1.2. Концепції та етапи розвитку міжнародної торгівлі

Міжнародна торгівля спирається на певні економічні погляди. Очевидно,  першою систематизованою теорією міжнародної  тор-

гівлі можна  вважати  меркантилізм, хоча вона не має конкретного автора. Однак  у цій теорії є багато підтверджень, що свідчать  про її панування в період з XVI до XVIII  ст. включно. Вона базувалася на двох положеннях:  багатство країни визначається володінням  певни- ми цінностями, як правило,  золотом; для зростання  добробуту свого населення держава повинна більше експортувати,  ніж імпортувати,  і в цьому випадку вона одержить вартість активного  сальдо торгового балансу у вигляді  золота, що надходить  із країн, які мають дефіцит торгового балансу. Для цього необхідна державна  монополія  на тор- гівлю, введення  обмежень  на велику частину імпорту і надання  суб- сидій більшій частині експортних  виробництв.

Термінологія часів меркантилістської епохи збереглася  і донині: термін «активний торговий баланс», наприклад,  все ще використову- ється для позначення того, що країна експортує більше, ніж імпортує;

«пасивний торговий  баланс»  вказує  на  дефіцит  останнього.  Якщо країна  має активне  сальдо  або активний торговий  баланс  протягом певного періоду, то вона одержує товари і послуги за меншу вартість, ніж вивозить за свої межі. У період меркантилізму різниця відшкодо- вувалася  за рахунок золота, а сьогодні вона компенсується наданням кредиту  країні  з дефіцитним платіжним балансом.  Якщо  кредит  не погашається повністю, то так званий активний торговий баланс може


 

фактично  бути невигідним  для країни  з активним  сальдо. Останнім часом термін неомеркантилізм вживається щодо країн, які намага- ються мати активний торговий  баланс  для досягнення  певної  соці- альної або політичної  мети.

Розвиток країн та зростання  їх торговельних  можливостей при- звели до того, що вже в середині XVIII  століття  теорія меркантиліз- му не відповідала  дійсності. Деякі країни в темпах розвитку  торгівлі обігнали  передовиків,  а розвиток  капіталістичного виробництва по- требував  докорінних  змін у технологіях.  Золото  і срібло  не в змозі були забезпечити конкурентоспроможність країни. Першим, хто по- чав сумніватися у теоріі меркантилізму, був Девід Х’юм. Він ствер- джував, що приплив золота внаслідок підтримки додатного сальдо торгового балансу збільшить пропозицію грошей усередині країни та зумовить зростання  зарплати й цін, а це, в свою чергу, спричинить падіння  конкурентоспроможності країни.  Навіть  розвинута країна не може постійно підтримувати додатне сальдо торгового балансу — цьому будуть перешкоджати внутрішньоекономічні чинники. Але погляди Д. Х’юма допускали  багато умовностей у своєму аналізі й не давали відповіді на питання  того часу.

Поява класичної та економічної шкіл була спричинена швидкими темпами  зростання  економіки  і збільшенням обсягів товарообігу.  У товарний  обмін вступали  країни з різним рівнем розвитку,  і кожна з них дбала про свій прибуток. Ідеї класичної  науки базувались  на об- меженнях  функцій  держави  (невтручанні) в економічному процесі. Розглядаючи процес конкуренції,  класична  школа дійшла висновку, що ресурси  країни  перемістяться у рентабельне  виробництво,  тому що конкуренція виштовхує  з ринку  нерентабельне (неприбуткове) виробництво.  Це спонукало  до спеціалізації на рівні держави  й під- приємства.  А спеціалізація була на той час можливою,  якщо  країна мала або природні переваги (сировина, ринок, кліматичні умови), або набуті переваги (розвиток технології виробництва, кваліфікована ро- боча сила, транспортна мережа тощо).

Відомий  представник класичної  школи Адам Сміт, розглядаючи вплив  природних  і набутих факторів,  назвав  їх абсолютними, і його теорія отримала назву теорії абсолютних переваг. А. Сміт доводив, що «обмін сприятливий для кожної країни; кожна країна знаходить у ньому абсолютну перевагу». Аналіз, здійснений Адамом Смітом, став


 

вихідною точкою класичної  теорії, що служить  основою для всіх ви- дів політики  вільної торгівлі.

