4.2. Ризики міжнародної інвестиційної діяльності та інвестиційний клімат

Ризики міжнародного інвестування багато в чому подібні до тих, що можуть  виникати всередині  держави,  але характеризуються та- кож додатковими факторами впливу, пов’язаними  з інвестуванням в інші країни. У зв’язку з цим виникає  необхідність визначення понят- тя «країновий ризик».

Поняття країнового ризику дотепер не має однозначного  тракту- вання. У 70-ті рр. минулого століття широко використовували понят- тя «суверенний ризик»,  тобто можливість  збитків  від кредитування урядів суверенної країни. Наприкінці XX ст. різко загострилися бор- гові проблеми  держав, що розвиваються, фінансові  кризи  зачепили інтереси іноземних  інвесторів, багато хто з них зіткнувся із пробле- мою дискримінаційного ставлення з боку національних урядів. Це зу- мовило необхідність введення поняття  країнового ризику, яке, разом з тим, вживається здебільшого без чіткого визначення.

Під країновим  ризиком  розуміють будь-який збиток, якого може зазнати іноземний інвестор і зарубіжні фірми унаслідок тих чи інших урядових рішень приймаючої країни, політичних і військових подій у цій країні або несприятливих змін на фінансових  ринках.

У сфері  міжнародних  фінансово-економічних відносин  країно- вий ризик можна визначити як можливість  фінансових  втрат при здійсненні  ділових  операцій,  які прямо  чи непрямо  пов’язані з між- народною  діяльністю   та  трансграничним  переміщенням  грошових


 

засобів. Даний ризик визначається поточними  та перспективними фінансовими ц економічними показниками країни, ступенем їх впли- ву на можливості  клієнтів  або контрагентів відповідати  за власними зовнішніми  зобов’язаннями.

Необхідно відрізняти країновий  ризик від чисто комерційного. У першому випадку мова йде про збитки іноземного інвестора або фір- ми внаслідок економічної політики або несприятливих подій у країні, яка приймає інвестиції, у другому — про збитки, пов’язані з помилка- ми в комерційній діяльності фірми. На практиці, однак, комерційний і країновий  ризики  перебувають у тісній взаємозалежності, і їх не за- вжди можна однозначно розмежувати.

Взагалі всі країнові  ризики  можна поділити  на економічні  й по- літичні.  Під економічними ризиками розуміється можливість  част- кової або повної неплатоспроможності країни перед нерезидентами, тобто коли зовнішні  борги країни  перевищують  наявні  в неї міжна- родні ліквідні кошти. Політичні  країнові ризики  зазвичай  означають пряме втручаннях держави в діяльність іноземних фірм шляхом дис- кримінації, експропріації та націоналізації.

Дискримінація полягає в наданні національним підприємствам особливих конкурентних переваг перед розміщеними в цій країні транс- національними корпораціями (ТНК), спільними підприємствами.

Під експропріацією мають на увазі повне позбавлення іноземних інвесторів  права розпоряджатись власністю,  якою вони володіли  на території даної держави. При цьому можлива часткова або повна ком- пенсація збитків іноземного інвестора. При націоналізації, на відміну від експропріації,  іноземні інвестори втрачають права власності лише частково (звичайно понад 51%).

Економічні   країнові  ризики   спричиняють можливість   завдан- ня збитків  не тільки  нерезидентам, але й резидентам,  особливо  тим що здійснюють  експортно-імпортні операції, оскільки  це викликано несприятливими подіями на ринку. Це саме відноситься до ризиків, спричинених стихійним  лихом.

За рівнями  виникнення ризики  інвестиційної діяльності  доціль- но поділити на мікро- й макроекономічні.

Мікроекономічні ризики  зазвичай  пов’язують безпосередньо  з місцем вкладання прямих інвестицій  та особливостями навколиш- нього середовища, наприклад, має значення забезпеченість достатньою


 

територією  для будівництва (з урахуванням майбутнього  розвитку), близькість транспортних артерій і транспортних систем, наявність працівників певної мінімальної кваліфікації на цій території, достатня кількість  ресурсів для функціонування виробництва з перспективою розширеного  використання тих чи інших ресурсів. Усі види ризиків для підприємств,  які здійснюють міжнародне інвестування, за умов їх надійної  ідентифікації та оцінювання можна або нейтралізувати, або вжити заходів до їх зменшення.

