Поняття про раціональне природокористування. Концепція гар- монійного розвитку. Еколого-економічні проблеми природокористу- вання. Соціально-економічна освоєність територій України. Шляхи розвитку суспільства. Поняття про розрахунки економічної ефек- тивності природоохоронних заходів. Управління екологічними ри- зиками. Проблеми еколого-економічних відносин суспільства з при- родою. Поняття про сталий розвиток суспільства. Основні методи еколого-економічного аналізу. Економічна оцінка природних ресурсів. Оцінка екологічності речовинного виробництва. Плата за природ- ні ресурси або збитки. Комплексна економічна оцінка. Економічний ефект  від природоохоронних заходів. Оцінка технологічних рішень. Сучасні методи  захисту природного середовища та управління його якістю. Екологічне ліцензування виробничої діяльності. Законодавче управління природоохоронною діяльністю у виробництві.

Предмет вивчення економіки раціонального природокористуван- ня – еколого-економiчні вiдносини,  що виникають  в процесi виробни- цтва та розробки найбiльш екологiчно ефективних технологiй управлін- ня виробництвом i вiдтворення природних  ресурсiв. Об’єкт економiки природокористування –  еколого-економiчнi системи   рiзноманiтних рiвнів – природних,  антропогенних i масштабiв – від місцевого до біо- сферного.  Будь-яка еколого-економiчна система  має однакову  струк- туру: 1) сукупність  природних  компонентів,  які утворюють одночасно і природне оточуюче середовище, і вони ж є основою матеріальних благ для людини; 2) енергетично-сировинні ресурси, які безупинно зменшу- ються; 3) виробничі фонди, транспорт, який обслуговує виробничі про- цеси. Важливим є термін «економія природи», який першим використав ще в 1749 р. К. Лінней, пізніше – Е. Геккель, хоча в наш час він втратив зна- чення, але підкреслює, що вже в середині XVIII ст. вчені замислювались про необхідність бережливого відношення до природи, її ресурсів.

2.10.1.  Екологічні  основи раціональної економіки природокористування

Комплексний характер економiки  природокористування обу- мовлюють зв’язки з економічними i природничими науками, які утворюють   єдиний   блок,  що  складається  з  політекономії, при-


кладних економічних наук, наук-методів, історико-економічних, організаційно-економічних та організаційно-технічних наук і наук про управління. Особливо  тісні контакти  економiки  природо- користування з економічними науками  – статистика,  економiка працi, макро-, мікроекономіка, економiчна кiбернетика,  регiональна економiка, а також з природничими науками – екологія, математика, геологія,  хімія,  з технологічними дiсциплiнами.  Головне  завдання економiки  природокористування –  вивчення   природоохоронного механiзму  функцiонування народного  господарства  в умовах  його iнтенсификації, міжнародного співробітництва та створення гнуч- кої системи  екологiчного  управління i засобiв  рацiонального при- родокористування.

У зв’язку з цим необхiдно враховувати основнi екологiчно прийнятнi умови: темпи зростання добувних галузей повиннi бути нижче за темпи зростання  обробних  галузей,  матеріального виробництва;  темпи  зрос- тання маловідходного  виробництв, розробка i впровадження приро- доохоронних  технологiй  та устаткування повинні  бути вищі за темпи зростання галузей, що забруднюють довкілля; темпи зростання при- родовідновлюючих галузей  повиннi  бути вищими  за темпи зростання добувних галузей; темпи зростання  капітальних вкладень в збереження та охорону природи  повинні  бути вище темпів зростання  капiтальних вкладень у матерiальне виробництво. Наприклад саджанців треба виса- джувати більше, ніж кількість  вирубаних  дерев. Для забезпечення нор- мативної чистоти довкілля  необхідно постійно покращувати технології очистки, збільшуючи витрати на очисні споруди.

Основою  економiки  рацiонального природокористування є за- кони біосфери,  суспiльних  i природничих наук: біологічних,  хіміч- них, соціологiчних,  економiчних,  демографічних, грунтознавства, технологiй  виробництв. Проблеми рацiонального природокористу- вання  – міжгалузеві,  i при їх вирішенні  необхiдно  враховувати всi альтернативнi варiанти.

Iснують три основні шляхи соцiально-економiчного розвитку людства: екстенсивний  – за рахунок  постiйного  нарощування обся- гу видобутку  корисних  копалин  без пiдвищення ефективностi їх ви- користання; iнтенсивний – раціональне збiльшення маси видобутку корисних копалин при постiйному пiдвищенні ефективності їх вико- ристання  – це найбiльш  екологiчний,  економічно  ефективний шлях; змішаний  (інтенсивно-екстенсивний) – збiльшення маси  корисних копалин iз одночасним зростанням ефективностi їх використання.


Питання

1.   Які завдання економiки раціонального природокористування?

2.    Що являє собою сучасна економiка природокористування як наука?

3.   Якi головні умови рацiонального природокористування?

4.   Які основні шляхи соціально-економічного розвитку людства?

2.10.2.  Екологічно збалансована діяльність та екологічні ризики

У третій чверті ХХ ст. була сформована концепція  гармонійно- го розвитку, як протидія  безупинному інтенсивно-екстенсивному розвитку  промислової цивілізації за рахунок  ресурсів природи.  На початку XXI ст., як і 500 років тому, коли виникли  умови для замі- ни феодальних відносин  капіталістичними, цивілізація ступила  на новий шлях розвитку.

Створення екологічно сталої економіки – найгостріша  необхід- ність, яка вимагає, зокрема, введення заборони, чи щонайменше  об- межень, на споживання окремих  видів природних  ресурсів, напри- клад нафти, природного газу, запаси яких обмежені, рекреаційних ресурсів, що також обмежені. Порочність нинішньої економічної системи  – в руйнуванні  екологічних  основ  існування  будь-якого живого об’єкта, виду, в тому числі людини.  Щоб уникнути  руйну- вання природних екосистем, необхідно вирішити ряд зверхпріори- тетних задач: сповільнити темпи росту народонаселення на планеті (при  існуючих  виробничих технологіях  Земля вже перенаселена); використання альтернативних джерел енергії (в чому Україна непо- мірно відстала від багатьох країн світу); обмеження  темпів нарощу- вання  споживання ресурсів  і матеріального виробництва. Не мож- на створити екологічно стійку глобальну економіку без розумного (ноосферного) обмеження  рівня споживання природних  багатств багатими людьми країнами.

Основу  сталої економіки, будь-якої  її галузі, як і будь-якого  жи- вого організму, повинні складати процеси поновлення природних ресурсів, що забезпечують  комфортність життя  на даній території  – питної води, кисню, флори  і фауни  в єдності з принципом  біорізно- маніття. При порушенні процесів самовідновлення автоматично фор- муються механізми самознищення будь-якої системи – організмової, природної, економічної, політичної, державної.

Еколого-економічні системи повинні  забезпечити два прин- ципові підходи в управлінні ризиками в навколишньому серед- овищі.  Перший   –  стабілізаційний, що  запобігає   руйнуванню


природних  систем  шляхом  раціоналізації природокористуван- ня,  наприклад за допомогою  природоохоронного менеджменту і аудиту.

Другий – часовий, який повинен забезпечити достатній проміж- ок часу для відновлення виснажених, змінених природних  ресурсів. Для раціоналізації відношень з природою важливою є система захо- дів техніко-технологічного, еколого-юридичного характеру.

