4.3. Екологія  і культура

Співвідношення понять «екологія» і «культура». Роль  еко- логічної, природоохоронної інформації в формуванні екологічної культури. Формування нового екологічного мислення. Релігійно- філософські уявлення про  природу та  їх  значення у вихованні людини.

Учені-екологи, педагоги вважають, що більшість екологічних проблем  – глобальних,  регіональних,  місцевих  зв’язані  з низьким рівнем екологічної  культури  населення і насамперед  молоді, осо- бливо в містах. Споживацьке відношення до природи, до людей, бездуховність, незнання  і руйнування народних традицій, незнання основ раціонального природокористування і екологічного права, не- дооцінка екологічних  знань в системі навчання  та емоційного  фак-


тора при формуванні відносин  людини  до природи  – тугий  вузол проблем, який необхідно вирішувати. Їхнє вирішення лежить у сфе- рі підвищення культури  кожної людини, всього суспільства, нації.

Співвідношення термінів  «екологія»  і «культура»,  їхня  взаємо- залежність  у проявах  діяльності  людини,  суспільства  сьогодні при- вертають увагу не тільки учених різних галузей знання, фахівців, а й широких верств населення.  Латинське слово «культура»  в перекладі означає «вирощування, оброблення». Вже Ціцерон вважав, що дух, ро- зум людини необхідно обробляти як ґрунт, і тоді він стає культурним:

«Як родюче поле без обробки не дасть врожаю, так і душа...». Головна задача педагога будь-якого  рівня освіти і є оброблення,  формування розуму, духу людини на класичних моральних  засадах через форму- вання екологічного мислення  і відношення до природи.

Результати такого відношення залежать від психічного стану лю- дини, її психічної  стійкості,  характеристик нейрохімічних процесів, що відбуваються  в корі головного мозку (сіра речовина)  та в підкірці (біла речовина). Відомо, що сіра речовина складається з 10–12 нейрон- них шарів, які утворюють неокортекс (нова кора), та палеокортекс (стара кора). Неокортекс відповідає за психічні якості, притаманні людині, – емпатія, співчуття, пацифізм  (миролюбство), інтелект, са- мопожертва.  Палеокортекс складається з нейронних  центрів, що від- повідають за тваринні рефлекси, притаманні і тварині і людині – агре- сія, злоба, самозбереження, егоїзм. Процеси в неокортексі гальмують активність  палеокортексу, протистоять проявам  тваринної  природи людини. Ці електрохімічні реакції в нейронах формують  електричні поля, біоструми мозку, які умовно можна вважати «душею» людини. Отже, душа – це прояв польової (електричної) складової в діяльності мозку, тобто це психіка людини і навіть тварини.  Часто саме термін

«психіка» підміняють іншим – «душа» і тоді виникає неграмотне спо- лучення – «екологія душі», а точніше, вірніше – це психічна екологія. Саме від психіки  людини  залежать  результати відношення людини до природи  – або як тільки  предмета  споживання її об’єктів, або як частини самої людини – культурної,  освіченої, толерантної.

Ознака екологічної культури – це раціональне, невиснажливе ви- користання природного  середовища  на основі пізнання  законів  роз- витку  природи,  з врахуванням найближчих і віддалених  наслідків змін навколишнього середовища під впливом людської діяльності.

Терміни  «екологія»  і «культура»  сьогодні  привертають  увагу всього суспільства.  Провідним елементом  культури  в її сучасному


розумінні є не тільки сукупність матеріальних і духовних цінностей, але і стан природного  оточення.  Штучно  створений,  хоча і виходя- чи з життєво необхідних потреб, часто надмірних, екологічний стан став провідним елементом світової культурної спадщини, яка за- лишиться нащадкам. Наскільки ми усвідомлюємо це, настільки  ми культурні  в цілому й в екологічному  відношенні  зокрема. Усвідом- лення такої ситуації, бажання змінити її в позитивному напрямку і є ознакою культури  кожної людини окремо і суспільства в цілому.