Викладена  в роботі «Дослідження про природу і причини  ба- гатства народів»  (1776)  економічна  система А. Сміта  будувалася  на тому, що більш низькі витрати на виробництво товару однією нацією, порівняно з витратами виробництва цього самого товару іншою на- цією, означають її абсолютну перевагу. Отже, якщо одна нація має абсолютну  перевагу  у виробництві одного певного товару, а інша — другого, то кожна  може спеціалізуватися на виробництві й торгівлі таким товаром, витрати виробництва якого найменші.

На  думку А. Сміта,  урядам  не потрібно  втручатись  у зовнішню торгівлю: вони мають підтримувати режим відкритих  ринків і свобо- ди торгівлі; нації, так само як і приватні  особи, повинні спеціалізува- тися на виготовленні тих товарів, у виробництві яких вони мають пе- реваги, й торгувати  ними в обмін на товари, переваги у виробництві яких мають інші нації; зовнішня торгівля стимулює розвиток продук- тивності  праці розширенням ринку  за межі національних кордонів; експорт є позитивним чинником  для економіки,  тому що забезпечує збут надлишку продуктів, які не можуть бути продані на внутрішньо- му ринку; причому  субсидії на експорт є податком  для населення й призводять до підвищення внутрішніх  цін, а тому мають бути скасо- вані.

Концепція абсолютних  переваг домінувала  аж до початку XIX століття, доки не з’явилася інша думка, насамперед теорія порів- няльних переваг.

Р. Торренс у «Нарисах  про зовнішню торгівлю зерном» (1815),  а також Д. Рікардо  в дослідженні  «Початок політичної  економії й опо- даткування» (1817)  показують,  у яких  межах  можливий і бажаний обмін між двома країнами, виділяючи критерії міжнародної спеціалі- зації. В інтересах кожної країни — спеціалізуватися на виробництві, в якому  вона має найбільшу  перевагу  або найменшу  слабкість  і яке дає найбільшу  відносну вигоду. Д. Рікардо  показав, що міжнародний обмін можливий і бажаний  в інтересах  усіх країн. Він визначив  ту цінову зону, всередині якої обмін вигідний  для кожного. За допомо- гою хрестоматійного прикладу  торгівлі сукном і вином між Англією і Португалією Д. Рікардо запропонував три варіанти міжнародної тор- гівлі:


 

а) рівне співвідношення витрат на виробництво двох видів това- рів між двома країнами, коли для торгівлі немає стимулу;

б) співвідношення витрат, при якому одна з країн має абсолютну перевагу у виробництві одного з видів товарів — тут торгівля можли- ва з урахуванням абсолютних переваг;

в) співвідношення витрат, при якому кожна з країн має відносну перевагу у виробництві одного з видів товарів — у цьому випадку оби- дві сторони зацікавлені в торгівлі внаслідок порівняльних переваг.

Джон Стюарт Мілль у своїй роботі «Основи політичної економії» (1844)  показав, за якою ціною здійснюється обмін. З позицій Мілля, ціна обміну встановлюється відповідно до закону попиту й пропози- ції на такому рівні, що сукупність  експорту кожної країни дає змогу оплачувати   сукупність  її імпорту.  Цей  закон  міжнародної  вартос- ті, або теорія  міжнародної вартості, доводить, що існує ціна, яка оптимізує обмін товарів між країнами. Це ринкова ціна, яка залежить від попиту і пропозиції.  Запропоновані Дж. Ст. Міллем  закони між- народної  конкуренції зводяться, в основному,  до двох найважливі- ших положень:

– природне  прагнення до міжнародної  виробничої  спеціалізації зумовлює  встановлення рівноваги  у вигодах, одержуваних  від цієї спеціалізації;

– умови  повної  або часткової  спеціалізації визначаються нерів- ністю в прибутках, одержуваних  від виробництва. Можливості ж повної виробничої  спеціалізації залежать від еластичності заміни в споживанні,  що існує між виробленими товарами  і тенденцією до відносного вирівнювання абсолютних вигод дер- жав, що беруть участь у міжнародному обміні.

Основи  сучасних  уявлень  про те, чим визначаються напрямки і структура міжнародних торгових потоків, заклали шведські вчені- економісти Елі Хекшер і Бертіль  Олін. Вони висунули  теорію вирів- нювання цін на чинники виробництва, суть якої полягає в тому, що національні виробничі  розбіжності  визначаються різною кількістю чинників  виробництва, таких як праця,  земля,  капітал,  а також різ- ною внутрішньою  потребою в тих чи інших товарах.

У 1948 р. американські економісти  П. Самуельсон і В. Столпер удосконалили теорію Хекшера–Оліна, запропонувавши свою: в умо- вах однорідності  чинників виробництва, ідентичності техніки, доско-


 

налої  конкуренції і повної  мобільності  товарів  міжнародний обмін вирівнює ціну на чинники виробництва між країнами.