Для будь-якого виду діяльності важливою є оцінка впливу на на- вколишнє середовище. Найважливіші її складові (ГДК, ГДУ, ГДЕН, ГДВ, ГДС)  – регламентація наявності  шкідливих  речовин,  випро- мінювань  у навколишньому середовищі.  Надзвичайно важливим  є облік надходження шкідливих  речовин  у навколишнє середовище, встановлення нормативів  на гранично допустимі скиди (ГДС)  та викиди  (ГДВ)  для промислових підприємств за конкретними речо- винами та їхніми джерелами.

Вже тепер майже  вся суша планети  освоєна  – ведеться  про- мислова, сільськогосподарська, комунально-побутова діяльність, яка негативно  впливає  на природні  екосистеми.  Через це форму- ються ризики  різного рівня і змісту, які не сприяють  гармонійно- му розвитку.  Це припускає врахування різних  аспектів ризику  – наукового,  технічного,  соціального,  законодавчого,  політичного, в тому числі екологічного,  у будь-якій  діяльності,  зокрема рекре- аційній.

Європейські стандарти виділяють дві межі ризику – верхню, або максимально допустиму, і нижню або незначного ризику. Відповід- но до цього, чим вище імовірність негативних  наслідків ризику, тим більше  стимул  для  його зменшення.  Від якості  стимулу  залежить вибір технології управління ризиком, що вимагає враховувати фак- тори: час, ефективність дій з мінімізації  рівня  ризику,  їхню послі- довність,  врахування складності  процесів  адміністрування, управ- ління.

Надмірно  висока соціально-економічна освоєність території України, яка є однією з найурбанізованих країн світу з величезним промисловим потенціалом,  сприяє проявам  ризиків,  особливо в сільському господарстві, про що свідчить карта на рис. 23.


 

Рис. 23. Соціально-економічна освоєність територій України

Ця характеристика є інтегральним показником концентрації на- селення, промисловості, сільського господарства, транспортних ме- реж, будівництва,  рекреаційного навантаження. Від цих показників залежить  стійкість соціально-економічної системи.

Існують три основних способи мінімізації ризику в будь-якому виді ді- яльності – Вашингтонський, етноцентричний та гуманістичний. Вашинг- тонський підхід – за допомогою найбільших банківських систем – МВФ, ЄБРР, інших структур нав’язує глобалізацію  шляхом примусового  згор- тання  державного  регулювання національних економік,  що характерно для України. В основі цього підходу – пріоритет економічного росту, по- літики  валютних  фондів  над будь-якими людськими,  соціальними цін- ностями, в тому числі природними, якщо це необхідно для подальшого на- громадження капіталу. Цей підхід хибний і тупиковий.

Етноцентричний, на противагу  Вашингтонському, визнає  при- родну обмеженість  ресурсів  на даній території,  але також, як і по- передній, визнає  первинність нагромадження капіталу,  споживчих інтересів людини – принцип  переваги антропоцентризму над нату- роцентризмом. Все для блага людини,  все в ім’я людини  – в тому числі знищення  природи  і самої людини, суспільства  над екологіч- ними пріоритетами природи, а отже, людини.


Третій, гуманістичний підхід, якому притаманні  негативні  риси перших  двох – антропоцентричність, все таки  висуває  на перший план  соціальні  сторони:  задоволення помірних,  фізіологічних по- треб конкретної людини. Цей підхід виник з критики непомірних військових   витрат,   міжнародної   торгівлі   зброєю,   пограбування менш  розвинутих країн  в технологічному та економічному відно- шеннях більш розвинутими.

Але, відповідно  до принципів ноосферного  розвитку,  можли- вий і четвертий  підхід в мінімізації  ризику  руйнування природи  – природо(еко)центричний. Цей шлях відбиває симбатність  процесів економічного  росту і деградації природного  середовища, конкурен- ції за найважливіші природні  ресурси. Екоцентричний  шлях розви- тку вимагає, щоб він був симбатним  (прямо  пропорційним) швид- кості  самовідновлення природних  ресурсів.  Тільки  відповідно  до цих процесів повинно відбуватися і відтворення населення,  і функ- ціонування економіки, зокрема рекреаційної діяльності, в межах ро- зумної достатності.

Таким чином, найважливішою умовою сталого, гармонійного розвитку,  в тому числі в рекреаційній діяльності, є таке гармонійне співіснування з природою, в якому пріоритетні  екологічні  принци- пи, ощадливе використання природних ресурсів, що не ставило б під загрозу існування  майбутніх поколінь.

Питання

1.   Що таке процес  глобалізації, в чому  її причини?

2.   Чому  економічні та екологічні проблеми тісно зв’язані ?

3.   Які пріоритетні завдання економіки, екології?

4.   Що таке гармонійний розвиток?

5.   Який  стан соціально-економічної освоєності України?

6.   Що таке еколого-економічний ризик та способи його мінімізації?

7.   Як можна  подолати сучасну еколого-економічну кризу?

8.   Які показники регламентують оцінку впливу на довкілля?

2.10.3.  Економічна оцінка природних ресурсів

Це грошове вираження народногосподарської цiнностi природ- них благ, екологічної комфортностi життя, що визначається шляхом оцінки ефективностi їх вiдтворення – охорони та вiдновлення еко- систем, їх експлуатацiї,  переробки природних  ресурсiв. Відомі дві основні  концепції  оцiнки  ефективності використання  природних


ресурсiв: затратна, основу якої складають витрати на освоєння  при- родних ресурсiв, i рентна – грунтується на обчисленні народогоспо- дарського ефекту використання ресурсiв у виглядi диференцiальної ренти.

Одним  з головних  природних  ресурсiв  є земля  i згiдно з мето- дикою  академiка  С. Г. Струмiлiна економiчну  оцiнку  одного  гек-

тара (Г)  визначають  формулою:  Г=К(У/Т:У /Т ), де: К – вартiсть

1          1

освоєння  одного гектара в певних умовах (середня  по країнi);  У/Т


та У /Т


– вiдношення врожайностi до витрат на виробництво про-


1          1

дукту  землеробства  вiдповiдно  на дiльницi,  що оцiнюється  та по

країнi як середній показник.  Цiну землi (Ц)  в грошовому виражен- ні можна  охарактеризувати формулою:  Ц=R/Рх100, де: R – рента; Р – банкiвський відсоток. Земельна рента є економiчною  формою реалiзацiї земельної власностi в усiх суспiльно-економiчних форма- ціях.

Базою для побудови цiни (Ц)  вiдтворення землi може бути формула:  Ц=Е×2Сн×Ф/Іс×Е, де: Ф  – фактичний вихiд  або вели- чина  вартості  продукту  природокористування, Іс – iндивiдуальна собiвартiсть  продукту  природокористування в грошовому об- численні;  Е  – нормативний коефiцiєнт екологiчної  ефективностi капiтальних затрат, диференцiйований залежно вiд об’єкта оцiнки.

Iнтенсифікація землеробства  на рацiональних основах – механiзацiя, автоматизацiя, використання досягнень науки збiльшує продуктивну силу самої землi. Відбувається штучне збiльшення ро- дючості. Її зростання  – це замiщення одних сил природи (природної родючості)  iншими  – антропогенними. При цьому важливою  є аб- солютна економічна оцінка природних ресурсiв, яку складають по- точна та довгострокова. Перша  – це щорiчний  ефект  вiдтворення, друга – їх сума за весь перiод використання природного  ресурсу в господарському обiгу.