Жадібність людська  не має меж – писав Аристотель 23 сторіч- чя тому назад. Філософи вивчали і вивчають цю проблему, цю якість людської психіки і прийшли  до висновку, що саме вона зрештою і привела цивілізацію  на межу самознищення. Тому необхідно шукати нові підходи в навчанні і вихованні, за допомогою яких можна було б

«окультурити» учня, людину, придушивши в ній споживацькі запи- ти, які часто багаторазово  перевищують  природні потреби, розумний рівень достатності. Саме в результаті «окультурення», навчанні галь- мується активність палеокортекса і активізується неокортекс.

Уже тепер виявляються результати нового екологічного мислення, свідомості і культури – у всіх країнах спостерігається спалах екологіч- ної законотворчості, що виражається в етичному ставленні до природи, що переростає у світовий рух політичного протесту проти її руйнуван- ня. Існують приклади екологічно культурного (ноосферного) ставлен- ня до природи,  яке є результатом екологізації  процесу  освіти  та ви- ховання. Приклад  – Японія, де все живе має високу морально-етичну цінність і ціну. Це – результат  раціонально-емоційного навчання,  що базується на екологізації всіх галузей знання в педагогічному процесі.

Екологія,  як наука в її сучасному  розумінні,  дуже розгалужене вчення  не тільки  про природу  – неживу  та живу, а й про людину. Тому вчені по-різному  розглядають її структуру, значення.  Одні приділяють  більше  уваги  культурним і загальнофілософським ас- пектам,  інші  – соціальним,  біоекологічним,  еколого-економічним сторонам єдиного процесу – взаємодії суспільства з природою.

Істотних перетворень повинні зазнати наукові знання в плані подо- лання їх штучно-традиційної роз’єднаності і наповнення природничих наук  гуманістичним змістом,  а суспільних  – природничо-науковим. Більш органічний  і повний, ніж колись, синтез наук – необхідна пере- думова  формування такої комплексної області  наукового  знання,  як соціальна  екологія.  Сьогодні  життєво  необхідною є екологізація всіх сфер  громадського  життя.  І насамперед  повинна  бути екологізована


сама людина у всіх сферах її діяльності: у виробництві, побуті, вихован- ні і навчанні.  Щоб грамотно  взаємодіяти з природним  середовищем, необхідно мати знання про нього, знати закони, за якими воно функці- онує, мати об’єктивну інформацію про все навколишнє середовище.

Поширення екологічної інформації, системи знань про природу, розвиток  екологічної  теорії і її популяризація, створення оптимальних соціально-економічних умов є основою для формування екологічної культури, необхідної для раціонального природокористування. Для цьо- го екологічне навчання  не повинно бути формальним нагромадженням знань, теорій, а стати свідомим відношенням до їх прояву в природі.

Велике значення в цьому мають традиції неутилітарного, дбайли- вого відношення до природи. Прикладом екологічного безкультур’я є Чорнобильська катастрофа, особливо відношення до її наслідків. Безкультур’я – це цинізм, невігластво та безгласність, в яких відби- вається наше відношення до природи, до самих себе.

Через  це площа  під смітниками  в Україні  складає  понад  250 тис. га і зростає на 5–6 тис. га щорічно; 20% території  держави зна- ходиться  в зоні підвищеної  електромагнітної небезпеки  – (в США тільки один відсоток); загальна площа природно-заповідного фонду складає близько 4%, в той час як у розвинутих європейських держа- вах не менше 6%; площа лісів – тільки  близько  14 %, в розвинених країнах – не менше 20%.

З 1972  р. під егідою ООН ведеться  Список  всесвітньої  спад- щини, що тепер нараховує  290 об’єктів, з яких  культурного – 211, природного – 70, змішаних – 9. Україна представлена тільки Софій- ським собором у Київі. І чим довше в нашій країні проблеми  еко- логічної освіти, виховання будуть залишатися на нинішньому рівні, як другорядні,  тим швидше деградує держава, нація. Адже дотепер в загальноосвітніх школах  відсутній  окремий  предмет  «Екологія», хоча навчальні програми давно розроблені, а його викладання вима- гає державна Концепція екологічної освіти та виховання в Україні.

Питання

1.   Як співвідносяться поняття «екологія» і «культура»?

2.   Яка роль екологічної, природоохоронної інформації у форму- ванні  екологічної культури?

3.   Яка  роль  релігійно-філософських уявлень про природу та їх значення у вихованні людини?

