На підставі природоохоронного права в Україні діє система дер- жавного управління в галузі охорони навколишнього природного середовища і природокористування. Це сукупність структурних елементів, які взаємопов’язані і виконують функції управління й контролю за процесами збереження і відновлення елементів приро- ди, її систем, які складають єдине ціле – біосферу.
До цих структурних елементів належать органи управління в природокористуванні – юридично відокремлені державні, самовряд- ні і громадські органи, які здійснюють організаційно-розпорядчі, ко- ординаційні, консультативні, організаційно-експертні, контрольні функції для забезпечення екологічної безпеки, втілення принципів екологічної політики держави, раціонального використання при- родних ресурсів. Державне управління здійснюють органи загаль- ного управління – Кабінет Міністрів України, Президент України, Верховна Рада України, її Комітет з екології та раціонального ви- користання природних ресурсів. Вони здійснюють екологічну полі- тику держави.
Президент формує екологічну політику держави, оголошує за погодженням з Верховною Радою зони надзвичайного екологічного стану, гарантує здійснення конституційних положень в галузі еко- логічних відношень між людиною, суспільством та природним се- редовищем.
Уряд реалізує визначену Верховною Радою України екологічну політику; забезпечує розробку і втілення державних, міждержавних екологічних програм; встановлює порядок розробки та затверджен- ня екологічних нормативів, лімітів використання природних ресур- сів, викидів і скидів забруднюючих речовин; встановлює порядок визначення плати та її граничні розміри за використання природних ресурсів, розміщення відходів; приймає рішення про організацію територій та об’єктів природно-заповідного фонду; керує зовніш- німи зв’язками України в галузі охорони природного середовища; координує діяльність міністерств, відомств в питаннях охорони до- вкілля, які є органами спеціального управління і контролю в галузі природокористування.
До таких органів віднесені Міністерство охорони навколишньо- го природного середовища, Міністерство охорони здоров’я, Мініс-
терство
аграрної політики, Міністерство праці та економіки. Вони здійснюють
комплексне управління в галузі природокористування; погоджують проекти
природоохоронних актів, розробляють нор- мативи плати за спеціальне ви-
користування природних ресурсів, здійснюють державний контроль за станом
природи, її компонентів, мають право вимагати від фізичних та юридичних осіб
усунення порушень природоохоронного законодавства, тимчасово призупи- няють
роботи, що ведуться з порушенням законодавства, можуть анулювати дозволи та
встановлювати обмеження на видобуток і ви- користання природних ресурсів.
Важливе значення мають Державні комітети як органи спеці- ального ресурсного управління: по земельних ресурсах, з водного господарства, з метеорології, рибного господарства, стандартизації. Вони, як і міністерства, мають певні права, але кожен в своїй галузі.
Неабияку роль виконуть місцеві органи самоуправління – об- ласні, районні, міські, селищні, сільські. Вони розробляють для сво- їх територій програми охорони довкілля, здійснюють заходи з лік- відації наслідків екологічних аварій та катастроф, встановлюють на підлеглій їм території розміри плати за спеціальне (платне) корис- тування природними ресурсами, погоджують проекти на розміщен- ня, будівництво, функціонування будь-яких об’єктів, що можуть за- бруднювати довкілля.
Важливе значення в галузі управління екологічними відноси- нами мають громадські організації: Українська екологічна академія наук, Українське товариство охорони природи, Українська еколо- гічна асоціація, Українська природоохоронна організація «Зелений світ».
Контроль за дотриманням вимог природоохоронного законо- давства здійснює природоохоронна прокуратура, як загальнодер- жавного рівня, так і місцевого – обласні, районні, міські та районні у містах. Вони мають право контролю за виконанням вимог загаль- нодержавного природоохоронного законодавства, використання ко- штів для здійснення природоохоронних заходів.
До функцій управління, незалежно від рівня, віднесені: облік природних ресурсів, створення кадастрів – земельного, водного, лісового, родовищ корисних копалин, тваринного світу та інших; планування використання і відтворення природних ресурсів, здій- снення моніторингу (спостереження, прогнозування) та інформу- вання громадськості про стан довкілля; контроль за використанням
і
відновленям природних ресурсів; вирішення спорів про право
природокористування; дотримання нормативів екологічної безпе- ки – ГДК, ГДР,
ГДС, ГДЕН. Здійснення цих функцій базується як на основних принципах
державного управління – плановість, ком- петентність, участь громадськості,
невідверненість дії законів, так і на специфічних, властивих
природокористуванню в цілому – на- уковість, раціональність, платність за
спеціальне користування при- родними ресурсами.
Отже, мета управління природокористуванням є реалізація положень природоохоронного законодавства, контроль за дотри- манням вимог екологічної безпеки, забезпечення проведення ефек- тивних і комплексних заходів з охорони природи, раціональне ви- користання природних ресурсів.
Питання
1. Що являє собою система державного управління в галузі охорони навколишнього природного середовища і природоко- ристування, які її функції?
2. Охарактеризуйте функції державного та місцевого рівнів в управлінні в галузі охорони навколишнього природного се- редовища і природокористування.
3. На яких принципах базуються функції контролю і управлін- ня в галузі охорони навколишнього природного середовища і природокористування?