4.4. Екологічна освіта і виховання в Україні

Екологічне виховання  –  невід’ємна складова навчально- виховної роботи. Форми організації екологічної освіти і вихован- ня.  Питання екологічного виховання в дошкільній, початковій освіті, в середній школі. Освіта та виховання з питань екології у вищих навчальних закладах. Екологічна освіта  і виховання за кордоном. Наступність і безперервність екологічної освіти  та виховання.

Екологічне виховання  – спосіб впливу  на почуття  людей, їх сві- домість, погляди  і уявлення. Але будь-яке  виховання,  в тому числі екологічне,  повинне  ґрунтуватися на освіті,  насамперед  екологіч- ній. Мета освіти – формування фізичного  та психічного, духовного здоров’я людини і всього суспільства.  Освіта сама по собі не гаран- тує захисту від нерозумного, а то і злочинного  ставлення  до приро- ди, а отже, і до людей. Свідомість людини – безпека країни, запорука подальшого існування  життя на планеті. Екологічна  освіта охоплює сферу знань, умінь і навичок, необхідних для дбайливого відношен- ня до природного середовища. Вона – основа професійної підготов- ки фахівців у будь-якій сфері, зв’язаній, навіть побічно, із природою. В цьому процесі важливі певні принципи.

Принцип загальності – означає, що екологічна освіта та вихован- ня повинні охоплювати все суспільство з урахуванням індивідуаль- них особливостей  – вік, стан психіки, зокрема темпераменту,  освіт- ній ценз, інтереси та стимули різних груп соціально-професійних категорій населення.

Принцип комплексності екологічної освіти та виховання, як принцип  загальності,  має правові  (юридичні) і методичні  аспекти.


Екологічне  виховання,  освіта – єдиний процес впливу на свідомість людей і він повинен  здійснюватися в комплексі,  з врахуванням на- уково обґрунтованих методичних вимог.

Принцип безперервності – зобов’язує всіх суб’єктів діяльності  в сфері екологічної освіти та виховання забезпечити узгоджений про- цес на всіх ступенях освіти та виховання – дошкільного, шкільного, вузівського і післядипломного, чого вимагають Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» і «Концепція еко- логічної освіти та виховання в Україні».

Природоохоронна освіта і виховання – це проблема  першочер- гового значення, без якої неможливо  поліпшити стан навколишньо- го природного  середовища. В розвинутих країнах це зрозуміли  вже давно. Наприклад, в Голандії з 1919 р. діє служба дитячого і шкіль- ного виховання.  Заняття ведуть так, щоб діти самі відкривали для себе природу в практичному спілкуванні  з нею. Знання, отримані на основі  практики,  зберігаються  довше, ніж придбані  з підручників. Такі знання формують основи совісного, естетичного виховання, екологічної свідомості як складової частини загальної культури лю- дини. В нашій країні тільки наприкінці 60-х рр. почали створювати мережу науково-педагогічних установ для вивчення  цієї проблеми.

Екологічне  виховання на дошкільному  етапі навчання  передба- чене в окремих розділах «Програми  виховання в дитячому садку» з напрямків:  виховання у дітей любові до рідного краю, сприйняття краси природи, дбайливого  ставлення  до всього живого; формуван- ня у дошкільнят елементарних знань про природу і на цій основі за- гальних уявлень про зв’язки між явищами  в природі.

У віці 5–6 років у дітей вже повинні бути сформовані  уявлення про зв’язки між природними явищами,  залежності  некомфортності життя  від екологічних  умов, пов’язаних  з діяльністю  людей. Саме цей віковий період дуже важливий для подальшого виховання дітей, зокрема екологічного. Екологічні проблеми в сучасних умовах пере- ходу суспільства  до ринкової  економіки  викликали кризу  мораль- ності, а екологія  і моральність взаємообумовлені. Тому екологічні проблеми  необхідно розглядати у взаємозв’язку з моральним  вихо- ванням. Ця проблема ставиться не вперше. Великий  внесок в розви- ток теорії морального виховання в процесі спілкування з природою зробили відомі діячі педагогічної науки та освіти – К.Д. Ушинський, В.Г. Городників, В.А. Сухомлинський.


