СЛОВНИК ТЕРМІНІВ

А

Абісаль (гр.- бездонний) – екологічна зона розподілу життя на дні Сві- тового океану.

Абориген (лат. – від початку) – представники первинної флори та фау- ни на певному ареалі, корінні жителі (люди, тварини, рослини).

Абразія (лат. абразіо – зіскоблювання) – процес розмивання й руйну- вання берегів морів, річок, водосховищ  під впливом  ударів хвиль, вивітрю- вання або господарської діяльності людей.

Аварія  екологічна  (іт., араб. – пошкодження, шкода)  – значне пошко- дження, вихід з ладу різних агрегатів, механізмів, споруд, що спричиняє екстремальне  забруднення довкілля  й завдає великої шкоди.

Автотрофи ( лат. авто – сам, гр. трофос – живлення) – організми,  що самостійно  синтезують  потрібні  їм органічні  речовини  з неорганічних.  Це фотототрофи – зелені рослини,  синьо-зелені водорості,  які функціонують за рахунок сонячної  енергії, та хемотрофи  – деякі бактерії, які синтезують речовини за рахунок енергії хімічних реакцій.

Агломерація (лат.  агломеро  – нагромаджую) – 1)  спільне  зростання кількох екологічно однорідних видів рослин; 2) просторово й функціональ- но єдина група населених пунктів міського типу, яка складає соціально- економічну і екологічну систему.

Агро- (гр. агро – поле, у розумінні сільськогосподарське) – перша скла- дова багатьох термінів.

Агрохімія  (гр. агро, гр. хемія – наука про перетворення речовин) – на- ука, що вивчає взаємовідносини між компонентами грунту та їх значення  в розвитку  рослини.

Адаптація (лат. – пристосування) – процес пристосування організмів, популяцій та угруповань до мінливих  умов оточуючого середовища.

Аеро… (гр. аерос – повітря) – перша складова багатьох термінів.

Аероби  (гр. аерос та гр. біос – життя) організми,  які можуть існувати тільки при наявності  кисню – тварини, рослини, люди.

Аква… (лат. аква – вода) – перша складова багатьох термінів.

Аквакультура (лат.  аква, лат. культура  – вирощувати)- система  захо- дів, спрямованих на штучне розведення  цінних рослин та тварин у водному середовищі. Аквакультуру розподiляють на лiмнокультуру – прiсноводних водойм та марiкультуру – у морях та океанах.

Акваторія (лат. аква, лат. викр. тери – площа, територія) – водний про- стір водойми – озера, моря, океану, обмежений природними, штучними або умовними кордонами.

Акліматизація (лат.  ак – до, лат. клімат)  – пристосування організму до кліматичних умов. Це навмисне пересення  організму до ареалу, в якому


раніше він не перебував. Проходить  у три фази – інтродукція, адаптація до нових умов та натуралізація – заняття  нової екологічної ніші.

Анаероби (гр. ан – не, гр. біос ) – організми, які існують без кисню. Це дуже древні організми, які існували, коли вільного кисню в атмосфері  пла- нети, у воді не було.

Антибіоз  – вид взаємодії  популяцій,  при якому  одна з них виробляє речовину, яка шкідливо впливає  на конкуруючу з нею популяцію.

Антициклон – зона підвищенного тиску в атмосфері, формує посушли- ву погоду.

Антропо… (гр. людина) – перша складова багатьох термінів.

Антропогенез ( гр. антропо  та гр. генез – походження) процес  похо- дження людини як біологічного виду та формування суспільства.

Антропогеновий період – третій період сучасної ери – кайнозою, який триває і тепер на протязі останніх 3,5 млн років і складається з плейстоцену та голоцену.

Ареал (лат., англ. – площа, простір)  – область розповсюдження певної групи організмів.

Аридізація (лат. – посушливий, спустелення) – процес втрати екосис- темою рослинного покриву і неможливість його відновлення без енергетич- них витрат з боку людини. Причини – природні або антропогенні.

Атмосфера ( гр. атмос – пар та гр. сфера – шар) – газова оболонка Зем- лі масою 5,15.1015 т. Склад: азот – 78,09%, кисень  – 20,93, аргон – 0,93%, диоксид  вуглецю – 0,03% та інші гази природного  й антропогенного похо- дження. Виникла  еволюційним шляхом.

Аутекологія (гр. аутос – сам, екологія) – розділ біоекології, що вивчає взаємозалежності організмів  та середовища,  тобто фізіологічні зміни в ор- ганізмі, пристосування до впливів середовища. Термін з’явився у 1910 році на Третьому Міжнародному ботанічному  конгресі.

Б

Байрак (тюрк. – балка, сухий яр) – улоговина,  заросла широколистя- ним лісом, переважно  дубовим.  Такі  ліси – байрачні  – мають древнє  по- ходження.

Бактерія (гр. бактеріон  – паличка) – група мікроскопічних, одноклі- тинних  організмів.  За типом дихання  ділять на аеробні та анаробні, за ти- пом живлення – на автотрофні  та гетеротрофні.  Беруть участь в кругообігу речовин у біосфері, виконують  роль редуцентів.

