1.5. Сучасні  тенденції  розвитку міжнародної торгівлі

Розвиток міжнародної  торгівлі  перебуває  під значним  впливом чинників  економічного,  науково-технічного, політичного  характеру, що поступово трансформує її структуру як географічну, так і товарну. Друга половина ХХ ст. характеризувалася стрімкими темпами розви- тку світових  товарних  ринків  та одночасними  змінами  у міжнарод- ному поділі праці. Країни-лідери світового ринку поступово переорі- єнтовували своє виробництво із сільськогосподарської продукції  та виробів із низькою доданою вартістю на користь високотехнологічної та наукомісткої  продукції,  відповідно  посідаючи провідні позиції на світових  товарних  ринках  машинобудування, металообробки, хіміч- ної промисловості. Звільнені при цьому ринкові  ніші посіли країни, що розвиваються, й утворені  після  розпаду  соціалістичної системи господарювання країни Центральної та Східної Європи, до яких на- лежить  і Україна.  Однак  така спеціалізація для більшості  цих країн не є вигідною, оскільки не може забезпечити їм гідне місце на світово- му ринку, що зумовлює низький  рівень їх конкурентоспроможності.

Основною тенденцією сучасного етапу розвитку міжнародної торгівлі товарами є збільшення в ній частки продукції обробної про- мисловості (3/4 світового експорту)  і скорочення  частки сировинних товарів. Динаміка міжнародної торгівлі товарами має такі особли- вості: майже 40% вартості  світового експорту  припадає  на технічно складну,  диференційовану продукцію  машини  й транспортне устат- кування.  Збільшення експорту  продукції  машинобудування супро- воджується одночасним  зростанням торгівлі  компонентами, вузла- ми, деталями, напівфабрикатами.


 

Як видно  з рис. 1.12, 1.13, 1.14, 1,15, найбільші  темпи  приросту обсягів  світової  торгівлі  припадають  на 70 рр. ХХ ст., наприклад,  у

1973 р. цей показник становив 268,8%, а починаючи з 1983 року, темп приросту експорту має тенденцію до зменшення.  Разом з тим слід за- значити, що середні показники темпів приросту світового експорту є набагато більшими за аналогічні показники приросту світового ВВП;

60% світового експорту припадає на розвинені країни.

 

70000

60000


 

60587

 

 

 

50000

40000


36998

 

 

 

30000


25221

 

 

20000

10000


4429


11212


7377


 

15717

 

 

59        84

0


1517372


579      1838    3676

 

1948    1953    1963    1973    1983    1993    2003    2008

ɋɜɿɬɨɜɨɣ ɟɤɫɩɨɪɬ, ɦɥɪɞ ɞɨɥ             ɋɜɿɬɨɜɨɣ ȼȼɉ, ɦɥɪɞ ɞɨɥ

Рис. 1.12. Динаміка  світової торгівлі та ВВП за 1948–2008 рр.

300

250

200

150

100

50

0

1953    1963    1973    1983    1993    2003    2008

˃̖̥̪ ̨̛̪̬̬̭̯̱ ̡̨̖̭̪̬̯̱,%    ˃̖̥̪ ̨̛̪̬̬̭̯̱ ̨̨̨̭̞̯̏̏̐                                                                                                ʦʦʿ,%

Рис. 1.13. Темпи приросту світової торгівлі та ВВП за 1948–2008 рр.


 

Рис. 1.14. Графік щорічної зміни обсягу світового експорту товарів за 1965–2009 рр., %

Рис. 1.15. Індекс відношення світового експорту товарів і послуг до ВВП

за 1981–2009 рр.


 

У 1960 р. частка світового товарного  експорту  у світовому  ВВП становила  10%, а в 2008 р. вона зросла до 35%. Динамічне  зростання цього показника в країнах, що розвиваються, останнім часом стиму- лювало збільшення обсягів експорту. Реальний експорт з цих країн з

1995 по 2008 рр. виріс на 2,5%. З 1995 р. світова торгівля зростала в се- редньому 7,5% за рік. За останні 15 років відбулося значне збільшення кількості  регіональних  і субрегіональних торговельних  угод, укладе- них у світовому господарстві. Регіональна структура світової торгівлі також зазнала змін, як це видно з даних, що наведені в табл. 1.2.

Таблиця 1.2

Географічна структура міжнародної торгівлі

 

 

Групи країн

Роки

1948

1953

1963

1973

1983

1993

2003

2008

Північна Америка

28,1

24,8

19,9

17,3

16,8

18,0

15,8

13,0

Південна й Цент- ральна Америка

11,3

9,7

6,4

4,3

4,4

3,0

3,0

3,8

Європа

35,1

39,4

47,8

50,9

43,5

45,4

45,9

41,0

СНД

2,6

4,5

Африка

7,3

6,5

5,7

4,8

4,5

2,5

2,4

3,5

Близький Схід

2,0

2,7

3,2

4,1

6,8

3,5

4,1

6,5

Азія

14

13,4

12,5

14,9

19,1

26,1

26,2

27,7

 

Частка Європи у структурі світового експорту товарів збільшила- ся на 6%, Азії на 13,7%, Близького Сходу на 4,5%, зменшилася частка Африки на 3,8%, Північної Америки на 15,1%, Південної та Централь- ної Америки на 7,5%. Серед країн Північної Америки найбільший об- сяг експорту припадає на Сполучені  Штати Америки.

