2.2. Правове забезпечення міжнародної торгівлі

Протягом  усього періоду існування  людської цивілізації у тій чи іншій формі існують торгово-економічні відносини. З появою держа- ви та законів вони стали важливою сферою правового регулювання.

Взагалі у світі існує два типи правових систем:

– міжнародне право (публічне);

– внутрішньодержавне право (національне).

Виділяють   також  міжнародне  приватне  право,  яке,  власне,  не можна вважати  самостійною  правовою  системою, бо воно являє  со- бою комплексне утворення, що включає як міжнародні, так і внутріш- ньодержавні  правові норми.

Первинним елементом будь-якої системи права є норма.

Норма — це узаконене  встановлення, схвалений  загальнообов’яз- ковий порядок, встановлена міра будь-якої  величини,  процесу або явища.


 

Міжнародне право — це система  юридичних  принципів і норм, що створюються  його суб’єктами шляхом погодження позицій та яка регулює відносини  між цими суб’єктами, забезпечуючи,  при потребі, індивідуальне або колективне примушення.

Внутрішньодержавне право являє собою систему юридичних прин- ципів і норм, що створюються його суб’єктами шляхом погодження по- зицій та яка регулює відносини між цими суб’єктами, забезпечуючи, за умови необхідності, індивідуальне або колективне примушення.

Суб’єкти міжнародного права — це держави; нації, які борються за незалежність;  міжнародні (міждержавні) організації; державоподібні утворення.

Суб’єкти внутрішньодержавного права — це держава; державні органи; посадові особи, юридичні й фізичні особи.

Міжнародне право регулює міжнародні відносини.

Міжнародне приватне право являє  собою сукупність  юридичних норм,  що регулюють  цивільно-правові відносини,  які  виникають  у сфері  міжнародного економічного  та науково-технічного співробіт- ництва.

До компетенції  міжнародного приватного  права відносяться різ- номанітні  питання,  у тому числі укладання зовнішньоторговельних угод, договорів на перевезення вантажів, кредитно-розрахункові від- носини, зовнішньоторговельний арбітраж, питання  власності, інте- лектуальної власності, інвестиції тощо.

Обидва види права (міжнародне та національне) поділяються на окремі галузі залежно  від об’єкта регулювання,  наприклад,  прийня- то виділяти  право міжнародної  безпеки, гуманітарне  право, морське право, економічне право тощо.

Міжнародне економічне право — це галузь  міжнародного права, система юридичних  принципів і норм, які регулюють міжнародні економічні відносини, що стосуються суб’єктів міжнародного права.

Міжнародні економічні відносини являють  собою систему зв’язку між економіками різних  країн  та відповідними суб’єктами господа- рювання (див. рис. 2.4).

Міжнародне економічне  право  відстоює  експансію  окремих  су- б’єктів, воно цілком базується  на ідеї, що збагачення  кожної держа- ви — мета законна, а для цього необхідно встановлювати відносини економічної взаємозалежності між країнами.


 

 

 

Виробниче співробітництво й інвестиційна діяльність


Міжнародна торгівля товарами, послугами


НауковоU технічне співробітництво

 

 

Форми МЕВ

 

ВалютноUфінансові та кредитні відносини


 

Міграція робочої сили

 

 

Міжнародні транспортні відносини

Механізм регулювання міжнародних економічних відносин

Рис. 2.4. Схема форм міжнародних  економічних  відносин (МЕВ)

Внутрішньодержавне  економічне право діє в межах окремої кра- їни і дозволяє регулювати  економічні  відносини,  що стосуються  су- б’єктів національного права.

Міжнародне торговельне право є системою принципів і норм, що регулюють відносини у сфері міжнародної торгівлі. Міжнародне тор- говельне право є підгалуззю міжнародного економічного права.

Усі правові норми та дії суб’єктів господарських відносин в між- народній  сфері мають відповідати  основним  положенням принципів міжнародного права.

Принципи міжнародного права — це основоположні, загальновиз- нані норми, що мають вищу юридичну  силу і носять  універсальний характер.


 

Дії чи угоди, що порушують  принципи  міжнародного права, ви- знаються  нечинними  й тягнуть  за собою міжнародно-правову відпо- відальність.  Принципи міжнародного права розкриті  в Статуті ООН (1945)  та Акті наради з безпеки  та співробітництва у Європі  (1975) (див. рис. 2.5).

