На підставі природоохоронного права в Україні діє система дер- жавного  управління в галузі  охорони  навколишнього природного середовища  і природокористування. Це сукупність  структурних елементів,  які  взаємопов’язані і виконують  функції  управління й контролю за процесами збереження  і відновлення елементів приро- ди, її систем, які складають єдине ціле – біосферу.

До цих структурних елементів належать  органи управління в природокористуванні – юридично відокремлені державні, самовряд- ні і громадські органи, які здійснюють організаційно-розпорядчі, ко- ординаційні,  консультативні, організаційно-експертні, контрольні функції  для забезпечення екологічної  безпеки, втілення  принципів екологічної  політики  держави,  раціонального використання при- родних  ресурсів.  Державне  управління здійснюють  органи загаль- ного управління – Кабінет  Міністрів  України,  Президент України, Верховна  Рада  України,  її Комітет  з екології  та раціонального ви- користання природних  ресурсів. Вони здійснюють екологічну полі- тику держави.

Президент формує  екологічну  політику  держави,  оголошує  за погодженням з Верховною Радою зони надзвичайного екологічного стану, гарантує  здійснення конституційних положень  в галузі еко- логічних відношень між людиною, суспільством та природним се- редовищем.

Уряд реалізує визначену Верховною Радою України екологічну політику; забезпечує розробку і втілення  державних, міждержавних екологічних  програм; встановлює  порядок розробки та затверджен- ня екологічних нормативів, лімітів використання природних  ресур- сів, викидів і скидів забруднюючих речовин; встановлює  порядок визначення плати та її граничні розміри за використання природних ресурсів, розміщення відходів; приймає  рішення  про організацію територій  та об’єктів природно-заповідного фонду; керує зовніш- німи зв’язками України в галузі охорони природного середовища; координує  діяльність  міністерств, відомств в питаннях  охорони до- вкілля,  які є органами спеціального  управління і контролю  в галузі природокористування.

До таких органів віднесені Міністерство охорони навколишньо- го природного  середовища,  Міністерство охорони  здоров’я, Мініс-


терство  аграрної  політики,  Міністерство праці та економіки.  Вони здійснюють комплексне  управління в галузі природокористування; погоджують проекти природоохоронних актів, розробляють нор- мативи  плати за спеціальне  ви- користування природних  ресурсів, здійснюють державний контроль за станом природи, її компонентів, мають право вимагати від фізичних та юридичних осіб усунення порушень  природоохоронного законодавства, тимчасово  призупи- няють роботи, що ведуться з порушенням законодавства, можуть анулювати дозволи та встановлювати обмеження  на видобуток і ви- користання природних  ресурсів.

Важливе значення мають Державні комітети як органи спеці- ального  ресурсного  управління: по земельних  ресурсах,  з водного господарства,  з метеорології,  рибного господарства,  стандартизації. Вони, як і міністерства, мають певні права, але кожен в своїй галузі.

Неабияку роль виконуть  місцеві  органи  самоуправління – об- ласні, районні, міські, селищні, сільські. Вони розробляють для сво- їх територій  програми  охорони довкілля,  здійснюють  заходи з лік- відації наслідків екологічних  аварій та катастроф,  встановлюють на підлеглій  їм території  розміри плати за спеціальне  (платне) корис- тування природними ресурсами, погоджують проекти на розміщен- ня, будівництво,  функціонування будь-яких об’єктів, що можуть за- бруднювати довкілля.

Важливе  значення  в галузі  управління екологічними відноси- нами мають громадські організації: Українська екологічна академія наук, Українське  товариство  охорони природи, Українська еколо- гічна асоціація, Українська природоохоронна організація  «Зелений світ».

Контроль   за  дотриманням вимог  природоохоронного законо- давства здійснює природоохоронна прокуратура,  як загальнодер- жавного рівня, так і місцевого – обласні, районні, міські та районні у містах. Вони мають право контролю  за виконанням вимог загаль- нодержавного природоохоронного законодавства, використання ко- штів для здійснення природоохоронних заходів.

До функцій  управління, незалежно  від рівня, віднесені: облік природних  ресурсів,  створення кадастрів  – земельного,  водного, лісового, родовищ корисних копалин, тваринного світу та інших; планування використання і відтворення природних  ресурсів, здій- снення  моніторингу  (спостереження, прогнозування) та інформу- вання громадськості про стан довкілля; контроль за використанням


і відновленям природних  ресурсів; вирішення спорів про право природокористування; дотримання нормативів  екологічної  безпе- ки – ГДК, ГДР, ГДС, ГДЕН. Здійснення цих функцій  базується  як на основних  принципах  державного  управління – плановість,  ком- петентність,  участь  громадськості,  невідверненість дії законів,  так і на специфічних, властивих природокористуванню в цілому – на- уковість, раціональність, платність за спеціальне користування при- родними ресурсами.

Отже, мета управління природокористуванням є реалізація положень  природоохоронного законодавства, контроль за дотри- манням  вимог екологічної  безпеки, забезпечення проведення  ефек- тивних  і комплексних заходів з охорони  природи,  раціональне ви- користання природних  ресурсів.

Питання

1.   Що  являє собою  система державного управління  в  галузі охорони навколишнього природного середовища і природоко- ристування, які її функції?

2.   Охарактеризуйте  функції державного та  місцевого рівнів в управлінні в галузі охорони навколишнього природного се- редовища і природокористування.

3.   На яких принципах базуються функції контролю і управлін- ня в галузі охорони навколишнього природного середовища і природокористування?