До макроекономічних країнових ризиків можна віднести:

– валютний;

– процентний;

– інфляції;

– неконвертованості;

– пов’язаний з невиконанням умов кредитних  угод;

– трансферний;

– мораторію на погашення  боргу і (або) перегляду його умов;

– відмови від визнання боргу або його подальшого обслуговуван- ня.

Валютні  ризики  виникають  через  те, що  при  існуванні  рухли- вих валютних  курсів грошових  одиниць  відбуваються  зміни вартос- ті зобов’язань  і вимог (включаючи обсяг капіталу,  інвестованого  за кордоном) дочірньої  компанії  відносно  материнської,  а також  ТНК у цілому.

Визначальним моментом  для  оцінки  валютного  ризику  є певні загальноекономічні показники країни,  в яку  планується вкладення інвестицій,  наприклад рівень інфляції у поточному  році та його змі- ни, ступінь залежності  країни  розміщення інвестицій  від імпорту, а також експортна частка країни, до якої належить  дане підприємство.

Відмова від визнання  боргу чи відмова (повна  або часткова)  від його подальшого обслуговування  як різновид  кредитного  ризику  ма- ють для іноземних  фірм та інвесторів найбільш  важкі наслідки. При цьому така відмова часто має місце на державному  рівні, що спричи- няє також невиплати боргів фірмами  й банками  даної країни. Деякі країни, що розвиваються, отримавши  великі позики від міжнародних фінансових  організацій, припинили обслуговування своїх боргів.

Перегляд умов погашення боргу, у тому числі його строків, тобто мораторій,  є більш  м’якою формою  кредитного  ризику.  При  цьому


 

перегляд  умов  погашення   боргу  може  включати  також  зниження ставки відсотка, непогашення частини основного боргу.

Трансферний ризик полягає в неможливості або ускладненнях переказу коштів (прибутку, процентних платежів і т.д.) за кордон приватними фірмами  й особами. Він пов’язаний  з валютними  обме- женнями  в країні, які можуть відноситися або до всіх валютних  цін- ностей, або їхньої частини, наприклад,  тільки  коштів, отриманих  від фінансових  операцій.

Процентний ризик стосується зміни ставки відсотка, пов’язаної з імовірними  коливаннями цін боргових зобов’язань. Цей ризик впли- ває на такі боргові зобов’язання  як державні,  корпоративні й муні- ципальні  облігації, він має більший вплив на довгострокові  облігації, ніж на короткострокові. При  цьому якщо  ставка  відсотка  підвищу- ється, то ціна довгострокових облігацій знижується більше, ніж ціна короткострокових. Якщо ж ставка відсотка знижується, то ціна довго- строкових облігацій піднімається більше, ніж ціна короткострокових.

Іноземні  інвестори, або кредитори,  допускаються  звичайно  не до всіх боргових зобов’язань країни. Але стосовно тих зобов’язань, за якими  такий  допуск все-таки  здійснено,  процентний ризик  має для нерезидентів істотне  значення.  Частина  державних  зобов’язань,  на- приклад, у формі єврооблігацій, поширюється на міжнародних  фі- нансових  ринках, де формуються інші, ніж у країні-емітенті, еконо- мічні умови й, відповідно, виникають  інші ризики.

Для мінімізації ризику зміни ставки відсотка інвестор може при- дбати або короткострокові цінні папери, або боргові зобов’язання  із змінною (плаваючою) ставкою відсотка. Плаваючий відсоток знижує ризик можливої несприятливої зміни ставки відсотка, що стосується певного випуску боргових зобов’язань. При загальному підвищенні облікових  ставок відсоток для конкретного випуску облігацій також збільшується. Оскільки  ставка  відсотка  облігацій  збільшилася,  то їхня ринкова ціна не знизиться на відміну від цін облігацій з фіксова- ною ставкою відсотка.

Ризик інфляції, або купівельної  спроможності, — це ймовірність того, що гроші з часом можуть суттєво втратити свою купівельну спроможність. Найбільш вразливими до цього ризику  виявляються цінні папери з фіксованим доходом. Найменш  чутливі до ризику  ку- півельної спроможності  звичайні  акції, для яких більш актуальним є інвестиційний ризик.


 

Ідентифікація країнових ризиків — неоднозначне завдання, вико- нання якого певною мірою носить суб’єктивний  характер.