У концепціях, основаних  на моделі Д. Рікардо,  з доповненнями Е. Хекшера,  Б. Оліна  і  П. Самуельсона,   торгівля  розглядається  не просто як взаємовигідний обмін, але і як засіб, за допомогою якого можна скоротити розрив у рівні розвитку  між країнами.

Теорія зовнішньої  торгівлі набула подальшого  розвитку  в роботі американського економіста  В. Леонтьєва під назвою «Парадокс  Ле- онтьєва».  Суть парадоксу  полягає  в тому, що, використовуючи тео- рію Хекшера–Оліна, В. Леонтьев  показав,  що американська еконо- міка повоєнного періоду спеціалізувалася на тих видах виробництва, що потребували порівняно більше роботи, ніж капіталу. Іншими словами,  американський експорт, порівняно з імпортом,  більш тру- домісткий і менш капіталомісткий. Цей висновок суперечив усім уяв- ленням про економіку США, які існували раніше. На загальну думку, вона завжди  характеризувалася надлишком  капіталу  і відповідно  до теорії Хекшера–Оліна можна було очікувати, що США експортують, а не імпортують висококапіталомісткі товари.

У наступні роки економісти з різних країн багато дискутували на тему «парадоксу Леонтьєва». Завдяки цьому теорія порівняльних пе- реваг набула подальшого розвитку. До неї ввійшло поняття технічно- го прогресу і нерівномірності його розподілу,  позафірмової економії засобів, різниці між країнами в заробітній платі та ін.

На початку 30-х років XX ст. Дж. М. Кейнс створив свою теорію управління національною економікою, включаючи й зовнішню торгів- лю, яка отримала назву кейнсіанство. Підсумкова праця Дж. М. Кейн- са «Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей» (1936) стала фунда- ментом сучасної економічної науки й практики.  У подальших роботах було доведено, що інтернаціоналізація господарського життя і взаємо- залежність  набули глобального  характеру  і роль зовнішньоекономіч- них зв’язків як чинника зростання  і розвитку  еконоіки значно зросла. Саме в цей період узгодження національної зовнішньоекономічної по- літики та її координація на багатосторонній основі набули особливого значення для справи стабільності й економічного зростання.

Участь країни в міжнародному поділі праці й створення умов для її економічної  безпеки — це стратегічні  напрями  управління зовніш- ньоекономічною  сферою.


 

Монетаризм був реалізований у практиці  державного  регулю- вання  на початку  80-х років XX ст. Інтелектуальним лідером моне- таристів став професор  Чиказького університету  Мілтон Фрідман. Головні відмінності між кейнсіанством і монетаризмом полягають:

– у підході до визначення чинників,  які впливають  на зміну су- купності попиту (кейнсіанці вважають, що сукупний  попит формується під впливом різноманітних чинників, а монетарис- ти головним чинником цього вважають пропозицію грошей);

– у трактуванні ролі  держави  (кейнсіанці виступають  за більш широке  втручання останньої  в економіку,  монетаристи дотри- муються протилежної думки, відстоюючи дерегулювання).

На початку 80-х років XX ст. монетаристські концепції  були ви- користані  для подолання структурної кризи  у світовій  економіці  та вже сформованої взаємозалежності між країнами.

Теорія зовнішньоторговельного мультиплікатора набула  по- ширення в дослідженнях західних економістів з проблем міжнародної торгівлі. Відповідно  до цієї теорії, ефект впливу  зовнішньої  торгівлі (зокрема   експорту)   на  динаміку  зростання   національного  доходу, розмір зайнятості,  споживання й інвестиційну активність  характе- ризується для кожної країни цілком визначеними кількісними залеж- ностями  і може бути розрахований і виражений у вигляді розрахова- ного коефіцієнта-мультиплікатора (множника). Спочатку  експортні замовлення викличуть безпосереднє  збільшення випуску  продукції, отже, й заробітної  плати  в галузях,  що виконують  ці замовлення. А потім починають зростати вторинні споживчі витрати.

