4.5.1.  Структура екологічного права України

Зародки  національного природоохоронного законодавства ся- гають в часи Київської  Pyci. В збірці законів  «Руська  правда» кня- жої держави Київської  Русі містилося  чимало регламентацій, які стосувалися термінів полювання  на тих чи інших тварин,  існувала заборона  виловлювати деякі  породи  риб під час нересту,  містило- ся чимало засторог щодо збереження  та використання природно адекватних засобів землеробства, бортництва, броварства, інших промислів  та ремесел. Тоді ж було передбачено  також i певні кари, переважно  грошові, за порушення  вимог «Руської  правди».  В кня- зівські часи фактично  було закладено  i початки  формування запо-


відних територій – «мисливських угідь», на яких лише зрідка відбу- валися полювання  та лови. У козацько-гетьманській державі, після княжої епохи, українське  природоохоронне законодавство живило- ся джерелами  різних епох та походження:  звичаєвим правом та по- всякденними традиціями; традиційним законодавством княжої  та литовсько-руської доби; магдебурзьким правом; законотворчою ді- яльністю національної держави у вигляді гетьманських  універсалів. Через своєрідне  становище  тогочасної України  на її законодавство нашаровувались правничі  вимоги сусідніх держав – Польщі, Pociї, Австрії.

Сучасне  екологічне  право в Україні  спирається на законодавчі та інші регулятивні акти двоякого  роду: з одного боку, практично  і дотепер в Україні  діють норми та стандарти,  прийняті ще в колиш- ньому Союзі РСР,  з іншого – активно  напрацьовується та створю- ється національне екологічне законодавство з врахуванням норм міжнародного права. Україна  – член світового співтовариства і по- винна враховувати та дотримуватися його правових норм.

Всю сукупність  законів України  можна класифікувати за двома напрямами – за характером дії законів – універсального, широкого, вузького та за об’єктами їх дії – природоохоронні, антропоохоронні та ресурсоохоронні.

Основними законами  універсального характеру  дії є Деклара- ція про державний суверенітет (16.07.90), Конституція України (28.06.96),Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» (25.06.91).

Декларовані положення Конституції знаходять  прямий  відби- ток у багатьох інших законах. Все екологічне  законодавство Украї- ни можна розділити  на три напрямки: антропоохоронний  – закони, які охороняють  людину, її права на безпечне довкілля,  як це ствер- джують Декларація про суверенітет та Конституція; природоохорон- ний – закони, які охороняють  природу як єдине ціле, та ресурсоохо- ронний напрямок  – закони, які регулюють використання природних ресурсів на території держави.

Законів  багато,  але  через  низький   рівень   еколого-правових знань, екологічної  свідомості і культури  населення,  державних  чи- новників і загального правового нігілізму, недостатнє усвідомлення пріоритетності екологічних  проблем  і недостатньої  уваги до них в діяльності  державних,  правоохоронних органів вони не завжди  ви- конуються.  В  цьому  причини   неефективного  застосування  норм


екологічного законодавства – українського  та міжнародного і як ре- зультат – зневажання екологічними правами громадян, виникнення негативної  екологічної  ситуації в державі, яка загрожує  безпеці на- ції, цивілізації.

Закон України «Про охорону навколишнього природного серед- овища» (25.06.91)  є основним, корінним  документом  в природоохо- ронному законодавстві. Цей документ в системі екологічного права умовно вважають  природоохоронною конституцією. Відповідно  до ст. 3 він встановлює  основні принципи: пріоритетність вимог еколо- гічної безпеки, гарантує екологічно безпечне середовище для життя і здоров’я людей; гласність і демократизм у прийнятті рішень, реалі- зація яких впливає  на стан природного  середовища;  формування у свідомості населення екологічного світогляду.

Цей закон визначає  правові, економічні і соціальні основи орга- нізації охорони природного середовища в інтересах людей. Для того, щоб ці інтереси  задовольнялися найбільш  повно, необхідно підви- щувати екологічну культуру всього населення, рівень екологічних знань  спеціалістів  всіх професій  – технічних,  аграрних,  медичних, педагогічних  напрямків.  Саме тому в ст. 7 цього закону  записано, що екологічні знання є обов’язковою кваліфікаційною ознакою для всіх посадових осіб.

Хоча тут слід зазначити, що дотепер в Україні, на відміну від ба- гатьох держав, у шкільному  циклі навчання  відсутній нормативний навчальний предмет екологічного змісту. Цей закон вимагає уперед- жуючого характеру екологічних заходів, екологізації виробництва, обов’язковості екологічної експертизи, узгодження екологічних, економічних  і соціальних  інтересів, утримання плати за забруднен- ня природного  середовища  і погіршення  його якостей,  компенсації заподіяної  шкоди природі і людям.

Питання

1.   Яка структура екологічного законодавства України?

2.   Які права гарантує людині держава?

3.   В чому  важливість Декларації про незалежність України?

4.   Охарактеризуйте  основні положення закону  про  охорону природного середовища.

5.   Охарактеризуйте основні положення Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища».