2.1. Система  регулювання міжнародної торгівлі

Система регулювання міжнародного обміну товарами та по- слугами являє  собою сукупність  взаємопов’язаних принципів,  норм, правил  і процедур  впливу  на формування регіональних  і товарних структур експорту й імпорту за допомогою політичних, економічних, фінансових, правових та адміністративних інструментів.

Сучасні тенденції розвитку міжнародної торгівлі зумовили фор- мування  багаторівневої системи регулювання міжнародних  торго- вельно-економічних відносин (рис. 2.1).

На корпоративному рівні,  переважно  в транснаціональних кор- пораціях, регулювання міжнародної  торгівлі через запровадження сукупності дій, заходів, прийомів, що формують ринкову поведінку підприємств чи їх об’єднань з метою досягнення  й утримання провід- ної позиції на ринку шляхом обмеження  або послаблення конкурент- ної боротьби, тобто має місце обмежувальна ділова практика.

Національний рівень  регулювання міжнародної торгівлі харак- теризується існуванням національних господарств, країн, уряди яких спрямовують свою  діяльність  на  досягнення  національних інтере- сів — політичних, ідеологічних, економічних, військових, соціальних, релігійних  тощо. Система інтересів визначає  сутність внутрішньої та зовнішньої політики  уряду.

Зовнішня політика країни — це загальний  курс держави  у між- народних справах, сукупність  принципів і пріоритетних методів, які


 

визначають діяльність органів державної влади та державного управ- ління у сфері регулювання відносин даної держави з іншими країна- ми і народами відповідно до національних інтересів та конкретно-іс- торичних цілей.

Важливою  складовою зовнішньої  політики  країни є її зовнішньо- економічна політика — форма політичної організації, яка дозволяє формувати й реалізовувати зовнішньоекономічні інтереси та завдан- ня у сфері міжнародних  відносин. Ця політика відображає загальний курс держави на міжнародні  економічні відносини, систему принци- пів і методів, які визначають  діяльність  органів державної  влади  та державного  управління, спрямовану на забезпечення національних економічних  інтересів у сфері розвитку  та взаємодії  економіки  в ці- лому і національних суб’єктів міжнародного бізнесу зокрема.

Система регулювання міжнародної торгівлі

 

Рівні


Механізми та інструменти

 

 

Корпоративний         Обмежувальна ділова  практика

 

Національний


Зовнішньоекономічна політика

Зовнішньоторговельна політика

 

 

 

Міждержавний


Преференційні режими

Реторсії

Репресалії

 

 

 

Наднаціональний


Інтеграційні інструменти

 

 

Глобальний    Рішення світових організацій

Рис. 2.1. Система регулювання міжнародної  торгівлі


 

Відокремити  внутрішню   економічну   політику   від  зовнішньої дуже важко, тому що межа між ними з часом зникає, а в ХХІ столітті намітилася тенденція  їх злиття. Однак зовнішньоекономічна політи- ка, на відміну від внутрішньої,  реалізується в особливих  суспільних умовах, що пов’язано з відмінностями в структурі міжнародних і вну- трішньодержавних відносин,  виконанням кожною державою міжна- родних обов’язків. Схему елементів  зовнішньоекономічної політики держави  подано на рис. 2.2. Основний закон функціонування зовніш- ньоекономічної політики в системі міждержавних відносин — це під- тримка динамічної рівноваги, яка свідчить не про стан спокою, а відо- бражає боротьбу протилежностей, базується  на збалансованості двох складових:  зміні окремих  елементів  системи  (держав), та відносній стабільності  зв’язків  між ними  (структури системи).  Будь-яка зов- нішньоекономічна політика  сприймає  зовнішній  світ  крізь  призму

«дерева завдань» (рис. 2.3).

Серед елементів, що визначають  зміст, структуру  і напрями  зов- нішньоекономічної політики, можна назвати такі:

– експорт й імпорт товарів і послуг;

– мито і митні податки;

– кількісні обмеження  експорту-імпорту;

– нетарифні методи регулювання зовнішньої торгівлі;

– підтримка національного експорту;

– залучення іноземних інвестицій;

– зарубіжне інвестування;

 

Зовнішньоторгівельна політика


Політика у сфері залучення іноземних інвестицій

 

 

Основні складові зовнішньоекономічної політики держави

МитноUтарифна політика   Валютна політика

Рис. 2.2. Схема зовнішньоекономічної політики держави


 

– зовнішні запозичення;

– економічна допомога іншим країнам;

– здійснення спільних економічних  проектів.

Органічною складовою зовнішньоекономічної політики є зовніш- ньоторговельна політика, що визначається як спрямована  певним чином діяльність  урядових  і владних  структур,  використання таких принципів, методів та інструментів впливу на розвиток зовнішньої торгівлі країни, завдяки  яким забезпечується виконання певних зав- дань і реалізація  національних інтересів.

Два основні напрями  зовнішньоторговельної політики:  політика вільної торгівлі та протекціонізм.

Забезпечення добробуту людей і життєздатного розвитку особистості

 

Вирівнювання політичного ділового циклу


Удосконалення структури національної економіки

 

 

 

Стабілізація кредитноUгрошового обігу


Ефективне регулювання  руху капіталів та інвестицій

 

 

 

Зовнішньоекономічна рівновага


Повна зайнятість і збільшення  прибутків

 

 

 

Розвиток системи бізнесUосвіти


Національна безпека й розвиток зовнішньоекономічної політики

 

 

Прорив до прибутків у світовій торгівлі

Рис. 2.3. Дерево завдань зовнішньоекономічної політики


 

Вільна торгівля — політика державного невтручання у сферу між- народної торгівлі, при цьому вважається, що міжнародна торгівля має формуватися на основі вільної гри стихійних сил попиту і пропозиції в межах міжнародного ринку.

Протекціонізм є політикою держави, що спрямована на захист на- ціонального  господарства  від іноземної  конкуренції,  а також  на по- ширення свого економічного впливу на зовнішні ринки.

Зміст, структура та напрями зовнішньоторговельної політики ви- значаються  такими складовими:

– експорт  та імпорт  (товарна  й регіональна  структури,  обсяги, співвідношення, динаміка);

– мито  й митні  податки  (елементи митного  тарифу  —  система його товарної класифікації, структура, методи визначення кра- їни походження товару, види та рівень ставок мита; склад і рі- вень митних податків);

– кількісні обмеження  (види, контингенти,  рівень);

– нетарифні методи  регулювання (технічні  бар’єри, адміністра- тивні формальності, валютно-кредитне регулювання тощо);

– підтримка   національного експорту  (фінансова-кредитна,  по- даткова, валютно-кредитна, організаційно-технічна тощо).

Міждержавний, або  міжнаціональний рівень  регулювання, оз- начає, що торговельно-економічні відносини  між країнами,  які не є членами інтеграційного угруповання, можуть будуватися  як на заса- дах лібералізації торгівлі,  так і на протекціонізмі. У разі лібераліза- ції торговельних  відносин встановлюється преференційний режим, і країни на двосторонній  основі або в односторонньому порядку нада- ють одна одній торговельні  преференції.  Проявом протекціонізму на міжнародному рівні є дискримінаційні торговельні  режими, що реа- лізуються за допомогою реторсій і репресалій.

Преференційний торговельний режим — це особливі пільгові умови, що надаються однією державою іншій без поширення на треті країни.

Преференції найчастіше  реалізуються у вигляді  знижок  або по- вного  скасування мита  на імпортовані  товари,  пільгового  кредиту- вання  і страхування зовнішньоторговельних операцій,  спеціального валютного режиму, надання фінансової  і технічної допомоги.

Дискримінаційний торговельний режим — коли для торговельної діяльності  юридичних і фізичних  осіб однієї країни на території дер-


 

жави, що вдається  до дискримінації, створено  гірші умови, ніж сто- совно юридичних і фізичних  осіб інших країн на цій самій території.

Дискримінаційні заходи стосуються  майже всіх інструментів  ре- гулювання  торговельно-економічних відносин і можуть реалізовува- тися через реторсії та репресалії.

Реторсії — обмежувальні  заходи, що застосовуються однією дер- жавою у відповідь на аналогічні дії іншої держави, які завдають еко- номічної  або моральної  шкоди  першій.  Такі  дії, як правило,  мають на меті поновлення принципу  взаємності  у відносинах  відповідних держав. Репресалії — примусові  заходи, що застосовує  одна держава у відповідь на неправомірні дії іншої. Сукупність реторсій і репреса- лій у двосторонніх  торговельних  відносинах  призводить  до ситуації

«торговельної війни» між країнами.

На наднаціональному рівні регулювання міжнародної  торгівлі здійснюється за допомогою спільних заходів країн — учасниць  інте- граційних  угод. Такі  заходи  мають дуалістичний характер:  з одного боку, вони сприяють  лібералізації торгівлі  серед країн-учасниць, а з іншого — створюють  протекціоністські бар’єри для доступу  товарів і послуг інших країн на ринки країн — учасниць  об’єднання. За еко- номічною сутністю інструменти наднаціонального регулювання іден- тичні заходам  національної зовнішньоторговельної політики,  але їх особливістю  є колективний, узгоджений характер  і спільні дії, спря- мовані на досягнення спільних економічних, соціальних і політичних інтересів країн-учасниць.

Глобальний рівень регулювання міжнародної  торгівлі включає широкий  спектр принципів,  правил, міжнародних  договорів та угод, що розробляються міжнародними організаціями, сферою діяльності яких є сприяння розвитку  та регулюванню  міжнародних  торговель- но-економічних відносин.

Ключовими тенденціями  розвитку  сучасної системи регулювання міжнародних торговельно-економічних відносин є такі:

– зростання  рівня правової забезпеченості,  яка створює необхід- ну передбачуваність, гласність, прозорість і стабільність міжна- родного торговельно-економічного клімату;

– уніфікація правових,  адміністративних, організаційно-техніч- них інструментів регулювання міжнародної торгівлі та в цілому зовнішньоекономічних зв’язків у більшості країнах, міжнародна


 

сумісність практики і порядку торгово-політичного регулюван- ня,  що  досягається   системою  багатосторонніх   міждержавних угод і домовленостей,  яка створює єдиний правовий, адміні- стративний та організаційно-технічний простір;

– підвищення рівня комплексності як національних систем регу- лювання  міжнародної  торгівлі, так і світової системи в цілому, що полягає в зростаючій  гармонійності використання всього арсеналу інструментів  впливу на міжнародні  торговельно-еко- номічні відносини;

– формування пріоритетності економічних  важелів регулювання міжнародної  торгівлі  порівняно із застосуванням заходів пря- мого  адміністративного впливу,  що  знаходить  відображення в розширенні  використання грошово-кредитних, фінансових, митних інструментів  впливу на обсяги, динаміку  та структури експорту й імпорту;

– зростання технічної оснащеності та інформаційної забезпеченос- ті систем регулювання міжнародної торгівлі, що дає можливість збирати,  обробляти,  аналізувати й поширювати  великі  масиви статистичної,  кон’юнктурної  та нормативно-правової інформа- ції за допомогою сучасних інформаційних технологій і засобів.