4.   Які ознаки екологічного безкультур’я?


4.3.1.  Еколого-етичні проблеми

З часів біблійних  пророків  Ієзикєїля, Ісайї – до сучасних  мис- лителів багато мудреців, вчених стверджували, що споживацьке ставлення  до природи  – злочин.  «...Люди, будьте гуманні! Це ваш перший борг. До чого вся ваша мудрість без милосердя?» запитував відомий філософ, мислитель Жан Жак Руссо.

Давня  Греція  дала світу декілька  філософських шкіл: анімізм, антропоцентризм, віталізм,  механіцизм.  Серед  анімістів  централь- ною фігурою був Піфагор, стверджуючи,  що люди і тварини  мають душі одного порядку.  Він заснував  товариство  вегетаріанської асо- ціації. Підґрунтям його вчення були гуманність, самообмеження, поміркованість та справедливість.

Представник антропоцентристів – Аристотель, який  визнавав правомірність  нерівності між людьми і навіть рабство, вбачаючи не- рівність між людьми та тваринами.  Це вчення Аристотеля, викладе- не у примітивному виді його послідовником Ксенофонтом, звільни- ло людину від докорів сумління  з приводу долі інших істот.

Найвидатніші мислителі всіх часів ставили  в центр своїх вчень проблему страждань – і людей, і тварин. Поступово  склалися основи біологічної етики, а в наш час – екологічної етики, більш широкого по- няття. Біоетика  – це розділ етики, який вивчає відношення людини, суспільства до різноманітних форм життя. Вона розглядає  поведінку людини по відношенню до тварини, відношення до людських єств. У цьому плані  біоетика  змикається з медичною  етикою – деонтологі- єю. Медична біоетика вивчає питання біотехнології, генної інженерії, ставлення  до пацієнтів  – насамперед  до безпорадних,  до дітей, або коли люди стають матеріалом для спостережень, дослідів.

Етична поведінка особи – це передусім турбота про іншу живу істоту, і не тільки  тварину,  а й рослину.  Етичне, або моральне  від- ношення  до світу живого є відбиттям  духовних та інтелектуальних потенцій  людини. Вищим даром, що набуло людство в ході еволю- ції, є емпатія – спроможність  співчувати. Ця спроможність  вимагає розвитку  таких якостей особи, як милосердя,  доброта.

Вчені довели, що тварини можуть відчувати, думати, спілку- ватися  одне з одним та з людиною на рівні, достатньому  для їх іс- нування.  Особливим обов’язком людини є робити те, що не в змозі зробити  інші істоти на землі. Добро полягає  в тому, щоб підтриму- вати життя,  оберігати  його, а зло – в руйнуванні  життя  та в пере-


шкодах йому, тобто в збільшенні  ентропії, хаосу. Якщо визнається моральний борг людини  перед всіма живими  істотами  на землі, то це біоцентризм.  Антропоцентризм – вчення про роль людини у сві- ті, природі,  про її центральне,  панівне  значення  було домінуючим світоглядом людства протягом багатьох сторіч.

У нинішній  час антропоцентризм розглядається як негативна форма світогляду,  що не відповідає  вимогам істинної  етики. Чима- лу підтримку  це вчення одержало в особі католицького релігійного філософа  XIII  ст. Фоми  Аквінського, який стверджував,  що росли- ни та тварини  існують не заради самих себе, а задля  людини. Хоча він зазначав, що Бог створив  усіх живих істот і тому вони повинні бути збережені, позбавляти тварину життя – це вбивство, а будь-яке вбивство  – це гріх, зло, збільшення ентропії. Природа,  людина йде від недосконалого до досконалого, але, на жаль, релігійні постулати не дали бажаного результату,  хоча на певних історичних  етапах ви- конали свою роль.

Перші законодавчі акти про захист тварин від жорстокості з’явилися  в Європі  на початку  Х1Х ст. Перший  закон був прийня- тий у Великобританії в 1822 р. В законі про захист тварин у Франції передбачена  відповідальність за погане ставлення  до тварин,  запо- діяння  їм страждань,  утримання у непристосованих приміщеннях, погане годування,  побої, і відповідальність за все це передбачена  у Кримінальному кодексі.