У загальноосвітній середній школі процес виховання умовно розділений  на три етапи. Перший  – вивчення  в 1–3 класах складо- вих частин природи, сезонних змін і їх причин, загальних понять про використання природних  ресурсів.  У цьому віці важливо  навчити дітей мислити  екологічно  грамотно – це головне завдання  вчителя, вихователя. Людина  – складова  частина  природи,  і як вона відно- ситься до неї, так і природа  ставиться  до людини. Згадаймо вислів К. Маркса  у середині  XIX  ст. – природа  жорстоко  мстить  людині за всі її промахи, помилки. Другий етап – учні 4–9 класів вивчають історію суспільства, що відображає основні етапи використання природи людиною для її потреб. У цьому віковому  періоді важливі факультативні курси з екології, історії її розвитку,  сучасного стану охорони природи. Але цього недостатньо. Необхідно ставити питан- ня про постійний курс екології й охорони природи в середній школі як постійних  навчальних  предметів,  які треба починати  з 8 класу, коли формується свідоме відношення до довкілля.  Третій – в 9–12 класах здобуваються  основи діалектичного підходу до розуміння єдності суспільства  і природи,  їхньої взаємозалежності. Аналіз на- вчальних  програм  з 1924 р. показав,  що зміст  екологічного  аспек- ту виховання і навчання  значною  мірою залежить  від фактичного відношення суспільства до природи, від матеріальних умов і потреб людини.

У 60-х рр. ХХ ст. в навчальних  дисциплінах природу розглядали односторонньо – тільки як джерело матеріальних благ, необхідне для задоволення постійно зростаючих потреб людини, суспільства. В 70-х рр. наступив період загостреної уваги до екологічних, біосферних проблем, підсилився природоохоронний аспект шкільного  вихован- ня. З 80-х рр. у предмети природничо-наукового і географічного ци- клів були введені елементи екологічного навчання  і виховання.  Хоча цього було недостатньо.  Так, в курсі географії і біології питома вага навчального  часу для роботи в природі  складає  близько  3,1% і 3,4% відповідно. В трудовому вихованні 75% навчального часу приділяло- ся на практичні  роботи, що зв’язані з безпосереднім  використанням ґрунту, води, рослин, тварин, впливом на природне середовище.

Природоохоронна діяльність  часто відірвана від трудової, тому охорона природи  в уявленні  учнів виступає  альтернативою виробни- цтву. Через це виховний  потенціал  екологічних  знань учнів і можли- востей виробництва не реалізуються повною мірою і не забезпечують формування належного  рівня  елементів  екологічної  культури.  Щоб


ліквідувати  цей розрив у школярів, необхідно, щоб найвища екологіч- на культура і знання були насамперед у кожного вчителя, вихователя.

Виховання та освіта з питань екології, охорони природи  є важ- ливим елементом загальної екологічної підготовки майбутніх фа- хівців, у тому числі вчителів гуманітарних,  фізико-математичних, біолого-географічних, економічних  та інших  спеціальностей. Такі знання  є загальнообов’язковими і є кваліфікаційною ознакою кож- ного фахівця, в тому числі і педагога.

Для підвищення рівня екологічної  поінформованості, кваліфікова- ності сучасних  фахівців  – педагогів, інженерів  у навчальні  плани всіх вищих навчальних закладів будь-якого профілю введені курси: «Ак- туальні  проблеми  охорони  природного  навколишнього середовища»,

«Основи  екології», «Екологія  і раціональне природокористування» та інші, які вивчають екологічні проблеми в тісному зв’язку із суспільними, психолого-педагогічними, загальноосвітніми  дисциплінами,  що  базу- ються на знаннях історії, географії, біології, хімії, фізики, інших наук.

Першими  курс «Охорона  природи»  почали  викладати в Україні на початку 50-х рр. в Одеському  університеті.  Про необхідність такої дисципліни для всіх вищих навчальних закладів йшла мова вже в 1959 рр., а в 1961 було прийняте рішення про його факультативне вивчення не тільки в університетах, педагогічних, медичних, технічних вузах, а й в сільськогосподарських, юридичних,  економічних.  У 1970 р. були за- тверджені програми обов’язкового курсу «Охорона природи» для педа- гогічних інститутів і для факультетів спеціальностей «Біологія і хімія»,

«Дошкільна педагогіка», «Педагогіка  і методика початкового  навчан- ня». Тепер це загальнообов’язковий нормативний предмет у всіх ви- щих навчальних  закладах для всіх спеціальностей. Проблеми охорони природи відбиваються в наукових дослідженнях педагогічних та інших навчальних  закладів  з напрямків:  «Методика  організації і проведення масових природоохоронних заходів в школі», «Природа як метод есте- тичного виховання», «Охорона природи і школа».

Питання

1.   Які форми організації екологічної освіти і виховання Ви знаєте?

2.   Який  стан  екологічного виховання в дошкільній, початковій освіті, в середній школі?

3.   В чому  необхідність екологічної освіти  та виховання у ви- щих навчальних закладах?

4.   Які принципи складають основу екологічної освіти?