Поточна  оцiнка  (П)  – це  вiдношення економiї  вiд  зниження собiвартостi  продукцiї  (С)  до капiтальних вкладень  (К),  які  при-


звели  до цієї економії  (П):  С=(С


С )/К, де С  i С


– собiвартостi


1 –     2            1          2

продукцiї  до i пiсля  здiйснення капiтальних вкладень.  При  цьому

показник С треба порiвнювати з нормативом загальної або абсолют- ної ефективностi (Е), i якщо С>Е, то капiтальнi затрати будуть еко- номічно ефективними.

Довгострокову економiчну  оцiнку землi (Едз),  що є сумою поточ- них оцiнок, можна  розрахувати в грошовому  обчисленні:  Едз=Тз/Е,


де: Тз – поточна економiчна  оцiнка землi, розрахована на основi щорiчних витрат замiщення в грошовому обчисленні; Е – нормативний коефiцiєнт ефективностi капiтальних затрат, який залежить вiд об’єкта оцiнки – сільськогосподарські землі, лiсові землi, iншi територiї.

Важливим є значення орендної плати за один гектар землi в гро-

шовому обчисленні, що можна визначити так: Па=(З -Зн·Уб/У )·Кі,

б          н


де: З – базовi затрати на один га, З


– нормативнi затрати на один га,


У

 
б          н


н

 

б

 
– урожайнiсть базова в грошовому обчисленні; У


– урожайнiсть


нормативна в ц/га,  Кі  – коефiцiєнт спiввiдношення колективних або iндивiдуальних i суспiльних  iнтересiв.

Абсолютний ефект вiдтворення природних  ресурсiв (Вр)  в гро- шовому обчисленні  можна оцiнити формулою: Вр=Е·Сн·Пн,  де: Е – собiвартiсть продукцiї: Сн – народногосподарська собiвартiсть продукту; Пн – народногосподарська величина продукту природокористування.

Не менш важливе  значення,  ніж земля, мають лiси. Економiчну оцiнкуодногогектаралiсу(Ел)можнавизначитияксумуекономiчних оцiнок  землi (З) та лісу (Л)  і розрахувати за формулою:  Ел=З+Л. Економiчну оцiнку землi визначають  формулою:  З=Е×2Сн×Пр/Іс, де: Е – норматив абсолютної ефективностi використання землі, лісу; Сн – народногосподарська собiвартiсть  лісу як продукту; Пр – се- редньорічний прирiст  лiсу в м3/га;  Іс – iндивiдуальна собiвартiсть продукту. Звiдси можна дати економiчну оцiнку деревинного запасу (Ед) ресурсів лісу (Л): Ед=Е×2Сн×3л/Іс, де Зл – середнiй запас лісу в м3  на одному гектарі площi, покритої лiсом.

Часто великої шкоди екологiчному потенцiалу регiону, його еко- системам завдають геологорозвiдувальнi роботи, ставку вiдшкодування витрат за які можна визначити формулою: Сi= ЗiФi/Дi+Пнi, де: Сi – ви- трати на одиницю твердої корисної копалини,  Зi – середньорічний об- сяг витрат на пошук та розвідування корисної копалини без врахування загальногалузевих витрат на геологiчну науку, регiональнi дослiдження, iнженерну геологiю та iнше; Фi – вартiсть продуктивних розвідувальних свердловин, гiрських виробок, переданих на баланс гiрничодобувним пiдприємствам та використовуються як основнi фонди; Дi – средньо- річний  видобуток  корисної  копалини  в тоннах; Пнi – сердньорічні нормативнi втрати при здобичі i-ї корисної копалини.

Таким чином, користуючись формулами, можна провести економiчну  оцiнку ефективностi природокористування, впрова- дження ресурсозберігаючих технологiй, визначити штрафнi  санкцiї за порушення  природних  систем.


Питання

1.   В чому  полягає концепцiя оцiнки природних ресурсiв?

2.   Як проводять економiчну оцiнку землi?

3.   Як обчислюють у грошовому вираженні вартiсть землi?

4.   Як проводять поточну i довгострокову оцінку земель?

2.10.4.  Оцінка  екологічності речовинного виробництва

Мiж  природним   середовищем   i  матерiальним  виробництвом iснує тiсний зв’язок: екосистема → природнi ресурси → матерiальнi ресурси → кiнцевий  продукт → відходи. Цей ланцюжок  припускає наявнiсть  нерозривностi та взаємозалежності, вимагає  максималь- ної екологічностi  виробництва та мiнiмального  забруднення при- родного середовища.

Основу екологiчної  оцiнки виробництва складає продукцiя,  ви- роблена при мінімальній кількості відходів. Критерiй  екологiчної оцiнки виробництва є основою побудови системи показникiв,  що характеризують процес його екологiчності.  Необхiдно  видiляти  – натуральні та вартісні показники.

Система  натуральних показникiв  складається з двох груп: ста- ну відхилення від фонового  стану природного  середовища  та еко- логічності технологічних процесів. Основою  для побудови системи показникiв першої групи є гранично допустимi концентрацiї (ГДК) шкiдливих речовин (ШР), показники гранично допустимих викидiв (ГДВ) ШР у повітря та скидів (ГДС)  у водоймища, гранично до- пустимих  екологiчних  навантажень (ГДЕН) на певну територію  – селітебну, промислову,  рекреаційну,  природно-заповідну, остаточні безпечні рівні речовин (ОБРР).

Важливою  умовою  нормування вмiсту  речовин,  що забрудню- ють природне  середовище,  є екологiчна  диференцiацiя нормативiв ГДК шкідливих речовин в залежності від фізико-географічних, геоекологічних властивостей певної місцевості.  Отже, крім загаль- них необхiдні зональні  величини  ГДК, а при неможливостi витри- мати їх за технологiчними, iншими  умовами  виробництва потрібні додатковi заходи щодо забезпечення екологiчної безпеки i збережен- ня здоров’я населення.

Цi поняття, їх кiлькiснi значення визначають нормативнi  до- кументи   – державнi   стандарти   (ДСТ),  санiтарнi   норми   i  пра- вила (СНіП), будівельні  норми і правила  (БудНіП), iнструкцiї мiнiстерств.


Джерелом  забруднення атмосфери  може бути будь-який технологiчний агрегат, що видiляє  в атмосферу  шкiдливi речовини. Розрiзняють точкові джерела та лінійні. Основним компонентом промислового викиду в атмосферу є вихідна шкiдлива речовина, що мiститься в газовому викиді промислового об’єкта. Вихідні шкiдливi речовини  классифікують за різними  напрямками. Наприклад: за органiзацiєю знешкодження (відводу) та контролю – на органiзованi i  неорганiзовані;  за режимом  здiйснення відводу  – на безупиннi  i перiодичнi; за температурним режимом – нагріті та холоднi, за ураху- ванням сфери утворення – в основному, допомiжному  виробництвi; за ознаками очищення – викидаються без очищення i пiсля очистки, за хiмiчним складом i розмiрами  часток.

Органiзований  промисловий  викид – це той, що надходить  в ат- мосферу або у водний об’єкт через спецiальну  споруду – газовідво- ди, повітропроводи, труби.

