формою систематизації знань.

Важливою   складовою  ланкою  в  системі  наукових  знань  є на- укові закони, які відбивають найбільш суттєві, стійкі, повторювані об’єктивні внутрішні  зв’язки у природі, суспільстві  й мисленні. Зви- чайно  закони  виступають  у формі  визначеного  співвідношення по- нять, категорій.

Найвищою формою  узагальнення й систематизації знань є тео- рія, тобто, вчення про узагальнений досвід, практику, сформульовані наукові принципи  й методи.

Коли  вчені  не  мають  достатніх  фактичних матеріалів,  тоді  як засоби досягнення  наукових  результатів  вони використовують гі- потези — науково  обґрунтовані припущення, які  висуваються для пояснення якогось  процесу,  що після  перевірки  можуть  виявитися істинними або хибними. Гіпотеза виступає часто як первісне форму- лювання,  черговий варіант законів, що відкриваються. Слід підкрес- лити, що гіпотеза відіграє дуже важливу роль у розвитку будь-якої науки, тому що вона по суті є формою її розвитку.  Більшість науко- вих законів  і теорій було сформульовано на підставі раніше вислов- лених гіпотез. Формою  розвитку  науки є наукові дослідження,  тобто вивчення  взаємодії  між  явищами  з метою отримання переконливо


 

доведених і корисних  для науки й практики рішень з максимальним ефектом.  Наукові  дослідження мають  об’єкт, предмет,  на пізнання яких вони спрямовані. Ці питання  буде розглянуто нами конкретні- ше у наступних  розділах посібника.

У вирішенні емпіричних  та, особливо, теоретичних завдань наукового дослідження важливе  місце належить  логічному шляху пізнання, який дозволяє на основі умовиводів пояснити явища й про- цеси, сприяє появі нових ідеї та проблем, накресленню  шляхів їх ви- рішення. Він будується на здобутих фактах і результатах емпіричних досліджень.

Результати наукових  досліджень  оцінюються  тим вище, чим ви- щим  є рівень  науковості  зроблених  висновків  та узагальнень,  чим вони достовірніші  та ефективніші. Крім того, ці результати мають створювати основу для нових наукових розробок.

Таким чином, систему знань можна подати у вигляді наукових фактів, понять, принципів, гіпотез, законів, теорій, які дозволяють пе- редбачити події та управляти суспільними процесами,  виробничими відносинами,  продуктивними силами. Цей систематизований науко- вий досвід характеризується низкою ознак. Найважливішою з них є всезагальність.

Наука є суспільною  за своїм походженням, розвитком і викорис- танням.  Будь-яке наукове  відкриття є працею загальною,  в кожний момент часу наука виступає як сумарне вираження людських успіхів у пізнанні  світу. Система  наукових  знань  належить  усім, тому вона найефективніше може бути використана лише з розвитком суспіль- ної праці, виробництва, торгівлі у великих масштабах.

Перевіреність і відтворюваність — важлива  вимога до наукових знань, які мають бути усталеними.  Швидке  їх старіння  свідчить про недостатню їхню глибину та узагальнення, неточність  прийнятих гі- потез і встановлених законів.

Систематизуючи наукові знання, насамперед виділяють дві вели- кі групи: науки про суспільство і науки про природу. У кожній із цих груп виділяють  складові  елементи  — наукові  дисципліни. У першій групі — це філософія, політологія, історія, психологія  та інші, у дру- гій — фізика, хімія, технічні науки тощо.

Наукові знання систематизовано викладено у книгах, статтях, ав- торських свідоцтвах і патентах, звітах тощо.


 

Як відомо, науково-дослідні і дослідно-конструкторські роботи об’єднано загальною назвою «наукові дослідження». Це дуже широке поняття, яке охоплює всі процеси — від зародження ідеї до її втілення у вигляді  нових теоретичних  положень,  створення нових технологій тощо. Узагалі  всі наукові дослідження можна поділити  на три осно- вні види: теоретичні, пошукові й прикладні.

Наукове  дослідження взагалі  являє  собою особливий  вид люд- ської діяльності, спрямований на здобуття нових, більш глибоких знань, що служать  практичним цілям  для створення нових або вдо- сконалення старих. Необхідність досліджень  у прикладних науках продиктована потребами й практичною  діяльністю  людей, завдання- ми, які ставить перед наукою виробництво.

Зрозуміло, що багато знань про природу людина отримала у про- цесі стихійно-емпіричного пізнання, в якому головним джерелом здо- буття знань є різноманітні практичні  дії з об’єктами, де, як правило, не існує спеціальних засобів пізнання,  а його об’єктами служать зна- ряддя  та предмети  праці. Наука  — це особлива  форма  пізнання,  яке здійснюють особливі групи людей за допомогою спеціальних засобів (експериментальні пристрої,  математичні,  мовні та логічні методи). Формою реалізації та розвитку пізнання стає наукове дослідження. Наукове  дослідження — це систематичне  й цілеспрямоване вивчення об’єктів, в яких використовуються засоби і методи науки і яке завер- шується формуванням знань про об’єкт, який вивчається.

У  науковому   дослідженні   велику   роль   відіграє   розмежуван- ня  пізнавальних завдань,  які  становлять необхідні  етапи  на шляху розв’язання наукових проблем.

Можна виділити три види пізнавальних завдань: емпіричні, тео- ретичні й логічні.

Емпіричні пізнавальні завдання полягають у відборі й ретельному вивченні  фактів. Одним  з найважливіших методів пізнання  є експе- римент,  коли  дослідник  свідомо втручається в поведінку  предметів або в перебіг явищ і процесів з метою отримання конкретних  кількіс- них та/або якісних даних про предмет, який вивчається.

При вирішенні теоретичних завдань дослідник завжди має спра- ву з реальними об’єктами і виходить  за межі характеристик, за яки- ми безпосередньо  ведеться  спостереження. Він відтворює  механізм явищ або процесів, що надає можливість  пояснити  встановлені фак- ти. Разом з тим, теоретичні знання може бути перевірено емпірично.


 

Не менш важливу  роль у науковому  дослідженні  фактів  відігра- ють логічні методи. Під ними розуміють  таке оперування знаннями і засобами їх отримання,  яке дозволяє отримати  нові знання,  не звер- таючись після кожного етапу міркувань до емпіричної перевірки. Ставлячи проблему, дослідник  здійснює аналіз наукових  знань, від- окремлює точно встановлені знання від гіпотетичних.

Логічні завдання можуть вирішуватися при організації наукового дослідження, при побудові теорії й розробці гіпотез, коли мають задо- вольнятися логічні й гносеологічні вимоги, суть яких полягає в тому, що всі терміни, поняття,  ознаки мають уводитися з моносемічним значенням і перебувати в однозначному зв’язку.

Наука включає в себе також методологію і методи дослідження.