Бархан (тюрк.)  – рухомі вітром піщані утворення – дюни.

Бенталь (гр. бентос – глибина) – донна екологічна  зона водоймища  та прилеглі до неї шари води, де мешкають певні види організмів.

Біо… ( гр. біос – життя, живий) – перша складова багатьох термінів.


Біогенні  речовини – іони азоту, фосфору,  кремнію,  заліза,  кисень  та вуглець, що забезпечують  процеси життєдіяльності організмів. Без цих еле- ментів життя неможливе.

Біогеосфера (гр. біос, гр. гео – Земля,  гр. сфера)  – шар життя у певній частині твердої оболонки Землі – літосфері.

Біогеохімія – комплексна  дисципліна  на стику геохімії та біології. Ви- вчає біохімічні процеси в живих організмах, які впливають  на біогеосферу.

Біогеоценоз (гр. біос, гр. гео та викр. гр. коінос (ценоз) – спільно, ра- зом – сукупність  життєвих  форм та фізичних  явищ, об’єктів, що залежать один від одного і обумовлюють певний тип обміну речовин. Це нерозривна єдність біоценозу та біотопу, екосистема, кордони якої визначає фітоценоз.

Біоіндикатор (гр. біос та лат. індикатор  – показувати) – організм  або певна спільнота  за наявності  та станом яких  можна  робити  висновки  про якість  середовища,  про  наявність  забруднювачів.  Наприклад  відсутність моху на деревах, дахах, парканах вказує на екологічну забрудненість  місце- вості і навпаки.

Біом – (гр. біос та викр. гр. омат – однаковий) – сукупність  організмів, які існують в однакових  кліматичних умовах. Виділяють  біоми – тропіч- ний, степовий,  тайга, тундра, чапараль,  прерія,  гірський,  водний,  пустель- ний. Синонім терміна – біота.

Біомаса (гр. біос та лат. – маса – ком, кусень) – кількість речовини, яка утворюється організмами на одиниці пощі або об’ємі ареалу. Вимірюється у одиницях: г/м3, кг/га, г/м2 або в енергетичних  одиницях (калоріях). Сумар- на вага сухої речовини біомаси складає 85-100 млрд тон.

Біосфера (гр. біос та гр. сфера)  – шар життя,  яке розповсюджено до певних  глибин  у літосфері,  гідросфері  та атмосфері.  Кордони  біосфери  – від глибини  10–12  км у літосфері  до 25–35  км в атмосфері  і до 1–2 км під дном Світового  океану. Перші уявлення про біосферу сформулював у 1802 р. французький біолог Ж.Б.  Ламарк.  Термін  запропонував у 1875 році ав- стрійський геолог Е. Зюсс, а вчення про будову, властивості  Біосфери ство- рив у 1926 р. український вчений академік В.І. Вернадський.  Біосфера – це сукупність  взаємодіючих  біогеоценозів.

Біота  (гр. біос) – сукупність  видів флори, фауни, мікроорганізмів, яка склалася  еволюційно і її компоненти не завжди екологічно пов’язані. Сино- нім терміна біом.

Біотоп  (гр. біос та гр. топос  – місце)  – місце існування  певного  біо- ценозу  – організмів,  тісно  пов’язаних,  залежних   від  певних  органічних, неорганічних  речовин, кліматичних факторів,  властивостей грунту. Біотоп функціонує за рахунок  енергії, яка може перетворюватися із однієї форми в іншу.

Біохор (гр. біос і гр. хорос – простір)  – великий  підрозділ  біосфери, охоплює групи просторово об’єднаних біотопів, розташованих в однакових


клімато-географічних умовах,  утворюючи  ландшафтні зони.  Сукупність біохор утворює біоцикл.

Біоценоз (гр. біос та викр.  гр. коінос  – спільно,  разом)  – сукупність рослин,  тварин,  мікроорганізмів, їх популяцій на певному  ареалі, біотопі. Розрізняють біоценози суші та води, природні та антропогенні – наприклад агроценоз, насичені та ненасичені.

Біоцикл (гр. біос та гр. цикл)  – сукупність  організмів з певним циклом зміни  фаз, стадій розвитку.  Найбільш крупний  підрозділ  біосфери.  Виді- ляють біоцикли  суші, океану, лимани,  внутрішні  водойми. Біоцикли скла- даються з біохор.

В

Вегетація (гр. зростання,  оживлення) – відноситься до періоду актив- ного росту рослин.

Г

Гавань (гол.) – прибережна частина водоймища,  природно  або штучно захищена від вітру, течій, хвиль.

Галофіли (гр. галос – сіль і гр. філео – любити)  – солелюбні  організ- ми, наприклад морські тварини  (корали,  ракоподібні), рослини  на солоних грунтах.

Галофоби ( гр. галос і гр. фобос – боятися) – організми, які бояться під- вищеної концентрації солі (більше 0,5% або 5 проміле).

Геліо- (гр. геліос – Сонце)  – перша складова багатьох термінів.