З другої половини  XX століття, коли міжнародний обмін набуває

«вибухового  характеру»,  світова торгівля  починає розвиватися висо- кими темпами. Природно,  що згадані зміни сприяли  появі сучасних поглядів на управління міжнародним бізнесом. Ці погляди характер- ні не для окремих груп дослідників, їх висловлюють представники ви- щого менеджменту  головних транснаціональних корпорацій. У зв’яз- ку з цим як основний виділяється ресурсний підхід. Оскільки компанії мають у своєму  розпорядженні обмежені  ресурси,  то вони  повинні вирішити,  де їх використовувати: усередині  країни  чи на міжнарод- ному рівні. Переконавшись, що на міжнародному ринку можливості можуть виявитися більшими, ніж на вітчизняному, компанії спрямо- вують свої ресурси в закордонний сектор.


 

Імпульс до участі в торгівлі може надійти або від експортера, або від імпортера.  У будь-якому  випадку  мають бути як продавець,  так і покупець.  На підставі  ресурсного  підходу та вигод, що отримують експортери й імпортери від проведення  зовнішньоторгових операцій, сформовано концепцію  експортних  можливостей  та  концепцію імпортних можливостей, які включають чотири складові: викорис- тання надлишкових потужностей; зменшення  витрат виробництва; підвищення прибутковості; розподіл ризику.

Фахівці з історії світової економіки пропонують різні критерії пе- ріодизації розвитку міжнародної торгівлі: за етапами поступу в науко- во-технічній  сфері (тобто за якісними змінами у виробничих силах); за етапами  вдосконалення транспортної системи  (як  транспортних засобів, так і доріг); за пріоритетними напрямами у зовнішньоторго- вельній  політиці  різних  країн (лібералізація чи протекціонізм). До- ведено, що між усіма переліченими етапами існує пряма залежність. Але наочнішою, логічнішою та найбільш  поширеною  вважається пе- ріодизація розвитку  світових процесів, у т.ч. міжнародної  торгівлі, за основними  подіями у світі.

Етапи розвитку міжнародної торгівлі:

І — початковий  (з XVIII  до першої половини  XIX ст.);

II  —  друга  половина  XIX  ст. —  початок  Першої  світової  війни

(1914);

III — період між двома світовими війнами (1914–1939);

IV — повоєнний (50–60 роки);

V — сучасний (з початку 70 років XX ст.).

Останній,  сучасний, етап розвитку  міжнародної  торгівлі вже сьо- годні можна поділити на два періоди: конкуренції двох світових систем господарства  — капіталістичної та соціалістичної (до початку 1990-х років); глобалізації світової економіки (з початку 90-х років XX ст.).

Кожному із зазначених вище п’яти етапів розвитку міжнародної тор- гівлі притаманні: певні середовищні чинники розвитку; особливості, що відтворюють рівень інтернаціоналізації виробництва і роль міжнародної торгівлі у розвитку національних господарств; пріоритетні методи регу- лювання зовнішньої торгівлі в більшості країн світу (див. табл. 1.1).

Основні  визначальні риси, що характеризують сучасну міжна- родну торгівлю, — це інтернаціоналізація і глобалізація (див. рис. 1.5 та 1.6).

 

 

Інтернаціоналізація — це зростаюче географічне  проникнення економічної  діяльності  суб’єктів підприємництва через національні кордони.

Інтернаціоналізація означає  поступовий  вихід виробництва за межі окремої  країни  та формування його міжнаціональних форм  у рамках світового господарства.

Глобалізація — це більш поглиблена  і поширена за вектором своєї дії форма інтернаціоналізації, яка передбачає функціональну інтегра- цію дисперсної економічної діяльності суб’єктів підприємництва.

Глобалізація означає також посилення економічної  взаємозалеж- ності між країнами,  переплетення соціально-економічних процесів, що відбуваються в різних регіонах світу і спонукають суб’єктів госпо- дарювання  до пошуку кращих умов діяльності.

Глобалізація є закономірним етапом розвитку  інтеграційних про- цесів сучасної світової економіки. Вона ініціюється і розвивається, на- самперед, на мікрорівні, тобто стосовно окремих самостійних суб’єктів


 

господарювання. Саме вони встановлюють виробничі, торгові, науко- во-технічні, фінансові  зв’язки зі своїми закордонними партнерами. Основна  особливість  глобалізації на мікрорівні  — це загальна страте- гічна орієнтація компаній,  всесвітня  за своїм характером,  що зумов- лює макроекономічні наслідки вже на загальнонаціональному рівні.

