3.3. Соціально-екологічні проблеми – результат відносин людини з природою

Проблему взаємовідносин між людиною, суспільством і навколиш- нім середовищем (це питання сучасної соціальної екології) розглядали ще античні мислителі – Аристотель, Теофраст,  Гіппократ. Найгострі- ше вона постала  наприкінці XIX ст., коли через бурхливий розвиток промислового виробництва руйнація природи стала очевидною.


Вже на початку  XX ст., за думкою  великого  письменника,  фі- лософа  Л.М. Толстого, неабиякий культурний та духовний  розпад сучасного  світу (а мова йшлася  про кінець  XIX ст., є результатом моральної  сліпоти тих, хто вважає, що людину можна зробити  бла- городною, чуйною до всього живого тільки  за допомогою речовин- ного прогресу. Через недбайливе  ставлення  до природи сформував- ся негативний  екологічний стан на величезних  територіях  планети, майже на всій території України.

Екологічний стан – це сукупність  стійких  у просторі і часі еко- логічних  характеристик, зумовлених мінливими екологічними си- туаціями.  Екологічна ситуація  – це змінний  стан, який  залежить від багатьох факторів  – природних  (погодні  умови  – напрямок  та швидкість вітру, градієнтів температур, вологості), антропогенних (людський фактор  – психічний  стан, наявність  екологічної  освіти, культури), техногенних  (наявність сучасних технологій та устатку- вання для знешкодження небезпечних  викидів і скидів, відходів).

У зв’язку з сучасним станом природи у світі актуальним є визна- чення ступеня екологічного стану. В науковій літературі  виділяють п’ять його ступенів – від умовно сприятливого до катастрофічного.

Умовно сприятлива екологічна ситуація характеризується окре- мими незначними, непостійними змінами  в ландшафтах – природ- них та антропогенних.

Другий ступінь – задовільна, коли спостерігаються окремі, стій- кі зміни у ландшафтах.

Третій  ступінь – напружена  екологічна  ситуація,  яка пов’язана із змінами в окремих екосистемах.

Четвертий – критична, або кризова ситуація, для якої характер- на низька здатність до компенсації змін, які несуть загрозу переходу до катастрофічного стану.

П’ятий ступінь – катастрофічний, коли виникають дуже глибокі зміни, несумісні з цілісністю екосистем, тобто з подальшим  існуван- ням найбільш  вразливих об’єктів – людей, тварин. Щоб визначити ступінь екологічного стану, треба оцінити близько 150 показників: соціально-економічні, санітарно-гігієнічні повітряного та водного басейнів і окремо морських,  константність екологічного  складу зо- оценозів, фітоценозів, ґрунтів, ландшафтів, біогеохімічних  змін у середовищі. Майже вся територія України, з-за високого ступеня забруднення, є зоною екологічної  біди, про що свідчить наведена карта (рис. 28).


 

Рис. 28. Екологічна  забрудненість  території України

Регіони з навантаженням менше 0,1 т шкідливих  речовин на кв. км складають  близько  30% і їх можна назвати  умовно безпечними. Це в основному території на півночі та півдні.

Площі з навантаженням від 0,1 до 1 тис. т та від 1,1 до 10 тис. т відповідно складають 20 і 25%. До 5% території держави складають площі з навантаженнями від 10,1 до 50,0 та від 50,1 до 100 тис. т.

Дуже небезпечними є території, на яких техногенне навантажен- ня сягає понад 100,0 тис. т на кв. км. Вони розташовані передусім на сході держави – Донецька, Луганська області, а також міста Кривий Ріг, Маріуполь,  Львів, Суми, Запоріжжя.

Вагомий  внесок у ці проблеми  дають побутові  відходи, яких  в Україні  утворюється за рік в три рази більше, ніж у всій Західній Європі, чисельність населення якої понад 400 млн людей, що майже вдесятеро більше, ніж в Україні.

Критичних меж сягнуло  забруднення повітря  у великих  містах України.  Це результат  високого  рівня  техногенного  навантаження на територію України. Площа екологічно несприятливих територій у 17 разів більша за площу всіх разом взятих  заповідних  територій в Україні.  Саме такий «прогрес»  є основою політичних  криз та ка- тастроф, суспільних  потрясінь,  погіршення  природної  якості життя


на величезних територіях України. Площа умовно чистих територій складає  не більше 30%. Це Карпати,  Гірський Крим, окремі райони південного  заходу та півночі. Підтвердження цьому – процеси  де- градації природи.

Найбільше атмосферних забруднень  припадає на індустріально розвинуті  області: Донецьку, Дніпропетровську, Запорізьку, Луган- ську, Харківську, Одеську, Полтавську, які в сукупності здійснюють

48,3% атмосферних викидів.  Вони,  через  циркуляцію повітряних мас, повсюдно поширюються,  створюючи загрозу як для існування природних  ландшафтів, так і для здоров’я людей.

Хімічні підприємства,  яких в Україні 114, за рік викидають  в ат- мосферу  10 млн т різних  хімікатів, до яких ще слід додати 6,5 млн т викидів  від автомототранспортних засобів пересування. Вони по- ступають безпосередньо в зону дихання, а згодом – у водні басейни. Двигун одного автомобіля  за 1000 км пробігу викидає в повітря в середньому 35–45 кг шкідливих  речовин.

Майже 75% наземних  водних басейнів не відповідають санітар- ним нормам і майже такий відсоток населення користується цією водою. Через це в деяких населених пунктах, де є така можливість, використовують підземні води. Якість поверхневих  вод відображе- но на рис.29.