Геліоекологія (гр. геліос, гр. ейкос  – дім, місце життя  та гр. логос – вчення, наука) – наука, яка вивчає залежності  змін в організмах, їх угрупо- ваннях від сонячної  активності.  На існування  таких зв’язків вказував  ще у

1915 р. шведський  хімік Арреніус. Засновник цього вчення Чижевський.

Геліобіонти (гр. геліос, викр. гр. біос – життя) – організми,  які не мо- жуть існувати без сонячного світла. Синонім – геліофіти, фотофіти.

Геліофоби (гр. геліос, гр. фобос) – організми, що не переносять  соняч- ного світла – мешканці  печер, глибинних  вод, підземні мешканці  – черви. Синонім терміна геобіонти.

Ген (гр. генос – рід, породжувати) – перша складова багатьох термінів.

Гео- (гр. Земля) – перша складова багатьох термінів.

Геоботаніка (гр. гео та гр. ботане – рослина) – наука про зв’язки між рослинами,  їх сукупностями – фітоценозами і властивостями середовища, в якому вони існують. Складається з розділів – фітоценологія та географія рослин.

Геологія  (гр. гео, гр. логос) – комплекс наук про будову, склад, історію виникнення Землі  та її верхньої  оболонки  – літосфери.  Тісно пов’язана  з екологією.


Геофіли  (гр. гео, гр. філео)  – істоти, що можуть існувати без сонячного світла.

Гербіциди (лат. херба – трава, лат. викр. цедере – вбивати)  – група пес- тицидів для винищення трав’янистих  бур’янів.

Гетеротрофи (гр. гетерос – різний, гр. трофос – живлення) – організми, які використовують готові органічні речовини, різного походження – рослин- ного, тваринного. Це тварини – хижаки, людина – всеядна істота, деякі росли- ни, більшість бактерій, грибів.

Гідробіонти (гр. гідро – вода, гр. біос) – організми, які живуть у водно- му середовищі.

Гідрологія (гр. гідро, гр. логос) – наука про водоймища планети, водну оболонку – гідросферу, про процеси в ній.

Гідросфера (гр. гідрос, гр. сфера) – водна оболонка планети, середови- ще гідробіонтів займає 71% поверхні Землі.  Її маса складає 1,5 млн куб. км (1куб. км – близько  1 млрд тонн). Маса прісної води не більше 3% від за- гального об’єму.

Гірська  порода  – сукупність  мінералів  з близькими фізичними харак- теристиками кристалічної решітки.

Горст – підвищення рельєфу.

Грабен – пониження рельєфу.

Гранично  допустиме рекреаційне навантаження – відношення кіль- кості відпочиваючих на певній площі до часу знаходження на ній, коли не спостерігається руйнування природних  біоценозів, виснаження природних ресурсів.

Грунт (нім. грюнд – основа) – сільськогосподарські угіддя, плодородні поверхні землі.

Гумус (лат. хумус – перегній, плодородна  земля) – складна  органічна речовина,  що утворюється в результаті  біохімічних  реакцій  при розкладі рослинних  і тваринних залишків, накопичується у верхньому шарі грунту.

Д

Демографія (гр. демос – народ, гр. графос – писати)  – вчення  про на- родонаселення, процеси, які відбуваються  на територіях,  заселених  людьми,

– вивчає структурні,  якісні, кількісні,  просторові  зв’язки між середовищем і народом, який мешкає в ньому, їх взаємовпливи.

Дендрарій (гр. дендрон – дерево) – спеціально відведена територія, на якій роз- міщена колекція  рослин під відкритим небом. Рослини розташовують за певними принципами – географічними, систематичними, декоративними. Слугує науковим, навчальним і культурно-просвітницьким цілям.

Детрит  (лат. детритус – потертий,  дуже дрібний)  – органо-мінеральні дрібні частинки  на дні водоймища,  якими  живляться гідробіонти,  напри- клад риби.


Дефоліанти (лат. де – віднімати,  лат. фоліум  – лист)  – група речовин пестицидної  дії, які  викликають штучний  опад листя.  Преважаюча  біль- шість з них сильні отрути, наприклад хлорат магнію – отрута крові.

Дефляція (лат.  дефлятіо  – видувати,  здувати)  – вітрова,  або еолова, ерозія.

Джерела забруднення дифузні – джерела потенційного  надходження забруднюючих  і біогенних  речовин  до водного об’єкта шляхом  їх змиву  з водозбірної площі.

Джерела забруднення точкові  – джерела  надходження до водного об’єкта забруднюючих  і біогенних речовин,  спричиненого  їх локально  ви- значеними  скидами.

Доза (гр. дозус – порція, певна кількість) – кількість  речовини або ви- промінення, що викликає відповідну реакцію організму.

Домінування (лат. домінанс – панування) – переважання в чомусь, се- ред чогось або когось, переважання за кількістю, за пристосуванням до умов середовища.

Дюна  (нім. Дюне)  – піщана  форма  рельєфу,  утворена  під дією вітру, частіше всього на узбережжях морів, річок, озер.

