4.5. Міжнародні фінансові ринки.

Портфельне інвестування

За своєю економічною сутністю міжнародний фінансовий ринок являє  собою систему певних відносин і своєрідний  механізм збору та перерозподілу на конкурентній основі фінансових  ресурсів між краї- нами, регіонами, галузями  й інституціональними одиницями.

З функціональної точки зору під міжнародним фінансовим рин- ком можна розуміти сукупність  національних і міжнародних  ринків, що забезпечують  напрями, акумуляцію й перерозподіл  грошових капіталів  між їхніми суб’єктами за допомогою фінансових  установ з метою відтворення й досягнення  нормального  співвідношення між пропозицією та попитом на капітал.

Фінансовий ринок відповідно  до загально  прийнятої класифіка- ції у свою чергу складається із трьох ринків, які є взаємозалежними та доповнюють один одного, а саме:

– грошовий  ринок  (готівка  й короткострокові платіжні  засоби, що виконують  її функції: векселі, чеки та ін.);

– ринок позичкового  капіталу (банківські кредити);

– ринок цінних паперів.

В економічній  теорії існує поділ міжнародного фінансового рин- ку на ринок грошей і капіталів. Позика грошей означає одержання коштів позичальником для підтримки поточної ліквідності й покрит- тя дефіциту  кредиторської заборгованості терміном  до одного року. Позика капіталу має на увазі одержання коштів позичальником на довгостроковий період.


 

Формування міжнародного фінансового ринку  активізувалось завдяки таким чинникам:

– сучасна науково-технічна революція, що дає можливість  реалі- зувати проекти з використанням капіталу різних країн;

– розвиток  інтеграційних процесів у світі;

– стійкість валютних курсів;

– використання спільних багатонаціональних валют;

– значні успіхи в розвитку  банківської  та біржової систем.

У сучасних умовах світовій фінансовий ринок набув таких харак- терних рис:

– величезні розміри;

– відсутність географічних  кордонів;

– цілодобове проведення  операцій;

– використання валют провідних країн світу;

– участь провідних  банків, корпорацій,  фінансово-кредитних ін- ститутів з високим рейтингом;

– доступ до кредитних  ресурсів тільки провідних  позичальників або за умови високої гарантії;

– диверсифікованість сегментів ринку в умовах інновацій і ново- введень у сфері фінансово-банківських послуг;

– використання уніфікованих міжнародних  стандартів  і певних правил проведення  операцій;

– упровадження мережі Інтернету  для забезпечення глобального інформаційного простору та вдосконалення розрахунків.

Функції,  що виконують  міжнародні  фінансові  ринки,  подібні до функцій  кредитної системи, зокрема це:

– перерозподіл  і перелив капіталу;

– економія витрат обігу;

– прискорення концентрації та централізації капіталу;

– міжчасова  торгівля,  що знижує  витрати  від дій  економічних циклів;

– сприяння процесу безперервного відтворення.

Міжнародний фінансовий ринок є відображенням реального від- творювального процесу у світовому масштабі, одночасно він видзна- чається  певною самостійністю,  яка підпорядковується власним  осо- бливим  закономірностям. Цей ринок  робить  величезний зворотний вплив на процеси виробництва у національному й світогосподарсько-


 

му масштабах.  Сучасний  етап розвитку  міжнародного фінансового ринку  характеризується зростанням ролі й значення  ринку  цінних паперів, під яким розуміють також фондовий  ринок.

Міжнародний ринок цінних паперів (МРЦП) сформувався в уна- слідок масового вивезення капіталу, насамперед  із країн, яким нале- жать основні транснаціональні корпорації й банки. Його формування було прискорено  сучасною науково-технічною революцією, що зумо- вила появу безлічі грандіозних проектів, здійснення яких вимагає ви- користання капіталу  різних  країн, а також розвитком інтеграційних процесів, певною стабільністю валютних курсів, уведенням спільних багатонаціональних валют, успіхами  в розвитку  банківської  та бір- жової справи. Він є чинником, що прискорює світовий процес еко- номічного зростання  і полегшує  різним  суб’єктам економіки  доступ до міжнародного ринку вільних капіталів.  Коло учасників  МРЦП постійно розширюється, до них приєднується все більше національ- них і наднаціональних кредитно-фінансових інститутів,  організацій, у тому числі ООН,  ОБСЄ та ін.

Міжнародний ринок цінних паперів існує вже близько  150 років і у своєму розвитку  пройшов через ряд етапів. Перший етап охоплює час до початку  Першої  світової війни, коли мали місце здебільшого епізодичні емісії облігацій зарубіжних  емітентів, яким були потрібні фінансові  ресурси. Так, у 1887 році була випущена  перша закордон- на позика в Російській імперії для залізничного будівництва.  Надалі уряд неодноразово  проводив  емісії позик для одержання  необхідних коштів, у т.ч. з метою підготовки до війни 1914–1918 рр.

Другий етап розвитку міжнародного фондового ринку пов’язують із процесами інтенсивного розвитку світового господарства, посилен- ням контактів  між промислово розвинутими країнами. У цей період фіктивний капітал  зберігав чітко виражену  національну належність. Але вже тоді, з 1960 років, з’явилася  особлива  надбудова над націо- нальними  ринками  цінних паперів: ринки єврооблігацій і евроакцій, функціонування яких здійснювалось за особливими законами, відпо- відно до міжнародних  угод. Поява  ТНК  і ТНБ привела  до того, що облігації  й акції, випущені  в окремих  регіонах і країнах,  починають залучати кошти не тільки місцевих, але й міжнародних  інвесторів.