Протягом  1970–2007 років у торгівлі  відбулися  структурні  зру- шення  за товарно-галузевою ознакою  (див.  рис. 1.16). Суттєві  роз- біжності визначаються за такими товарними  групами, як мінеральні продукти, продукти рослинного походження, продукція хімічної про- мисловості  й напівфабрикати, обмін якими  переважав  у 1970 році, а в 2007 році частка таких товарів зменшилась, але збільшились обсяги продажу  механічного  обладнання, машин  і механізмів,  офісного  об- ладнання  та наукомістких виробів. Це говорить про зміну орієнтації міжнародної торгівлі з товарів сировини та напівфабрикатів на готові вироби й результати наукової діяльності.


 

 

 

ɉɚɥɢɜɨ 17 %


ɇɚɭɤɨɦɿɫɬɤɿ ɜɢɪɨɛɢ 2 %


 

Ɍɪɚɧɫɩɨɪɬɧɿ ɡɚɫɨɛɢ

10 %

 

ɇɚɩɿɜɮɚɛɪɢɤɚɬɢ

8 %

 

 

Ɉɞɹɝ 3 %

Ɍɟɤɫɬɢɥɶ 2 %


Ʉɨɥɶɨɪɨɜɿ ɦɟɬɚɥɢ

3 %

Ɏɚɪɦɚɰɟɜɬɢɱɧɚ ɩɪɨɞɭɤɰɿɹ 3 %

 

 

 

Ɉɮɿɫɧɟ ɨɛɥɚɞɧɚɧɧɹ

13 %

ɇɟɞɨɪɨɝɨɰɿɧɧɿ ɦɟɬɚɥɢ  4 %

Ɇɿɧɟɪɚɥɶɧɿ ɩɪɨɞɭɤɬɢ 2 %


ɉɪɨɞɭɤɬɢ ɪɨɫɥɢɧɧɨɝɨ ɩɨɯɨɞɠɟɧɧɹ 9 %


Ɇɟɯɚɧɿɱɧɟ ɨɛɥɚɞɧɚɧɧɹ, ɦɚɲɢɧɢ ɬɚ ɦɟɯɚɧɿɡɦɢ 15 %

ɉɪɨɞɭɤɰɿɹ ɯɿɦɿɱɧɨʀ ɩɪɨɦɢɫɥɨɜɨɫɬɿ 9 %

 

 

 

 

ɉɚɥɢɜɨ 15 %

Ɉɞɹɝ 4 %

Ɍɟɤɫɬɢɥɶ 4 %

ɇɟɞɨɪɨɝɨɰɿɧɧɿ ɦɟɬɚɥɢ  2  %

Ɇɿɧɟɪɚɥɶɧɿ ɩɪɨɞɭɤɬɢ 8 %

ɉɪɨɞɭɤɬɢ ɪɨɫɥɢɧɧɨɝɨ ɩɨɯɨɞɠɟɧɧɹ 16 %


ɇɚɭɤɨɦɿɫɬɤɿ ɜɢɪɨɛɢ

1 %


 

Ɍɪɚɧɫɩɨɪɬɧɿ ɡɚɫɨɛɢ

9 %

ɇɚɩɿɜɮɚɛɪɢɤɚɬɢ

11 %

Ʉɨɥɶɨɪɨɜɿ ɦɟɬɚɥɢ

3 %

Ɏɚɪɦɚɰɟɜɬɢɱɧɚ ɩɪɨɞɭɤɰɿɹ 5 %

Ɇɟɯɚɧɿɱɧɟ ɨɛɥɚɞɧɚɧɧɹ, ɦɚɲɢɧɢ ɬɚ ɦɟɯɚɧɿɡɦɢ 9 %

ɉɪɨɞɭɤɰɿɹ ɯɿɦɿɱɧɨʀ ɩɪɨɦɢɫɥɨɜɨɫɬɿ 13 %

 

 

Рис. 1.16. Діаграми змін товарної структури світового експорту в 1970 та 2007 рр.


 

Світовий  ринок  товарів  характеризується розгалуженою струк- турою, в якій провідне місце посідає ринок паливно-енергетичних товарів, що відіграє суттєву роль у зовнішньоторговельних зв’язках. Найпоширенішим серед них є ринок нафти, природного газу, вугілля, електроенергії.

Міжнародна торгівля  нафтою характеризується постійним  зрос- танням її експорту, по суті ця копалина  стала наймасовішим продук- том зовнішньої торгівлі. Останнім  часом найбільшими експортерами нафти  вважаються Саудівська  Аравія  (17%),  Норвегія (7%),  Росія (7%), Венесуела  (6%). На країни  ОПЕК (Організація країн-експор- терів нафти, заснована в 1960 р.) припадає близько 40% світового постачання  цього продукту. Спочатку  до складу організації  ввійшли Іран, Ірак, Кувейт, Саудівська  Аравія та Венесуела, яка була ініціато- ром її створення. До них пізніше приєдналися ще дев’ять країн: Катар (1961),  Індонезія (1962),  Лівія  (1962),  Об’єднані  Арабські  Емірати (1967),  Алжир  (1969),  Нігерія  (1971),  Еквадор  (1973–1992, 2007), Габон (1975–1994), Ангола (2007).  Зараз  до ОПЕК входить  13 чле- нів. Частка  країн  СНД  (включаючи Росію)  становить  близько  17% від обсягу поставок нафти незалежними виробниками. Загальний об- сяг річного експорту нафти на світовий ринок становить  близько 1,9 млрд т. Основними імпортерами  нафти є США (26%), Японія (11%), Корея  (6%),  Німеччина (5%),  Франція (4%).  Такі  країни  як США, Голландія,  Сінгапур  і Китай одночасно є експортерами й імпортера- ми цієї сировини. Перелічені  країни імпортують продукти первинної переробки нафти, потім здійснюють їхню більш глибоку обробку, продукти якої експортують.

До 2015 р. найбільші  експортери  газу можуть  зіткнутися з його надлишком  на світовому  ринку.  При цьому надлишок  газопроводів і терміналів  скрапленого  газу досягне 250 млрд куб. м, що в чотири рази перевищує  місткість  газопроводів  за даними  на 2007 р. Таким чином, надлишок  газу на ринку стане ударом для Росії, Ірану й Ка- тару, які контролюють  велику частину його світових запасів. Вироб- ництво скрапленого  газу — один з найбільш  перспективних секторів ринку  енергоресурсів,   що  відзначається  високими   темпами  зрос- тання.  До 2010  року  його постачання  збільшиться майже  вдвічі,  а це близько  40% світової  торгівлі  природним  газом; тож глобальний ринок  цього продукту  будуть контролювати кілька  країн. На даний


 

час обсяг продажів зрідженого газу становить близько 27% від сві- тового експорту цього продукту. Основні споживачі  енергоносіїв усе активніше  купують скраплений газ. Згідно з прогнозом до 2015 року в США  переважно  за рахунок  цього продукту  буде зростати  імпорт

«блакитного палива».

Співвідношення між цінами на нафту і газ перебуває в межах 0,6–

0,7 і в перспективі може зберігатись аж до 2020 року.

Основними імпортерами  вугілля  є країни  Західної  Європи (близько 160 млн т) та Азіатсько-Тихоокеанського регіону (понад 200 млн т, у тому числі Японія — 130 млн т, Південна Корея — близько 50 млн т і Тайвань  — близько  20 млн т), а провідними експортерами — США, Австралія, Південна Африка, Колумбія, Венесуела, Індонезія, Канада, Китай, Польща  та Росія. Продаж  вугілля  цими країнами  за- безпечує понад 90% світових потреб імпорту.

Ринок  вугілля  традиційно  вважається ринком покупця  — пропо- зиція на ньому перевищує  попит. Загалом ціни на вугілля більш ста- більні й менше залежать  від поточних кон’юнктурних  коливань,  ніж ціни на нафту (до того ж ціни на коксівне  вугілля  більш стійкі, ніж ціни на енергетичне).

Мінеральні ресурси  є базисом  розвитку  економіки,  який  визна- чає експортний  потенціал  країни, зумовлює  розміщення й розвиток продуктивних сил. Загальний щорічний  обсяг продукції світового гірничовидобувного комплексу  становить  приблизно 0,8–1,4  трлн. дол. США.

Особливістю міжнародної  торгівлі  залізною  рудою є те, що за останні 100 років розвинені країни світу перетворюються на імпорте- рів. Це пояснюється як вичерпанням цих ресурсів, так і погіршенням їх якості, що підвищує  витрати  на видобуток  і збагачення.  Щорічно у світі експортується 40% видобутої залізної руди. Головні експорте- ри — Австралія  та Бразилія, Україна експортує  45 млн т руди й посі- дає сьоме місце у світі після Індії, Росії, США та Китаю. Змінюється також внесок окремих  держав у цю галузь: зростає  частка Китаю та Росії  і знижується частка  Японії,  США,  Німеччини,  України.  Про- дукція кольорової  металургії посідає провідне місце в міжнародному товарообороті.  Країни,  що розвиваються, є значними  експортерами сировини  для комплексу кольорової  металургії промислово розвине- них країн.


 

Продукція лісопромислового комплексу  утримує  протягом  ос- танніх років 3,5–4% загального світового експорту. Імпорт лісопро- мислових товарів на світовому ринку є найважливішим джерелом задоволення потреб: у Японії імпортом  забезпечується близько  70% національних потреб, у Нідерландах, Італії та Бельгії — від 80 до 90%, Німеччині — 57%, Франції — 46%, у країнах Близького та Середнього Сходу, а також у США  — по 40%. Оборот  світової  торгівлі  продук- цією лісопромислового комплексу  в останні  роки  постійно  зростає і  ускладнюється. На  сьогодні  він становить  близько  300 млрд  дол. США, світовий експорт цієї продукції зріс більш ніж у 25 разів, а ім- порт — більше ніж у 22 рази.

Ринок  товарів хімічної промисловості за обсягами  експорту й імпорту посідає одне з провідних  місць у світі, забезпечуючи  націо- нальні господарства новими конструкційними матеріалами,  сільське господарство  мінеральними добривами,  отрутохімікатами та стиму- ляторами  росту, споживчий  попит населення у товарах побутової хі- мії, полімерних  матеріалах. Найбільш потужним сектором у товарній структурі  хімічного  ринку  є торгівля  органічними речовинами,  що становить понад 60% світового експорту й імпорту хімічних товарів.

Неорганічна хімія посідає  друге місце за обсягами  міжнародної торгівлі.

Одним  із найважливіших видів міжнародної  торгівлі  є торгівля машинами  та обладнанням, яка розвивається більш високими  темпа- ми порівняно з іншими  групами  товарів.  Становище  окремих  країн на ринку машин та обладнання  зумовлює інтенсивність розвитку но- вітніх технологій, визначає  місце і роль країни в науково-технічному прогресі, авторитет  і впливовість у сучасному світі. Протягом  остан- ніх років у структурі міжнародної торгівлі провідне місце посідала продукція транспортного машинобудування (25% світового експорту та 26% імпорту), точного машинобудування і приладобудування (від- повідно 24% та 23%), а також енергетичне машинобудування (21% та

20%). Експортна боротьба проходить переважно між країнами Євро- пи та Азії, частка яких коливається в середньому від 30 до 40%. Вони виступають основними  конкурентами ринку, визначають як собівар- тість продукції, так і експортні стратегії розвитку.

Міжнародна торгівля товарами легкої промисловості відіграє осо- бливу роль у складній системі світогосподарських зв’язків. Виявлення


 

загальних закономірностей розвитку ринку цих товарів ускладнюєть- ся різноманіттям виробів, проте тенденції, динаміку й географічну спрямованість товаропотоків на цьому ринку передусім зумовлюють науково-технічний, глобалізаційні та інтеграційні  процеси у світово- му господарстві.

Міжнародна торгівля сільськогосподарською продукцією нале- жить до найменш прогнозованих видів міжнародної торгівлі й ха- рактеризується низькими темпами  зростання  товарообороту,  а та- кож різкими коливаннями обсягів експорту-імпорту. У товарній структурі світового товарообороту сільськогосподарської продукції переважають  зернові й продукти їх переробки, молоко та молочні продукти, цукор, м’ясо і м’ясопродукти,  напої. Рівень забезпеченості продовольством відображається на позиції країни у світовій торгів- лі. Якщо в першій половині ХХ ст. провідними експортерами висту- пали країни середнього та низького рівня економічного розвитку, то в другій — переважно  високорозвинені регіони. На світовому ринку зерна склалася  стійка спеціалізація:  виробництво зерна концентру- ється  загалом  у розвинених  країнах, а більшість  країн, що розвива- ються, не спроможні  вирішити  свої зернові проблеми  і змушені ши- роко імпортувати зерно. Зараз  на світовому  ринку  зерна відбулися зміни: скоротилися посіви у США та Канаді; зменшилися перехідні запаси в найбільших країнах-експортерах; на ринок вийшли нові країни-експортери, такі як Угорщина, Росія, Україна, Казахстан, Ту- реччина.

Набагато впевненіше почуває себе у світовому співтоваристві держава, яка спирається на могутній інтелектуальний потенціал. Ви- сокий рівень інтелектуальної діяльності в країні зумовлює її політич- ну, економічну і територіальну незалежність. Інтелектуальний потен- ціал суттєво  впливає  на рівень виробництва, побуту і благополуччя народу. Зокрема досягнення, відображені  в об’єктах інтелектуальної власності,  великою  мірою можуть пов’язуватись  із конкурентоспро- можністю товарів і послуг, а тому вони стають одним з основних фак- торів економічного зростання.

Південноазіатські держави  давно тримають  курс на використан- ня досягнень науки і техніки. Сінгапур, Південна Корея, Тайвань, Малайзія та інші країни цього регіону вважають основним джерелом багатства працю, особливо, якщо вона поєднується з використанням


 

досягнень  науки  і нових  технологій  у промисловості та сільському господарстві.

Загальна вартість ліцензій на використання об’єктів промислової власності  й технологій  досягла  понад 50 млрд дол. на рік. За  оцін- ками експертів обсяг продажу на міжнародному ринку наукомісткої продукції, що виготовлена на основі використання інтелектуальної власності,  досягає  до 2,3 трлн дол. на рік. Назви  брендів стали най- ціннішими активами для багатьох компаній, часто їхня вартість пе- ревищує вартість основного капіталу (матеріальних активів).  Топ- список 100 світових брендів (дані компанії Miilward Brown Optimor) за 2009 рік наведено  в табл. 1.3. За  даними  бренд-консалтингового агентства  Interbrand найдорожчим брендом  2008–2009 рр. визнано компанію Coca-Сola; друге місце посідає IBM; третє — Microsoft; чет- верте — General Electric  (GE);  п’яте — Nokia; а Google — на сьомому місці.

Загальну тенденцію зростання  абсолютних  розмірів вартості об’єктів інтелектуальної власності  підтверджує діяльність  окремих компаній. Наприклад, із 146 млн дол., одержаних  від продажу ав- томобілебудівної компанії «Додж», 74 млн дол. становила  вартість торговельної  марки. Саме з урахуванням вартості відомого на ринку бренда, компанія  Nestle придбала  фірму Perrier  за 2,5 млрд дол. Так само і компанія  Philip  Morris  придбала  компанію  Kraft  за 13 млрд дол., що на 600% перевищувало її балансову вартість.

Коли розглядати всі види власності як об’єкти торгівлі на ринках найбільш  розвинутих країн, то спостерігається чітка тенденція: тем- пи зростання  торгівлі товарами, що містять інтелектуальну складову, перевищують  темпи  зростання  торгівлі  рештою  товарів.  Так, світо- ва торгівля  ліцензіями на використання промислової власності  дає зростання  до 12% на рік, у той самий час зростання  світового промис- лового виробництва не перевищує  2,5–3% на рік.

На сучасному етапі міжнародна  торгівля  послугами  розвиваєть- ся порівняно швидкими темпами, виявляючи все більший  вплив  на розвиток  національної економіки  окремих  держав і світового госпо- дарства в цілому, посилюючи своє значення у соціальному житті всіх країн світу. На сьогодні у більшості економічно  розвинених  країн на сферу  послуг  припадає  в середньому  від половини  до двох третин ВВП та майже дві третіх зайнятого  населення.


 

Топ-список 100 світових  брендів


 

Таблиця 1.3

 

(дані компанії Miilward  Brown  Optimor) за 2009 рік

 

 

Міс- це

 

Назва бренду

 

Ціна бренду, млрд дол.

Зміна

в ціні за

2008–2009 рр., %

 

Міс- це

 

Назва бренду

 

Ціна бренду, млрд дол.

Зміна

в ціні за

2008–2009 рр., %

1

2

3

4

1

2

3

4

1

Google

100,04

16

25

Oracle

21,44

–6

2

Microsoft

76,25

8

26

Amazon.com

21,29

85

3

Coca-Cola

67,63

16

27

Bank of China

21,19

9

4

IBM

66,62

20

28

At&t

20,06

67

5

3M

66,58

34

29

Luis Vuitton

19,40

5

6

Apple

63,11

14

30

HSBC

19,08

3

7

China Mobile

61,28

7

31

Pampers

18,95

8

General

Electric

59,79

–16

32

Nintendo

18,23

9

Vodafone

53,73

45

33

Cisco

17,97

–25

10

Malboro

49,46

33

34

Verizon

17,71

–8

11

Wallmart

41,08

19

35

Porsche

17,47

–20

12

CBC (Asia)

38,06

36

36

VISA

16,35

13

Nokia

35,16

–20

37

Wella Fargo

16,23

– 34

14

Toyota

29,91

–15

38

Santander

16,04

10

15

UPS

27,84

–9

39

Docomo

15,78

5

16

Black Berry

27,48

100

40

Mercedes

Benz

15,50

–14

17

HP

26,75

–9

41

Bank of

America

15,48

–53

18

BMV

23,95

–15

42

Dell

15,42

1

19

SAP

23,62

9

43

Accenture

15,08

7

20

Disney

23,11

–3

44

Pepsi

15,00

–3

21

Tesco

22,94

–1

45

L’Oreal

14,99

–9

22

Gillette

22,92

6

46

American

Express

14,96

–40

23

Intel

22,85

4

47

Carrefour

14,96

1

24

China Const- ruction Bank

22,81

16

48

RBS

14,89

–22


 

Продовження табл. 1.3

 

49

CITY

14,61

–52

75

AVON

8,63

20

50

Honda

14,57

–12

76

Zara

8,61

–1

51

Siemens

13,56

–8

77

O2

8,60

36

52

Budwiser

13,29

23

78

Standart

Chartered

8,22

20

53

Orange

13,24

–6

79

Red Bull

8,15

54

eBuy

12,97

16

80

China Merc- hants Bank

8,05

168

55

BBVA

12,55

33

81

Yahoo!

7,93

–31

56

Colgate

12,40

17

82

Hermes

7,86

13

57

Target

12,25

–17

83

J.P. Morgan

7,85

–20

58

H&M

12,06

8

84

Ariel

7,78

–8

59

Nike

12,00

–4

85

Tide

7,51

–18

60

Subway

11,00

6

86

Gucci

7,47

15

61

TD

10,99

87

Master  Card

7,43

7

62

Movistar

10,91

34

88

Goldman

Sachs

7,42

–38

63

T-Mobile

10,86

22

89

Starbucks

Coffie

7,26

–40

64

Wrigley’s

10,84

90

Barclays

6,99

–5

65

Auchan

10,59

48

91

State Farm

Ensurance

6,92

 

–27

66

Chase o

10,58

–17

92

Morgan

Stanley

6,77

–40

67

Nissan

10,21

–13

93

ING

6,74

–55

68

DHL

9,72

19

94

KFC

6,72

10

69

FedEx Cor- poration

9,49

–17

95

IKEA

6,71

–21

70

The Home

Depot

9,28

–40

96

Nivea

6,57

24

71

MTS

9,19

14

97

ESPRIT

6,57

–17

72

Билайн

8,88

98

Bradesco

6,57

73

Canon

8,78

–29

99

TIM

6,41

–19

74

Aldi

8,64

49

100

Lowe’s

6,39


 

Подібна тенденція  пояснюється не лише «сервісизацією» сус- пільства, а й тим фактом, що для сфери послуг характерним є також широке застосування нетрадиційних форм зайнятості,  організації управлінського процесу та режиму роботи населення.  Подібна ситу- ація спостерігається також у розподілі  підприємств та організацій  за галузями  економіки: найбільший приріст кількості зареєстрованих компаній  припадає  саме на сферу  обслуговування. Піком  сервізації світової економіки можна вважати 2002–2003 роки, коли частка сфе- ри послуг у ВВП сягнула  найвищої  позначки.  А незначне зниження внеску цієї галузі у склад ВВП, що спостерігається протягом останніх років, перш за все, викликане світовою економічною кризою, яка зу- мовила переорієнтацію споживчого попиту.

Розглядаючи динаміку  структури  споживчих  витрат  населення в економічно  розвинених  країнах,  можна  констатувати збільшення частки витрат на послуги, особливо на послуги високого рівня. На- приклад, у США протягом останніх 50 років частка витрат на послуги в цілому збільшилася з 33 до 58%, у тому числі: на охорону здоров’я — з 4,0 до 14,8%, освіту — з 0,9 до 2,4%, рекреаційні  послуги  — з 1,7 до

3,9%, фінансові послуги та операції — з 3,5 до 7,7%. Динамічно зроста- ли потреби у послугах з боку виробництва, через що подібні витрати ставали у багатьох галузях важливою статтею бюджету.

Торгівля  послугами  зросла вдвічі за 7–8 років, а обсяги світово- го експорту  збільшилися вдвічі  лише  за останні  п’ятнадцять  років. Можливо через 10 років торгівля послугами випередить торгівлю товарами.  За даними  міжнародної  статистики,  цей сектор дає понад

50% отриманих  прибутків,  а в багатьох економічно  розвинених  кра- їнах сектор послуг сягає 75% ВВП (США  — 70%, Німеччина — 60%, Бельгія — 70%). Такий високий показник характерний і для країн, що розвиваються, але це пояснюється скоріше нерозвиненістю промис- ловості або сільського  господарства  (Гондурас  — 72%, Сальвадор  —

69%).

На світовому ринку послуг домінують дев’ять країн: США, Ве- ликобританія, Франція, Німеччина,  Японія,  Нідерланди, Бельгія, Люксембург,  Італія,  на які припадає  2/3  світового  експорту  послуг і  понад  50% імпорту  (табл.  1.4). Близько половини  цього експорту (44%) припадає  на чотири країни: Великобританію, США, Німеччи- ну, Францію.


 

Таблиця 1.4

Провідні  світові експортери та імпортери послуг

 

Експортери

Імпортери

 

Міс- це

 

Країна

 

Експорт, млрд дол. США

Частка у світо- вому експорті

 

Міс- це

 

Країна

 

Імпорт, млрд дол. США

Частка у світо- вому імпорті

1

США

263,4

18,1

1

США

187,7

13

2

Великобри- танія

108,4

7,4

2

Німеччина

132,6

9,2

3

Франція

79,8

5,5

3

Японія

107

7,4

4

Німеччина

79,7

5,5

4

Великобри- танія

91,6

6,3

5

Японія

63,7

4,4

5

Франція

61,6

4,3

6

Іспанія

57,4

3,9

6

Італія

55,7

3,9

7

Італія

57

3,9

7

Голландія

52,9

3,7

8

Голландія

51,7

3,5

8

Канада

41,5

2,9

9

Країни Бені- люксу

42,6

2,9

9

Країни Бені- люксу

39,3

2,7

10

Гонконг

42,4

2,9

10

Китай

39

2,7

 

Міжнародний обмін послугами здійснюється в основному між розвиненими країнами і характеризується високим ступенем кон- центрації.

Серед країн, що розвиваються, у міжнародній торгівлі послугами виділяють три групи:

– нові  індустріальні країни,  особливо  азіатського  регіону:  Рес- публіка Корея, Гонконг, Сінгапур, Тайвань, Китай, Таїланд, що збільшили обсяги послуг протягом  двох останніх десятиліть більш ніж у 6 разів;

– країни, для яких виробництво послуг є основним напрямом роз- витку економіки (зазвичай острівні або малі держави),  вони ха- рактерні  спеціалізацією на туристичних,  фінансових  або тран- спортних послугах;

– найменш розвинені  країни, що експортують  на світовий ринок переважно сировину (Ангола, Гана, Лівія, Іран); для них торгів- ля послугами становить менше 10%.

За темпами зростання  в усіх країнах абсолютними  лідерами є ді- лові та професійні  послуги, зокрема маркетинг,  менеджмент,  лізинг,


 

наукові дослідження,  а також інформаційно-комп’ютерні, консульта- ційні та бухгалтерсько-аудиторські послуги. Динамізм  даного блоку послуг визначається змістом діяльності, дуже важливої для розвитку сучасної економіки.  Зазвичай такі послуги вимагають високої квалі- фікації  суб’єктів, вони формують  національну конкурентоспромож- ність (табл. 1.5).

Таблиця 1.5

Динаміка міжнародної торгівлі діловими послугами

 

Категорія послуг

 

Рік

 

2000

 

2001

 

2002

 

2003

 

2004

 

2005

 

2006

Транспорт- ні

Експорт

340374

335046

350650

397556

495352

561980

602498

Імпорт

402704

396330

404038

465687

579300

650563

686632

Комуніка- ційні

Експорт

31691

33143

34052

40651

48308

57439

59752

Імпорт

32000

33536

34889

39892

44775

50696

53164

Фінансові

Експорт

87034

83135

90826

105105

136842

163506

196483

Імпорт

40724

39855

41729

47327

59145

71372

85308

Інформа- ційні

Експорт

45456

50891

58016

73865

95178

108259

121798

Імпорт

24983

28036

30462

35014

41461

49927

55550

Інші ділові

Експорт

348309

361623

393990

466654

548544

619259

591450

Імпорт

345223

358873

383416

435983

498144

552276

532091

 

Так, динаміка  розвитку  світового ринку лізингу  є наочним  свід- ченням впливу зовнішньої торгівлі послугами на економічний розви- ток. На сучасному етапі розвитку світового ринку обсяг міжнародних лізингових  операцій  становить  близько  5% від світового обсягу екс- порту-імпорту техніки. За останні 15 років обсяг лізингових операцій у світі зріс більш ніж у 5 разів і нині перевищує 500 млрд дол. США в розрахунку  на рік. Сьогодні на ринку лізингових  послуг налічується близько  100 країн  світу, половина  з яких  країни,  що розвиваються, де лізинг  поширюється прискореними темпами, особливо  у сегмен- тах промислового обладнання, транспортних засобів тощо. Північна Америка лідирує за обсягом лізингових операцій (понад 224 млрд дол. США або 43,8% цього ринку).  Друге місце посідають країни Європи (понад 190 млрд дол. США або 37,2% ринку).  Наприклад, загальний обсяг європейського ринку  лізингових  послуг у 2005 році становив


 

229 532 млн євро, з них лізинг обладнання  — 192 160 млн, частка лі- зингу обладнання  у загальному  обсязі інвестицій  — 17,4%. Провідну роль на лізинговому ринку Європи  відіграють 4 найбільш  розвинені держави: Великобританія (53 651 млн євро), Німеччина (44 410 млн євро), Італія (38 040 млн євро), Франція (26 915 млн євро); їх частка становить 71% світового ринку цих послуг.

Розширення лізингового ринку — це об’єктивний  фактор, харак- терний  для  процесу  інтернаціоналізації виробництва та фінансової сфери. Як відомо, ринок лізингу  дає можливість  імпортувати облад- нання багатьом країнам світу з обмеженими ресурсами. Лізинг більш надійний  при виконанні фінансових  зобов’язань, ніж інші форми ін- вестування,  адже дозволяє забезпечити передачу технологій з еконо- мічно розвинутих країн до країн, що розвиваються.

На особливу  увагу при оцінці ролі зовнішньої  торгівлі  послуга- ми у розвитку  економіки  заслуговує  здатність останньої бути джере- лом залучення іноземних інвестицій. Основними формами реалізації прямого іноземного інвестування у сферу послуг виступають спільні підприємства та транснаціональні корпорації. Так, на сьогодні сфера послуг становить 59% від загального обсягу вартості угод про міжна- родне злиття компаній та 45% інвестиційних угод.

Вплив  прямого  іноземного  інвестування поширюється також на розвиток експортних  галузей приймаючої країни і полягає у створен- ні на її території  необхідної  та адекватної  сучасним  вимогам  інфра- структури.  Наприклад, міжнародні  корпорації,  що спеціалізуються на готельних  послугах  (Hilton, Karyad,  Novotel  тощо),  відкриваючи за кордоном  заклади  своєї мережі, створюють  передумови  для  екс- порту туристичних послуг приймаючою країною.

Враховуючи  сучасну  глобальну  економічну  кризу,  найсильнішу за останні 70 років, проаналізуємо стан міжнародної  торгівлі за 2009 рік та перспективи на 2010 рік. Після 1965 р. обсяги світової торгівлі мали тенденцію  до спаду, наприклад:  2001 р. — 0,2%, 1982 р. — 2%,

1975 р. — 7%, але жодне  зниження цього показника не було таким сильним.

2009 рік характеризувався зниженням обсягів  експорту  товарів у середньому  на 12, 2%, яке торкнулось  усіх країн і регіонів, зокре- ма: США — 13,9%, ЄС — 14,8%, Японії — 24,9%. Найменші негативні наслідки  спостерігались у країнах  — експортерах  нафти  Близького


 

Сходу — 4,9%, Африки  — 5,6%, Центральної Америки — 5,7%, Азії —

11,1% та Китаю — 10,5%. Зниження обсягів глобальної  торгівлі було найбільшим,  починаючи  з  часів  Другої  світової  війни.  Знизилися також обсяги  імпорту: СНД  — 20,2%, Північна  та Центральна Аме- рика — 16,5%, США — 16,5%, ЄС — 14,5%, Японія  — 12,8%. Вартість світового експорту товарів зменшалася на 23%, послуг на 13%. Най- більше скоротилася вартість транспортних та інших комерційних по- слуг, що поясняється тісним взаємозв’язком цього виду діяльності  з міжнародною  торгівлею  товарами.  Провідними експортерами това- рів виступали:  Німеччина та Китай (по 10% світового експорту),  ім- портерами  — США (13%) та Китай (8%). Слід зауважити невикорис- тання країнами  торговельних  бар’єрів щодо здійснення міжнародної торгівлі в цих складних  умовах кризи  та дотримання правил і прин- ципів СОТ.

За прогнозами  світова торгівля  буде мати тенденцію до зростан- ня на 9,5% у 2010 р., експорт товарів із економічно  розвинених  країн збільшиться на 7,5%, а країн, що розвиваються, та СНД — на 11% і за два — три роки, можливо, буде досягнутий  рівень торгівлі 2008 року.

РЕЗЮМЕ

Міжнародна торгівля — це первинна  форма  міжнародних  еко- номічних зв’язків, що являє собою обмін товарами, послугами між державно  оформленими національними господарствами,  тобто між державами.

Стандартна  модель міжнародної  торгівлі пов’язує попит і пропо- зицію всередині країни з попитом і пропозицією за її межами, урівно- важуючи  обидва процеси. Для  національного господарства  участь у міжнародній торгівлі набуває форми зовнішньої торгівлі.

Зовнішня торгівля — це обмін товарами однієї країни з іншими, що передбачає оплачуване  вивезення (експорт) та ввезення  (імпорт) товарів і послуг.

У своїй сукупності  зовнішня  торгівля  різних країн утворює між- народну торгівлю.

Чинники міжнародної торгівлі:

– поглиблення міжнародного поділу праці та інтернаціоналізація виробництва;


 

– упровадження досягнень  науково-технічної революції,  що, зо- крема, виявляється в оновленні  основного капіталу, створенні нових видів продукції, виникненні нових галузей економіки  та реконструкції традиційних;

– активізація діяльності транснаціональних корпорацій  на світо- вому ринку;

– лібералізація міжнародної  торгівлі  на дво-  і багатосторонній основі, що виявляється у скасуванні  або зниженні  тарифних  і нетарифних обмежень, утворенні  вільних економічних  зон, за- провадженні  спільного підприємництва;

– розвиток  торговельно-економічної інтеграції шляхом створен- ня зон вільної торгівлі, введення єдиного тарифу стосовно кра- їн, які не беруть участі в економічних об’єднаннях, формування спільних ринків і валютно-економічних союзів;

– здобуття  політичної  незалежності територіями, які раніше на- лежали до колоніальних імперій, і поява нових індустріальних держав.

Міжнародна торгівля  складається із двох зустрічних  потоків то- варів — експорту й імпорту, характеризується зовнішньоторговель- ним оборотом, товарною та географічною структурою і спирається на певні економічні погляди.

Для сучасної міжнародної  торгівлі  характерна  різноманітність її видів, які можна систематизувати за специфікою об’єкта, за особли- востями взаємодії суб’єктів і за специфікою регулювання.

Зовнішньоекономічна операція — це комплекс дій контрагентів різних країн, спрямованих на підготовку, укладання й виконання торговельної, науково-виробничої, інвестиційної або іншої угоди економічного характеру.

Міжнародні економічні  операції залежно від виконуваних функ- цій поділяються на основні — здійснюються між безпосередніми учас- никами процесу, та забезпечувальні  (допоміжні, зазвичай  стосуються просування товарів на ринку)  — пов’язані з переміщенням товару до покупця.

Зовнішньоторговельні операції характеризуються обміном (тор- гівлею)  в матеріально-речовій формі  й становлять переважну  біль- шість усіх міжнародних  економічних  операцій.

Метод  торгівлі  —  це  засіб  здійснення  торговельного  обміну

(торговельної операції чи торговельної  угоди). Розрізняють: прямий


 

метод торгівлі, що передбачає  встановлення безпосередніх  зв’язків між виробником (постачальником)  і споживачем;  непрямий,  тобто купівля-продаж товарів через торговельно-посередницьку ланку.

Розвиток міжнародної  торгівлі  перебуває  під значним  впливом чинників  економічного,  науково-технічного, політичного  характеру, що поступово трансформує її структуру як географічну, так і товарну.

Контрольні питання

1. Охарактеризуйте міжнародну торгівлю як соціально-економічну кате- горію.

2. Розкрийте сутність теоретичних  поглядів і концепцій  міжнародної торгівлі.

2. Які періоди прийнято виділяти  в розвитку  міжнародної  торгівлі?

3. Назвіть класифікаційні критерії та охарактеризуйте види міжнародної торгівлі.

4. У чому полягає сутність основних зовнішньоекономічних операцій?

5. Якими  ознаками  можна охарактеризувати зовнішньоторговельні опе- рації?

6. Якими специфічними рисами характеризується торгівля  послугами порівняно з традиційною  міжнародною  торгівлею товарами?

7. У чому полягає зміст і доцільність  застосування основних методів здійснення зовнішньої торгівлі?

8. Охарактеризуйте види й переваги залучення посередників  до зов- нішньоторговельної діяльності.

9. Які форми організаційного посередництва ви знаєте?

10. Проаналізуйте структурні зрушення  в напрямах, обсягах, географії су- часного руху товарів і послуг.