Е

Еволюція (лат. поступовий  розвиток) – поступовий  розвиток  всіх орга- нізмів з пристосуванням до умов довкілля, що змінюються.

Екологія (гр. ейкос – дім, місце життя, гр. логос – наука, вчення) – синтетич- не, інтегроване вчення про взаємовідносини між живими, неживими об’єктами та середовищем.  Сучасна  екологія  – дуже розгалужене вчення,  основу  якого складають фундаментальні науки – біологічні, хімічні, фізичні, математичні,  та гуманітарні – філософські, соціальні, правові.

Еутрофікація (викр.  лат. еуто (авто)  – сам, гр. трофос – живлення) – процес збільшення вмісту біогенних речовин у водоймі, чим викликається бурхливе  розмноження водоростей, зменшується прозорість  води і вміст розчиненого  кисню в глибинних  шарах внаслідок  розкладу  органічної  ре- човини мертвих рослин і тварин. Часто спостерігається масова загибель до- нних організмів.

Екосистема (екологічна система)  – природний комплекс,  створений живими організмами,  з умовами їх існування, пов’язаними між собою обмі- ном речовин і енергії, які утворюють систему взаємозумовлених біотичних та абіотичних явищ і процесів.

Екосистема бентична  – екосистема дна водойм та твердих антропоген- них субстратів (наприклад, колектори для молюсків у аквакультурі, корпу- си суден тощо).

Екосистема морська – сукупність живих морських організмів та серед- овища моря, що взаємодіють між собою.


Екотон  (гр. ейкос, гр. тонос – напруга)  – перехідна зона між двома су- сідніми великими  біоценозами,  площа яких завжди більша за площу екото- на. Екотонами є – лісостеп, лиман, естуарій, луг.

Екотоп  (гр. ейкос, гр. топос – місце) – сукупність  всіх складових  еле- ментів біотопу. Цей термін за значенням близький до терміна «місце існу- вання», біотоп.

Ентомологія (гр. ентомос – комаха, гр. логос)  – наука про комах, яка вивчає їх походження,  будову, властивості.

Ентропія  екосистеми – незворотне  розсіяння енергії екосистемою, яке характеризує міру безладдя  в ній. Чим  більше  значення  величини  ентро- пії, тим менш стійка екосистема  в часі та просторі, наприклад деградовані екосистеми. Мінімальні значення  ентропії характерні  для клімаксових еко- систем.

Ерозія (гр.  еродерос  – роз’їдати)  – процес  руйнування поверхневих структур літосфери  – грунтів, гір за рахунок дій вітрів (вітрова ерозія), роз- мивання  водами  (водна  ерозія),  рухами  льодовиків  (льодовикова ерозія), під дією хімічних речовин (хімічна ерозія).

Естуарій  (лат.  аестуаріум)  – розширення русла  річки  при впадінні  в море або океан, де змішуються  прісні та солоні води. Це перехідна еколо- гічна зона, або екотон між морськими (солоноводними) та річковими (пріс- новодними) біоценозами.  За класифікацією Ю. Одума (1975 р.) – це один з видів біомів. Характерне  багате різноманіття видів флори,  фауни,  часто ендемічних.  Необхідна  постійна  охорона та раціональне використання ре- сурсів.

Ж

Життя – форма  існування  матерії,  особливістю  якої  є перетворення речовин,  а отже однієї форми  енергії в іншу та здатність  накопичувати її до рівня, необхідного  для існування  живого об’єкта у часі і просторі. Най- характерніші  ознаки  життя  – обмін речовин  та енергії, самооновлення, самовідтворення, еволюція,  можливість  існування  в незліченній  кількості різноманітних організмів,  здатність до розвитку,  росту, розмноження, при- стосування  до умов середовища. Життя – це процес зменшення  ентропії.

З

Заповідник – територія, на якій підлягають охороні представники фло- ри, фауни,  геологічні  об’єкти, ландшафти. На  ній обмежується господар- ська діяльність.  Це заповідники державного,  місцевого значення,  заказни- ки, урочища, біосферні, національні парки,

Зона  (гр. зоне – пояс) – частина місцевості з однорідними  кліматични- ми, геологічними, флоро-фауністичними характеристиками.


Зоопланктон (гр. зоо – тварина, гр. планктос – що блукає) – сукупність тварин, які мешкають у товщі морських  вод і нездатні активно  протидіяти перенесенню течіями.

І

Ієрархія (гр. хієрос – священний,  гр. архе – влада)  – система  струк- турної, функціональної залежності між різними багаторівневими об’єктами

– живими та неживими.  Наприклад іерархічна система: ген, клітина, орган, організм, популяція, спільнота, біосфера. Кожен рівень виконує свої специ- фічні функції.

Імунітет  (гр. іммунітас – вільний від боргу) – механізм, що забезпечує організму  здатність  бути вільним  від несприятливої дії шкідливих  факто- рів – внутрішніх або зовнішніх. Ефективність дії імунних систем закладена на генному рівні. Виділяють  імунітет природного  походження,  штучний та екологічний,  який  характеризує можливість  опору екологічної  системи, її компонентів до дії негативних  факторів з метою самозбереження.