Третій етап розвитку світового ринку цінних паперів відзначаєть- ся активним  розвитком специфічних глобальних  цінних  паперів —


 

єврооблігацій та евроакцій. У міжнародний обіг надходять і нові спе- цифічні  інструменти — опціони,  процентні  ф’ючерси та ін. Опціони широко котируються на біржах Лондона й Франкфурта-на-Майні, процентні  ф’ючерси — на біржах Лондона та Чикаго. Головна відміт- на особливість торгівлі цими паперами полягає в тому, що предметом угод фактично  виступають  не конкретні  товарні або фінансові  акти- ви, а стандартні за розмірами, строками виконання та іншими умова- ми контракти на них. Таку «контрактну» біржову торгівлю прийнято називати  ф’ючерсною.

Ринок цінних паперів  — основна складова  та певною мірою від- окремлена частина фінансового ринку. Разом з ринком середньостро- кових і довгострокових банківських кредитів він утворює фінансову частину ринку капіталів. Ринок цінних паперів, як і будь-який інший, являє  собою систему економічних  відносин, що виникають  у процесі купівлі-продажу, де стикаються попит і пропозиція на цінні папери та визначається їхня рівноважна  ціна. Він розвивається внаслідок зрос- тання спеціалізації емітентів та інвесторів, тобто продавців і покупців специфічного  товару, яким є цінний папір. При цьому, з одного боку, зростає число емітентів, які здійснюють  емісію цінних паперів; з ін- шого — усе більш диференціюються види фінансових  інструментів, збільшуються масштаби обігу, розширюється коло інвесторів.

Зростання важливості  фондових  ринків як у національному, так і у світовому господарстві, зумовлено  їх особливою функціональною роллю. Завдяки фондовим  ринкам  відбувається трансформація на- громаджених заощаджень у реальні інвестиції, здійснюється перероз- поділ капіталу між галузями й країнами, причому курси цінних папе- рів дають інвесторам необхідну інформацію про напрями ефективних капіталовкладень.

Існує три основні функції міжнародного фондового ринку:

– мобілізаційна, яка полягає в залученні вільних коштів інвесто- рів на потреби організації  й розширення масштабів  діяльності господарюючих  суб’єктів, причому  найважливішою функцією процесу залучення капіталу виступає емісія цінних паперів;

– розподільну (перерозподільну), яка полягає в переливанні на- явних  вільних  коштів  від однієї корпорації  до іншої, а також між галузями, між країнами в пошуках вищого рівня дохіднос- ті;


 

– інформаційну, котра повідомляє інвесторів  про ситуацію  на фондовому  ринку і дає їм орієнтири  для розміщення своїх ка- піталів.

Таким чином, міжнародний ринок цінних паперів виступає  фак- тором прискорення процесу розвитку  світової економіки,  полегшен- ня доступу  різних  господарюючих  суб’єктів до міжнародних  ринків вільних капіталів. Сьогодні він виступає основним інститутом, що регулює міжнародне інвестування.

Учасники  міжнародного ринку цінних паперів взаємодіють  один з одним,  оперуючи  різними  фінансовими інструментами. Їх можна класифікувати за такими основними  ознаками:

– характер  участі суб’єкта в операціях  (прямі  й непрямі  або без- посередні й опосередковані);

– мета й мотиви участі (хеджери  й спекулянти, трейдери  й арбі- тражери);

– типи емітентів (міжнародні, національні, регіональні й муніци- пальні, квазіурядові, приватні);

– типи інвесторів і боржників  (приватні й інституціональні);

– країна походження суб’єкта (розвинені країни, і ті що розвива- ються, країни з перехідною економікою, офшорні центри, між- народні інститути).

За своєю структурою  світовий  фондовий  ринок — це сукупність різних кредитно-фінансових інститутів, що беруть участь у процесах переміщення капіталу  у світових  масштабах.  Це, насамперед,  ТНК, ТНБ, міжнародні фондові біржі й кредитно-фінансові інститути, дер- жавні  агентства,  різні  фінансові  посередники (брокерско-дилерські організації), що утворюють позабіржовий ринок.

Фондові  ринки  поділяються таким  чином: національні, міжна- родні й світові.

Під національним фондовим ринком розуміють систему відносин та інститутів, що формується в рамках даної країни, у зв’язку з випус- ком та обігом цінних паперів.

Під міжнародним фондовим  ринком  мають на увазі систему від- носин та інститутів,  що створюється в процесі міжкраїнових перемі- щень фіктивного капіталу.

Світовим   фондовим   ринком   називають   сукупність   національ- них ринків  і міжнародного ринку,  розглянутих у їхній взаємодії  та взаємозв’язку.


 

Ринок цінних паперів прийнято поділяти на первинний і вторин- ний.

Первинний ринок — це місце первісної пропозиції цінних паперів, випущених  емітентом.  На первинному ринку  здійснюється реаліза- ція державних  і муніципальних облігацій, а також акцій та облігацій, що випускаються різними акціонерними компаніями як фінансового, так і нефінансового профілю.

Початкова пропозиція фінансових  інструментів буває двох видів: Приватне  розміщення. У цьому  випадку  пакети  цінних  паперів продаються  одному  — двом інституційним інвесторам  (наприклад, інвестиційному банку).  Особливістю такого розміщення є закритий

характер угоди.

Публічне  розміщення передбачає  відкритий  продаж  цінних  па- перів покупцям  за допомогою посередників  — інвестиційних банків, компаній.

Той, хто випускає цінні папери (емітент), формує свої грошові ре- сурси за рахунок коштів тих, хто купує цінні папери (інвестори). За- лучення  грошових ресурсів за рахунок випуску цінних паперів здій- снюється  безстроково  (акції)  або на певний строк (облігації). Таким чином, на первинному ринку цінних паперів відбувається мобілізація тимчасово вільних коштів і їхнє інвестування в економіку.