Протягом  останніх десятиліть глобалізація проявлялась як ключо- ва тенденція світогосподарського розвитку (рис. 1.7). Сучасні системні трансформації надають їй нової якості,  коли  з тенденції  глобалізація переросла у всеохопний процес, що включає в себе політичну, еко- номічну,  соціальну,  екологічну,  науково-технічну, культурну та інші складові, і не має зворотного  напрямку.  Таким чином, спеціалісти  по- ступово відходять від міжнаціонального сприйняття сучасного бізнесу і розглядають його переважно в глобальному аспекті. Мова йде про гло- балізацію ринків, фірм, структур та про розвиток стратегій глобалізації.

 

Національна економіка


Національна економіка


Національна економіка

 

 

 

 

 

 

ІНТЕГРАЦІЯ

 

 

 

ГЛОБАЛІЗАЦІЯ

 

 

Політична


 

Соціальна


Науково- технологічна


 

Екологічна

 

 

ЕКОНОМІЧНА

 

 

Виробнича


 

Торгова


Фінансово- інвестиційна


Інфраструк- тура

 

 

Рис. 1.6. Схема складових процесу глобалізації


 

Джерела глобалізації

1. ПриродноUкліматичні  й економікоU географічні відмінності, що зумовU люють територіальний поділ праці, спеціалізацію країн і викликають розвиток  та поглиблення взаємоU зв'язків між ними

2. Необхідність подолання нерівноU мірного розміщення сировинних та енергетичних ресурсів на території планети

3. Технічний прогрес, що привів до зниження транспортних витрат і значного покращення комунікацій

4. Наростання відкритості ринків і міжнародних відносин

5. Перетворення багатонаціональних підприємств та інших організацій в основних суб'єктів  економіки (переU міщення міжнародних конфліктів із рівня країни на фірмовий рівень)

6. Досягнення глобального мислення (спільних поглядів) в оцінці ринкової економіки і системи вільної торгівлі

7. Необхідність кооперації  зусиль багатьох країн в екологічній  сфері

8. Тенденції сучасного глобалізованоU

го культурного розвитку

Стримуючі чинники  глобалізації

1. Відмінності соціальноUекономічних систем

2. Втручання держав і політика  проU

текціонізму

3. Валютні обмеження,  коливання ваU

лютних курсів

4. Традиційні конфлікти

5. Ідеологічні  протиріччя

6. Релігійні обмеження

 

ГЛОБАЛІЗАЦІЯ – ключова тенденція світогосподарського розвитку

 

Негативні ознаки глобалізації

1. Нерівномірний розподіл переваг:

– стосовно окремих держав – основну частину переваг одержують багаті країни або індивіди, що породжує загрозу конфліктів на регіональному, національному й інтернаціональному рівнях;

– стосовно окремих галузей – частина суб’єктів програють від глобалізаційU них процесів, втрачаючи свої конкуU рентні переваги через зростання відU критості ринків і, як наслідок, відбуU ваються  трансформації в традиційній господарській структурі, що потреU бують великих  соціальних витрат

2. Потенційна регіональна і глобальна нестабільність через економічну взаємозалежність між країнами  на світовому рівні

3. Деіндустріалізація економіки,  коли глобальна відкритість асоціюється зі зниженням зайнятості в обробних гаU лузях, збільшенням частки зайнятого населення у сфері послуг

4. Переведення виробничих потужноU

стей у країни з низькою оплатою праці

5. Збільшення розриву  між рівнем оплати праці кваліфікованих і менш кваліфікованих працівників, зростанU ня безробіття серед останніх

 

Переваги глобалізації

1. Економія на масштабах виробництва

2. Поглиблення міжнародного поділу праці

3. Більш ефективний розподіл світових

ресурсів

4. Мобілізація більш значних фінанU

сових ресурсів

5. Підвищення продуктивності праці в результаті  раціоналізації виробництва і поширення передової технології

6. Розширення життєвих перспектив населення

7. Кінцевим результатом глобалізації

має стати загальне підвищення добробуту у світі

 

Рис. 1.7. Глобалізація у світогосподарському розвитку


 

Більшість сучасних  підприємств діють  у глобальному  масшта- бі. Наздоганяючи іноземних  конкурентів, вони  намагаються  вивес- ти свою виробничу й торговельну діяльність на основні закордонні ринки.  Глобалізація знаменує  вступ у нову фазу ділової активності, вона характеризується зростаючими  темпами залучення прямих іно- земних інвестицій, збільшенням обсягів внутришньофірмової торгів- лі, коли  підприємство одержує  або виготовляє компоненти в одній країні, а експортує  в інші, зростанням складності систем постачання, створенням  стратегічних  об’єднань, різноманітних альянсів  і спіль- них підприємств з іншими  місцевими  або транснаціональними кор- пораціями.