Інсектицид (лат. інсектум – комаха, викр. лат. цедере – вбивати)  – пести- цид, призначений для винищення комах.

Інтродукція (лат. інтродукціо – введення) – введення рослини або тва- рини у місцеві природні  умови, в агроценози,  біоценози  з метою її постій- ного існування.

Інформація (лат. інформатіо  – пояснюю, розяснюю) – енергія, що ві- дображує  ступінь  упорядкованості системи, в екології  показник  видового розмаїття екосистеми. Це величина, що обернено пропорціональна ступеню вірогідності будь-яких  подій (об’єктів),  про характеристики яких іде мова. Інформація – це ступінь впорядкованості системи.

Іхтіо (гр. іхтус – риба) – перша складова багатьох термінів.

Іхтіофауна (гр. іхтус, гр. фауна – тварина) – сукупність  видів риб пев- ного водоймища.

К

Кадастр (фр. кадастре)  – систематизована інформація про якісний  та кількісний стан будь яких об’єктів, явищ, як результат неперервних спосте- режень та досліджень. Розрізняють водний, земельний,  лісовий,  кліматич- ний, медико-біологічний, ресурсний види кадастрів.

Канал  (лат. каналіс – труба, жолоб)  – штучний  водотік, часто призна- чений для з’єднання різних водних систем, для транспортування води, для судноплавства.

Клімакс (лат. – драбина) сукцесійний – стан динамічної рівноваги біо- геоценозу, для якого характерна  відсутність сукцесійних змін.

Коменсалізм ( лат. – співтрапезник) – тип співжиття особин різних ви- дів, коли  один організм  – коменсал  існує за рахунок  іншого – хазяїна,  не


завдаючи  йому шкоди. Проявляється у формі  квартиранства, або нахліб- ництва.

Компонент (лат. компонентус  – складовий).

Конкуренція (лат. конкурентіо – суперництво) – форма взаємовідно- син між організмами та їхніми угрупованнями за харчі, простір, життєві ресурси, умови розмноження. Розрізняють конкуренцію внутрішньовидову та міжвидову.

Кріо- (гр. кріос – холод) – перша складова багатьох термінів.

Кріобіонти (гр. кріо та гр. біос) – постійні мешканці холодних зон біо- сфери (полярні, приполярні).

Ксенобiотики (гр. ксенос – чужий, бiо – життя) – будь-які  чужорідні для організмів  і біосфери  речовини  (пестициди, важкі метали, пластмаси, побутова хімія), які, потрапляючи в довкілля  у значних концентраціях, мо- жуть порушувати життєві процеси, спричиняти захворювання і загибель організмів.

Л

Лагуна  (італ. лагуна)  – природна  мілководна  затока, відокремлена від моря  наносними  косами,  рифами.  Для  неї характерна  висока  продуктив- ність біомаси.

Ландшафт (нім. ландшафт  – краєвид) – територія  з однотипними ре- льєфом, кліматом, грунтом, біоценозами.  Розрізняють природні  – морські, гірські, степові, лісові, болотяні та штучні – антропогенні, техногенні, агро- генні.

Лиман  (гр. лімен – гавань, бухта, затока)  – напівзамкнене прибереж- не водоймище,  як правило,  подовженої  форми,  що вільно  сполучається з морем. Це високопродуктивна, але екологічно  нестійка  система. Часто ви- користовують інший термін – естуарій.

Літосфера (гр. літос – твердий, кам’яний та гр. сферос) – верхня тверда оболонка планети, товщиною до 100 км на континентах,  до 1 км на окремих ділянках дна Світового океану.

М

Макро- (гр. макрос – великий) – перша складова багатьох термінів.

Макрофіти – (гр. макрос, викр. гр. фітон – рослина) – переважно водні рослини великих розмірів.

Меліорація (лат. меліоратіо – поліпшення) – сукупнсть організаційно- господарських,  технічних заходів, направлених на поліпшення природного середовища, часто негативно зміненого з-за антропогенної діяльності.

Метеорологія (гр. метеора – атмосферні  явища, гр. логос) – наука, яка вивчає процеси в атмосфері,  пов’язані з кліматичними, погодними  явища- ми.


Мігрант  (лат.  мігранс  – переселений) – організми,  переселені  в інші місцевості природним  або штучним шляхом.

Мінерал  (фр. мінерал, руда) – природні  об’єкти, що мають геологічне, промислове значення.

Моніторинг (англ.  моніторинг  – спостерігати,  наглядати) – комплек- сна система спостережень та оцінок, прогнозів стану будь-якої системи, об’єкта.

Мутуалізм (лат.  – взаємний) – форма  симбіозу, яка вигідна для обох організмів різних видів, коли ні один з них не може існувати без іншого. Наприклад терміти та мікроорганізми їх кишковика,  що перетворюють  це- люлозу, яка не засвоюється організмом  терміта, в поживні для нього речо- вини.