Оскільки вільні кошти інвесторів спрямовуються в найбільш перспективні,  на їхню думку, підприємства,  галузі й сфери, а також країни світового господарства,  первинний ринок цінних паперів ви- ступає  засобом ефективного розподілу  відносно  вільного  капіталу  і певною мірою відображає пропорції світової економіки.

Вторинний  ринок  призначений для забезпечення максимальної ліквідності  цінних паперів, а також для регулювання торгівлі  ними. Він  являє  собою  централізовану (організовану) або  нецентралізо- вану (неорганізовану) систему купівлі-продажу емітованих  цінних паперів, тобто буває біржовим і позабіржовим. Торгівля  цінними  па- перами  на біржовому  (централізованому) вторинному ринку  відбу- вається на фондових біржах.

Фондова  біржа — це науковий,  інформаційний і технічно органі- зований ринок цінних паперів, який працює за такими принципами:

– установлення шляхом аукціонної  торгівлі єдиного курсу на од- накові цінні папери одного емітента;

– гласності біржових операцій.


 

Найбільш відомою у світі вважається Нью-Йоркська фондова біржа (New York Stock Exchange  — NYSE). NYSE здійснює торгівлю цінними паперами компаній, які пройшли суворий процес реєстрації (listing), а цінні папери закордонних компаній виставляються на торги, як правило, у формі американських депозитарних розписок (ADR).

Велика кількість  цінних паперів обертаються  на вторинному по- забіржовому  ринку, здебільшого, в автоматичній системі котирувань Національної асоціації дилерів з цінних паперів (National Association of Securities Dealers Automated Quotation System — NASDAQ) — єди- ної американської комп’ютерної мережі.

Вторинний ринок цінних паперів безпосередньо  не впливає  на розміри реального інвестування і нагромадження в країні, проте віді- грає важливу роль у ринковій економіці, особливо це стосується його сегмента, пов’язаного з операціями  з акціями.

По-перше,  вторинний ринок  дає  можливість   продати  придбані цінні папери, та сприяє більше ефективному їхньому розміщенню  на первинному ринку.

По-друге, динаміка курсів акцій на вторинному ринку відображає колективну думку інвесторів про перспективу розвитку  підприємств і галузей.

По-третє, загальне зростання  курсів акцій на вторинному ринку свідчить  про добрі перспективи економіки  країни,  а їхнє падіння — про погіршення економічної кон’юнктури, тобто стан вторинного рин- ку акцій є індикатором ділової активності в національній економіці.

У сучасних умовах під міжнародним ринком  цінних паперів  слід розуміти, насамперед, первинний ринок. Вторинний ринок (за винят- ком деривативів і глобальних  облігацій) поки що не набув адекват- ного розвитку  поза межами  національних господарств.  Незважаючи на те, що велика кількість  іноземних  емітентів розміщує  власні цінні папери на провідних  біржах світу, обсяги подібних угод дуже малі — вимірюються  кількома відсотками. Так, британські інвестори в іно- земних акціях тримають  близько  23% своїх коштів, німецькі  — 18%, канадські  — 12%, американські — 10%, а японські  — 5%. Як показує динаміка  міжнародної  диверсифікованості, тенденція  до збільшення частки  вкладень  в іноземні  активи  залишається вкрай  слабкою.  До того ж провідні фондові майданчики світу часто розміщують фінансо- ві інструменти іноземних емітентів у вигляді власних цінних паперів, наприклад депозитарних розписок. Як уже зазначалось вище, в межах


 

NYSE, цінні папери  закордонних компаній  виставляються на торги, як правило,  у формі  американських депозитарних розписок  (ADR). Достатньо поширені у світі глобальні депозитарні розписки — (GDR).

Світовий  фондовий  ринок поділяється на ринки конкретних  ви- дів цінних паперів (акцій, облігацій, боргових інструментів, дерива- тивів). Разом з тим подібна класифікація досить умовна, оскільки більшість цінних паперів мають спільні властивості. При цьому осно- вними ринками виступають міжнародні ринки облігацій і акцій.

Національні фондові  ринки  поділяються на розвинені  й такі що розвиваються. Відповідно  до класифікації Міжнародної фінансової корпорації,  у світі налічується 23 розвинених  фондових  ринки, а та- ких, що формуються,  близько  80. Український фондовий  ринок від- носиться  другого типу.

Учасники міжнародного ринку  цінних  паперів. Склад  учасни- ків ринку цінних паперів залежить  від рівня розвитку виробництва й банківської  системи, а також від економічних функцій держави. Важ- ливим  є також і обсяг нагромадження коштів  у домогосподарствах. Якщо дрібне виробництво фінансується за рахунок власних нагрома- джень власників виробництва й банківських кредитів, то велике акці- онерне виробництво фінансує  свої капітальні  витрати майже повніс- тю за рахунок емісії акцій та облігацій. Великі й надвеликі проекти, а також державні позики  можуть фінансуватись у масштабах глобаль- них світових інвестиційних ресурсів.

Держава  в особі центрального  уряду й місцевих  органів влади з часом усе більшою  мірою вдається  до запозичення коштів  з метою фінансування бюджетних видатків. Головними  емітентами  акцій ви- ступають нефінансові корпорації,  які випускають  також середньо- строкові  й  довгострокові   облігації,  призначені  як  для  поповнення їх основного капіталу, так і для реалізації  різних інвестиційних про- грам, пов’язаних з розширенням та модернізацією виробництва.

Уряди  випускають  боргові зобов’язання  різних типів з терміном погашення  від 3 до 30 місяців, а іноді й до 50 років.

Складність і специфіка процедури  емісії вимагає певного досвіду і врахування особливостей  цього процесу.  Саме  тому емітенти  при розміщенні  цінних паперів  у більшості  випадків  звертаються до по- слуг професійних посередників  — банків, брокерів, інвестиційних компаній.  Вони виступають  як організатори,  гаранти й посередники на ринку цінних паперів.