Неорганiзованний промисловий викид – надходить без очищення в атмосферу, водоймище у виглядi спрямованих струмiв внаслiдок по- рушення  герметичностi устаткування, вiдсутностi  чи незадовiльної роботи очисного устаткування.

Технологiчний  викид  шкiдливих   речовин  – це  та  їх  кiлькiсть, що викидається в природне  середовище основним  виробництвом пiдприємства.   Крiм  цього  використовується такий  показник,   як звiтно-статистичний питомий викид.

i

 
Для визначення класу небезпечності підприємства (КНП) треба враховувати маси викидів, скидів та значення  ГДК ШР, що можуть міститися  в них. При цьому використовують формулу: КНП= (М /

ГДК )а , де: М  – маса i-ї речовини  у викиді, або скиді; ГДК  – серед-

i           i           i

ньодобове  значення  ГДК кожної  окремої  ШР;  а – безрозмірна по-

рівнювальна константа  ступеня  шкідливості речовин  в залежності від класу небезпечності  речовин:

 

 

Значення константи

«а»

Клас небезпечності  речовин

1

2

3

4

1,7

1,3

1,0

0,9

Для розрахунку  значення  К можна користуватися не тільки середньодобовими значеннями ГДК,  а й  максимальними значен- нями  ГДК, або показниками остаточних  безпечних  рівнів речовин (ОБРР), або зменшеними в 10 разів значеннями ГДК забруднюючих (шкідливих) речовин в робочій зоні. В залежності  від розрахованих


значень  категорії  небезпечності  підприємства (КНП)  визначають клас небезпечності  виробництва (К)  та розміри санітарно-захисної зони (СЗЗ) навколо  підприємства,  значення  яких  наведені  в табл.

25.

Таблиця 25

Залежності категорії небезпечності (К) виробництва та розмірів ширини санітарно-захисних зон (СЗЗ) від значень класу небез- печності підприємства (КНП)

 

Значення КНП

Клас  небезпечності

Значення СЗЗ, м, не менше

Більше 106

Перший

1000

Від 106  до 104

Другий

500

Від 104  до 103

Третій

300

Менше 103

Четвертий

100

Виділяють ще п’яте значення СЗЗ, яке повинно складати не мен- ше 50 м, але воно не відноситься до промислових виробництв. Його встановлюють навколо  крупних  об’єктів громадського  харчування, торгових  центрів,  культурно-масових закладів  (театри,  кінотеатри та інші об’єкти).

п

 

п

 
Ефективнiстьвикористанняприродноїсировинивтехнологiчних процесах   та  екологічність   процессів   виробництва  можна  визна- чити коефiцiєнтом ефективностi його використання (К),  який  ви- раховують  за формулою:  К=Т/С, де Т – загальний  обсяг товарної продукцiї; С – обсяг сировини, яка використана у виробництвi това- ру. Еколого-економiчна ефективнiсть природокористування (ЕЕЕ  ) визначається формулою:  ЕЕЕ =Е-П/В+НК, де: Е – екологiчна оцiнка  суспiльного   виробництва,  П  – вартість   продукцiї,   виро- бленої з порушенням екологiчних  норм (збитки вiд забруднення природного  середовища  в грошовому  вираженні), В – витрати  на охорону i вiдтворення природних ресурсiв; Н – нормативна еколого- економiчна  ефективнiсть природокористування; К – витрати  на охорону, вiдновлення i експлуатацiю  природних  ресурсiв.

е

 
Ефективнiсть роботи будь-якого виробництва характеризується коефіцієнтом екологічності  (К ), який визначається як різниця  між вартістю сировини, яку приймають  за одиницю, та вартістю утворе-

них відходів (В): К =(1-В). Коливання значення  К  в межах від 0,9

е          е

до 1 вказує  на високу екологiчну  ефективнiсть виробництва, низь-


кий рівень забруднення довкілля. Якщо відходи утилiзують, тобто з них одержують певну додаткову продукцiю, то це характеризує еко- номічну  ефективність виробництва, яку  визначають  коефiцiєнтом К=(СМ-В)/СМ i його значення  залежить  від кiлькостi  початкової сировини  (С) та рiчної маси виготовленої  продукцiї з відходів (М) i маси неперероблюваних відходів (В).

При зменшеннi маси неперероблених відходів, які можуть забруд- нити навколишнє природне середовище, зменшується екологічність та економічність виробництва, що характеризує коефіцієнт утилі-

зації: К =(К+К )0,5 або коефіцієнт відходностi,  де: К – коефiцiєнт

у          е

е

 
економiчної ефективностi;  К  – коефiцiєнт екологічностi.

Велике  значення  має характеристика відходностi виробництва

(К ): К = МП/(С-М), де: П – показник  небезпечності  відходів; С –

в          в

початкова  кількість  сировини,  М – кількість  продукцiї,  виготовле-

ної з відходів. Таким  чином, за цими простими  формулами можна провести  оцiнку екологічностi  будь-якого  виробництва – вiд неве- ликої майстернi до великого пiдприємства.

Витрати  на застосування нових технологiй  (Н),  у порiвняннi зi старими (С), повиннi бути такими, щоб при показнику шкоди (Ш), завданої природi, задовольнялася нерівність: (Н+Ш-С)>0. Ця умо- ва свiдчить про економiчну доцiльнiсть впровадження нових, нехай навiть і дорогих, технологiй.

Питання

1.   Охарактеризуйте критерії визначення екологічності вироб- ництва.

2.   Як   можна   визначити  екологічну  небезпечність виробни- цтва?

3.   Що таке санітарно-захисні зони,  їх характеристики?

4.   Що є основою економiки рацiонального природокористування?

5.   Порiвняйте шляхи економiчного розвитку людства, вкажiть найбiльш перспективний.

6.   Що таке господарська ємнiсть природокористування?

7.   В чому  необхідність економного використання всiх  природ- них ресурсiв?

8.   Чим  визначається економiчна ефективнiсть нових вироб- ництв, технологiй?


2.10.5.  Методи оцінки екологічних збитків

і негативних впливів на природне середовище

Збитки – це погіршення  якості  навколишнього середовища внаслiдок  його забруднення або змін, які не сприяють  використан- ню природного  об’єкта за призначенням. Їх оцiнюють як втрати суспiльства,  зв’язанi з витратами на відновлення навколишнього природного середовища. Для оцiнки таких збиткiв використовують базовi показники:  витрати  на зниження забруднення;  витрати, на вiдновлення навколишнього природного  середовища; додатковi ви- трати викликані зміною якостi навколишнього середовища; витрати на компенсацiю  ризику погіршення  здоров’я людей внаслідок  нега- тивних змін довкілля.

Формула розрахунку збитку грунтам (Зг) забрудненням шкідливи-

ми речовинами має вигляд: , де Тi – норматив плати за викиди у грунт за кожну i-у речовину забрудню- вача в тоннах за рік (Див. табл. 5 Додатку 2); Кк – коефіцієнт кратності плати за понадлімітний викид у грунт забруднюючих речовин (дорівнює

5); Ке – коефіцієнт екологічної цінності території; Мл – маса усіх вики- дів у межах ліміту за рік у тоннах; Мзл – маса забруднювача, викинутого понад ліміт; Кт – коефіцієнт,  що враховує значущість території, на якій розміщені відходи; Км – коефіцієнт, що враховує місце розміщення від- ходів. Значення коефіцієнтів цінності території  в разі її забруднення з повітря або побутовими, промисловими відходами враховують кількість населення на ній – коефіцієнт селітебності та цінність земель наведені в табл 26.