З огляду на особливість  міжнародних  економічних  відносин, міжнародне  товариство  розробило  спеціальні  принципи  міжнародно- го економічного права. Принципи міжнародного економічного  права носять конвенційний характер, тобто діють тільки за умови підтвер- дження  відповідною  угодою, схематично  вони зображені  на рис. 2.6. Для  міжнародних  економічних  відносин  мають стратегічне  значен- ня  такі  документи:  Хартія  економічних  прав  та обов’язків  держав від 12.12.1974 р.; Декларація про встановлення нового міжнародного економічного порядку від 01.05.1974 р.; Міжнародні пакти про еконо- мічні, соціальні та культурні  права та про цивільні  й політичні права від 16.12.1966 р.

Принципи захисту  прав народів

 

 

самовизначення народів і націй;

поваги до прав людини

 

 

Класифікація основних принципів сучасного міжнародного права

 

Принципи забезпечення міжнародного миру та безпеки


Принципи співробітництва держав

 

 

 

– невикористання сили або погрози силою;

– недоторканності державU

них кордонів;

– мирного вирішення  міжU

народних конфліктів


 

– суверенної рівності держав;

– співробітництва дерU

жав;

– невтручання ɭ внутU

рɿшні справи держав;

– добросовісного викоU нання міжнародних зоU бов’язань

 

 

Рис. 2.5. Схема принципів сучасного міжнародного права


Принципи міжнародного економічного права

Повного суверенітету держав  у використанні своїх природних богатств  і ресурсів

Недискримінації по відношенню до будьUякої державиU партнера відповідно до загальних умов,  що діють для всіх інших держав

Взаємної вигоди – неприпустимості будьUяких кабальних умов, базованих на прямому або непрямому примушенні

Найбільшого сприяння – надання на засадах взаємності державіUпартнеру таких самих сприятливих умов, що надаються або будуть надані будьUякій іншій державі

Національного режиму – має на меті шляхом застосування норм міжнародного та внутрішньодержавного права юриU дично зрівняти іноземних юридичних і фізичних осіб з громадянами та юридичними особами  відповідної держави в основних питаннях правовідносин

Преференційного режиму – встановлює певні торговельні

та митні пільги, як правило, у зовнішньоекономічних відноU

синах розвинутих держав  з державами, які розвиваються;

в цих випадках преференціний режим  не вважається поруU

шенням принципу найбільшого сприяння

Рис. 2.6. Схема принципів міжнародного економічного права


 

Принципи міжнародної торгівлі сформульовані в багатьох між- народно-правових актах,  зокрема,  у заключному  акті  Конференції ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД) від 15.06.64 р. (див. рис. 2.7).

Джерела права — це визнані  державами  форми втілення  резуль- татів погоджених  волевиявлень суб’єктів, в яких  виражено  правила їхньої поведінки, а також форми фіксації правової норми.

Джерела міжнародного торговельного права:

– міжнародні договори (зокрема,  торговельні);

– міжнародні торговельні звичаї;

– міжнародні правові акти міжнародних  організацій;

– міжнародні прецеденти міжнародних  арбітражів  і судів;

– національне законодавство, якщо  воно за згодою відповідних держав застосовується до регулювання міжнародних торговель- них відносин.

Нормативний  договір — це угода двох або кількох  суб’єктів, яка встановлює  загальні правила їхньої поведінки на майбутнє.

Міжнародні торговельні договори — це добровільно  укладені  між державами  рівноправні угоди, в яких закріплено норми і принципи, що регулюють міжнародну торгівлю.

Залежно від кількості  сторін міжнародні  договори  можуть  бути дво- чи багатосторонніми.

Двосторонні договори (угоди)  є традиційним джерелом правово- го регулювання міжнародної  торгівлі, найбільш поширені серед них:

– торговельні угоди (про торговельно-економічне співробітницт- во, про вільну торгівлю тощо);

– угоди про взаємне сприяння та захист інвестицій;

– угоди (конвенції, договори)  про уникнення подвійного оподат- кування;

– угоди  про  транспортне  співробітництво  (торговельне  судно- плавство, повітряне сполучення, міжнародне автомобільне спо- лучення, співробітництво в галузі залізничного транспорту).

Глобалізація економічних  процесів зумовлює зростання  ролі бага- тосторонніх  договорів  (конвенцій). Особливого значення  при цьому набуває система угод Світової організації торгівлі (СОТ), яка виступає регулятором міжнародного торговельного обороту на глобальному рів- ні. Прикладами багатостороннього економічного договору є Генераль- на угода з тарифів  і торгівлі,  Генеральна  угода з торгівлі  послугами, Конвенція ООН про договори міжнародного продажу товарів тощо.