 

На  ринку  грошових  цінних  паперів  панівну  інвестиційну роль відграють  банки,  які  одночасно  можуть  виступати  посередниками. На ринку капітальних цінних паперів спостерігається історична тен- денція переходу від домінування індивідуальних інвесторів  до пере- ваги інституційних. Поява інституціональних інвесторів — важливий етап у розвитку  інфраструктури ринку цінних паперів, оскільки  ви- никають  значні  можливості  розширення кола покупців  фінансових інструментів,  у тому числі й у міжнародному просторі.

Першими  інституціональними інвесторами,  які стали вкладати кошти  в цінні папери,  що довірялися клієнтами  для дохідного роз- міщення, стали трастдепартаменти комерційних банків. Так, у США наприкінці 1980 років трастдепартаменти банків керували  активами приватних осіб і підприємств на суму близько  775 млрд  дол. Най- більшими  інвесторами  спочатку  в США, а потім і в інших розвине- них країнах стали страхові компанії та пенсійні фонди — державні, місцевих органів влади, корпоративні. За оцінками агентства Watson Wyatt  Worldwide, сукупна  вартість  активів  усіх  накопичувальних пенсійних  систем США  на початок  кризи  2007 р. становила  близь- ко 9,5 трлн дол. США. Вартість активів інвестиційних фондів світу в

2006 р досягла 20 трлн дол. США (рис. 4.1).

25

20

15

10

5

0

2003    2004    2005    2006

Рис. 4.1. Динаміка  вартості чистих активів світового ринку інвестиційних фондів, трлн дол. США


 

Найбільшого значення  в інвестиційному процесі  набувають  так звані  взаємні  або інвестиційні фонди  — великі  фінансові  установи, що виникли  ще в 1920 роках, але особливо швидко розвивались про- тягом останніх 20 років. Якщо в 1940 р. налічувалося 68 інвестицій- них фондів, то до початку  1950 їхня кількість  досягла  100. З розви- тком фондового ринку сектор інвестиційних фондів активізував свою діяльність.  Після 1960 рр. почали розвиватися фонди агресивного зростання  (aggressive growth funds),  за кілька років обсяг їхніх сфор- мованих активів сягнув більш ніж мільярд доларів. У 1971 р. було створено перший індексний  фонд, концепцію якого пізніше в 1974 р. використовував Джон Богл, що заснував компанію з керування інвес- тиційними фондами Vanguard (вона стала другою у світі інвестицій- ною компанією за величиною активів).

У 1976 р. компанія  створила Vanguard 500 Index — перший у сві- ті індексний  фонд, доступний  індивідуальним інвесторам.  У 1970 р. американський ринок інвестиційних фондів уже налічував  361 учас- ник, а його загальні  активи  становили понад 47 млрд дол. Через  14 років кількість  інвестиційних фондів  уже перевищила 6000, а сума активів  під керуванням досягла  2,1 трлн дол. До початку  2005 р. на фондовому  ринку США функціонувало вже більше 8300 інвестицій- них фондів, а сума керованих  ними активів  досягла  8,1 трлн дол. У

2009 р. сукупні активи під керуванням американських інвестиційних фондів  досягли  10,8 трлн  дол., що становить  48% світового  ринку (21,8 трлн дол.). Діяльність таких фондів  здійснюється на найбільш перспективних фондових ринках світу та має глобальний  характер.

Головним елементом  інфраструктури фондового  ринку виступа- ють фондові  біржі. Значне  поширення електронної торгівлі зробило фондовий  ринок  більш  конкурентним, відкритим і мобільним.  Ви- никнення альтернативних торговельних  систем і мереж електронної комунікації  сприяло  докорінним змінам  у торгівлі  активами.  Орга- нізація цілодобової торгівлі на ринку цінних паперів набула форми біржових альянсів.

Можна  розрізнити п’ять стратегій  побудови  альянсів.  Першої  з них дотримується NASDAQ. У різний  країнах вона створює біржові структури з місцевими  партнерами  на основі єдиної технології, серед яких NASDAQ Europe, NASDAQ Japan й NASDAQ Canada. У недале- кому майбутньому  всі вони утворять  глобальну  систему електронної торгівлі на базі веб-технологій.


 

Другою стратегією утворення альянсів  є злиття,  наприклад,  реа- лізація  проекту  об’єднання  Лондонської й Франкфуртської фондо- вих бірж.

Третю стратегію продемонструвала шведська фондова біржа OM Gruppen, яка зробила спробу поглинути англійську London Stock Exchange.

Четвертої   стратегії  дотримується Нью-Йоркська  біржа  NYSE у ході створення Global  Equity  Market (GЕМ), тобто «всесвітнього ринку капіталу». До цього проекту залучені 10 провідних  бірж світу, серед яких, окрім засновника проекту — NYSE увійшли ще такі закла- ди, як EuroNext (нещодавно створена унаслідок злиття бірж Парижа, Брюсселя та Амстердама), біржі Токіо, Гонконгу, Торонто. Проект ба- зується  на збереженні  власних  технологій  з об’єднанням  їх в загаль- ний електронний інтерфейс.  Планується, що на такий альянс буде припадати близько 60% глобальної ринкової капіталізації активів.

П’ятої  стратегії  дотримуються німецька  біржа  Deutsche Boerse та японська Tokyo Stock Exchange. Вони уклали угоду з агентством Standard & Poor’s, яке буде встановлювати глобальний  фондовий  ін- декс, що враховує  котирування акцій  сотні компаній  зі Сполучених Штатів, Японії, Канади, Австралії, Південної Кореї та інших країн. Уперше  у світі інвестори  одержать  можливість  дешево й оперативно вкладати кошти в спільний кошик — портфель, що складається із гло- бальних акцій. Взагалі, провідними фондовими закладами світу вважа- ють Нью-Йоркську, Лондонську, Токійську та Франкфуртську біржі.

