15.4. Міжнародні валютно-фінансові організації та їх роль

Міжнародні валютно-фінансові організації (МВФО)  створю- ються шляхом  об’єднання  фінансових  ресурсів  країнами-учасниця- ми для вирішення певних завдань розвитку  світової економіки.

Функції МВФО:

– операції  на міжнародному валютному  та фінансовому ринку з метою стабілізації  та регулювання міжнародної  економіки, підтримки  і стимулювання міжнародної  торгівлі, забезпечення ліквідності  світової банківської  системи;


 

– надання міждержавних кредитів на здійснення державних про- ектів та фінансування бюджетного дефіциту;

– кредитування міжнародних  проектів,  які  відповідають  інтер- есам декількох країн, що беруть участь у проекті;

– кредитування «внутрішніх»  проектів (які стосуються інтересів однієї  країни  або  комерційної організації), здійснення яких може позитивно вплинути на міжнародний бізнес (інфраструк- турні  проекти,   проекти   в  галузі  інформаційних  технологій тощо);

– благодійна  допомога  (фінансування програм  міжнародної  до- помоги);

– фінансування фундаментальних наукових досліджень.

За сферою функціонування розрізняють МВФО у системі ООН

та регіональні МВФО (рис. 15.4).

Міжнародний валютний фонд  (МВФ) —  валютно-фінансова організація  міжурядового  співробітництва. Налічує понад  180 дер- жав-членів. Україна — член МВФ з 1992 р.

Міжнародні валютно-фінансові організації

 

МВФО в системі ООН

–  Міжнародний валютний    фонд/МВФ (заснований згідно з рішенням  Бреттон- вудської конференції Об’єднаних  Націй у 1946 р. Штаб-квартира знаходиться у Вашингтоні).

– Група Світового  банку  (1946)  — між- народна організація розвитку з метою надання  допомоги країнам-членам на шляху до економічного і соціального прогресу:

– Міжнародний банк   реконструкції  і розвитку  (МБРР);

– Міжнародна асоціація розвитку;

– Міжнародна фінансова корпорація;

– Багатостороннє   інвестиційно-гаран- тійне агенство.


Регіональні МВФО

– Азіатський банк розвитку (заснований у

1955 р. у Манілі);

–  Африканський банк  розвитку  (1960  р., штаб-квартира у Вашингтоні);

– Ісламський банк розвитку  (м. Діза, Сау- дівська Аравія);

– Європейський інвестиційний банк (1958 р., Люксембург);

– Європейський банк реконструкції і розви- тку ЄБРР (1991 р., Лондон);

– Банк   міжнародних  розрахунків   (БМР,

1930 р., Базель).

 

 

Рис. 15.4. Міжнародні валютно-фінансові організації


 

Цілі створення МВФ:

– сприяти  міжнародному співробітництву у сфері  валютної  по- літики;

– сприяти  збалансованому зростанню міжнародної  торгівлі;

– підтримувати стабільність  валютних  курсів,  упорядковувати валютні відносини  між державами-членами, а також протидія- ти девальвації валют, що спричинена конкуренцією;

– сприяти формуванню багатосторонньої системи розрахунків за поточними  операціями  між членами  фонду; усувати обмежен- ня на трансфер  валюти;

– надавати  країнам-членам МВФ  кредитні  ресурси,  які  дають змогу регулювати  незбалансованість зовнішніх  платежів,  пла- тіжних балансів, зовнішньої заборгованості;

– бути форумом для консультацій і співробітництва в галузі між- народної торгівлі і валютних відносин.

За своєю організаційною структурою МВФ — акціонерне товари- ство, систему управління якого наведено на рис. 15.5.

МВФ — неприбуткова  установа, ресурси якої формуються шля- хом внесків держав-членів. Кожна держава-член має квоту (внесок), яка зумовлює:

– кількість голосів країни у Фонді (можливість впливати на його політику);

Система  управління МВФ

 

Рада керуючих

– Головний законодавчий орган,  у  який   входить по   одному   керуючому та його заступнику від кожної країни.

– Ухвалює рішення прин- ципового характеру що- до діяльності Фонду.


Тимчасовий комітет з питань ре- форм міжнародної валютної системи

–   Фактично забезпечує  політичне керівництво.

–  Узгоджує всі питання, які мають відношення до діяльності  Фон- ду, внесення змін до його ста- туту, перегляду квот, випуску СДР, принципів використання ресурсів МВФ тощо.


Виконавча  рада

–  Виконавчий орган. Скла- дається  з 24 виконавчих директорів.

– Керує  практичною  ді- яльністю Фонду, контр- олює здійснення тих за- ходів, які проводяться урядами держав-членів через Раду керуючих.

 

 

Рис. 15.5. Система управління МВФ


 

– обсяг кредитів, які держава-член може отримати від Фонду.

Функції МВФ: розробка основних напрямків реформи міжнарод- ної валютної  системи; функції  інформаційного та консультативного характеру; урегулювання платіжних  балансів.

У системі механізмів МВФ (табл. 15.4) основним  засобом є кре- дитна діяльність.

 

 

Сучасні  механізми МВФ


Таблиця 15.4

 

 

 

Механізми

 

Характерні ознаки

Кредити та кредитні лінії

МВФ надає кошти рівними  кредитними траншами. У межах програми розширеного фінансування членам  МВФ може надава- тися середньостроковий кредит  (зазвичай на 3 роки)  для подолання внутрішньо- та зовнішньоекономічних перекосів

Фонд системної трансформа- ції (Systemic Transformation Facility)

Надає фінансову  допомогу країнам, які за- знають труднощів у торговельній та пла- тіжній системах у зв’язку з переходом до ринкової економіки

Фонд компенсаційного фінан- сування та фінансування у випадку непередбачуваних об- ставин (Compensatory and Contingency Financing Facility)

Надає допомогу державам-членам у ви- падках  отримання збитків  (експорт,  зна- чне зростання цін на імпортоване зерно), якщо  вони мають тимчасовий характер  та обумовлені  зовнішніми   причинами,   а та- кож у разі необхідності підтримки темпів реформ, які проводяться відповідно до по- літики та угод МВФ

Система фінансування буфер- них запасів (Buffer Stock Finan- cing Facility)

МВФ може надавати  фінансову  допомогу для відновлення запасів сировини

Термінова допомога

(Emergy  Assistance)

Надається шляхом  закупівлі  товарів  кра- їн, платіжний баланс  яких  має значне  не- гативне сальдо внаслідок стихійного лиха

Фонд структурної адаптації (Structural  Adjustment Facili- ty) та Розширений фонд струк- турної   адаптації    (Enhanced Structural Adjustment Facility)

Надає допомогу у проведенні структурних реформ  у країнах,  що розвиваються, а та- кож для реалізації  середньострокових ма- кроекономічних програм


 

 

 

Інститут  МВФ,  створений  у

1964 р. (Вашингтон, США)


Продовження табл. 15.4

Організовує курси та семінари з підвищен- ня кваліфікації державних  службовців  з країн-членів МВФ

 

 

Світова  економічна  криза 2007–2010 рр. ініціювала  зміну систе- ми поглядів  на роль міжнародних  валютно-фінансових організацій. На відміну від доктрини  монетарно-ліберальної моделі — «Вашинг- тонський   консенсус»,   доктрина   моделі   економічної   регіоналіза- ції — «Пекінський консенсус»  створює фундамент  багатополюсного управління міжнародною  економікою,  наголошує  на посиленні  ролі держави  та міждержавних об’єднань (дивись  таблицю 15.5), а також неформальних  фінансових інститутів. Найвпливовішим з них є Фо- рум фінансової стабільності (створений у квітні  1999 р.), до складу якого входять представники національних міністерств  фінансів  та центральних банків розвинутих країн, ЄЦБ,  МВФ,  Світового  банку, Банку  міжнародних  розрахунків.  На Лондонському саміті «G-20»  у квітні  2009 р. Форум  фінансової  стабільності  перетворений у Раду фінансової стабільності, яка  має розширений мандат  і розробляти- ме рекомендації  та принципи, що у подальшому стануть основою для глобального фінансового регулювання.

Таблиця 15.5

Порівняльний аналіз альтернативних доктрин світової  фінансової архітектури

 

Монетарно-ліберальна модель —

«Вашингтонський консенсус»

Модель економічної регіоналізації —

«Пекінський консенсус»

Основна мета

Розширення та поглиблення впливу глобальних фінансових центрів на національні економіки  та фінансові ринки

Формування нових взаємодіючих  і конкуруючих регіональних груп як фундаменту сучасного багатополюс- ного управління світовою економікою

Роль міжнародних фінансових організацій

Досить значна

Другорядна

Основні принципи

– політика,  спрямована  на залучен- ня іноземних інвестицій;

– захист національних кордонів і на- ціональних  інтересів;


 

 

 

– обмежуюча   (рестриктивна)   гро- шово-кредитна політика  та під- тримка стабільності національної грошової одиниці;

– створення валютних   резервів   як гарантії для іноземних інвесторів;

–  лібералізація руху капіталу;

–  приватизація та перетворення всіх наявних ресурсів у предмет купів- лі-продажу;

– податкові    реформи,    спрямовані на збільшення податкового  тягаря населення;

– скорочення   програм   соціального розвитку.


Продовження табл. 15.5

– забезпечення економічного   зрос- тання при збереженні незалежнос- ті від іноземного капіталу;

– створення валютних   резервів   як інструментів  асиметричної  сили;

–  запровадження ефективної систе- ми моніторингу  ринків і обмежен- ня фінансових  спекуляцій;

– посилення державного   контролю над великим приватним капіта- лом;

–  підтримання високої норми нагро- мадження;

–  впровадження інновацій.

 

 

15.5. Валютний ринок України та особливості його функціонування

Національний валютний ринок  — це регламентований  націо- нальним законодавством механізм купівлі-продажу національної ва- люти, її конверсії в іноземні валюти.

Національні валютні ринки характеризуються:

– обсягом валютних операцій;

– кількістю конвертованих валют, що обертаються  на ринку;

– ступенем конвертованості національної валюти;

– характером регулювання валютних  операцій, у т.ч. державного регулювання;

– ступенем інтегрованості країни у світову валютну систему. Основні проблеми розвитку  валютного ринку України:

1)  зміцнення позиції  національної валюти  України  на світових валютних ринках;

2) інтеграція  національної грошової  одиниці  у світову  та регіо- нальні валютні системи відповідно до світових стандартів;

3) покращення стану і структури платіжного  балансу України;


 

4) проблема скорочення і ліквідації міжнародної кредитної забор- гованості;

5) визначення оптимальної позиції гривні в зонах «євро» і «руб- ля».

Умови вирішення цих проблем:

– наближення ринкового  курсу  гривні  до паритету  купівельної спроможності,  у тому числі за рахунок  стимулювання попиту на гривню на світових валютних ринках;

– кредити мають жорстко регламентуватись і використовуватися для придбання за кордоном  новітніх  технологій.  Це особливо стосується  металургійного комплексу  як головного постачаль- ника валюти, що потребує модернізації  та реконструкції.

Структура  валютного  ринку України  представлена  його суб’єк- тами — учасниками валютного ринку (рис. 15.6), системою валютних цінностей (рис. 15.7) і механізмами  їх ціноутворення, відповідною інфраструктурою, яка забезпечує  ефективне функціонування валют- ного ринку і валютний контроль (рис. 15.8).

Серед чинників,  які викликали різкі коливання курсу гривні  та її знецінення в умовах світової економічної кризи 2007–2010 рр. слід виділити:

– надмірні обсяги кредитування в іноземній валюті;

– бажання банків отримати максимальний прибуток від спекуля- тивних операцій на міжбанківському ринку;

Національний банк України

 

кредитно-фінансові установи


Учасники валютного ринку


юридичні та фізичні особи

 

 

уповноважені комерційні банки

Рис. 15.6. Учасники  валютного ринку в Україні


 

Валюта України

 

Монетарне  золото


Валютні цінності


Іноземна валюта

 

 

 

Платіжні  документи  в валюті України, що застосовуються у міжнародних  розрахунках


Фондові  цінності в валюті України, що застосовуються у міжнародних розрахунках

 

 

Рис. 15.7. Валютні цінності на території України

Національний банк України

 

Державна податкова адміністрація


Органи валютного контролю


Державна митна служба

 

 

Міністерство зв’язку

Рис. 15.8. Органи валютного контролю в Україні

– суттєве перевищення попиту на іноземну валюту над її пропо- зицією на готівковому ринку внаслідок втрати довіри домогос- подарств до національної валюти, що девальвує. Готівковий ринок  перетворився у джерело  купівлі  іноземної  валюти  для погашення  кредитів;

– підвищення рівня  фінансової  доларизації  та поступова  втрата гривнею функції нагромадження;

– зростання  державного боргу.

Для стабілізації курсових коливань гривні (яка є м’якою валютою і не користується попитом  за межами країни)  в умовах світової еко- номічної  кризи  НБУ акцентував  увагу на використанні прямих  ін- струментів валютно-курсової політики. Йдеться про перегляд лімітів


 

валютної позиції та заборону враховувати в ній резерви; позбавлення резидентів можливості вивозити за кордон валюту, що куплена на міжбанківському ринку за індивідуальною ліцензією  або залучена  у вигляді  кредитів  тощо. Серед  інструментів  опосередкованого впли- ву на кон’юнктуру внутрішнього  валютного  ринку НБУ акцентував увагу на валютні »інтервенції».  Реалізація цих заходів в умовах най- вищої девальвації  гривні  (початок  2009 р.) дозволила стабілізувати ситуацію на валютному ринку України.

Валютне регулювання в Україні доцільно посилити  за такими основними  напрямами:

– обмеження  можливостей комерційних банків щодо здійснення спекулятивних операцій;

– обмеження  обсягів купівлі  іноземної  валюти  лише потребами проведення  поточних операцій із зарубіжними партнерами;

– створення перешкод для нелегального  вивезення іноземної ва- люти з країни.

Основні  терміни та поняття

Світовий  фінансовий центр (СФЦ), євроринок,  ф’ючерсні ва- лютні операції, депозитні валютні операції, хеджирування, арбітраж- ні валютні операції, валютні операції своп, валютні операції спот, на- ціональний валютний  ринок, форвардні  валютні операції, валютний ризик, валютні операції, опціонні валютні операції, біржовий  валют- ний ринок, конверсійні  валютні операції.

Контрольні та дискусійні питання

1. Визначте механізм здійснення операцій спот.

2. Назвіть  переваги та недоліки строкових валютних операцій по- рівняно з касовими, поточними  операціями.

3. Спробуйте  представити програму  захисту  від валютних  ризи-

 

ків.


 

4. Визначте механізм функціонування МВФ.

5. Охарактеризуйте місце та роль ринків євровалют в умовах гло-

 

балізації міжнародних  валютно-фінансових відносин.


 

6. Назвіть  основні умови перетворення валютного ринку у світо- вий фінансовий центр (СФЦ).

7. Якими  Ви бачите шляхи  підвищення ефективності валютного регулювання в Україні?

Вправи

Вправа 1.  Для  кожного положення, наведеного нижче, знайдіть відповідний термін або поняття.

1. Регламентований національним законодавством механізм  ку- півлі-продажу національної валюти, її конверсії в іноземні валюти.

2. Міжнародний наднаціональний ринок  позичкових  капіталів, на якому здійснюються  операції в євровалютах.

3. Організований валютний ринок на базі самостійних або контр- ольованих   банками  чи  товарними   фондовими біржами  валютних бірж, де здійснюється фіксація  довідкових валютних курсів.

4. Операції,  пов’язані  з купівлею-продажем валюти  і платіжних документів  у іноземній  валюті з використанням їх як платіжних  та розрахункових засобів у міжнародних  відносинах.

5. Короткострокові (від 1 дня до 1 року)  операції  з розміщення грошових коштів в іноземних  валютах під визначений відсоток з ме- тою одержання  прибутку.

6. Операції з обміну визначеної  кількості валюти однієї країни на валюту іншої країни за узгодженим курсом на визначену дату.

7. Операції, орієнтовані на отримання прибутку через різницю ва- лютних курсів або відсоткових ставок.

8. Поточні конверсійні  операції, що передбачають поставку валю- ти на 2-й робочий день з дня укладання.

9. Операції з обміну валюти за узгодженим курсом.

10. Термінові операції, що передбачають торгівлю стандартними контрактами, в яких регламентовані сума, метод розрахунку та термін.

11. Операції,  які передбачають  право купити чи продати валюту в майбутньому  за курсом, зафіксованим під час укладання угоди, але з незафіксованою датою поставки  валюти протягом  визначеного  пе- ріоду.

12. Операції, що поєднують купівлю-продаж на умовах термінової поставки  з одночасною контругодою на визначений термін з тими ж валютами.


 

13. Небезпека валютних втрат унаслідок змін валютних курсів.

14. Страхування валютних  ризиків  шляхом  укладання строкових угод на поставку валюти в майбутньому  за узгодженою ціною.

15. Місце концентрації банків, спеціалізованих кредитно-фінансо- вих інститутів, валютно-фінансових бірж, які здійснюють міжнарод- ні валютні, кредитні  та фінансові  операції  з валютою та валютними цінностями.

Поняття:

а) опціонні валютні операції;

б) національний валютний ринок;

в) хеджування;

г) біржовий валютний ринок;

д) арбітражні  валютні операції; е) конверсійні  валютні операції; є) ф’ючерсні валютні операції; ж) валютні операції своп;

з) валютні ризики; світовий фінансовий центр (СФЦ);

и) євроринок;

і) депозитні валютні операції;

ї) валютні операції.

Вправа 2. Знайдіть єдину правильну відповідь.

1. Міжнародний валютний ринок — це:

а) ринок, де здійснюються  операції з валютами,  на які припадає основний  обсяг операцій  у межах певних  регіонів з особливими фі- нансовими  центрами;

б) система тісно пов’язаних між собою сучасними високоефек- тивними комунікаціями регіональних  ринків;

в) ринок  позичкових  капіталів,  на якому  здійснюються  операції у євровалютах;

г) організований валютний ринок на базі самостійних або контро- льованих банками чи товарними фондовими біржами валютних бірж.

2. Міжбанківський валютний ринок — це:

а) ринок, на якому здійснюються  операції між банками та їхніми клієнтами  з метою конверсії валют у комерційних цілях;


 

б) ринок  міжбанківських операцій  з метою корегування валют- них позицій, страхування і одержання  спекулятивного прибутку;

в) ринок, який  формується і функціонує на основі взаємодії  ва- лютних рахунків комерційних банків та на якому здійснюються осно- вні котирування валют безпосередньо з банків за допомогою електро- нного зв’язку;

г) організований валютний ринок на базі самостійних або контро- льованих банками чи товарними фондовими біржами валютних бірж, де здійснюється фіксація  довідкових валютних курсів.

3. Конверсійні валютні операції — це:

а) операції між агентами валютного ринку з обміну визначеної кількості валюти однієї країни на валюту іншої країни за узгодженим курсом на визначену дату;

б) операції з обміну валюти за узгодженим курсом;

в) операції, орієнтовані на отримання прибутку через різницю ва- лютних курсів або відсоткових ставок;

г) термінові операції, що передбачають торгівлю стандартними контрактами, в яких  регламентовані сума, метод розрахунку  та тер- мін.

4. СФЦ у Лондоні:

а) це найкрупніша фондова біржа у світі;

б) займає  перше місце в Європі  за валютними,  депозитними та кредитними операціями;

в) виконує роль облікового офшорного фінансового центру;

г) спеціалізується на роздрібних валютних операціях.

5. Міжнародний валютний фонд (МВФ) заснований  у:

а) 1925 р.; б) 1946 р.; в) 1976 р.; г) 2000 р.

6. Група Світового банку у свїй структурі не містить:

а) Міжнародний банк реконструкції і розвитку  (МБРР);

б) Міжнародну асоціацію розвитку;


 

в) Міжнародний валютний фонд (МВФ);

г) Міжнародну фінансову корпорацію.

7. До міжнародних  валютно-фінансових організацій  поза систе- мою ООН належать:

а) Міжнародний банк реконструкції і розвитку  (МБРР); б) Європейський банк реконструкції і розвитку  (ЄБРР); в) Міжнародний валютний фонд (МВФ);

г) Світовий  банк.

Вправа 3. Визначте, яке з положень є правильним, а яке — помил- ковим.

1. Структура ресурсів міжбанківського валютного  ринку склада- ється  з активів,  що належать  комерційним банкам, та регуляційних активів (валютних ресурсів центральних банків).

2. Основи світового валютного ринку як цілісної системи були за- кладені у ХІХ ст.

3. Валютні біржі та брокерські фірми зводять покупців та продав- ців іноземної валюти і здійснюють між ними валютні операції.

4. Міжнародні валютні  ринки  мають географічну  локалізацію у світових фінансових  центрах (СФЦ).

5. Світовий  валютний  ринок  є ринком,  що саморегулюється та виключає можливість  його інституціонального регулювання.

6. На світовому валютному ринку домінують арбітражні та спеку- лятивні  операції.

7. МВФ — неприбуткова установа, ресурси якої формуються шляхом внесків держав-членів.

Література до теми 15

1. Гроші та кредит: підручник  / М. І. Савлук, А. М. Мороз, М. Ф. Пудов- кіна та ін.; за заг. ред. М. І. Савлука. — 3-тє вид., перероб. і доп. — К. : КНЕУ,

2002. — С. 246–320, 561–590.

2. Ломакин В. К. Мировая экономика:  учебник  для  вузов  / В. К. Лома- кин. — М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2007. — С. 127–129.

3. Міжнародна економіка:  підручник  / за ред. В. М. Тарасевича.  —  К.: Центр навчальної  літератури, 2006. — С. 158–172.


 

4. Передрій  О. С. Міжнародні економічні  відносини:  навч.  посібник  /

О. С. Передрій. — К.: Центр навчальної  літератури, 2006. — С. 159–199.

5. Світова економіка: підручник  / А. С. Філіпенко, О. І. Рогач, О. І. Шнир- ков та ін. — 2-ге вид., стереотип. — К.: Либідь, 2001. — С. 177–183.

6. Солонінко К. С. Міжнародна економіка: навч. посібник / К. С. Солонін- ко. — К.: Кондор, 2008. — С. 275–283.

7. Україна  і світове  господарство:  взаємодія  на межі тисячоліть / А. С. Філіпенко, В. С. Будкін, А. С. Гальчинський та ін. — К.: Либідь, 2002. — С. 344–

464.