Принципи міжнародної торгівлі

Торгові відносини базуються на основі  поваги до принципу суверенної рівності, самовизначення народів і невтручання у внутрішні справи інших  держав

Недопущення дискримінації, що може відбуватись через  належність держави до різних соціальноUекономічних систем

Кожна країна має суверенне право  на вільну торгівлю з іншими країнами

Економічний розвиток і соціальний прогрес мають  стати  загальною справою міжнародного співробітництва, сприяти зміцненню мирних відносин між країнами

Національна і міжнародна економічна політика повинна спрямовуватись на досягнення міжнародного поділу праці  відповідно до потреб  та інтересів країн,  що розвиваються, і світу в цілому

Міжнародна торгівля має регулюватися правилами, які сприяють економічному і соціальному прогресу

Розширення і всебічний розвиток міжнародної торгівлі залежать від можливості доступу на ринки й вигідності цін на експортовані сировинні товари

Міжнародна торгівля має бути взаємовигідною і здійснюватись у режимі найбільU шого сприяння, в її межах  не повинні застосовуватися дії, які шкодять торговельU ним інтересам інших  країн

Розвинені країни, які входять у регіональні економічні спільноти, повинні робити все від них залежне для того, щоб не завдавати шкоди і не впливати негативно на поширення їх імпорту з третіх  країн,  особливо з тих, що розвиваються

Міжнародна торгівля має сприяти розвитку регіональних економічних спільнот, інтеграції та інших  форм  економічного співробітництва між країнами, що розвиU ваються

Міжнародні установи і країни, що розвиваються, мають  забезпечити збільшення припливу міжнародної фінансової, технічної й економічної допомоги для підкріпU лення і підтримки шляхом поповнення експортної виручки країн,  що розвиваютьU ся, їхніх зусиль для прискорення економічного розвитку

Значна частина коштів, які вивільнюються внаслідок роззброєння, повинна спрямовуватися на економічний розвиток країн,  що розвиваються

Державам, які не мають  виходу до моря,  необхідно надати максимум можливостей, які б дали їм змогу подолати вплив внутришньоконтинентального положення на їх торгівлю

Повна деколонізація як необхідна умова  економічного розвитку та здійснення суверенних прав країн  на природні багатства

Рис. 2.7. Схема принципів міжнародної  торгівлі


 

Міжнародний звичай — це санкціоноване державою правило  по- ведінки,  що склалося в суспільстві  внаслідок  його багаторазового і тривалого застосування.

Звичай  — це важливе джерело правового регулювання міжнарод- ної торгівлі,  передусім  у сферах  міжнародного торговельного море- плавства й міжнародних  грошових розрахунків.

Враховуючи  значну роль звичаїв у міжнародній діловій практиці та одночасно труднощі встановлення їх змісту й застосування (адже це так звані неписані закони),  авторитетні міжнародні  організації укладають  своєрідні  переліки  звичаїв, що діють у певних ситуаціях. Особливо  значною в цих обставинах можна вважати роль публікацій Міжнародної торгової палати  (МТП), серед яких: Офіційні правила тлумачення торговельних  термінів  (Інкотермс), що діють  у редак- ції 2010 р. (публікація МТП, № 715), Уніфіковані правила  та звичаї для документарних акредитивів у редакції 1993 р. (публікація МТП,

№ 500), Уніфіковані правила для інкасо в редакції 1995 р. (публікація

МТП, № 522), Уніфіковані правила для гарантії на вимогу в редакції

1992 р. (публікація МТП, № 458) та ін., а також функцію зводу звичаїв і норм виконують  Йорк-Антверпенські правила  про загальну  аварію в редакції  1994 р., підготовлені  Міжнародним морським  комітетом, Принципи міжнародних  комерційних договорів  1994 р., розроблені Міжнародним інститутом уніфікації  приватного  права (УНІДРУА).

Джерелами  права також є резолюції міжнародних  організацій  та акти міжнародних  конференцій і нарад, які включають формулюван- ня правил,  рекомендації  та відповідні  рішення.  Резолюції  Генераль- ної Асамблеї ООН,  акти ЮНТКАД, ЮНІДО, інших спеціалізованих установ ООН щодо питань економічного характеру  теж мають вели- ке значення  для ведення міжнародної  торгівлі.

Специфіка джерел правового  регулювання міжнародної  торгівлі визначається  одночасним   підпорядкуванням   зовнішньоекономіч- них відносин кожної країни двом відносно самостійним,  але взаємо- пов’язаним  системам права: міжнародному та національному. Від- повідно правила, які регулюють зовнішню торгівлю, являють собою комплекс міжнародно-правових та національно-правових норм.

Таким чином, правове регулювання міжнародної торгівлі включає розробку та прийняття національної нормативно-правової бази, вико- ристання норм міжнародного права, приєднання держав до міжнарод- них організацій  і конвенцій, укладання міжнародних  контрактів.