Дуже суттєву посередницьку роль на ринку цінних паперів відігра- ють інвестиційні банки — особливі фінансові інститути, які займаються організацією  та гарантуванням реалізації  публічного  розміщення цін- них  паперів  (IPO). Банк  разом  з  потенційним емітентом  визначає реальні  й найбільш  економічні  можливості  його виходу  на конкрет- ний ринок, а потім як провідна установа бере на себе певні гарантійні обов’язки організувати синдикат або іншу групу, яка може забезпечити повне розміщення випущених цінних паперів. Якщо ситуація на ринку буде оцінена неправильно, банк ризикує  не розмістити  папери й зали- шити їх у себе, а потім продати із знижкою. Найстарішим інвестицій- ним банком у США (з 1885 р.) є «Мерілл  Лінч», який налічує кілька мільйонів  клієнтів  у США й за кордоном, серед яких приватні  особи, фірми й уряди. Цей банк має понад півсотні відділень у 40 країнах світу.


 

Інструменти світового фондового ринку.  У світовій практиці  іс- нують різні підходи до визначення цінних паперів; до змісту еконо- мічних відносин, які виражають  цінні папери.

Цінні папери — це документи встановленої форми з відповідними реквізитами, що засвідчують грошові або інші майнові права, визна- чають відносини між особою, яка їх розмістила, та їхнім власником, та передбачають виконання зобов’язань згідно з умовами їх розміщення, а також можливість  передачі прав, що випливають із цих документів, іншим особам. Цінні папери можуть існувати у формі окремих спеці- ально оформлених паперів (документарна форма)  або можуть явля- ти собою запис на рахунках (бездокументарна — найбільш поширена форма). Цінні папери приносять їхнім власникам дохід у вигляді від- сотка (облігації) або дивіденду  (акції).  Можливий також  дохід, що виникає  внаслідок зміни курсової вартості цінних паперів.

Найбільш поширеними видами цінних паперів є акції, облігації й похідні від них цінні папери.

Акція  — це емісійний  цінний  папір, що фіксує  частку власника у капіталі даної корпорації,  включаючи  право на отримання частини прибутку  акціонерного  товариства  у вигляді  дивідендів  та право на отримання частини майна акціонерного  товариства  у разі його лікві- дації, право на управління акціонерним товариством,  а також немай- нові права, якщо це передбачено додатковими документами.  Акція є безстроковою  тобто звертається на ринку до тих пір поки існує акціо- нерного товариство, що її емітувало. Компанія-емітент не зобов’язана її викуповувати.

Розрізняють іменні акції, у яких зазначається прізвище власника, а також акції на пред’явника. Остання форма розвивається особливо швидко і є найбільш поширеною на фінансових  ринках світу.

Корпорацій  можуть розміщувати на ринку акції двох типів — звичайні  (прості) та привілейовані. Звичайні акції відрізняються від привілейованих такими рисами:

– вони  надають  право  власнику  брати  участь  у голосуванні  на зборах акціонерів  корпорації;

– виплата  дивідендів  і залишкової  вартості  по них в разі лікві- дації підприємства може здійснюватися тільки після розподілу відповідних коштів серед власників  привілейованих акцій.

Привілейовані акції відрізняються від звичайних тим, що, як пра- вило, не надають право їх власникам брати участь у голосуванні  на


 

загальних  зборах  корпорації.  Однак  таке право  з’являється у влас- ників, якщо збори приймають рішення про невиплату дивідендів за привілейованими акціях або обговорює питання,  стосовно майнових інтересів власників  цих акцій.

Привілейовані акції, порівняно із звичайними, характеризуються також  тим, що надають переважне  право  їх власникам на одержан- ня дивідендів  і частини  майна підприємства при його ліквідації.  До того ж за звичайними акціями  дивіденди  можуть не виплачуватися. Як  правило,  розмір  дивідендів  за привілейованими акціями  визна- чають у статуті корпорації,  тому вони сплачуються обов’язково  або хоча б частково. Описані  переваги володіння  привілейованими акці- ями свідчать про менший ризик для інвестора. Але в умовах успішної роботи підприємства на такі папери  нараховують  меншу суму диві- дендів порівняно зі звичайною  акцією.

Облігації — це боргові зобов’язання,  відповідно до яких пози- чальник  гарантує кредиторові виплату  певної суми після закінчення певного строку (дата погашення) й виплату  доходу у вигляді  фіксо- ваного або плаваючого відсотка. Емітентами облігацій виступають корпорацій  та держава.

Облігації  розміщуються у документарній або бездокументарній формах.

Виділяють такі види облігацій, що обертаються на міжнародному ринку:

– з фіксованими процентними ставками;

– з плаваючими (змінними) ставками;

– ті, що можна конвертувати в звичайні  акції (наприклад, япон- ська компанія  емітує облігації в швейцарських франках, які можна конвертувати в звичайні акції японських компаній);

– деноміновані  в певній валюті з процентним купоном, який ви- плачується в тій самій валюті, а погашаються  в іншій (двова- лютні облігації);

– індексовані,  розмір купону  яких, а також основного  боргу, ін- дексується  за ціною золота, вартості енергії, індексу фондового ринку тощо;

– ті що передбачають  довгострокове погашення  за ціною, вста- новленою емітентом або власником  облігацій;

– відновлювальні після закінчення строку на тих самих умовах;


 

– з нульовим купоном — безкупонні  (дисконтні);

– із зростаючим  доходом, купонна  ставка за якими  спочатку не- велика, але згодом зростає;

– євроноти,  які мають кілька форм, наприклад банківські  акцеп- ти, комерційні  європапери, депозитні сертифікати.