Н

Натуралізація (лат.  натураліс  – дійсний,  законний) – кінцева  фаза акліматизації вида у певному біоценозі.

Нейтралізм – співіснування між видами, коли ні один з них не впливає на іншого, тобто не спостерігається між ними ніякої взаємодії.

Нектон (гр. нектос – плаваючий) – сукупність організмів у товщі води, здатних до вільного плавання.

Ніша екологічна (фр. ніхе – гніздо, виїмка)  – функціональне місце ор- ганізму, виду, яке сприяє його максимальному процвітанню,  тривалому  іс- нуванню.

Ноосфера (гр. ноос – розум, гр. сфера)  – шар, частини біосфери, пере- творені діяльністю людини, суспільства, цивілізації завдяки осмисленій, ро- зумовій діяльності. Часто результати такої діяльності  протирічать законам природи,  що призводить  до глибоких  протиріч  між природою  і людиною, суспільством.  Термін  застосував  вперше  французький вчений  Е. Леруа  в

1927 р., доповнив у 1930 р. Тейяр-де-Шарден, а цілісну теорію – ноосферо- логію створив В.І. Вернадський.

О

Озон – молекула, яка складається з трьох атомів кисню, є надзвичайно активним  окиснювачем,  утворюється з молекулярного кисню в електрич- них розрядах,  під дією жорсткого  ультрафіолетового (ЖУФ) випромінен- ня.

Озоносфера – частина атмосфери, де під дією жорсткого УФ випромі- нення спостерігається найбільша  концентрація озону. Цей шар розташова- ний на висоті 30–50 км від поверхні Землі і захищає все живе від шкідливої дії УФ опромінення.

Оптимум  (лат. – найліпше) – сукупність  найсприятливіших умов для чогось або когось.


Організм (лат. – живий) – цілісна жива система з певною ієрархією за будовою та функціями.

П

Палео  ( гр. палеос – древній)  – перша складова  багатьох термінів, що вказують на зв’язок з древністю.

Палеоген (гр. палеос, гр. генос – народжувати) – найдревніший період кайнозойської ери. Почався  близько  68 млн років тому і тривав  майже 43 млн літ. В цьому періоді утворилася система крупних  грабенів. Відбулися значні зміни у тваринному світі – з’явилися  перші ссавці, у рослинному – виникли  майже всі сучасні покритосім’яні рослини.

Паразит (гр. паразитос  – нахлібник) – організм, який існує за рахунок живильних речовин іншого організму.

Парк  (англ.)  – територія,  ділянка  землі з зеленими  насадженнями, ко- мунікаціями, водоймами  природного  або штучного походження.  Має есте- тичне, оздоровче, культурно-пізнавальне значення.

Парк  природний – територія  з багатим різноманіттям рослин, тварин, своєрідністю  ландшафтів. Така територія, як правило, є заповідником.

Пестициди (лат.  пестіс – зараза, викр. лат. цедере – вбивати)  – речо- вини, призначені  для винищення різних шкідників. Часто дуже небезпечні, шкідливі. Виділяють  групи – інсектициди, фунгіциди, гербіциди та інші.

Популяція (лат. популюс – народ, населення) – сукупність особин пев- ного виду на даному ареалі, який сприяє  підтриманню  їх чисельності  про- тягом тривалого часу.

Псамофіти (гр. псаммос – пісок, гр. фітон – рослина) – рослинні угрупуван- ня, які ростуть на сухих пісках, наприклад саксаул, полиня піщана.

Р

Редуценти (лат.  редуценс  – відновлювати) – організми,  які  розкла- дають мертві рештки на речовини, які далі засвоюються іншими живими об’єктами, в основному рослинами,  грибами.

Рекреаційна зона  (лат. рекреаціа  – відпочинок,  гр. зоне) – зона, тери- торія відпочинку  – туристичного, інтелектуального, медичного для віднов- лення здоров’я та працездатності.

Релікт (лат. реліктум  – решток)  – об’єкт (живий, неживий), який збе- рігся з прадавніх часів.

Рельєф (лат. релєво, фр. релієф  – підняття) – сукупність  нерівностей на земній поверхні, різних за розмірами,  походженням, віком, історією ви- никнення. Складається з узвиш,  піднять  (позитивні форми) та низовин (від’ємні  форми  рельєфу). За  походженням – природний та антропоген- ний.


Ресурси біологічні (фр. ресоурс – допомiжний засiб) – біологічні ком- поненти біосфери, що можуть бути використані для отримання людьми ма- теріальних  та інших благ.

Ресурси рекреаційні (лат.  рекреацiя  – вiдпочинок,  вiдновлення, оду- жання)  – об’єкти та явища  природного  і антропогенного походження,  що використовуються для оздоровлення, відпочинку  і туризму.

Риф (гол. ріф) – природне  вапнякове утворення з колоніальних кора- лів тропічних, субтропічних  морів.

