1.1. Історія виникнення та розвитку екології  як ознаки глобальних проблем  безпеки людства

Рис. 1. Е. Геккель

виявити  причини   негатив-

них змін та розробити методи їх подолання. Такою наукою стала еко- логія. Її засновник – німецький вчений – медик, ботанік, зоолог, мор- фолог Ернст Геккель. У 1866 р. в своїй праці «Загальна морфологія організмів» він дав визначення нової науки – екології. Через три роки вона стала відомою багатьом вченим завдяки його популярним лекці- ям «Природна історія виникнення світу». В цій роботі Е. Геккель дав визначення екології як науки: «Під екологією ми розуміємо загальну науку про відношення організму і навколишнього середовища, до якого ми відносимо всі умови існування в широкому смислі цього слова».

Але слід відзначити,  що вперше  слово  «Екологія» використав американський письменник Генрі Девід Торро, коли в листі ще від

1 січня 1858 р. писав своєму знайомому: «Містер Гоар все ще в Кон- корді, де займається ботанікою і екологією...». Це було за вісім років до Е. Геккеля. Значний внесок у розробку наукового розуміння біо- сфери зробили  праці відомого німецького  природознавця Олексан- дра Гумбольдта (1769–1859), який  в своїй роботі «Космос»  запо- чаткував ідею про виникнення життя на Землі.

Екологія (гр. ейкос – будинок, місце життя та логос – вчення) дослівно

– наука про місце мешкання організмів, про взаємовідносини між ними, їх угрупованнями і природним середовищем, в якому вони живуть. Її предмет вивчення – взаємозв’язки, взаємовпливи між компонентами біосфери – ви- дами, популяціями, взаємодіючими з неживими об’єктами, – світлом, повіт рям, мінеральними компонентами (абіотичні чинники). Вони всі разом і утворюють біосферу – саме той дім – «ейкос», який мав на увазі Геккель. Термін біосфера вперше застосував австрійський геолог Зюсс в 1873 році. В своїй невеличкій книзі, присвяченій геології Альп, він використав цей термін немов мимохідь, ніяк не пов’язуючи його з майбутньою наукою про біосфе- ру. Найбільш близько до сучасного розуміння будови біосфери підійшов Ж.

Б. Ламарк (1744–1829) – творець першої цілісної еволюційної теорії. Він же вперше застосував у 1802 р. термін «Біологія».

Тільки через декілька де- сятиліть всесвітньо відомий український вчений В.І. Вер- надський (рис. 2) немов пере- відкрив термін «біосфера», створив  у 1919–1931 роках ці- лісне, розгалужене вчення  про біосферу – біосферологію.

Народився  він  12  березня

1863 р. у Петербурзі.  За  літера- турними даними його предок – литовський шляхтич  Верна слу- жив у війську Б. Хмельницького. Він оселився на Запорозькій Січі і  згодом  його  нащадок  змінив

Рис. 2. В.І. Вернадський (1863–1945)

своє  прізвище  на  русифіковане

Вернацький, а пізніше – на Вернадський. Відомо, що дід В.І. Вернадсько- го – Василій  Іванович  служив лікарем у війську Суворова  і за людяне ставлення до французьких полонених від уряду Франції отримав орден Почесного легіона.

Батько  В.І. Вернадського  народився і довго жив у Київі, закін- чив тут університет, отримав звання професора політичної економії. Невдовзі з родиною переселився до Петербурга, де і народився його син  Володимир.  Через  п’ять років  після  цього  сім’я Вернадських знову повернулася в Україну, в Харків.

В.І. Вернадський – видатний  український та російський  вчений природознавець, мінералог і кристалограф, засновник геохімії та бі- огеохімії, гідрохімії, вчень про ноосферу – ноосферологія та біосфе- ру – біосферологія. Академік  Санкт-Петербурзької Академії  Наук з 1909 р., Академік Академії Наук  України  з 1918 р. В червні 1918 р., на пропозицію  міністра  освіти  М. Василенка,  очолив  комісію з розробки законопроекту про заснування Української академії наук. В період 1918–1919 рр. Вернадський – перший президент АН Укра- їни. У 1920–1921 роках професор Таврійського університету в Сим- ферополі,  а в 1922–1939 – директор  створеного  ним  Державного радієвого інституту та ряду інших наукових установ. Автор близько

400 праць, серед яких «Очерки геохімії» (1924–1927), «Біохімічні очерки « (1922–1932, 1940)  та багатьох інших. У 1926 р. він видав свою працю «Біосфера», в якій виклав  основи вчення про біосферу і показав, що її структура,  динамічна  рівновага склалися упродовж дуже тривалого  відрізка  часу. Біосфера – це результат  біохімічних процесів у земній корі. Він відзначив  роль людини  в її подальшому перетворенні  в ноосферу.

Таким  чином, екологія – це наука про властивості, функції біо- сфери, про взаємозв’язки в ній між живими і неживими об’єктами, між людиною, суспільством і природою. Це визначення відповідає сучас- ному розумінню  екології, як науки. Е. Геккель писав: «Екологія – це наука  про економію природи,  показує  собою ту частину  фізіології, що дотепер не вживалася у підручниках і в цьому відношенні обіцяє блискучі і несподівані результати».  Біосфера, як глобальна  система, є об’єктом вивчення екології, а окремі її компоненти, складові, явища

– предмети  вивчення  сучасної екології. Важливий внесок у розви- ток майбутньої науки внесли своїми працями, самі того не підозрю- ючи, англійські  вчені – Чарльз Дарвін, Георг Марш, російські  вчені

– А.І. Войєйков, А.І. Ферсман, К.А. Тімірязєв, К.Е. Ціолковський, С.І.

Вавілов, А.П. Виноградов. Великий  внесок у розвиток  екології  вніс В.В. Докучаєв (1846–1903) – фундатор  теорії ґрунтів, який  деталь- но визначив  взаємодію  біотичних  та абіотичних  факторів.  У своїй праці «Вчення про зони природи» він вже намітив контури майбут- ньої науки, предметом  якої, як він писав,»  ...є віковічний  і завжди закономірний зв’язок, що існує між мертвою і живою природою, між рослинами  і тваринними, мінеральними царствами,  з одного боку, людиною, її побутом  і навіть духовним  світом – з іншого». Все це відображає сучасна екологія.

Питання

1.   Які причини виникнення і розвитку екології?

2.   Хто був засновником фундаментальної екології ?

3.   Що Ви знаєте про засновника сучасної екології?

4.   Як визначили предмет вивчення, значення екології?