Рис. 29. Стан забрудненості поверхневих  вод


На душу населення за рік припадає 300 кг отруйних відходів в містах і від 100 до 150 кг в селах. Майже 20% міського населення України про- живає в зонах, де гранично допустимі концентрації шкідливих  речовин перевищені  в 10–15  разів. Зони  екологічного  лиха займають 15% всієї території України. До них відносять 10-км Чорнобильську зону, а також північні частини Житомирської і Київської областей. В стані екологічної кризи Житомирська, Київська і Чернігівська області, а також Донецька, Дніпропетровська, Кіровоградська, центральні  райони  Чорноморсько- Азовського узбережжя. Через це хвороби життєво важливих органів, зростання  смертності, зменшення  тривалості  життя, особливо в еколо- гічно несприятливих регіонах. Cтан здоров’я, його якість залежить  від екологічних характеристик місцевості, де мешкає людина (рис. 30).

Рис. 30. Залежність стану здоров’я від екологічних характеристик

Це результат функціонування величезних  промислових та сільсько- господарських комплексів  без відповідних  очисних  споруд; відсутність моніторингу та об’єктивної інформації про екологічний стан довкілля, не виявлення порушників та відшкодування нанесених збитків; низький рі- вень екологічної освіти керівників різних рівнів, підприємців, інженерів і спеціалістів, низька екологічна культура та свідомість більшості населен- ня; відсутність  ефективних засобів економічного  стимулювання заходів зі збереження  навколишнього середовища; низька дієвість державного контролю за виконанням вимог природоохоронного законодавства, а та- кож покарання винних за нанесені збитки природі, людині та суспільству.


Такий  стан – плата за моральний нігілізм, за зневагу до життя у всіх його проявах,  і платять  за це передусім  перинатальні, тобто ще не народжені  діти. Вже в утробному  розвитку  на дитину  діють небезпечні  та шкідливі фактори  – хімічні речовини  у харчах, ліках, випромінювання від телевізора,  комп’ютера, інших об’єктів у побу- ті, виробництві. Народжуваність мертвих  дітей за останні 16 років зросла у 65 разів. Діти з хронічною  патологією  складають  23,4%, з нервово-психічними захворюваннями –  33,5%. Через  недбалість, екологічну безграмотність, жадобу наживи скорочується населення. Приріст населення в Україні за період 1959–1970 рр. склав 5,2 млн., з 1970 по 1979–  2,6 млн, 1979–1985 рр. – 1,1 млн людей. З 1989 р. смертність починає переважати  і в сільській місцевості, а з 1991 – у міській. Тобто померлих стало більше, ніж народжених.

Тепер в Україні найстаріше населення в Європі – 30% його – пенсі- онери. Отже, в найближчі  10–15 років населення держави може скоро- титися на 20–25%. За останні 10 років померло на 2,5 млн людей більше, ніж народилося. В 4,4 рази зросла смертність серед працездатного насе- лення. Неважко підрахувати, що може статися через 100–200 років.

Найвища смертність у промислових регіонах: Північно-східному (Чернігівська область – 18,7%, Сумська  – 17,2) – середня  17,7%, у Південно-східному (Кіровоградська область – 17,8, Донецька – 17,1, Луганська  – 16,8%) та Центральному регіоні (Вінницька область –

17,3, Черкаська – 17,1) середня  смертність  16,6%. У південному  та південно-східному регіонах найвищий рівень смертності  немовлят. В середньому  кожен  рік Україна  втрачає  370 тисяч  людей – насе- лення великого міста. Уявіть: за 1,5 роки зникає таке місто як Марі- уполь, або три таких міста, як Бердянськ.

Великою  проблемою  в Україні  є аборти (вони  складають  близько мільйона за рік) та безплідні шлюби – кожна 8–12 сім’я бездітна, кожна п’ята-шоста дівчина має такі зміни у репродуктивній системі, що не до- зволяють народити дитину. Одна з причин – підвищена радіоактивність організму через продукти харчування, питну воду, які містять мутагенно- тератогенні, або радіоактивні речовини. При радіоактивності 2 нанокюрі (один нано дорівнює 10-9) на 1 кг ваги тіла за 20 років у кожній статевій клітині  відбувається 172 радіоактивних розпади.  Це мікровибухи,  що руйнують клітину. Певний і достатньо великий внесок в це – результат Чорнобильської катастрофи у 1986 р. І через підвищенний радіоактив- ний фон на території України, і через надзвичайне речовинне забруднен- ня Україна знаходиться на першому місці в світі по не народжуваності.


Без  глобальної   безпеки  всіх  компонентів  довкілля   –  живих і неживих  не може бути безпеки  як для окремої людини,  так і для суспільства. На сучасному розвитку соціуму люди передусім за- безпечують  власну  безпеку  –  індивідуальну, соціальну.  Через  це сформувалися соціально-екологічні небезпеки  антропогенного (гр. антропос – людина та гр. генос – породжувати) походження, без по- долання яких не може бути безпеки суспільству, окремій людині.

Питання

1.   Яка основна причина погіршення екологічного стану?

2.   Охарактеризуйте екологічний стан України.

3.   Які екологічні характеристики впливають на стан здоров’я?

4.   Які основні причини виникнення екологічної кризи в Україні, її регіонах?

5.   Які причини високої смертності, низької народжуваності?