16.3. Регіональні валютні системи.

Європейська валютна  система

Регіональна валютна система являє  собою договірно-правову форму організації валютних відносин групи країн.


 

Елементи регіональної  валютної системи:

– регіональна міжнародна розрахункова одиниця;

– спеціальний режим регулювання валютних курсів;

– загальні  валютні  фонди  і регіональні  кредитно-розрахункові установи.

Європейська валютна система (ЄВС) — форма міждержавного регулювання валютних  відносин  країн  європейського інтеграційно- го комплексу,  цілі утворення та стартові механізми якої наведено на рис. 16.1 та 16.2.

Етапи розвитку ЄВС:

– І етап (1947–1950 рр.) — валютні угоди між країнами  Західної

Європи виникли  головним чином на двосторонній  основі;

– ІІ етап (1950–1958 рр.) — сформувався та функціонував Євро- пейський платіжний союз (ЄПС), який об’єднав 17 країн Захід- ної Європи;

 

Досягнення валютної стабільності та створення

єдиної валюти


Розробка та впро- вадження  засобів колективного регу- лювання валютної сфери, стабілізація економічного становища країн– членів ЄС


Створення західноєвропей- ського валютного полюсу у полі- центричній валютній системі


Вирівнювання основних економіч- них показників та уніфікація економіч- ної політики

 

 

Рис. 16.1. Цілі утворення Європейської валютної системи

Стартові механізми Європейської валютної системи

 

Європейська штучна валютна одиниця —

ЕКЮ — колективна валюта

(середньозважена на основі валютного «коши- ка» національних валют країн–членів)


Режим узгодженого спільного коли- вання валютних курсів — «супер- змія» — передбачає підтримку узгоджених курсів валютними інтервенціями з боку центральних банків–членів ЄВС


Європейський фонд валют- ного співробітництва — орієнтований на підтримку валютних курсів ство- ренням золотовалютних резервів

 

 

Рис. 16.2. Стартові механізми Європейської валютної системи


 

– ІІІ  етап  пов’язаний  з трансформацією ЄПС  у Європейський валютний союз  — ЄВС (почав  функціонувати з 1 січня 1959 р.): передбачав  утворення спільного  для  країн-членів ЄС  Єв- ропейського центрального  банку та заміну національних валют спільною єдиною валютою — євро.

Маастрихтська угода 1992 р. визначила три етапи  становлення

ЄВС (табл. 16.3).

Таблиця 16.3

Етапи становлення Європейського валютного союзу  (ЄВС)

 

Етапи

Характерні ознаки

Перший етап (1990–1998 рр.)

– повна лібералізація руху капіталів  усередині ЄС;

– завершення процесу  формування єдиного  внутрішнього ринку ЄС;

– розробка  заходів  щодо  зближення  (конвергенції)  ряду економічних  параметрів  для країн-членів

Другий

етап (січень

1999 р. — чер- вень 2002 р.)

–  створення незалежної Європейської системи центральних банків на чолі з Європейським центральним банком;

–  установлення фіксованого курсу для валют країн-членів

ЄВС між собою, а також стосовно ЕКЮ;

– емісія єдиної грошової одиниці — євро;

– проведення  єдиної валютної політики  країнами-членами

ЄВС

Третій етап —

сучасний

– фіксація  курсів національних валют щодо євро, здійснен- ня фінансових  безготівкових  операцій,  як у євро, так і в національній валюті;

–  впровадження з 1 січня 2002 р. євро у готівковий  обіг та його перетворення в єдину європейську валюту країн єв- розони

 

Основними перевагами введення єдиної валюти є:

– зменшення  операційних витрат;

– розширення і зростання  ліквідності  фінансових  ринків;

– зменшення  валютних ризиків;

– спрощення  міжнародних  фінансових  операцій;

– вирівнювання можливостей економічного  співробітництва за- вдяки вирівнюванню умов торгівлі;

– запровадження єдиного масштабу цін;

– зменшення курсових витрат і ризиків під час здійснення еконо- мічних операцій.