2.8.8.  Сучасний стан созологічних територій  в Україні.

Природно-заповідний фонд України

В Україні, на підставі Закону України «Про природно-заповідний фонд України»,  до територій  природно-заповідного фонду віднесе- ні території природних  заповідників, національних парків, біосфер- них заповідників, заказників, пам’яток природи, заповідні урочища, а також штучно створені об’єкти – ботанічні сади, дендрологічні  та зоологічні  парки,  парки  – пам’ятки  садово-паркового мистецтва. Основи  охорони природи були закладені  в 20-х рр. ХХ ст. Вже тоді була створена система заповідників:  Асканія-Нова (1921р.),  Конча- Заспа  під Києвом  (1921р.),  Академічний  степ (1922 р.), Кримський заповідник  (1923 р.), Хомутовський степ (1926 р.), Кам’яні Могили (1927 р.).

Пізніше були створені Азово-Сиваське заповідно-мисливське господарство, заказники Обитічна  коса, Білосарайська коси на Пів- нічному узбережжі Азовського моря. В 1928 р. створені перші запо- відні парки України – в Олександрії та Софіївці. На початку 40-х рр. в Україні вже існувало близько 2000 заповідних територій і об’єктів. Але в 1951 р. режим Сталіна  зруйнував цю систему, хоча для цього були підстави. Закінчилася друга світова війна, промисловість, сіль- ське господарство були зруйновані,  а людей треба було годувати.


Площа  заповідників була  скорочена  в 10 разів,  з 130 великих об’єктів було закрито 88 і рівень 50-х рр. був досягнутий  лише в се- редині 80-х рр. ХХ ст. Тепер  в Україні  загальна  площа  заповідних або созологічних територій складає не більше 2 млн га, а це, при пло- щі країни 603,8 тис. кв. км, складає близько 3,4 % її території, з яких цілком  з господарського  користування виключено  всього 240 тис. га. Наприклад в Запорізькій області при площі близько 2 млн га за- повідні території складають всього 0,76%, хоча загальна кількість та- ких територій більше як 300. Правовий статус природно-заповідних територій визначають закони України  «Про охорону навколишньо- го природного  середовища»  та «Про  природно-заповідний фонд України». Дані про сучасний стан природно-заповідних територій в Україні наведені в табл. 18.


 

Структура заповідних територій  в Україні


Таблиця 18


 

 

Категорія заповідника

 

Кількість

Площа, тис. га

% до території країни

Природні

12

119,5

0,02

Біосферні

5

100,1

0,2

Національні парки

10

90,5

0,5

Регіональні ландшафтні

5

81,

0,12

Заказники:

1936

829,7

1,35

загальнодержавні

227

330,0

0,55

місцеві

1709

500,0

0,82

Пам’ятки природи:

2850

17,5

0,03

загальнодержавні

125

50,0

0,01

місцеві

2730

13,0

0,03

Ботанічні  сади

19

2,0

0,003

Дендропарки

23

1,22

0,005

Парки-пам’ятки садово- паркового мистецтва

 

509

 

14,0

 

0,03

Збереженню цінних видів комах сприяють ентомологічні заповід- ники – в Україні їх 200 площею 4,5 тис. га. Для збереження  і віднов- лення лікарських рослин відведено 130 тис. га заповідних територій.

Дуже екологічно  цінними  є, за Рамсарською угодою, водно-болотні угіддя. Такими територіями в Україні є плавні Дніпра, Дунаю, річкові устя


Приазов’я, більшість з яких тепер під охороною – близько 200 тис. га. Це Тендровський і Ягорлицький лимани, острови Каркінітської затоки Чор- ного моря,  угіддя Азово-Сиваського заповідно-мисливського господар- ства. Ці території цінні тим, що вони є природними фільтрами річкових вод, насичених агрохімікатами, тут гніздяться цінні види птахів.

Останнім часом велике значення мають постійні наукові спо- стереження  в природі, тобто моніторинг. Для цього в 1984 р. на базі заповідників Асканія-Нова і Чорноморського створені біосферні за- повідники. Зараз  в 70 країнах  світу нараховується близько  300 біо- сферних заповідників, в тому числі в Україні їх п’ять: Асканія-Нова, Дунайський, Карпатський, Кримський та Чорноморський.