Вексель — це письмове зобов’язання,  що складається у встанов- леній законом  формі та надає власникові після закінчення визначе- ного в ньому терміну вимагати від особи, що видала це зобов’язання, сплати зазначеної в цьому документі грошової суми. За допомогою передавального напису вексель може циркулювати серед необмеже- ного кола осіб, виконуючи  функції готівкових грошей.

Депозитні й ощадні  сертифікати — це письмові  свідчення  кре- дитних установ про одержання коштів від вкладника, які засвідчують його право на отримання внесених коштів з відсотками. Депозити бу- вають двох типів: до запитання (надають право на вилучення певних сум у разі пред’явлення  сертифіката) і термінові  (на них зазначено строк вилучення внеску й розмір належного відсотка).

В останні роки спостерігається найбільший приріст обсягів опе- рацій за похідними фінансовими інструментами. Інструменти ринку, що поєднують  у собі елементи  кількох видів цінних паперів або спе- цифічні  документи,  які неможливо  віднести до тієї або іншої катего- рії, називаються похідними.  Це ф’ючерси, опціони та інші фінансові інструменти.

Опціон  — це контракт,  укладений між двома особами на поста- чання певного активу за певною ціною протягом певного часу. Від- повідно до цього контракту,  покупець  опціону платить  за право (але не зобов’язання) придбати  актив, а продавець  опціону одержує  гро- ші від покупця за те, що зобов’язується надати актив на його вимогу. Опціони  не є обов’язковими до виконання.

На світових фондових ринках опціони стандартизовані. Викорис- тання опціонів у міжнародної  інвестиційній діяльності дозволяє:

– захистити  наявні в портфелі  акції від несприятливих змін кур- сової ціни;

– дістати прибуток, аналогічний прибутку від акцій, при набагато менших вкладеннях капіталу;

– обмежити  ризик  порівняно з  купівлею  акцій,  оскільки  мак- симальний потенційний збиток  дорівнює  премії, сплаченій  за опціон.


 

Ф’ючерсний контракт являє  собою угоду  на постачання  акти- ву в майбутньому  в певний  день за встановленою ціною. У момент укладення ф’ючерсного контракту покупець  не оплачує, а продавець постачає актив. Замість  цього обидві сторони контракту вносять пев- ну заставу, що гарантує виконання ними своїх зобов’язань. Оскільки ринкова вартість активу змінюється щодня, то й розмір застави також переглядається щодня.

Активами  ф’ючерсних контрактів на міжнародних  ринках висту- пають:

– сільськогосподарські товари;

– природні ресурси;

– іноземна валюта;

– товари;

– цінні папери з фіксованим доходом:

– євродоларові облігації,  муніципальні  облігації,  казначейські векселі;

– ринкові індекси;

– облікові ставки.

У практиці міжнародного інвестування поширені два типи опера- цій з ф’ючерсними контрактами:

– спекуляція, що має на меті продаж активу дорожче від ціни ку- півлі;

– хеджування,  являє  собою страхування, захист угод, що уклада- ються у межах спот-ринку.

Ринок  похідних фінансових  інструментів  — це відносно молодий сегмент.  Масштаби  операцій  на ринку  деривативів досягли  гігант- ських розмірів, вони істотно перевищують  обсяги операцій на інших сегментах світового валютного  ринку. Можна виділити  деякі факто- ри, що стимулюють  зростання  операцій з деривативами:

Остаточна демонетизація золота й перехід до системи плаваючих валютних  курсів, рівень яких більше не визначається прив’язкою до якоїсь певної вартісної субстанції.

Загальна лібералізація фінансового сектора економіки. Акумуляція фінансових  ресурсів  у різноманітних фондах  (пен-

сійних, інвестиційних). Великі обсяги фінансових  операцій, які здій- снюються  інституційними інвесторами,  пов’язані із значними  ризи- ками, що вимагають хеджування за допомогою деривативів.


 

Прогрес у розвитку інформаційних технологій. З одного боку, він сприяв  об’єднанню світових  центрів  торгівлі  похідними  фінансови- ми  інструментами. З іншого  боку, впровадження автоматизованих програм торгівлі цінними паперами зменшило вартість трансакцій, збільшило ліквідність  фінансових  ринків. Це привело до частішого перегляду  інвестиційних портфелів менеджерами,  зростання  обсягів інвестиційних операцій і, як наслідок, до підвищення необхідності хеджування інвестиційних ризиків  з використанням фінансових  де- ривативів.

Посилення нестабільності на спот-ринку, підвищило  ризики,  а також розширило можливості  формування синтетичних позицій з використанням похідних фінансових  інструментів  для одержання спекулятивного прибутку.

За  останні  п’ять років  світовий  ринок  фінансових  деривативів зріс більш ніж на 400%. Номінальний обсяг укладених  контрактів на позабіржовому й біржовому ринку досяг 90 трлн дол., а середньоден- ний оборот ринку становить 3 трлн дол.

З розвитком міжнародного ринку цінних паперів з’явився різно- вид цінних паперів — єврооблігації  та евроакції, які реалізуються на єврооблігаційниному ринку.

Єврооблігаційний ринок — це сфера реалізації запозичень  довго- строкового капіталу  поза національними кордонами  країни-емітента (іноді його називають  ринком  еврокапіталу). На єврооблігаційному ринку  обертаються  два вида облігацій:  іноземні  й власне  єврооблі- гації. У даний час на іноземні облігації припадає  приблизно 25%, на єврооблігації — 75% ринку єврокапіталу. Ринок єврооблігацій — важ- лива частина всього міжнародного ринку капіталу.

Іноземні облігації  (foreign bonds) являють  собою різновид наці- ональних облігацій. Їхня специфіка пов’язана лише з тим, що суб’єкт- емітент і суб’єкт-інвестор  перебувають у різних країнах.

Єврооблігація (євробонд) — це довгострокова купонна  обліга- ція, що випущена  в євровалюті  для отримання позики на євроринку. Еврооблігаційні позики розміщуються міжнародними синдикатами і мають специфічний контингент  передплатників. Номінал  єврооблі- гації визначається в одній або в кількох валютах. Наприклад, німець- кі та японські  емітенти можуть випускати єврооблігації  в доларах, а канадські й австралійські — у євро або в єнах.


 

Перевага єврооблігації для інвесторів полягає в тому, що операції з ними меншою мірою підлягають державному регулюванню. Єврооблі- гації випускаються різних  видів: прямі  облігації  з фіксованим відсо- тком, термін обігу яких становить  від 3 до 8 років; облігації з плаваю- чою ставкою (особливо в умовах різких коливань процентних ставок), яка, наприклад, змінюється в залежності від ставки пропозиції ЛІБОР; для приватних компаній  — конвертовані облігації, які дають власни- кові менший дохід, але через деякий час можуть бути обмінені на акції компанії-позичальника; облігації з нульовим купоном та ін. Найбільш поширеними є короткострокові зобов’язання  з фіксованою процент- ною ставкою (вони становлять приблизно 2/3 усіх єврооблігацій).

Основні  ринки  єврооблігацій — це Лондон, Люксембург,  фінан- сові центри Швейцарії та ін.

На ринку єврооблігацій домінують усього близько 20 банків. Се- редня тривалість  позики, наданої у вигляді єврооблігацій, становить

8–10  років. Найбільшу активність  у розміщенні  цінних  паперів  та- кого типу проявляють банки  Німеччини «Дойче  банк» і «Дрезднер банк» й американські інвестиційні фірми «Соломон бразерс» і «Мор- ган Стенлі». На вторинному ринку єврооблігацій дилерами виступа- ють комерційні банки й інвестиційні фірми, що є членами організова- ної в 1969 р. Асоціації дилерів міжнародних  облігацій.

Євроакції набули  меншого поширення, ніж єврооблігації,  вони являють  собою  цінні  папери  ТНК,  перебувають  у вільному  обігу, і мають такі самі характеристики, що й єврооблігації,  коли  йдеться про валюту випуску й територію розповсюдження ( тобто емітують- ся поза національними ринками). Фактором, який обмежує розвиток міжнародного обігу євроакцій,  виступає  тенденція  до їхнього повер- нення в межі національного ринку завдяки тому, що компанії емітен- ти періодично їх викуповують (такий  процес має назву « флоу-бек»).

Інструменти аналізу міжнародного інвестиційного ринку.  Важ- ливим показником якості цінних паперів є ринкові фондові індекси.

Фондовий індекс — це показник  стану й динаміки  ринку цінних паперів. Через зіставлення поточного значення індексу з його попере- дніми значеннями можна оцінити  поведінку  ринку, його реакцію на ті чи інші зміни макроекономічної ситуації, різні корпоративні події (злиття, поглинання, дроблення  акцій, відставки й призначення про- відних менеджерів), на спекулятивні процеси.


 

Розрахунок ринкового індексу здійснюється, як правило, за допо- могою статистичних середніх зважених величин. Основні підходи до розрахунку  індексів наступні:

Незважений середньоарифметичний індекс. Цей показник  роз- раховується за такою формулою:

де   It  — значення  фондового індексу на момент часу t;

Pj ,t  — курсова вартість акції j-ї компанії, цінні папери якої вико-

ристовуються при розрахунку  фондового індексу, на момент часу t);

N — загальне  число компаній,  акції яких використовуються при розрахунку  фондового індексу;

 — узгоджувальний коефіцієнт.

Ця формула  використовується для розрахунку  промислового се- реднього індексу Доу Джонса.

Зважений середньоарифметичний індекс.  Формули для розра- хунку індексу в цьому випадку розрізняються методами зважування.

1. Індекс, зважений за ціною акцій у вибірці, визначають  за та- кою формулою:

де  Pj ,0  — курсова вартість акції j-ї компанії, цінні папери якої вико-

ристовуються при розрахунку  фондового  індексу  в початковий  мо-

мент часу;

μ — базове значення  індексу на початковий  момент часу.

2. Індекс, зважений за вартістю  вибірки, розраховується за та- кою формулою:Унаслідок такого підходу до розрахунку індексу зміна цін на акції найбільших корпорацій  буде, як правило, сильніше впливати  на його значення,  ніж коливання вартості цінних паперів дрібних компаній. Наведена  вище формула  використовується для обчислення  індексу S&Р — 500, причому  за початковий  моменту часу береться  інтервал з 1941 по 1943 р., а базове значення  індексу прийнято таким, що до- рівнює 10.

3. Індекс, зважений шляхом  прирівнювання ваги акцій  компа- ній, розраховують  таким чином:

За такою формулою  розраховується композитний індекс «Велью

Лайн».

Найбільш відомими  індексами в світі є індекси групи Dow Jones, розроблені  Чарлзом  Доу, засновником компанії  Dow Jones. Взагалі існує три індекси Dow Jones:


 

– Dow  Jones  Industrial Average.  В нього  входять  показники 30 компаній індустріального сектора.

– Dow Jones Transportation Average відслідковує ринкову  пове- дінку 20 транспортних компаній.

– Dow  Jones  Utilities Average відображає  середню зміну  цін 15 компаній, які надають комунальні  послуги.

