3.4. Інституціональна структура світової фінансової системи

Інституційно-організаційна структура світового фінансового ринку являє  собою сукупність  приватних державних  і міждержавних кредит- них установ  і ТНК,  які виступають  організаторами й посередниками


 

вивозу  та перерозподілу капіталів  серед різних  країн залежно  від по- питу й пропозиції.

У світовій фінансовій системі діють три основні групи учасників:

– банки й ТНК;

– міжнародні  портфельні інвестори  (пенсійні,  страхові, інвести- ційні фонди);

– міжнародні  офіційні  позичальники (урядові   й  муніципальні органи, міжнародні та регіональні організації).

Світова  фінансова  система високо монополізована. У ряді її сег- ментів на 10 найбільших об’єднань припадає  більше половини  мобі- лізованих коштів.

Транснаціональні банки. Важливе місце у світовому фінансуван- ні посідають банківські компанії. На ранніх етапах економічного роз- витку комерційні  банки домінували,  але останнім часом посилилось значення спеціалізованих посередників і ринків цінних паперів. При- близно серед 100 тис. приватних банків близько 500 виконують  роль головної ланки в системі інститутів міжнародного кредиту.

Потреби ТНК і держав у банківському обслуговуванні зростають настільки  швидко, а їхні запити такі різноманітні,  що навіть розгалу- жений апарат одного транснаціонального банку не в змозі обслужити клієнтів, які оперують у світовому масштабі. Звідси  виникла  тенден- ція до міжнародної  кооперації банків, взаємного  використання мере- жі відділень, створення спільних  банківських філій  і бюро. Позики, що видаються  групою банків, називають  синдикованими. Протягом останніх  десятиліть більша  частина  банківських позик  являють  со- бою синдиковані кредити.

Основна частка доходів провідних банків світу формується за ра- хунок біржових операцій на валютному  сегменті фінансового ринку,

80% прибутку забезпечується біржовою грою (коливання крос-курсів долара, євро, фунта, єни в основному на основі ф’ючерсної торгівлі).

Інституціональні інвестори контролюють  значну частину фінан- сових активів у світі, це 8–10% валового світового продукту (ВСП).

Біржі  здійснюють  мобілізацію  коштів  і переміщення міжнарод- ного капіталу. Обсяг міжнародних  біржових операцій невеликий,  він становить  0,2–4% від валового світового продукту, але в абсолютних розмірах це десятки млрд дол.

Великими суб’єктами міжнародних  фінансових  відносин ви- ступають  транснаціональні компанії.  Вони  мають  у своєму  розпо-


 

рядженні  гігантські внутрішньокорпораційні нагромадження й по- кривають  за рахунок самофінансування більше половини  власної потреби в капіталі. Проте одночасно ТНК постійно потребують капі- талу для обслуговування постійно зростаючого виробництва й збуту продукції. Їхні фінансові операції значною мірою інтернаціоналізова- ні, а нерідко вони поширюються на весь світ. ТНК використовують усі типи ринків, що входять у структуру  світового ринку — національні, іноземні та міжнародні,  але найчастіше — євроринок.  Із сумарної ко- роткострокової й середньострокової заборгованості найбільших ТНК на європозики припадає  понад 40%. Частка  євроринку в діяльності ТНК  постійно зростає, оскільки  він слугує джерелом  кредитування, не обмеженого національним контролем, і дає переваги для одержан- ня кредитів позичальниками, що мають зовнішні зв’язки.

Як і всі інші суб’єкти світового  ринку  капіталів,  ТНК  викорис- товують його не тільки для одержання кредитів на обслуговування поточних платежів або довгострокових вкладень. Володіючи вели- чезними власними активами, міжнародні компанії використовують ринок капіталу для найбільш прибуткового  розміщення належних їм грошових і фінансових  засобів. Щоб уникнути  курсових і кредитних втрат, а також для одержання  спекулятивного прибутку ТНК  прово- дять різноманітні валютні операції.

Держава у світовій фінансовій системі виступає  в особі цент- ральних   і  місцевих   органів  влади,  казначейства,   емісійного,   екс- портно-імпортного банку або інших уповноважених установ  і може виконувати функції безпосереднього  кредитора, позичальника або відігравати  роль  гаранта  зовнішніх  зобов’язань  приватних юридич- них осіб й одержувача за цими зобов’язаннями. Так само у фінансовій системі важливою є роль державного страхування експортних  креди- тів і прямих  капіталовкладень. Для  здійснення державного  страху- вання експортних  кредитів у багатьох країнах ще сто років тому були створені й успішно розвивалися спеціальні інститути. У наш час вони виступають як державні організації (США), в інших країнах — напів- державні  (Британія, Франція), у третіх — це приватні  компанії,  що оперують від імені й за рахунок уряду (Німеччина).