З поняттям країнового  ризику  тісно пов’язане  поняття  інвести- ційного клімату держави, що визначають як сукупність правових політичних,  економічних  і соціальних  факторів,  які формують  при- вабливість держави для зарубіжних інвестицій (умовно суб’єктивні фактори). Це поняття  розглядають у тісному взаємозв’язку із забез- печеністю країни ресурсами, необхідними для реалізації проектів (об’єктивні фактори).

Інвестиційний клімат  складається з  великої  кількості  елемен- тів — факторів ризику, об’єднаних у такі групи:

– соціально-політична ситуація в країні та її перспективи;

– внутрішньоекономічна ситуація в країні та шляхи її розвитку;

– зовнішньоекономічна діяльність та тенденції її розвитку.

Існує кілька підходів до оцінювання ризиків, пов’язаних з ін- вестиційним кліматом країни. У світі широко застосовують рей- тингові  методики  оцінювання ризиків  (бали,  оцінки,  ранги).  Що- річник   «Political  Risk   Year  book»   публікує   оцінки   політичного ризику,  фінансових  трансфертів, експорту  прямих  інвестицій, компанії «Business Environment Risk Intelligence», «International Reports»  (США) і «BERI»  оцінюють  окремий  і зведений  ризик  за

100-бальною  шкалою. Рейтингові агенції Moodis, Fitch  та інші роз- раховують рейтинги суверенного дефолту країн, регіонів та окремих компаній.

При оцінці інвестиційного клімату враховуються  параметри  ста- ну розвитку  економіки, що відображені в табл. 4.4.

Усі системи оцінювання інвестиційного клімату мають свої пере- ваги й недоліки, які можна характеризувати таким чином:

– підбір факторів  ризику  та їхня  частка  в будь-якій  системі  не можуть бути повністю об’єктивними, тому виникає потреба в комплексну застосуванні  існуючих систем оцінки ризиків;

– при  аналізі  факторів   ризику   необхідно  приділяти  особливу увагу найбільш часто повторюваним факторам;

– методики  виявлення ділових ризиків,  як правило, недостатньо конкретні, мають загальний  характер.

Світова практика знає кілька методи зниження інвестиційних ри- зиків, а саме:


 

Параметри оцінки інвестиційного клімату


 

Таблиця 4.4

 

 

Параметри оцінки

Показники середовища країни

Економічне середови- ще

динаміка суспільного продукту, обсяги промис- лового виробництва, рівень і темпи інфляції,  стан розвитку  грошово-кредитної, фінансової,  бюджет- ної, податкової систем і под.

Державна інвестицій- на політика

існуючий у країні інвестиційний режим (режим найбільшого  сприяння, національний режим, ре- жим   недискримінації,  рівноправний  режим,   ре- жим прозорості), імовірність націоналізації майна, участь у міжнародних  угодах, прогнози виконання укладених  домовленостей,  прогнози  спадкоємнос- ті політичної  влади, сталість державних  інститутів та ефективність їх діяльності й под.

Правове середовище

механізми податкового, валютного та митного ре- жимів, порядок  здійснення реєстрації, звітності, злиття, реорганізації, банкрутства, ліквідації, вве- зення та вивезення інвестиційних ресурсів, заходи державного регулювання та контролю над їх діяль- ністю

Інформаційне середо- вище

наявність  і достатність  інформаційного матеріалу про дію різноманітних факторів,  які визначають інвестиційний клімат країни

 

– додавання  «премії  за ризик»  до вартості  проекту  — при  роз- рахунку  внутрішньої норми прибутковості проекту  та ціни на продукцію (додавання відсотків до ставки дисконту);

– створення або збільшення резервного  фонду фірми  як страху- вання від можливих втрат;

– страхування від  політичного  ризику  в  приватних страхових компаніях, через державні й напівдержавні організації та служ- би (у США  — Експортно-імпортний банк (EXIM Bank),  Кор- порація закордонних приватних інвестицій  (OPIC), під егідою Всесвітнього банку — Багатостороннє агентство з гарантування інвестицій  (БАГІ);

– підбір  проектів,   життєво   необхідних   для  приймаючої   краї- ні (в них передбачено  освоєння  нової технології,  вони  мають


 

експортну, імпорто-заміщувальну або соціально-економічному спрямованість), які будуть позитивно сприйняті її урядом;

– диверсифікованість ризику  через географічне  розосередження портфеля закордонних активів фірми;

– інші  методи,  головним  з яких  є утримання від  ризикованих проектів,  особливо  в країнах, що мають несприятливий інвес- тиційний  клімат.