3.3. Сучасне міжнародне фінансування як основа  міжнародного руху капіталу

Міжнародне фінансування являє  собою  економічні  відносини, що виникають  на основі надання  й одержання  капіталу, необхідного для відтворення прибутку,  і реалізуються через систему  угод з іно- земними  активами  та відповідних  розрахунків,  у яких беруть участь резиденти кількох країн.

Структура міжнародного фінансування розглядається в різних аспектах залежно від мети дослідження,  зокрема з огляду на суб’єкти (інститути або установи)  та інструменти ринку.

Під інструментами, або товарами  міжнародних  ринків  капіталу, розуміється будь-яка фінансова вимога, визначена в іноземній валюті (валюта, облігації, акції, переводні векселі та ін.). Число таких інстру- ментів швидко зростає, і це дає можливість  одержувати прибуток  на такий грошовий капітал, що буває вільним протягом дуже короткого терміну.

Частина   інструментів   являє   собою  цінні  папери,  що  засвідчу- ють відносини  позики. Інша частина — це титули  власності,  які під- тверджують  участь суб’єкта у власності  підприємства (в основному це акції). Третя  частина інструментів  є похідними  від двох перших і страхує ці угоди. Це, наприклад, деривативи, економічну основу яких становлять акції, облігації, а не реальний  капітал.

Основна  маса фінансових  коштів  функціонує у формі  позичко- вого капіталу, що надається на засадах терміновості, повернення та сплати відсотків. У структурі позичкового капіталу провідне місце по- сідають облігаційні позики. Банківським кредитам належить відносно скромна  роль. За останні десять років банківські  кредити  становили


 

менш ніж 20% від обсягу капіталу, залученого  промисловими компа- ніями та урядами держав.

У русі державного капіталу провідне місце належить економічній допомозі, але її обсяги відносно невеликі.

Міжнародні фінансові  відносини  початку  XXI  ст. характеризу- ються швидким зростанням обсягів операцій на світових фінансових ринках.

Стосовно різних видів руху капіталу визначено, що цей показник збільшився за останні тридцять  років відповідно  в 16–63  рази, у той час як експорт товарів і послуг за цей період зріс тільки втричі. Ста- тистика свідчить, що подвоєння обсягу світової торгівлі відбувається кожні  17 років, а міжнародні  фінансові  потоки  подвоювалися в се- редньому кожні чотири роки. Ці дані підтверджують те, що фінансові відносини перетворилися у величезний самостійний сектор світового господарства. До середини 70-х років XX ст. фінансові  операції були тісно пов’язані з розвитком виробництва та зовнішньої  торгівлі. За- раз вони значною мірою відійшли від реального сектора економіки  й характеризуються самостійним  розвитком.

Функціонування міжнародних  фінансових  ринків  відбувається в постійно мінливому середовищі, яке залежить від стану грошової системи, стану платіжного балансу окремих країн, моделей економіч- ного зростання  провідних  країн. Унаслідок  різнорідності  цих ринків процес міжнародних  фінансових  операцій відбувається безперервно.

Постійне  переміщення коштів  через національні кордони,  зумов- лене інтернаціоналізацією виробництва, збільшенням свободи перемі- щення капіталу, розвитком інформаційних технологій  перетворило ці відносини  в невід’ємну частину світової господарської системи. Почи- наючи з останньої третини минулого сторіччя, фінансові ринки насам- перед розвинених країн стали функціонувати не як локальні структури, а як спільноти, об’єднані загальними умовами, зв’язками й закономір- ностями розвитку, що дозволяє говорити про формування світової кре- дитно-фінансової системи. Міжнародні фінансові операції виступають чинниками,  які змінюють фінансові системи окремих країн.

Виконання міжнародної  функції перерозподілу й переміщення капіталу  більшою мірою властиві  країнам  і територіям,  де створено пільгові  режими  регулювання фінансової   діяльності   нерезидентів для залучення капіталу  іноземних  банків і компаній.  Кредитні  уста- нови на таких територіях,  що спеціалізуються на операціях  з інозем-


 

ними юридичними та фізичними особами, здійснюють їх, використо- вуючи особливі (зовнішні) рахунки, відділені від рахунків резидентів внутрішнього ринку й тих рахунків, що надають власникам податкові знижки,  звільнення від валютного  контролю  та інші пільги.  Таким чином, внутрішній  ринок капіталів  ізолюється від зовнішнього — міжнародного,   а  кредитні  установи,  які  перебувають  на  території країни й займаються  міжнародними операціями, не є складовою час- тиною її економіки. Діючи на території приймаючої країни, вони про- водять  зовнішні  стосовно  неї операції з нерезидентами, а в окремих випадках —  з резидентами,  якщо  останнє  допускається правилами валютного  контролю.  Тому такі центри міжнародного фінансування називають  офшорними, тобто екстериторіальними.

Раніше  для виникнення міжнародного фінансового центру були необхідні такі передумови  як розвинена  національна банківська  сис- тема, велика фондова  біржа й стабільна грошова одиниця.  В останні десятиліття найчастіше для цього достатньо, щоб країна мала гнучке фінансове  законодавство, право відкривати на своїй території  іно- земні банківські  відділення  та філії, пільгове оподаткування доходів, спрощену  процедуру  для проведення  біржових  і банківських опера- цій і т.д. Тепер поряд з такими традиційними екстериторіальними центрами як Нью-Йорк, Лондон, Токіо, Париж, Цюрих, на міжнарод- них фінансових ринках важливу роль відіграють Сінгапур, Гонконг, Бахрейн, Кіпр, Панама й ін.

Незважаючи на появу нових осередків міжнародного фінансуван- ня, традиційні  центри (Нью-Йорк, Лондон, Токіо)  залишаються поза конкуренцією. Вони мають тісні зв’язки з іншими ринками  через філії та дочірні компанії кредитних установ. При цьому США, по суті, вважа- ється світовим  центром фінансової  активності,  а тому значною мірою визначають динаміку й структуру міжнародних фінансових операцій.