Велике  значення  в  збереженні,  вивченні  і поширенні   цінних видів рослин  мають дендропарки (гр. дендрос – дерево), основним завданням яких є інтродукція,  тобто переселення,  адаптація  та акліматизація окремих  видів рослин  у місця, де вони без підготов- ки до нових умов існувати  не могли. Ці об’єкти мають насамперед науково-практичне значення, на відміну від ботанічних садів, де ве- деться наукова, культурно-просвітительська робота.

Важливе  значення  мають зоопарки, ботанічні сади, флора  і фа- уна яких підлягає  найсуворішій охороні. Вони, крім наукового зна- чення, мають і велике пізнавальне, виховне значення. Хоча в остан- ній час вважається,  що утримання звірів  у клітках,  ізольовано  від природних  умов, протирічить правам тварин і вимогам сучасної пе- дагогіки, теорії виховання.

На відміну від територій строго заповідного режиму існують за- казники – території, на яких дозволяється обмежена, строго визначена господарська діяльність і створюються умови для розмноження і понов- лення чисельності одного чи декількох компонентів природи – тварин, рослин.  Їх ділять  на ландшафтні,  лісові, ботанічні, загальнозоологічні, орнітологічні (лат. орнітум – птах), ентомологічні (лат. ентомос – кома- ха), іхтіологічні (гр. іхтіос – риба), палеонтологічні (гр. палеос – древній), геологічні.

У створенні системи заповідників велику допомогу можуть зро- бити учні шкіл, студенти, всі зацікавлені в збереженні природи.

Мисливські господарські заказники створюють для охорони і від- новлення фауни, флори та проведення полювання на науковій осно- ві. В Україні найбільшими державними мисливськими господар- ствами  є Кримське  (42,9 тис. га), Тетерівське у Львівській області (37,9 тис. га), Азово-Сиваське (34,1 тис. га), Залісське в Тернопіль-


ській області (15,0 тис. га). Але потрібно пам’ятати, що мисливці використовують свинцевий дріб, чим отруюють природу. Його спо- луки відносяться до першого класу небезпечних  речовин. В одному патроні його міститься 30–35 г.

Одним  з об’єктів природно-заповідного фонду є урочище – те- риторія,  на якій  зберігають  в первісному  стані різні цінні об’єкти. Ними можуть бути рослинні, тваринні комплекси, що мають есте- тичне, наукове призначення. Територія урочища не виключається з господарського користування, але користувач – фізична чи юридич- на особа, за якою вона закріплена,  несе строгу відповідальність за її цілісність  і схоронність  живих  об’єктів. На таких територіях  забо- ронена або обмежена господарська  діяльність.  Вони тісно пов’язані з землями  оздоровчого призначення – це території, що мають ліку- вальні  властивості.  Для  цих земель  встановлюють округи  санітар- ної охорони, причому такі землі заборонені до передачі у власність і надання у користування.

Важливими територіями є рекреаційні землі, призначені для від- починку, туризму, проведення спортивних занять. Це території зе- лених зон і зелених насаджень населених пунктів.

Охороні підлягають землі водного фонду – території, зайняті мо- рями, річками, озерами, водосховищами, болотами, островами, ін- шими водними об’єктами, вздовж яких встановлюють водоохоронні прибережні  смуги. В цих смугах заборонено розорювання земель, зберігання  та застосування пестицидів  і добрив, влаштування літ- ніх таборів для худоби, будівництво  баз відпочинку,  дач, гаражів та стоянок автомобілів.

Заповідні території  повинні мати охоронну зону. Її мета – ней- тралізація антропогенних впливів на природні компоненти заповід- ника. Всі питання,  пов’язані з організацією  охоронної  зони, визна- чає Типове положення про охоронні зони державних  заповідників.

Питання

1.   Що таке заповідні території, який  їх склад, ранги?

2.   Який  стан заповідних територій в Україні, її регіонах?

3.   Охарактеризуйте найбільші відомі Вам заповідні території.

4.   Що таке заказники, урочища, чим вони відрізняються від за- повідників?