1.4. Методи ведення міжнародної торгівлі

Різноманіття зовнішньоторговельних операцій  перебуває  в тіс- ному зв’язку з предметом угоди (товар, послуги, результат інтелек- туальної діяльності, оренда обладнання тощо), його особливостями (сировина, готова продукція тощо) та організаційними формами тор- гівлі на світовому ринку, а також залежить  від каналів збуту й харак- теру взаємодії між зовнішньоторговельними партнерами. Виконання зовнішньоторговельної операції вимагає використання конкретних способів (методів) її здійснення.

Метод торгівлі — це засіб здійснення торговельного обміну (тор- говельної операції чи торговельної  угоди).

Схему основних  методів ведення  зовнішньої  торгівлі  зображено на рис. 1.11.

У міжнародній торговельній практиці  розрізняють два основних методи ведення зовнішньої торгівлі:

– прямий,  що  передбачає   встановлення безпосередніх   зв’язків між виробником (постачальником) та споживачем;

– непрямий,  тобто  купівля-продаж товарів  через  торговельно- посередницьку ланку  на основі  укладання спеціальної  угоди з торговим посередником, яка передбачає  виконання останнім певних зобов’язань з метою реалізації товару виробника.

Прямий метод, як правило, використовується:

– при закупівлі  та продажу на зовнішніх ринках промислової си- ровини за довгостроковими контрактами;

– при експорті великогабаритного й дорогого обладнання;

– при експорті  стандартного  серійного  обладнання  через власні закордонні  філії та дочірні компанії, що мають свою торговель- ну мережу;

– при закупівлі  сільськогосподарських товарів  безпосередньо  у фермерів-виробників.

– Прямий експорт та імпорт становить значну частку зовнішньо- торговельних  операцій, які здійснюються  державними підпри- ємствами й установами. Прямі зв’язки характеризуються таки- ми особливостями:

– передбачають постачання  наперед узгоджених видів продукції, що орієнтується на специфічні  вимоги конкретного іноземного споживача;


 

Методи  ведення зовнішньої торгівлі

 

Прямий


Непрямий

 

 

 

встановлення прямих зв’язків між виробником (постачальником) та споживачем


купівляUпродаж через посередницьку ланку

 

 

 

За допомогою посередників


Організована посередницька торгівля

 

 

простих

 

повірених

комісіонерів


біржі   аукціони         торги

(тендери)

 

 

агентів

збутових дилерів

дистриб’ютерів


товарна фондова валютна


гласні

автоматизовані


відкриті

одиничні

 

 

брокерів

 

Торгівля напрямɭ´

А і В – суб’єкти міжнародних економічних відносин


Торгівля через посередників

А і В – суб’єкти міжнародних економічних відносин, П – посередник

 

 

Рис. 1.11. Основні методи ведення зовнішньої торгівлі


 

цій:


 

– носять цілеспрямований характер і створюють умови для вста- новлення цілої системи безпосередніх зв’язків між спеціалізо- ваними фірмами-субпостачальниками;

– довготерміновістю й  сталістю  відносин  між  споживачами та постачальниками.

Переваги залучення  посередників до зовнішньоторговельних опера-

– підвищення оперативності збуту;

– збільшення прибутку за рахунок прискорення обігу капіталу;

– більш  тісне спілкування з покупцем,  а тому можливість  опе- ративніше  реагувати  на зміни в ринковій  кон’юнктурі, що до- зволяє реалізувати товар на більш сприятливих для експортера умовах;

– підвищення конкурентоспроможності товарів за рахунок мож- ливості післяпродажного сервісу;

– зазвичай  посередники слугують джерелом первинної  інформа- ції про рівень якості та конкурентоспроможності товарів.

Прийнято виділяти  такі види посередників:

– прості — фізичні  та юридичні  особи, що сприяють  пошукові партнерів  та  укладанню міжнародних  господарських контрак- тів, але не беруть участі у їхньому виконанні;

– повірені — фізичні  та юридичні особи, що укладають  угоди від імені й за рахунок довірителів, що підписали контракт;

– комісіонери — фізичні  та юридичні  особи, що укладають  між- народні господарські  контракти від свого імені, але за рахунок комітентів  (продавців і покупців), що при цьому несуть відпо- відальність  за комерційний ризик;

– консигнатори — фізичні  та юридичні особи, що приймають  то- вар на свій консигнаційний склад, реалізують його, а нереалізо- ваний повертають його власникові;

– агенти — фізичні та юридичні особи, що проводять операції від імені й за рахунок своїх клієнтів, але не підписують  міжнарод- ного господарського  контракту;

– збутові посередники — фізичні та юридичні особи, що здійсню- ють перепродаж  товарів від свого імені, роблять  покупцям  по- слуги сервісного характеру,  рекламують  продукцію; серед збу- тових посередників  виділяють дистриб’юторів;


 

– дилери — незалежні фізичні та юридичні особи, що здійснюють перепродаж  товарів, який належать довірителям, від свого іме- ні та за свій рахунок;

– брокери — особи, які  встановлюють контакт  між продавцем  і покупцем, діють на основі окремих доручень; вони ніколи не виступають стороною в угоді, а виконують  тільки функцію зве- дення сторін, які беруть на себе зобов’язання стосовно угоди, укладеної при посередництві брокера.

Поняття торговельне посередництво об’єднує широке  коло  пос- луг, а саме:

– послуги закордонного  контрагента;

– підготовку й реалізацію угод;

– кредитування сторін;

– надання гарантій оплати товару покупцем;

– здійснення транспортно-експедиторських операцій;

– страхування товару при транспортуванні;

– виконання митних формальностей;

– проведення рекламних та інших заходів з метою сприяння руху товарів на закордонні  ринки;

– технічне обслуговування обладнання.