Акт щодо захисту тварин, прийнятий в Данії у 1875 р., поправ- лений у 1991 р., після цього повторно в 1993 р. Перший пункт цього закону  проголошує:  «З  тваринами слід поводитися гідним  чином, захищати їх найкращим  засобом від болю, страждань, постійних фі- зичних та моральних  травм».

У 1973 р. в США був прийнятий закон «Про охорону видів, що зникають».  В Канаді у 1993 р. прийняли «Правила видобутку  мор- ських ссавців». Рада Європи в 1998 р. розробила Конвенцію, що передбачає  захист тварин в різноманітних сферах їх використання, наприклад свійських тварин (кімнатні тварини).

«...Нема зараз питання більш грізного та більш важливго, ніж питання  про народну освіту. Бо прийде час, коли не буде часу про це думати, а треба буде вирішувати» – писав В.І. Вернадський на по- чатку XX ст., маючи на увазі передусім значення етичних проблем в навчанні та вихованні, а не формальне повідомлення відомостей про природу. А чи не спізнилися ми вже тепер?


Етична сторона взаємовідношень людини з тваринами в сучасній промисловій цивілізації дуже ущерблена і характеризується відсутніс- тю поваги до життя взагалі. Тому сучасна культура часто відкидає ем- патію, співчуття  та почуття відповідальності перед всім живим, перед природою. Особливу  небезпеку  являє  собою пропаганда  жорстокості в засобах масової інформації  – газети, радіо, телебачення.  Знання, яке використовують без любові, обмежене і руйнівне, як і сліпа любов.

Емпатія – це синтез  любові та співчутливого розуміння проблем інших живих істот і вона є, повинна бути самою суттю людини, суспіль- ства. Про це ми забули в наш час. Тому світ стає все більш жорстокішим, у ньому все менше місця для співчуття – емпатії. Але якими б знаннями не оволоділа людина, вони не будуть корисними,  не дадуть позитивних результатів, якщо людина безсовісна. І ні про яку етику і мови не буде.

Відомий вчений – професор  В.К. Демиденко  у своїй праці «Со- вість» аналізує  цю категорію, вказує на її значення  у позитивній ді- яльності людини. Він підкреслює, що вже Ж.Ж. Руссо у своїх працях

«Чи  сприяє  прогрес  наук і мистецтв  поліпшенню  або погіршенню моральності»,  «Громадський вирок», «Еміль або про виховання» пропагував  ідею виховання загальнолюдських ідеалів,  добрих  по- чуттів, доброї волі. Головним  з них, є добра воля, совість у багато- аспектному спілкуванні  та співіснуванні людини з природою.

У наш час інформаційного вибуху велике значення  має форму- вання так званої «третьої культури» – симбіозу сучасного науково- го знання, мистецтва, філософії, які повинні піднести соціокультур- ний рівень розвитку цивілізації. Культура – один із засобів пізнання та відображення дійсності, що притаманно і науці.

Подальша  диференціація природничих,  технічних та гуманітар- них наук сприяє виникненню глибокої прірви між ними. Цю прірву долає сучасна екологія, в якій інтегровані саме ці науки. Користую- чись принципами етики, вона може сприяти  формуванню не тільки грамотної,  але і етично, зокрема  екологоетично,  освіченої людини, формуючи  мислячу  людину, орієнтовану на збереження  цілісної системи «людина–природа», а отже, ноосферну  людину.

Таким  чином,  люди  повинні  створити  нові  екологічні  норми етики, моралі, головним елементом котрих повинно стати нове, дбайливе відношення до природи, її ресурсів. Необхідно перейти від антропоцентризму, коли на першому плані, у центрі подій – інтер- еси людини, до натуроцентризму, у якому природа є центр всіх дій і вимірів людей.


Питання

1.   Чому важливі проблеми етичного ставлення людини до при- роди,  зокрема до тварин?

2.   Як ставилося суспільство на різних етапах свого розвитку до еколого-етичних проблем у стосунках людини з природою?

3.   Яка роль совісті, емпатії людини в її спілкуванні з природою?

4.   Як ставиться сучасне світове суспільство до проблем етики у природному середовищі?

5.   Що таке «Третя культура» та її значення?