Цей процес за кордоном почався значно раніше, ніж в нашій країні. Значення цієї проблеми для суспільства, для його економічного розви- тку очевидно і вкрай важливо. Тому в процесі навчання на будь-якому етапі велика увага приділяється викладанню наук про Землю, про жит- тя. В Західній Європі екологічне виховання починається з трьох років. Важливе  значення  в цьому процесі мають спеціальні  господарства,  в яких діти можуть спілкуватися з тваринами, доглядати за ними.

У різних  країнах  існують свої специфічні  умови освіти і вихо- вання, що відбивається в цьому складному  процесі. В дитячих  сад- ках Болгарії  дітей знайомлять із природою  в процесі  ігор, в їхній трудовій діяльності на присадибних ділянках.

У Норвегії  працівники дитячих  садків  зобов’язані  мати спеці- альну підготовку. Вони повинні знати основи екології та охорони природи, знати стан природних ресурсів своєї країни, володіти мето- диками екологічної освіти і виховання. Під час польових занять май- бутні вихователі  здобувають знання про фотосинтез, взаємозв’язки між рослинами,  тваринами,  людиною, про види енергії і способи її одержання, про харчові зв’язки.

Фінляндія – систематичне  екологічне  дошкільне  навчання  по- чинається з 5 років у спеціальних Центрах природи. Методи навчан- ня найрізноманітніші: заохочується індивідуальна творчість  дітей, проводяться екскурсії в природу, передбачені ігрові моменти, що допомагають сприймати природу.

У початкових  школах  Англії, Швеції,  Данії викладають приро- дознавство, краєзнавство; в Норвегії, Німеччині – вітчизнознавство. Але в будь-якому  випадку  в цих предметах значне місце займають питання  екологічної освіти і виховання.  В старших класах шкіл цих держав викладають суспільствознавство, орієнтування, в яке вхо- дять невід’ємною частиною теми з географії, біології.

В Данії, Англії проблеми навколишнього природного середовища обов’язково  розглядаються в курсах біології, географії, історії, хімії, фізики  – на це приділяється до половини  навчального  часу. Тут ви- вчають стан місцевої природи, проблеми урбанізації, охорони об’єктів природи і непоновлюваних ресурсів, а також теми: «Повітря і вода»,

«Засоби  зв’язку», «Наші  потреби». Старші школярі  самостійно  оби- рають окремі теми для обов’язкового самостійного вивчення проблем:

«Міське навколишнє середовище», «Садівництво», та ін.


У Нідерландах під контролем  уряду здійснюється проект з охо- рони ландшафтів. Тут працює інститут  з проблем  природоохорон- ного виховання і навчання.

У державах Скандинавії учні вміють поважати і цінувати життя у всіх його проявах,  вони добре інформовані про сучасні екологіч- ні проблеми,  стан природи  у своїй країні і за кордоном.  В школах Швеції  вивчається окремий  предмет «Охорона  природи»  з 1919 р., а в 1988 р. парламент  країни вніс зміни в методику і зміст навчання за цим курсом.

У Франції питання  охорони природи і проблеми  навколишньо- го середовища  вивчають  в ліцеях, коледжах,  центрах професійного навчання  (їх понад 200).

У США навчальні  програми  не містять обов’язкового  розділу з питань охорони природи, але з 1956 р. тут проводять  таке навчання за особистим  програмами  викладачів.  В системі освіти існують по- сади шкільних радників з питань викладання охорони природи. Тут широко використовують практичні польові заняття.

Японія – виховання любові до природи починається, як і в кра- їнах Західної  Європи, із трирічного  віку. Характерним є спільність релігійного та екологічного виховання.  Діти, як ніде в світі, цінують все живе.

Ще з 1967 р. в навчальні  плани шкіл Бірми  введений  курс «Ви- вчення  навколишнього середовища».  Як окремий  предмет  ця дис- ципліна  введена в навчальні  плани  в Бангладеші, Індії, Пакистані. Так, в Індії викладають в 9-10 класах курс «Людина  і навколишнє середовище», в Індонезії теми про стан навколишнього природного середовища вивчають у 4., 6 і 9 класах.

Таким чином, в наш час у багатьох країнах ведеться природоохо- ронне навчання  і виховання,  що вже дало певні результати.  Держа- ви, що усвідомили  важливість цього процесу, пішли далеко вперед у всіх видах прогресу – культури, технології, що стало міцною осно- вою для їхнього подальшого розвитку, спрямованого до ноосфери.

У цьому важкому і складному процесі істотними є етичні норми поведінки людини в природі. Вже перші етичні норми, наприклад десять заповідей  Біблії, намагалися регулювати  відношення між людьми, а пізніше і в суспільстві.

Але і дотепер ми не враховуємо  етичні правила, які повинні ре- гулювати відношення людини з природою та бути результатом еко- логічної  освіти  і виховання.  Відношення до Землі  з боку людини,


суспільства  визначається тільки економічними посилками,  вимага- ючи привілеїв  для себе і не передбачаючи майже ніяких зобов’язань перед  природою.   Екологічне   навчання   –  цілеспрямований про- цес, який повинен бути неперервним і систематичним. Разом із соціально-гуманітарною освітою  він сприяє  формуванню у людей нового, за В. І. Вернадським,  ноосферного,  мислення,  яке повинно сприяти  виходу з екологічної  кризи. Спеціалісти екологічного про- філю – в галузі екологічної освіти, теоретичної та прикладної еколо- гії готуються у більшості вищих навчальних  закладів України.

Питання

1.   Коли  почався процес  екологічного навчання і виховання за кордоном, в Україні?

2.   Як  екологічна освіта, виховання  пов’язані з формуванням ноосфери?

3.   Охарактеризуйте стан екологічної освіти в країнах Європи, Азії.

4.   Як екологічна освіта  зв’язана з ноосферним мисленням?