Залежно від характеру  взаємовідносин між виробником-експор- тером і торговельним посередником, а також від функцій,  які він ви- конує, виділяють кілька видів торговельно-посередницьких операцій:

– операції з перепродажу;

– комісійні;

– агентські;

– брокерські.

У сучасних умовах посередницькі фірми характеризуються таки- ми особливостями діяльності, якщо йдеться про міжнародну торгівлю:

– укрупнення, транснаціоналізація;

– спеціалізація (за товарами, видами діяльності,  послугами,  уго- дами);

– підпорядкування невеликих посередницьких фірм   великим корпораціям;

– підпорядкування малих і середніх виробників крупним  торго- вельно-посередницьким корпораціям.

Посередництво може набувати  інституціональних (організацій- них) форм. До нах належать описані нижче заклади.


 

1. Міжнародні біржі — це постійно  діючий оптовий  ринок  кіль- кох країн, де укладаються угоди купівлі-продажу якісно однорідних і взаємозамінних товарів, що відповідають  уніфікованій системі стан- дартних вимог.

Існують такі види міжнародних бірж: міжнародна товарна; між- народна фондова; міжнародна валютна.

Залежно від асортименту  товарів,  що продаються  на міжнарод- них товарних біржах, вони класифікуються таким чином:

– універсальні або загального типу, де укладаються угоди стосов- но широкого асортименту  біржових товарів;

– спеціалізовані біржі, де укладаються угоди відносно  окремих видів товарів, тобто вони мають потоварну  спеціалізацію  і по- діляються  на біржі широкого профілю та вузькоспеціалізовані.

На міжнародних  товарних біржах виконують  такі операції:

– укладають угоди на придбання реального товару (споти), вста- новлюючи, що продавці й покупці дійсно мають намір продати або придбати товар; у свою чергу виділяють:

– спот з негайним постачанням товару, тобто протягом 15 днів;

– угода з постачанням товару в майбутньому,  тобто протягом наступних 3 років після її укладення (це так звана форвардна угода);

– укладання термінових  (ф’ючерсних) угод, які передбачають не реальний  продаж товарів,  а надання  права на володіння  това- ром (тобто продаються відповідні документи);

– проведення  спекулятивних операцій,  тобто дій, пов’язаних  із продажем документів на володіння  товаром з урахуванням під- вищення або зниження на них цін;

– хеджування, що являє собою страхування операцій, здійснюва- них з метою запобігання втрат від зміни цін.

2. Міжнародні аукціони — це спеціально організовані,  періодично діючі в певних місцях ринки, на яких шляхом публічних  торгів у за- вчасно обумовлені  терміни  та в спеціально  призначеному для цього місці проводиться продаж раніше оглянутих товарів, що переходять у власність покупця, який запропонував найвищу ціну.

Існують такі види аукціонів:

– гласні, де покупці відкрито називають  свою ціну на товар;

– негласні, де покупці подають умовний сигнал про ціну;


 

– автоматизовані, де застосовується відповідна  техніка, а пропо- зиції покупців висвічуються на табло.

За принципом  роботи виділяють такі форми аукціонів: ті, що пра- цюють на підвищення цін; ті, що працюють на зниження цін.

Товари, які продаються на аукціонах, бувають масовими й оди- ничними,  а їхня загальна  риса — неоднорідність партій  чи окремих екземплярів, тобто їх не можна купувати  без попереднього огляду кожної позиції (лоту).

3. Міжнародні торги (тендери)  — це конкурентний відбір зару- біжних  постачальників і підрядників; проведення  конкурсу  (порів- няння) серед поданих проектів (умов) та укладання контракту з тими суб’єктами, пропозиції  яких найповніше задовольняють потреби й вимоги імпортерів-замовників.

Форми проведення тендерів: відкриті, в них мають право брати участь усі охочі фізичні  та юридичні  особи; закриті  — беруть участь найбільш авторитетні фірми за спеціальними запрошеннями; а також одиничні.

Принципова відмінність міжнародних  товарних бірж і міжнарод- них аукціонів від міжнародних  торгів полягає в тому, що перші орга- нізовують продавці, а другі — покупці.

Найбільш поширеними об’єктами тендерів у міжнародній торгів- лі вважаються такі:

– підряди   на  будівництво   підприємств  і  споруд  виробничого та невиробничого призначення, в т.ч. тих, що зводяться «під ключ»;

– виконання комплексів   будівельних   і  монтажних   робіт  та  їх окремих  видів; виконання комплексу  пусконалагоджувальних робіт;

– постачання  комплектного устаткування;

– концесії на розробку корисних копалин;

– проекти на основі підприємств з іноземними інвестиціями;

– надання державних  кредитів;

– розробка проектів і виконання робіт у сфері природоохоронної діяльності;

– залучення експертів і консультантів;

– постачання,  підряди,  закупівля для  створення об’єктів націо- нальної економіки.


 

Світова  практика  свідчить,  що виробничі  фірми  або підприєм- ства, маючи на меті реалізацію своєї продукції на міжнародному рин- ку, можуть обирати різні методи ведення міжнародної торгівлі. Такий вибір залежить  від багатьох чинників,  зокрема: масштабів  виробни- цтва фірми та характеру  продукції,  що випускається; особливих  рис регіональних  ринків, на яких реалізується продукція; глибини участі підприємства в міжнародному поділі праці; специфічного  методу ре- алізації товарів або послуг на зовнішньому  ринку тощо.