4.5.3.  Антропоохоронне право і безпека людини

Важливим напрямом  законодавства є антропоохоронне  право, яке спрямоване  на охорону здоров’я, життя людини та суспільства. Дія різ- них факторів небезпеки відображена в таких законах, як Основи законо- давства України про охорону здоров’я в Україні, Закон «Про забезпечен- ня санітарного та епідемічного благополуччя населення». Важливими в цій групі законів є: «Про екологічну експертизу»,  «Про відходи», «Про ядерні відходи», «Про інформацію».  Крім національного законодавства важливим є міжнародне, вимоги якого повинні виконуватися, ящо воно ратифіковане, тобто визначене чинним на території країни.

Основи законодавства  про охорону  здоров’я в Україні визнача- ють правові, організаційні,  економічні  та соціальні  засади охорони


здоров’я громадян України, слугують усуненню факторів, які шкід- ливо  впливають  на їх здоров’я, попередженню і зниженню  захво- рюваності, інвалідності та смертності. Тобто цей закон має пряме відношення до безпеки  життєдіяльності людини  в різних сферах її діяльності  – виробничій,  побутовій,  природній.  Це відображено  у ст. 4 – про основні  принципи  охорони  здоров’я, ст. 6 – про право на охорону здоров’я. Стаття 28 вимагає створення сприятливих для здоров’я умов праці, навчання, побуту та відпочинку.

Закон «про санітарне та епідемічне благополуччя населення» в ст.

1 визначає  поняття  небезпечного чинника – це будь-який хімічний, фізичний,  біологічний  чинник, речовина,  матеріал  або продукт, що впливає або за певних умов може негативно впливати на здоров’я людини. Стаття  13 висуває вимоги до ліцензування видів діяльнос- ті з потенційною  небезпекою  для здоров’я людей. В ній перелічені найбільш небезпечні види діяльності: виробництво, переробка, ре- алізація продуктів харчування та харчових добавок, медикаментів, товарів  побутової  хімії, роботи  з біологічними  агентами  та хіміч- ними речовинами,  джерелами  іонізуючих і неіонізуючих  випромі- нювань і радіоактивними речовинами.  Стаття  14 розкриває вимоги державних  стандартів  та інших  нормативно-технічних документів до безпечних умов для здоров’я і життя населення.

Розглядаючи повітря  як небезпечний чинник,  слід сказати  про вимоги цього закону до гігієнічних вимог до повітря в населених пунктах, у виробничих та інших приміщеннях. Вимоги до житлових та виробничих приміщень, територій, засобів виробництва та техно- логій подані у ст. 22. Важлива  ст. 23 – про забезпечення радіаційної безпеки та ст. 24 і 30 – про захист населення від шкідливого впливу неіонізуючих  випромінювань та інших фізичних  факторів  і запобі- гання особливо небезпечним, інфекційним хворобам, масовим отру- єнням та радіаційним ураженням населення.

Для захисту прав споживачів на якісні товари, зокрема харчу- вання, послуги в Україні діє закон «Про захист прав споживачів» (20.06.95). Він гарантує державний захист прав споживачів на на- лежну якість  товарів, послуг, їх безпечність,  на доступну  та досто- вірну інформацію  про них, відшкодування збитків, спричинених неякісними товарами та послугами, звертання  до суду та інших дер- жавних органів.

Конституційні права людини  на здорові умови життя  часто за- лежать від її поінформованості про стан довкілля, від одержання до-


стовірної і своєчасної інформації про стан свого здоров’я і всього на- селення, від участі в обговоренні законопроектів. Ці права гарантує Закон України «Про інформацію», який регламентує дії з отримання інформації, зокрема екологічної, як найбільш важливої для здоров’я людей.

На підставі цього можна виділити найбільш важливі види ін- формації,  що підлягають  запиту  з боку окремого громадянина,  ор- ганізації: про викиди  шкідливих  речовин у повітряний і водний басейни, про накопичення відходів, їхню переробку,  використання питних  і не питних  вод, про шумо-вібраційне, електромагнітне за- бруднення,  стан виробництва і використання енергії, ліцензування і транспортування небезпечних, радіоактивних речовин, об’єктів, застосування пестицидів,  інвентаризація токсичних  відходів,  про- ектів природоохоронних документів  як місцевого, так і державного значення і багато інших питань, передбачених Оргуською  конвенці- єю про надання інформації екологічного змісту. Це забезпечує мож- ливість  звернення до суду для захисту  порушених  конституційних прав і свобод у сфері  екологічних  прав людини,  зокрема  і в сфері біологічної безпеки.

Біологічна безпека – стан, при якому дія біологічних об’єктів або іх компонентів,  речовин, з них отриманих  не викликає генетичних, біохімічних змін в будь-якому  організмі. Традиційним проявом біо- логічної  небезпеки  є масові захворювання, епідемії, пандемії  серед людей та епізоотії серед тварин. В останній  час, у зв’язку із станом довкілля, хворіють не тільки люди, тварини, а й рослини. Через над- мірне застосування хімічних  препаратів  в сільському  господарстві зменшився імунітет у рослин, що також сприяє їх хворобам, зокрема вірусним.

Надмірна  хімізація оточуючого середовища призвела до змен- шення захисних властивостей озонового шару, а отже, до збільшен- ня інтенсивності  жорсткого ультрафіолетового випромінювання. Результат – спонтанні  мутації, передусім  в мікроорганізмах, через що вони набувають надзвичайної вірулентності, викликають нові хвороби, небезпечні  перш за все для людей. Типовим  прикладом  є віруси СНІДу, пташиного грипу.

Важливою   є  проблема   генетично   модифікованих  організмів (ГМО) та продуктів  харчування, виготовлених з них, бо вони мо- жуть бути небезпечними для людини, хоча економічно дуже вигідні. В 2000 р. німецькі  вчені опублікували в Англії звіт про небезпеч-


ність продуктів  харчування  з генетично  змінених  рослин  і тварин. Саме через це в Монреалі  130 країн світу 30 січня 2000 р. підписали Угоду про біологічну безпеку – Картахенський Протокол з біобезпе- ки. В дію він вступив 11 вересня 2003 р. після його ратифікації більш ніж 50 державами.  Він містить правила,  що регламентують перемі- щення генетично змінених об’єктів через кордони.

Ця проблема  вже не теоретична,  а практична.  Прикладом є за- позичений у бактерії Bacillus thuringiensis ген типу bt, що виробляє токсин, який в кишечнику комах перетворюється на смертельну для них отруту. Тепер цей ген синтезовано штучно і введено до генома деяких  трансгенних  рослин.  Стали  відомими  факти  масової  заги- белі метелика  в виду Монарх  від отруйного  тепер для нього пилку трансгенної  bt-кукурудзи. Але потерпають  не тільки  шкідники,  на що розраховували автори цього методу, а також сільськогосподар- ські тварини.

Треба пам’ятати, що в природі все пов’язано з усім, і тому ГМ ор- ганізми можуть схрещуватися з дикими природними спорідненими видами. Це може призвести до виникнення супербур’янів,  стійких до гербіцидів, до утворення і передачі гена інсектицидостійкості. Виникла  проблема занесення  в природні системи штучних генів, які раніше не існували та які можуть призвести до порушення  природ- ної рівноваги в біосфері.

Це особливо небезпечно для України, де природні екосистеми перебувають під надмірним  впливом  антропогенних чинників. Вве- дення крім хімічного та фізико-хімічного навантажень ще і генетич- ного може докорінно змінити, дестабілізувати трофічно-енергетичні зв’язки в природі. За таких міркувань  Європейський Союз (ЄС) встановив  жорсткі  нормативні  умови на поширення ГМО на влас- ній території.  Російська  Федерація ще в 1999 р. прийняла рішення про обов’язкове маркування продуктів, виготовлених з ГМ організ- мів. Україна такого запобіжного заходу не прийняла.

Слід підкреслити, що в законодавстві України  є ряд статей, які вра- ховують цю проблему. Передусім  ст. 50, 66 та пункт 6 ст. 92 Конститу- ції України  враховують  проблеми  біотехногенної  продукції.  Проблеми ГМО враховують статті інших законів України: «Про охорону навколиш- нього природного середовища» – ст. 53, 57, 72; «Про тваринний світ» – ст.

46, 53,58; «Про екологічну  експертизу» – ст.ст. 1, 7, 10, 14, 24, 39; «Про природно-заповідний фонд України» – ст. 7, 16, 62, 64; «Про якість та без- пеку харчових продуктів і продовольчої сировини» – ст.ст. 3, 4, 6, 10, 13; «Про


основи законодавства охорони здоров’я» – ст. 6, 8, 15, 22, 24, 27, 45; «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» – ст.ст.

1, 5, 6, 9, 11-13, 15, 16, 25, 31, 33.

На початок  2007 р. в Україні  відсутнє  окреме  законодавство з проблеми  генетично  модифікованих об’єктів, хоча воно є надзви- чайно  актуальним і повинно  бути обов’язково  прийнято,  бо цього вимагають   принципи   державної   екологічної   політики   України. Таке законодавство впровадили країни  Європейського Союзу, Ро- сія, США та багато інших країн. Воно базується на Міжнародних керівних принципах техніки безпеки ЮНЕП (комісія ООН з еколо- гічних програм)  в галузі біотехнології.  Вони розглядають питання охорони здоров’я людини, її екологічну безпеку щодо всіх видів за- стосування  методів біотехнології  або генної інженерії  – від науко- вих досліджень до збуту продукції з ГМО, яка містить компоненти з новими якостями,  отриманими внаслідок генетичних змін.

Важливе значення, зокрема з проблем безпеки, мають мікроорганіз- ми, тому Рада Європейського Союзу прийняла Директиву ЄК 90/219

«Використання  генетично   модифікованих  мікроорганізмів  (ГММ)». Цей документ розглядає  дві категорії ГММ – в залежності  від ризику їх використання та два типи операцій з ними – некомерційні (наукові, навчальні) та комерційні  (промислові). Директива ЄК 90/220 «Вивіль- нення у навколишнє середовище генетично модифікованих організмів» передбачає експериментальне та комерційне  їх використання, що узго- джується з країнами – членами ЄС. Цей документ вимагає обов’язкового маркування продуктів генетично-інженерного походження.

Отже, проблеми біологічної безпеки актуальні і мають велике значення  для України  і в соціально-правовому, і практичному зна- ченні, бо є можливість  ввозу в Україну генетично змінених продук- тів харчування, що небезпечно для здоров’я людей.

Питання

1.   Які законодавчі основи  права людини на охорону здоров’я?

2.   Охарактеризуйте основні положення Законів України про охорону здоров’я людини, її безпеку.

3.   Що таке біологічна безпека, які її проблеми?

4.    Що таке генетично модифіковані організми, чим вони небезпечні?

5.   Які  нормативні документи регулюють застосування гене- тично  модифікованих об’єктів?

6.   Яке відношення до ГМО в Україні, світі?