Гарантійні інститути сприяють економічній експансії ТНК, до- зволяючи  їм залучати  на більш вигідних умовах засоби для кредиту- вання експорту. Це підсилює конкурентні позиції на світовому ринку


 

постачальників із країн, де найбільш розвинута система страхування експорту, особливо в періоди економічних  спадів.

У більшості індустріальних країн експорт кредитується головним чином приватною банківською  системою. Разом з тим, практика  без- посереднього державного кредитування зовнішньоторговельних опе- рацій у тій або іншій формі поширена всюди й, насамперед, через діяльність  державних  і напівдержавних зовнішньоторговельних бан- ків. Крім того, держава створює умови для рефінансування експорту (переобліку експортних  векселів) на пільгових умовах у центрально- му або іншому державному банку.

Міжнародні банки й фонди. Особливе  місце в інституціональній структурі  світового ринку капіталів  посідають міждержавні банки й валютні фонди, серед них — створений  у 1930 р. Банк  міжнародних розрахунків (БМР)  (Базель, Швейцарія), який  сприяє  співробітни- цтву центральних банків  держав,  надаючи  допомогу  тим з них, що беруть участь у проведенні взаємних  розрахунків,  виступає як центр економічних  та грошово-кредитних досліджень,  спостерігає  за ста- ном євроринку й забезпечує  регулювання валютних  і кредитних  від- носин в усьому світі. Остання з перерахованих функцій характеризує БМР як важливий допоміжний орган найбільших міжнародних  ва- лютно-кредитних установ світового характеру — МВФ і МБ.

Банк міжнародних  розрахунків,  крім контролю  над міжнародни- ми банківськими операціями  й надання  консультацій, нерідко забез- печує центральним банкам короткострокове фінансування у вигляді

«проміжних» позик.

Поряд  зі світовими  банками  та фондами,  у яких  беруть  участь майже всі країни,  існують регіональні  й континентальні міжурядові банки: Європейський інвестиційний банк (створений у 1958), що об- слуговує  учасників  ЄС та асоційовані  з ним держави  світу, які роз- виваються; Міжамериканський банк розвитку (1959); Африканський банк розвитку  (1964);  Азіатський  банк розвитку  (1963);  Європейсь- кий банк реконструкції й розвитку  (1990).

Зростання інтенсивності  міжнародної  діяльності  суб’єктів світо- вого фінансового ринку привело  до того, що сукупний  оборот чисто фінансових  операцій  у світі збільшувався в багато разів швидше від світового обороту товарів і послуг. Вже на початку 90-х років мину- лого століття  частка оп

Мінлива  обстановка у світовому господарстві внесла корективи в міжнародну  інвестиційну діяльність.  У 1990-х роках починає  зазна- вати змін географічний розподіл прямих іноземних  інвестицій.  Це проявилося в тенденції до зменшення  частки розвинутих країн у за- гальному обсязі іноземних  інвестицій, у збільшенні  частки країн, що розвиваються, і в утворенні  нової  сфери  застосування додаткового капіталу в країнах з перехідною економікою.

Поглиблення міжнародного поділу праці, глобалізація господар- ської діяльності  змінили  й галузеву  структуру  прямих  інвестицій  за рубежем. Провідним напрямом  вкладення капіталу  стала сфера  по- слуг, тоді як у 1970–1980 рр. прямі інвестиції  спрямовувалися в об- робну промисловість іноземних  держав. Неконтрольований перелив капіталу  викликає порушення  рівноваги  платіжних  балансів  країн і зумовлює істотні коливання валютних курсів.

Контрольні питання

1. Що означають поняття  «рух капіталу», «міграція капіталу», «втеча капіталу»?

2. Розкрийте основні форми міжнародного руху капіталу.

3. Поясніть  причини міжнародного руху капіталу.

4. Охарактеризуйте історичний  генезис поглядів  учених-економістів на мотивацію міжнародного руху капіталу.

5. Які теорії є найактуальнішими для пояснення закономірностей роз- витку світового господарства в сучасних умовах?

6. Охарактеризуйте основних учасників сучасної світової фінансової  си- стеми.