Таблиця 26

Значення коефіцієнта цінності території від кількості населення

 

Значення коефіцієнта Кт

 

Характеристика території розташування підприємства

0,1

Підприємство розташовано  на с/г землі

0,3

Підприємство не розташовано  на с/г землі

0,5

Підприємство розташовано  на селітебній території

 

0,7

Підприємство розташовано  в населеному пункті з населенням  до 100 тис. мешканців


 

Продовження табл. 26

 

 

1,0

Підприємство розташовано  в населеному пункті з населенням  від 100 до 500 тис. мешканців

 

2,0

Підприємство розташовано  в населеному пункті з населенням  більше 500 тис. мешканців

 

2,5

Підприємство розташовано  поблизу ландшафтних, водоохоронних територій, заповідників

 

3,0

Підприємство розташовано  поблизу курортної місцевості, зони відпочинку

 

 
Збитки забруднення водних джерел (Зв) розраховують  за фор- мулою:

, де: Тi – норматив плати за викиди

у водний басейн однієї тони i-го забруднювача,  гр/т  або дол. (Див. табл. 3, 4 Додатку 2); Мл – маса викиду за рік i-ї речовини  в межах ліміту в тоннах; Кк – коефіцієнт кратності  плати за понадлімітний викид у водний басейн забруднюючих речовин (дорівнює 5); Мзл – маса речовин, викинутих понад ліміт; Кб – басейновий  коефіцієнт, що враховує територіальну, екологічну і соціально-економічну зна- чущість регіону (для Азовського моря дорівнює 5).

h

 
Збиток        атмосфері        визначає         формулa:  За=∑(Мл+Мзл·Кn,)·Тi* Кт*К , де:

Мл – сумарна  маса, викинутого  i-го забруднювача  в тоннах за рік згідно  з встановленим лімітом;  Мзл-  сумарна  маса забрудню- вача, викинутого  понад ліміт; Кn – коефіцієнт кратності  плати  за понадлімітні  викиди  (дорівнює 5); Тi – норматив  плати  (такса) за одиницю  маси кожного  i-го забруднювача  в гривнях  (Див.  табл. 1, Додатку  2); Кт – територіальний коефіцієнт,  що враховує  цінність території,  яка піддається  забрудненню,  розташування джерела  ви-


h

 
киду; К


– коефіцієнт,  що враховує  висоту  викиду,  який  залежить


від висоти викиду:

 

Значення К

h

1,5

1,3

1,0

0,7

0,3

0,15

Висота викиду, м

0-15

15-40

40-80

80-150

150-220

220-500

Відомо, що понад половину маси забруднень дає наземний авто- мобільний  транспорт, тому це важливо  враховувати при оцінці ста- ну повітря.


Для врахування результатів діяльності суспільства, пiдприємств використовують різні методи: перший  – оцінка  суспiльної  користі природних  ресурсiв,  другий  –  вартісно-нормативні оцiнки  (ціни, податки); третій – лiцензiї, ринковi цiни. Цi три види оцiнок можуть бути визначенi для кожного з елементiв навколишнього середовища i їх значення  можуть бути не однаковими.

Плата за природнi ресурси – витрати пiдприємства,  зв’язанi з ви- користанням природних ресурсiв i розрахованих вiдповiдно до дiючої в країнi методики розрахунку  витрат з використанням такс – розмір плати за певну одиницю природного ресурсу.

Вирізняють плату за спеціальне використання  природних ресур- сів згідно виділеними лімітами. Це екологічний збір для відновлен- ня природи – екологічні податки.

При понадлімітному використанні ресурсів або понадлімітному забрудненні природного середовища застосовують штрафні санкції, використовуючи вихідні розміри такс (сплат),  але в п’ятикратному розмірі.

Кошти за штрафні санкції повинні направлятися на відтворення природи,  на будівництво  очисних  споруд. При  цьому, як правило,

80% коштів направляються до держбюджету, а 20 – до місцевих бю- джетів.

При використанні ресурсів важливою  є екологічна ліцензія (Ел)

– дозвіл на викиди або скиди. Це документ, який дає право на вики- ди конкретної забруднюючої речовини за певний проміжок часу (як правило рік і більше). На одну речовину, що забруднює середовище, вартість  за ліцензією  змiнюється  залежно  вiд сезону, часу, доби та екологічного стану в регiонi (нормальний, екстремальний).

Застосування екологічної ліцензії замiсть податкiв дозволяє сис- темі державного  регулювання перетворитися в систему  ринкового управлiння. Ринок  екологічних  ліцензій  визначає  їх цiни, управляє iнтересами  пiдприємства до iнвестицiй,  зокрема природоохоронно- го спрямування i екологічності  підприємства,  його продукцiї.

Отже підприємство, яке має ефективні  очисні споруди, може торгувати квотами на викиди або скиди, тобто дозволяти іншому підприємству за певну  плату  списувати  певні  маси або об’єми на свій баланс.

Торгiвля  квотами на забруднення є найбiльш  гнучким iз всiх вiдомих засобiв економiчного регулювання якостi природного  се- редовища. Вона дозволяє поєднати екологiчнi вимоги iз прагненням


до  економiчного   зростання,   дiлової  активностi,   сприяти   впрова- дженню досягнень науково-технічного прогресу.

Доповненням до екологiчної  лiцензiї  є страхування екологiчної невпевненості. Грошова  сума страхувателя умовно  депонується на рахунок страхової фiрми. Якщо підприємство протягом  обумов- леного термiну не завдало  збиткiв  навколишньому середовищу,  то платежi йому повертаються  з виплатою процентів. У протилежному випадку наслiдки лiквiдуються за рахунок страхової суми.

Важлива лiцензiя на використання родовища – документ, що дає право на видобуток  та продаж корисних  копалин.  Вартісна  оцiнка такої лiцензiї складається iз п’яти складових:

1.   Платежi за право використання надр (пошук, розвiдка родовищ i видобуток корисних копалин).

2.   Вiдрахування на вiдтворення природного  середовища,  зруйно- ваного в процесі видобутку  корисних копалин.

3.  Плата  за  видачу  лiцензiї  (видатки за  експертизу  заяви, органiзацiйнi видатки).

4.   Платежi  за користування акваторiєю  та дiлянками морського дна (шельфом) для розвiдки,  видобутку  корисних  копалин  i використання дна та надр в iнших цiлях. Розмiри платежiв  за- лежать  вiд площi  й конфiгурації акваторiй,  потужностi  водної товщі, мети використання надр.

5.   Акцизний  збір, який встановлюють в спецiальних випадках для окремих  видів мiнеральної сировини,  яка видобувається з най- кращих родовищ, при одержанi користувачем надр зверхнорма- тивного прибутку.

Питання

1.   Що таке збитки, які методи  їх оцінки Ви знаєте?

2.   Що таке екологічні податки, штрафи?

3.   Наведіть формули для  розрахунків збитків, нанесних ат- мосферному, водному басейнам.

4.   Що таке екологічна ліцензія, екологічна невпевненість?

5.   Як оцінюють вартість ліцензії?

2.10.6.  Економічна доцільність екологічної діяльності

Економічна доцільність  екологічної  діяльності  підприємства визначається реальним  економiчним  ефектом  від природоохорон- них заходiв. Це передбачає: вибір найкращих  техніко-економiчних


варiантiв природоохоронних заходiв, ефективностi нових технiчних рiшень  для запобігання забрудненню  природного  середовища.  Ре- альний економiчний ефект характеризує рiчнi госпрозрахунковi результати дiяльностi  пiдприємства у сфері виконання природо- охоронних заходів. Треба розрiзняти визначення фактичного  та очiкуваного (планово-проектного, прогнозованого) реального економiчного ефекту природоохоронних заходiв.

Економiчний ефект визначається для вже здійснених  заходiв на основi порівняння фактичних витрат, що мали мiсце, i досягнутого економiчного результату.

Економiчний результат  природоохоронних заходiв (Р)  вира- жається  показником, що характеризує рiчні економiчні  збитки  (Е), обумовлені  платою за забруднення природного  середовища  (П). Природоохоронні заходи визначають формулою: Р=П+Е. Ефектив- ність найкращого  варiанта природоохоронних заходiв (R)  визначає формула: R=(Р-З), де З – рiчнi витрати  на здiйснення природоохо- ронних заходiв.

Цілі  природоохоронних заходів:  скорочення  споживання при- родних ресурсів, особливо невідновлюваних, зокрема енергетичних (вугілля,  природний газ, нафта); зменшення  об’ємів викидів, скидів та зниження обсягів відходів що не утилізуються;  підвищення еко- логічності  виробництва, його продукції  та зменшення  екологічної небезпеки  за допомогою  застосування сучасних  ефективних очис- них споруд.

Оцінка загальної економічної  ефективності витрат (В) на впро- вадження   природоохоронних  заходів  можна  оцінити  формулою:


В=Σ Σ Еij/П→max, де: Σ


– кількість  видів шкідливих  виробництв,


1    2    1


2

 
шо призводять до збитків; Σ


– кількість  природних  комплексів,  на


які впливають  виробництва;  Еij – економічний ефект i-го виду не- безпечної  діяльності;  П – прямі  витрати  на природоохоронні захо- ди.

Навпаки, порівняльна економічна  ефективність (Еп),  яка скла- дається з капітальних вкладень (Кв)  в природоохоронні заходи, нормативного  коефіцієнта (Кн)  їх ефективності та експлуатаційних витрат (С) на утримання природоохороннних споруд, повинна бути мінімальною  і оцінюється  формулою: Еп=КвКн+С→min.

Різниця між загальною  економічною  ефективністю витрат  (Е) та порівняльною економічною ефективністю (Еп)  вказує на чистий економічний ефект від впровадження природоохоронних заходів –


за рахунок зменшення платежів за штрафні санкції, за зменшення використання природних  ресурсів,  зменшення  відходності  вироб- ництва, підвищення екологічності  матеріального виробництва.

Питання

1.   Що таке економічна доцільність екологічної діяльності?

2.   Як    оцінити   економiчні   результати   природоохоронних заходiв?

3.   Як оцінити ефективність витрат на впровадження приро- доохоронних заходів?

4.   Від чого залежить економічний ефект впровадження приро- доохоронних заходів?

2.10.7.  Основи  екологічної безпеки і безпека життєдіяльності

Екологічна безпека  – це стан, при  якому  не порушується еко- логічна комфортність життя, реалізується здатність протистояти загрозам життю, здоров’ю всіх живих істот, людині, включаючи її благополуччя, права на безпечне середовище життя, джерела життє- забезпечення,  природні ресурси.

Основи  екологічної  безпеки, як результат  екологічної  політики в Україні, проголошені  в Декларації про незалежність, на конститу- ційному рівні – в ст. 16 Конституції України  записано, що екологіч- на безпека і екологічна  рівновага на території  України, збереження генофонду народу – обов’язок держави. Важлива ст. 34, яка гарантує кожному громадянину право вільно збирати, використовувати і по- ширювати  інформацію  будь-яким доступним  способом. Дуже важ- ливі ст.ст. 49 та 50, які гарантують право кожній людині на охорону здоров’я, медичну допомогу, безпечне для життя і здоров’я природ- не середовище і, у випадку порушення  цього права, відшкодування нанесеної шкоди.

Через діяльність  суспільства,  не врівноважену із законами  при- роди, на території України сформувалися природно-антропогенні небезпеки   комплексного   характеру,  про  що  свідчить  карта  (рис.

24):


 

Рис. 24. Стан небезпечних  природно-антропогенних процесів

Право на екологічну безпеку, крім України, проголошено  в кон- ституціях не багатьох держав: Іспанії, Португалії, Польщі, Росії. Екологічна  безпека окремої людини, нації, цивілізації залежить  від дій як окремої  людини,  так і всього суспільства  на природу  – біо- сферу.

На території  України  багато техногенних  об’єктів, які створю- ють умови  для  прояву  техногенно-екологічних небезпек,  що відо- бражено на рис. 25.

Комплексний негативний  вплив здійснюють об’єкти військово- промислового комплексу  – склади  зброї (Новобогданівка в Запо- різькій  області),  величезні  території  полігонів.  Особливо  негатив- но впливає  гірничодобувна (кар’єри,  відвали, терикони) галузь. Ці фактори  сприяють  руйнуванню природних  комплексів,  зокрема екологічних  коридорів,  необхідних для розповсюдження передусім тварин.


P03lJ:iJI 2. ITpiiKJia,'(Hi acrreKTII eKoJioril

 

 
nHTOM8  BBra  H8C8Jl6HHR ,   L40   npo)I(IIIB8(: B  30H8X   'iMOBipHHX  Ha,QlBH'fBRHHX CI'IT)'• a4ilil TBXHoreHHOI'O  xapaKTepy, %  BiA BCbOfO  HBC8neHHA   BKOHOMi'IHHX paliloHiB

95        100

K"lllbKicrb Hacell&HHR,   LJ.IO   npolKMBB&

8 30Hax H8A3BI4'f81ilHHX  CMT)'B411il ,

THC. 'fOilOBIK,  1998 piK

ffig

2160

0

HaceneHHR  30H  He6e:meKM, %

: = :: i<ntai    -4 ·, xiMi'IHOI


---.., MaJid    BKOHOMi'IHHX   palilOHiB


 

Macwn6  1 : 7  000  000


 

PIIc. 25. CTaH TexHoreHHO-eKoJioriqHo16e3rreKII

Y 3a6e3rreqeHHi 6e3rreKII KO:>KHo1 JIIOJJ:IIHII Ba:>KJIIIBIIM e 3aKoH YKpa1HII

«Ilpo oxopmty HamwJZuutHoozo npupoaHozo  cepeaoeuwpY? (25.06.91)- ocHo­ BHIIH  JJ:OKyMeHT y rrpiipoJJ:ooxopoHHOMY 3aKOHOJJ:aBCTBi. L(pymil iloro pm­ JJ:iJI «EKOJIOfiqHi rrpaBa Ta o6oB'5I3KII rp0Ma)L5IHJ? BIIeprne 3aKpiiiiiB IX Ha 3a­ KOHOJJ:aBqOMY piBHi: KO:>KHOMY rapaHTYeThC5I rrpaBO Ha OJJ:ep:>KaHH5I IIOBHOl  i JJ:OCTOBipHOl iH<pOpMaU:il  rrpo CTaH IIpiipOJJ:HOfO cepeJJ:OBIIIl(a  i HOfO BIIJIIIB Ha