С

Симбіоз (гр. – співжиття,  співіснування) – cпівіснування двох різних організмів  – симбіонтів,  які належать  до різних  систематичних груп (на- приклад  раки-самітники та краби з актиніями, або паразитичні гриби з рослинами). Між ними існують тісні функціональні, часто і морфологічні зв’язки. Формами симбіозу є коменсалізм,  мутуалізм, паразитизм.

Синекологія (гр. син – разом, сумісно) – розділ екології – системна еко- логія, що вивчає процеси сумісного пристосування асоціацій різних видів, груп (біоценозів) рослин,  тварин,  мікроорганізмів до середовища.  Термін з’явився на Третьому  ботанічному  конгресі в 1910 р., хоча вперше застосу- вав швейцарський ботанік К. Шретер.

Синузія (гр.- угруповання, спільне перебування) – екологічно  та про- сторово  відокремлена частина  фітоценозу,  який  складається з рослин  од- нієї або кількох  близьких  життєвих  форм  (наприклад дерева, чагарники, мохи, водорості на стовбурах, гілках). Синузію утворюють організми, які пов’язані між собою спільними вимогами до середовища проживання.

Система  (гр. система  – об’єкт, складений  з частин)  – сукупність  еле- ментів, що знаходяться у тісних відношеннях і зв’язках між собою. Кожна система пов’язана з оточуючим її середовищем.

Смертність екологічна – загибель  організмів  в певних  умовах  серед- овища, залежить від його умов та стану популяції, обумовленого генетич- ними, фізіологічними характеристиками.

Смог (англ. смоуке – дим та англ. фог – туман) – токсичний туман, що утворюється при низькотемпературному горінні, при інверсії температури

– коли верхній шар повітря тепліший, чим нижній.

Cмуга прибережна – ділянка контакту суші з морем, яка включає при- родні комплекси  берега та прилеглої морської акваторії.

Солонець – тип грунту, насичений  солями з близько розташованих со- лоноводних водоймищ  або в результаті  вторинного  антропогенного утво- рення солей, наприклад при зрошуванні.

Солончак – природно  засолений тип грунту, характерний для степів, на- півпустель та пустель, де під поверхнею залягають солоні води.

Спільнота – система взаємодіючих,  часто конкуруючих  видів, диферен- ційованих по екологічних нішах. Цей термін є синонімом «біоценоз». Виділя-


ють систему рослин – фітоценоз, систему тварин – зооценоз, систему мікро- організмів – мікробоценоз  або бактеріоценоз.

Сукцесія (лат.  – успадкування, спадкоємність) – послідовні,  незво- ротні зміни складу та структури  біогеоценозу,  які зумовлені  певними фак- торами.  Розрізняють сукцесії  повільні  – тривають  тисячоліттями, середні

– тривають  століття,  швидкі  – тривають  десятиліття. Кінцевий  результат сукцесії – біогеоценоз, який перебуває в клімаксичному стані.

Т

Тектоніка (гр. тектонікос  – те, що відноситься до будівництва) – процеси, пов’язані з формуванням структури земної кори, змінами в ній.

Термобіонти (гр. термо – тепло, гр. біо) – постійні  мешканці  гарячих

(50–100 град. С) джерел, наприклад синьо-зелені та діатомові водорості.

Техногенез (гр. техне – мистецтво,  майстерність,  гр. генез)  – процес технічної, промислової діяльності  людини  в біосфері. Активність  техноге- незу тепер перевищує  будь-який природний геологічний  процес і, як пра- вило, шкодить природі.

Техносфера (гр. техне – мистецтво,  майстерність  та гр. сфера – шар) – частина біосфери, охоплена впливом діяльності людини, її технічних засобів, об’єктів – міста, села, заводи, фабрики,  залізниці,  водойми. Це неприродний стан природи, який характеризується прогресуючим забрудненням всіх ком- понентів довкілля.

Тіньолюбні  рослини  (сциофіти) – рослини,  які  не переносять  повного освітлення, нормально розвиваються тільки в умовах затінення.

Тиск  життя  – ступінь впливу  біотичного  потенціалу  на довкілля,  яке діє як лімітуючий фактор, який перешкоджає  необмеженому розмноженню організмів.

Трансгресія (лат. трансгрессіо – перехід, переміщення) – процес наступу моря на сушу з-за її опускання під впливом тектонічних рухів.

Тропосфера (гр. тропос – зміна, поворот, гр. сфера)  – приземний шар повітря  до висоти 8–10 км на полюсах, 10–12  у помірній  зоні та 16–18  км на екваторі.  Тут зосереджено  80% маси атмосфери,  формуються циклони, антициклони, які визначають погодно-кліматичні процеси.

У

Ультра  (гр. ултра – над, зверх) – перша складова багатьох термінів, які означають те, що знаходиться за межами.

Урбанізація (лат.  урбаніс – міський)  – процес концентрації населення у містах, який став значним екологічним  фактором  з негативними наслідками  – забруднення всіх шарів біосфери, виснаження її ресурсів, утворення величезної кількості  відходів, здатних викликати шкідливі  біогеохімічні реакції планетар- ного масштабу. В результаті  – поява нових різновидів  вірусів, бактерій, а отже,


хвороб,  зниження  народжуваності, збільшення  смертності,  погіршення   ком- фортності життя.