Але найбільш  розповсюджений в світі перший  з трьох названих індексів Dow Jones — Dow Jones Industrial Average, який  називають середня Доу Джонса. Він складається з курсових ціни на акції 30 ком- паній, які відібрані відповідно  до високих  критеріїв  оцінки  й розпо- всюдження серед широкого кола власників. Для прикладу можна зга- дати акції таких компаній: General Electric, Техаs, Exxon Corp, Рrocter

& Gamble, Coca-Cola Соrр, Воеing , Walt Disney Co, McDonald’s Corp. Акції компанії  можуть  бути вилучені  із розрахунку  індексу  внаслі- док злиття,  банкрутства або різкої  втрати  вартості  активів.  У таких випадках  у розрахунок  індексу  включаються  акції  іншої  компанії, а тому весь індикатор  корегується з метою можливості  зіставлення його з попереднім показником. Наприклад, із складу індексу в 2008 р. було виведено  компанія  General  Motors  Corp  через серйозні  фінан- сово-економічні труднощі, викликані світовою фінансовою кризою.

Індекс Доу Джонса котирується в пунктах (пункт  дорівнює при- близно 2,27 цента) і друкується щоранку в діловій пресі та фіксується на Нью-Йоркській фондовій біржі.

Індикатори Доу Джонса  завоювали  популярність у ділових  ко- лах у зв’язку з тривалим  терміном їхнього використання. Але багато професійних інвесторів віддає перевагу відносно новим індексам, які на їх думку точніше відображають  загальну динаміку курсів акцій на фондовому  ринку. Відоме джерело фінансових  новин  — корпорація

«Standart&Poor’s» (S&Р) — публікує  п’ять індексів звичайних акцій. У промисловий індекс S&Р включаються  курси акцій 400 промисло- вих фірм, у транспортний — курси акцій 20 транспортних компаній, індекс для електроенергетики й комунального  господарства  склада- ється з курсів акцій 40 відповідних компаній, у фінансовий індекс входять курси акцій 40 фінансових  інститутів і, нарешті, у зведеному індексі відображено  курси всіх 500 компаній.

Відомим у світі є також індекс автоматизованого котирування На- ціональної  асоціації  дилерів  цінних  паперів  (NASDAQ), який  охоп-


 

лює курси акцій компаній  технологічного  сектора США, що оберта- ються на позабіржовому ринку.

Найбільш поширені  у світі також англійський індекс FTSE  100, німецький  DAX INDEX,  Французький — FRANCE  CAC 40 INDEX та Японський INDEX  NIKKEI 225. Останнім  часом  набули  поши- рення  індекси країн, що розвиваються, зокрема  BRAZIL  BOVESPA STOCK —   Бразилія,  SSE   (Shanghai  Composite  Index)   —   Китай, RUSSIAN  RTS INDEX — Росія, HANG SENG INDEX — Гонконг, KOREA  KOSPI COMPOSITE INDEX  — Південна  Корея. Всі індек- си відображають  середньозважену величину  курсів акцій різної кіль- кості компаній, установлених у тій або іншій країні.

В Україні інформацію про значення  індексів можна знайти в що- тижневику «Бізнес»,  щоденних  інформаційних матеріалах  «Фондо- вий  ринок  і інвестиції»,  що поширюється в електронному вигляді компанією  «Інтерфакс-Україна», газеті «Коммерсантъ» та ін. Осно- вним індексом Українського фондового ринку вважається ПФТС.

Для  зручності  аналізу  закордонних інвестиційних ринків  вико- ристовується система рейтингового  оцінювання.  У загальному  ро- зумінні інвестиційний рейтинг  — це показник,  який  дає можливість інвестору кількісно  оцінити ступінь інвестиційного ризику. Інвес- тиційні  рейтинги  можуть  присвоюватися різним  цінним  паперам,  а також емітентам  цих цінних паперів (державним банкам, страховим компаніям,  інвестиційним фондам  та іншим фінансовим інститутам і їхнім похідним).  Останнім  часом поширення набули також рейтин- ги окремих країн. Система рейтингів корисна для інституційних і приватних інвесторів.  Дрібні  інституціональні інвестори   врахову- ють рейтинги при формуванні своїх портфельних інвестицій. Великі інституціональні інвестори  (банки,  страхові  компанії  та ін.), маючи штат аналітиків,  також звертаються до показників головних  рейтин- гових агентств, порівнюючи їх з результатами власних досліджень.

Для встановлення рейтингу проводиться оцінка квартальних зві- тів компанії,  всіх матеріалів,  переданих  цією компанією  в Комісію з цінних  паперів  і бірж, якості  менеджменту  компанії,  її перспектив, стану ринку,  на якому  працює  компанія,  її місця  на цьому ринку  й багато іншого, що враховується аналітиками рейтингових агентств і після аналізу видається  у вигляді специфічного  показника — рейтин- гового коду.


 

Присвоєнням рейтингів займаються  багато компаній і статистич- них агентств, найбільш  відомими  з яких є «Moody’s Investors Servi- se», «Standart&Poor’s», «Fitch  Publishing Company», «Duff & Phelps»,

«Value  Line Investment Survey»  та ін. Перші  три компанії  з перера- хованих  вважаються найбільш  авторитетними рейтинговими агент- ствами, які мають світове визнання та майже сторічний досвід роботи на фондових ринках.

Компанія  «Moody’s Investors Servise» забезпечує  своїми рейтин- гами  боргові  зобов’язання  різноманітних видів  на  суму  більше  30 трлн дол. США в 100 країнах світу. У компанії  працюють 700 аналі- тиків і понад 1500 співробітників по всьому світі, вона має свої офі- си в 16 країнах, а в останні роки шляхом  створення філій, спільних підприємств розширила свою присутність на міжнародному ринку, почавши  діяльність  у Кореї, Індії, Чилі,  Китаї,  Бразилії,  Аргентині, Чехії.

В агентстві «Standart&Poor’s» працюють 1200 відомих у світі аналітиків та економістів,  вона має 21 офіс та філії в багатьох краї- нах світу, забезпечує  інвесторів  детальною  інформацією про ринок цінних паперів, перспективи економіки, веде розрахунок  цілого ряду індексів, наприклад,  (S&Р — 500 та ін.).