3JJ:OpoB'5I HaCeJieHH5I  y BCTaHOBJieHOMY 3aKOHOM  IIOp5IJJ:Ky, OJJ:ep:>KaHH5I eKO­ JIOfiqHOl  OCBiTII (CT. 9); HarrpaBJieHH5I JJ:O CYJJ:Y  II030BiB rrpo BiJJ:IIIKOJJ:yBaHH5I

36IITKy, 3aiiOJJ:i5IHOfO 3/l:OpoB'IO,  MaHHY qepe3 HeraTIIBHIIH  BIIJIIIB rrpiipOJJ:HO­ ro cepeJJ:OBIIW:a (cT. 10). ITpo 3axiicT  eKoJioriqHIIX rrpaB rpoMaMH YKpa1HII cKa3aHo y cT. 11 - rropyrneHi  rrpaBa rpoMaMH B o6JiacTi oxopoHII rrpiipOJJ:­ HOfO cepeJJ:OBIIIl(a  IIOBIIHHi 6yTII BiJJ:HOBJieHi,  a lx 3axiiCT 3JJ:iHCHI08ThC5I   B cyJJ:oBoMy rrop5IJJ:KY  BiJJ:IIOBi/l:Ho JJ:O  qJIHHoro  3aKOHOJJ:aBCTBa  YKpa1HII. Ueil

3aKOH BII3Haqa8 eKOHOMiqHJIH MeXaHi3M 3a6e3rreqeHH5I OXOpOHII IIpiipOJJ:HO­

ro  cepeJJ:OBIIIl(a (BiJJ:IIOBiJJ:HO  JJ:O  Mi:>KHapOJJ:HOfO  IIpiiHU:IIIIY  - 3a6pyaH108CIJl

306oe'5/3aHUU nJZamumu 3a 3a6pyaHeHH5l ao8KiJZJZ5l), HaiipiiKJiaJ]:  HaKJiaJ]:aHH5I IIITpa<lJy Ha rpoMaMH p03MipoM Bi/l: 1 JJ:O 15 MiHiMaJihHIIX 3apo6iTHIIX IIJiaT, a Ha rrocaJ]:OBIIX oci6- Bill: 5 JJ:O 20. B cT. 62 oco6JIIIBO rriJJ:KpecJIIOeThC5I 3HaqeH­ H5I KypopTHIIX JiiKyBaJihH0-03/l:OpOBqJIX TepiiTOpiH, Ha 5IKIIX 3a6opOH5I8ThC5I


будь-яка діяльність, що суперечить їх цільовому призначенню, або може шкідливо впливати на цілющі якості, стан території.

На більшій частині території України проявляються надзвичай- ні ситуації – техногенного або природного походження, спровокова- ні антропогенною  діяльністю  на потенційно  небезпечних  об’єктах. Такі  об’єкти  є  потенційними джерелами   надзвичайних ситуацій (рис. 26).

Рис. 26. Надзвичайні ситуації

У зменшенні  проявів  надзвичайних ситуацій,  підвищенні  рів- ня екологічної безпеки велике значення має Закон України «Про об’єкти підвищеної небезпеки» і Порядок ідентифікації та обліку об’єктів підвищеної  небезпеки,  затверджений 11.07.02  постановою

№956 Кабінету Міністрів України. Закон вимагає обов’язкової іден- тифікації небезпечного об’єкта – визначення ступеня небезпечності на підставі даних про класи небезпечності  речовин, їх маси та скла- дання декларації безпеки. Власник об’єкта підвищеної небезпеки по- винен після ідентифікації надати інформацію  про нього – деклара- цію у мни влади, які сповіщають про нього.


Існує перелік груп речовин і матеріалів, які належать до катего- рії небезпечних відходів, ввезення яких в Україну заборонено поста- новою №117 КМУ від 22.02.94 р. (див. Дод. 2, табл. 13).

Для забезпечення екологічної безпеки, здоров’я населення вели- ке значення має Перелік видів діяльності та об’єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку, затверджений 27 липня 1995 року постановою  №554  Кабінету  Міністрів  України  (див.  Дод. 2, табл.

14). Перелік вказує на потенційно небезпечні об’єкти, які можуть негативно впливати на здоров’я людей і тому біля них повинні існу- вати санітарно-захисні зони, щоб зменшити шкідливий вплив таких об’єктів.

Юридична,  фізична  особа, громадянин має право отримати  ін- формацію  про небезпеку,  яка виникла  на об’єкті. Власник  підпри- ємства зобов’язаний  не пізніше 30 днів обнародувати  таку інформа- цію.

Не менш небезпечними можуть бути харчі, які містять різні до- мішки з різноманітними функціями – хімічні харчосмакові або тех- нологічні домішки, які застосовують у продуктах харчування. Всі такі добавки позначають буквою «Е» з цифровим кодом.

З усіх цих речовин в Україні офіційно заборонені до застосуван- ня в продуктах харчування  чотири речовини: Е121 – барвник  «Ци- трус червоний»,  Е123 – барвник  амарант, Е239 – консервант  гекса- метилентетрамін, Е240 – консервант  формальдегід.

У Франції та Англії опублікована інформація про групи ризику домішок, які застосовують  у промисловому масштабі. В країнах Єв- ропейської економічної спілки заборонені до застосування добавки: Е 102, 110, 120, 127 – небезпечні  для здоров’я людини,  Е 105, 111,

121, 125, 126, 130, 152 – заборонені  до застосування, Е 123, Е 131,

142, 210-213, 215-217, 240, 330 – канцерогени.

У здійсненні  законних  прав на екологічну безпеку важливе міс- це займає Закон «Про екологічну експертизу» та «Інструкція про здійснення державної екологічної експертизи», відповідно  до яких виділяють  два основних види екологічної експертизи – державну (обов’язкова) і громадську.  Цей вид експертизи проводиться неза- лежно від державної і має, на жаль, рекомендаційний характер, дру- горядне  значення.  Стаття  44 визначила коло осіб, що мають право на оскарження – це тільки юридичні особи, що обмежує права гро- мадян  і вступає  у протиріччя із загальними нормами  права, з кон- ституційним правом громадян на екологічно безпечне довкілля.


Закон  «Про використання  ядерної енергії і радіаційної безпеки» закріпив права громадян на запити та одержання інформації про безпеку ядерного  об’єкта, його вплив  на людину та гарантує  право одержання  соціально-економічної компенсації  населенню  за ризик від застосування радіоактивних речовин, зокрема у вигляді  пільго- вого режиму енерговикористання. Закон дозволяє відвідувати ядер- ні енергоустановки із пізнавальною ціллю, але одночасно забороняє проведення  зборів, мітингів, демонстрацій  на території  об’єкта та у його санітарно-захисній зоні, якщо це порушує роботу об’єкта. Вста- новлена  відповідальність за необгрунтовану відмову  або невчасне надання  інформації  або її недостовірність;  за приховування факту аварії, невчасне інформування про неї, про стан радіоактивної обста- новки. З цим законом  пов’язаний  Закон  України  «Про поводження з радіоактивними  відходами». Він гарантує  пріоритетність захисту життя і здоров’я, цілісність природного середовища, ще раз підтвер- джує основні екологічні права населення,  кожного громадянина.