Урочище – однорідна  ділянка  місцевості,  відокремлена природними межами, наприклад поле, ліс, пагорб, балка.

Утилізація відходів (лат. утіліс – корисний) – процес перетворення в ко- рисні продукти за допомогою нових технологій їх переробки.

Ф

Фактор (лат. фактор – виробляючий, щось роблячий) – речовини, яви- ща фізичного, хімічного, біологічного походження, які будь-яким чином впливають позитивно або негативно на окрему особину, популяцію або біо- ценоз. Виділяють  три групи факторів: абіотичні – впливи неживої природи на живу; біотичні – впливи живих організмів на всю природу – живу та не- живу; антропічні – впливи людей на природу (від гр. нтропос – людина).

Фауна (лат.  фауна  – богиня  тварин)  – сукупність  всіх видів тварин. Виділяють  фауну птахів (гр. орнітос – птах) – орнітофауна,  фауна риб (гр. іхтіо) – іхтіофауна, фауна комах (лат. інсектум)  – інсектофауна.

Фенологія (гр. феномена – явище, гр. логос) – наука, яка вивчає сезон- ний  розвиток  (ритми) природи,  обумовлений періодичними, ритмічними змінами – пір року, погодно-кліматичні зміни.

Фітомаса (гр. фітон, гр. маса) – вклад маси рослин у загальну біомасу. Фітомеліорація (гр. фітон, гр. меліоратіо) – засіб поліпшення умов у природному середовищі  за допомогою рослин, наприклад поглинання спо-

лук важких металів.

Фітоценоз (лат. фітон, лат. ценоз) – рослинна спільнота, стійка части- на біоценозу, має певні межі і час існування.

Фітоценологія – наука, яка вивчає рослинні  угрупування, або фітоце- нози.

Флора (богиня  весни  та рослин  у римській  міфології) – еволюційно сформована сукупність  всіх видів рослин на певній території або акваторії.

Х

Хемотрофи – мікроорганізми, які синтезують органічні речовини з не- органічних за рахунок окиснення сірководню, аміаку, солей заліза та інших речовин, які містяться в середовищі, – у воді, грунті (нітрифікуючі бактерії, водневі, сірко-, залізобактерії).

Ц

Царство в біології – найвища таксономічна категорія в системі організ- мів, офіційно  визнана  Міжнародними кодексами  ботанічної  та зоологічної номенклатур.  Це найвищий ранг флористичного та фауністичного району- вання суші та океану.


Циклон (гр. киклон – той, що обертається, крутиться) – область атмос- фери  зі зниженим тиском  повітря,  інтенсивними опадами  – влітку  дощі, взимку  снігопади. Діаметр циклону  від 1 тис. до 3 тис. км і більше, швид- кість переміщення 30–40  (іноді 80–100) км за годину. Часто це важливий деструкційний, тобто руйнівний,  екологічний фактор.

Ч

Чорний   список   –  міжнародний перелік  видів  рослин  і  тварин,  які зникли  з лиця  Землі,  починаючи  з 1600 р. Підстава  для запису виду в цей список – відсутність  достовірних  відомостей  про його існування  протягом останніх 50 років.

Ш

Шельф (англ. шелф)  – прибережне  морське, океанічне  мілководдя  на дні до глибини  200–600  м, що відповідає  ширині  від 18 до 200 морських міль (одна морська миля – приблизко 1,8 км) водної поверхні від берегової лінії, сухопутного  кордону  певної держави.  Шельф  є економічною  зоною всіх прикордонних до цієї території держав.

Шум – одна з форм забруднення довкілля,  стресовий фактор.

Ю

Юрський період (назва  походить від гористої місцевості у Західній Європі)  – це другий  період мезозойської ери, почався  190–195  млн років тому, закінчився за 135–137  млн років до нашого часу. На початку періоду великий  водний басейн на території майже всієї сучасної Західної  Європи, тільки  починалося зародження Атлантичного та Індійського  океанів.  Се- ред наземної рослинності переважали  голосім’яні – гінкгові, саговникові та хвойні, серед тварин – гігантські рептилії (диплодоки, стегозаври та хижаки

– цератозаври, аллозаври). У цьому періоді утворилося майже 14% світових запасів  вугілля  та близько  15% нафти,  виникли  родовища  руд – залізних, бокситових, нікельових  і поліметалічних.

Я

Якість  життя  – показник  задоволеності  особини довкіллям,  який роз- глядається в природничих,  природно-соціальних та соціально-економічних аспектах. Він має важливе  значення  в демографічних характеристиках різ- номанітних  процесів.

Якість  природного середовища – стан природних  і перетворених  лю- диною екосистем, що зберігає їхню здатність до постійного обміну речовин та відтворення життя.  В природних  екосистемах  якість  природного  серед- овища забезпечується дією законів розвитку природи, в перетворених  – до- триманням міри відповідності довкілля потребам організмів та екологічним інтересам суспільства.