Велике значення  в системі законодавства про екологічну безпе- ку має водне законодавство: Водний кодекс України, закони України

«Про питну воду та питне водопостачання», «Про Програму «Пит- на вода України». В цьому комплексі  законів відбиті проблеми  без- пеки при користуванні водними об’єктами. Вони відображені у ст. 11

Водного кодексу України  щодо здійснення заходів з використання вод та охорони водних ресурсів. Важливою є ст. 36 – про нормативи екологічної  безпеки при водокористуванні, яка встановлює  гранич- но допустимі концентрації речовин, а ст. 37 характеризує екологічні нормативи  якості води – загальнофізичні, біологічні, хімічні, радіа- ційні. Згідно  зі ст. 43 Кодексу  водокористувач має право вимагати від власника  водного об’єкта або водопровідної системи підтриман- ня належної якості води.

Важливим,  передусім  в практичному напрямку,  є Закон  «Про питну  воду  та  питне  водопостачання»,  який  визначає   поняття

«питна вода» – та, яка відповідає державним  стандартам та санітар- ному законодавству, а отже санітарно-гігієнічним нормам на питну воду, що відображені  в санітарних  Правилах  і нормах, які згідно з цим Законом повинні  переглядатися один раз на п’ять років. Цей закон встановлює  невідворотність відповідальності за порушення законодавства у сфері питної води, забезпечує  вільний доступ до інформації про якість питної води, стан джерел та систем питного водопостачання, порядку  формування та розрахунку  тарифів.  За-


кон гарантує  відшкодування втрат,  заподіяних  споживачу  внаслі- док порушення  законодавства про питну воду. При перебуванні громадянина в транспортних засобах понад три години його влас- ник забезпечує  гарантії на питне водопостачання. Закон  забороняє приватизацію мереж, споруд, устаткування централізованого водо- постачання  як особливо важливих  об’єктів життєзабезпечення.

Закон «Про охорону атмосферного повітря» спрямований на збереження  сприятливого стану атмосферного  повітря, на забез- печення екологічної  безпеки життєдіяльності людини. Стаття  7 встановлює нормативи екологічної безпеки атмосферного повітря – гранично допустимі концентрації забруднюючих речовин, гранично допустимі  рівні акустичного,  електромагнітного та інших шкідли- вих фізичних і біологічних впливів на повітря, а отже на людей, при- родне середовище.  Стаття  19 вимагає  впровадження заходів  щодо відвернення і зменшення  забруднення повітря автотранспортними, іншими  засобами  пересування і установками та шкідливого  впли- ву їх фізичних  факторів. Цей закон вимагає застосування систем, пристроїв,  що запобігають  і зменшують  забруднення повітря,  раці- онального  планування і забудови  населених  пунктів, виведення за межі міст автотранспортних підприємств,  вантажного  транзитного автотранспорту, обмеження  його в’їзду у місця відпочинку  і туриз- му. Стаття 25 вимагає створення санітарно-захисних зон (СЗЗ) для зменшення  шкідливої дії отруйних речовин на людей, природу.

Таким чином, в Україні існує розгалужена система природо- охоронного  законодавства, що забезпечує  основні екологічні  права громадян,  хоча застосування цих прав у житті не завжди  можливо. Це результат низького рівня екологічної самосвідомості, культури, відсутності  у більшості населення елементарних екологічних  і пра- вових знань, що і є основною перешкодою  в реальному  здійсненні екологічних прав людини.

Питання

1.   Що таке екологічна безпека, які державні документи визна- чають її зміст?

2.   Які  глобальні екологічні явища характеризують екологічну небезпеку?

3.   Охарактеризуйте законодавчі основи  екологічної безпеки в

Україні.

4.   Як впливають різноманітні харчові домішки на здоровя людини?


2.10.8.  Екологічне ліцензування і природоохоронна діяльність у виробництві

Законодавчий економічний механізм охорони природи вимагає: обов’язковість  обліку і соціально-економічної оцінки природних ресурсів  державними органами  статистики й природокористуван- ня; планування, фінансування і матеріально-технічне забезпечення державних  екологічних  програм  та заходів для збереження  приро- ди; фінансування екологічних  програм і заходів з охорони природ- ного середовища всіх видів бюджету, засобів підприємств і установ, організацій.  Видача договорів і ліцензій  на комплексне  природоко- ристування, які передбачають  умови і порядок  використання при- родних ресурсів, права й обов’язки  користувача,  розміри  платежів за користування природними ресурсами,  а також  відповідальність сторін за відшкодування шкоди.

Ліцензія – дозвіл на комплексне  природокористування визначає види, обсяги і ліміти  господарської  діяльності,  екологічні  вимоги  і наслідки їхнього недотримання.

Важливою є система обмежень, яка встановлює  об’єктам- природокористувачам граничні  обсяги використання ресурсів та їх вилучення,  обсягів  викидів,  скидів  забруднюючих  речовин  у при- родне середовище, розміщення відходів виробництва.

Платність  користування природними ресурсами  в межах уста- новлених  лімітів, понадлімітне  і нераціональне використання при- родних ресурсів (забруднення природного середовища, розміщення відходів) необхідно суспільству для відтворення й охорони природ- них ресурсів.  Для  цього існує  також  система  позабюджетних дер- жавних  екологічних  фондів  – добровільні  внески  населення,  гро- мадських організацій,  іноземних  юридичних  осіб і громадян, інших джерел. Актуальним в цьому є екологічне страхування, яке перед- бачає відповідальність підприємств,  установ і організацій  за збиток, заподіяний державі, громадянам в результаті  раптового, ненавмис- ного чи несподіваного  забруднення навколишнього природного  се- редовища на території країни.

Об’єкт   екологічного   страхування –  ризик   відповідальності, що виражається в пред’явленні  підприємству майнових  претензій постраждалими організаціями, громадянами про відшкодування збитку за забруднення природного  середовища  на території дії кон-


кретного договору страхування. За висновком  такого договору обу- мовлюється перелік забруднюючих  речовин і причин, що їх викли- кають, розміри збитків, які підлягають відшкодуванню. Важливою є система стимулювання діяльності  з охорони природного  середови- ща. Вона повинна забезпечити звільнення від податків екологічних фондів; встановлення менших розмірів  податків, збільшення пільг, наданих державному та підприємствам інших форм власності, уста- новам, організаціям.

Важливою  є оцінка впливу на навколишнє середовище – враху- вання екологічних вимог законодавства при підготовці і прийнятті рі- шень про соціально-економічний розвиток  суспільства.  Її мета – ви- явлення негативних  для суспільства  екологічних  і зв’язаних  з ними соціальних, економічних та інших наслідків, а також застосування не- обхідних і достатніх заходів для попередження можливих порушень.

Питання

1.   Які об’єкти  природи підлягають охороні?

2.   Чого вимагає економічний механізм охорони природи?

3.   В чому  зміст  законодавчого механізму охорони природи?

4.   Що таке екологічна ліцензія, яке її значення?

5.   Які явища виникли через  недотримання вимог  експлуатації природних ресурсів?

6.   Що таке екологічне страхування, які його об’єкти?

7.   Яка мета оцінки впливу на природне середовище?

8.   В чому зміст стимулювання діяльності з охорони природно- го середовища?