14.4. Валютно-курсові проблеми монетарної політики у сучасних умовах

Монетарна політика — це комплекс  заходів центрального  бан- ку (ЦБ) щодо регулювання обсягу грошової маси в обігу шляхом змі- ни кредитного потенціалу  банківської  системи.

Світова   економічна   криза   2007–2010  рр.  суттєво   загострила вплив валютно-курсового чинника  монетарної  політики  відкритих національних систем. В умовах глобалізації фінансові ринки почина- ють відігравати все більш значну роль порівняно із традиційним бан- ківським  фінансуванням. Водночас посилюється вага інституційних


 

інвесторів, що призводить  до якісних змін у структурі фінансових посередників.  Сучасна монетарна політика центральних банків спря- мована, перш за все, на банківські  інституції, що отримують кредити від ЦБ та здійснюють трансакції на відкритому  фінансовому ринку.

Досвід проведення  монетарної політики  в умовах світової еконо- мічної кризи 2007–2010 рр. та спекулятивного тиску на національну валюту визначив  необхідність  урахування взаємопов’язаної динамі- ки комплексу  монетарних  показників:  грошових  агрегатів, процент- ної ставки, інфляції, валютного курсу, обсягів кредитування.

Важливим фактором  валютно-курсового впливу на монетарну політику  країн  в умовах  глобалізації стає широке  застосування ре- зервних  валют у міжнародних  розрахунках,  поява  нових  регіональ- них валют, їх обертання  на світових  фінансових  ринках  за межами країн-емітентів. Міжнародна ліквідність  формується транснаціо- нальними  банками,  у тому числі  офшорними, які знаходяться поза сферою  національного регулювання,  що підвищує  ймовірність гло- бальних валютних криз. В цих умовах додатковою метою монетарної політики стає протидія новим ризикам глобальних валютно-фінан- сових ринків.  Водночас ефективна валютна  політика  виступає  фак- тором підвищення ефективності монетарної політики.

Валютна політика — це система економічних, правових та орга- нізаційних  заходів з боку державних  органів, центральних банків та фінансових  установ, міжнародних  валютно-фінансових організацій  у сфері валютних відносин, що спрямовані на підвищення ефективнос- ті національної економіки, економічної безпеки країни.

В умовах глобалізації,  високого  ступеня  інтернаціоналізації гос- подарських   зв’язків,  переходу  міжнародної   економіки   до  системи

«відкритих» економік, валютна політика  функціонує на двох рівнях:

на національному та міжнародному.

Національна валютна політика —  це діяльність  держави та уповноважених нею органів щодо регламентації валютних  відносин економічних суб’єктів та їх діяльності на валютному ринку.

Курсова політика, як складова валютної політики, — це цілеспря- мований комплекс заходів з метою корекції курсу національної валюти.

У системі валютної політики виділяють дві основні форми: страте- гічна (довгострокова) та поточна валютна політика (табл. 14.5). На різ- них етапах у системі національної валютної політики  як пріоритетну


 

визначають  ту чи іншу мету. Так, якщо  до 70-х рр. XX ст. головна мета валютної політики більшості країн з ринковою економікою була переважно  пов’язана з впливом  на платіжний баланс, то у сучасних умовах вона все більше підпорядковується цілям загальноекономіч- ної політики.

 

 

Види та цілі валютної  політики


Таблиця 14.5

 

 

Стратегічна валютна політика — система заходів, розрахованих на тривалий термін з метою підвищен- ня ефективності валютного  механіз- му національної економіки. Спрямо- вана на:

– приведення валютної  системи  у відповідність  до вимог сучасної ринкової економіки та глобалі- зації;

– здійснення       (стимулювання) структурних перетворень  у на- ціональній  економіці, у системі зовнішньоекономічних зв’язків, які  покращують   позиції  країни на світових ринках


 

Поточна валютна політика — опера- тивне регулювання валютно-ринко- вої кон’юнктури.

Спрямована на:

–  забезпечення валютної стабіліза- ції, подолання валютно-фінансо- вих криз;

–  стимулювання господарської  ак- тивності, забезпечення стійкого економічного зростання;

–  стимулювання зовнішньоеконо- мічної  діяльності  господарюю- чих суб’єктів країни та вдоско- налення  її структури (галузевої, географічної, організаційної);

– підтримка  рівноваги  платіжного балансу

 

 

Методи стратегічної валютної політики:

– встановлення нового порядку міжнародних  розрахунків;

– введення нового режиму валютних курсів;

– запровадження нового механізму формування та використання валютних резервів;

– створення нових правил  та норм здійснення валютних  опера- цій;

– зміна ролі валютно-фінансових інститутів.

Об’єкти поточної валютної політики: 1) валютний  курс націо- нальної  грошової  одиниці  і система  конвертованості валют; 2) пла- тіжний  баланс та пов’язані з ним проблеми  валютних  резервів  і сту- пеня міжнародної валютної ліквідності; 3) структура та механізм функціонування внутрішнього  валютного ринку.


 

Міжнародна валютна ліквідність — це здатність  окремої країни, групи країн здійснювати платежі за власними зовнішніми зобов’я- заннями  загальновизнаними платіжними засобами.

Вибір  тих  чи  інших  інструментів   поточної  валютної  політики (рис. 14.3) залежить від цілей та завдань валютної політики, від об’єк- тів регулювання,  від національного режиму конвертування валюти і національної системи валютних курсів.

Рис. 14.3. Інструменти поточної валютної політики

Девальвація  — курсова  політика,  спрямована  на зниження курсу національної валюти.

Ревальвація — курсова політика,  спрямована  на підвищення кур- су національної валюти.

Дисконтна (облікова) політика — полягає у цілеспрямованому підвищенні чи зниженні центральним банком облікової ставки та від- повідній зміні ставки депозитного  та позичкового  процента.

Механізм дисконтної  політики  (рис. 14.4) характеризується вну- трішньою  протилежністю: зниження відсоткових  ставок  сприяє  по- жвавленню економічної кон’юнктури, втім негативно впливає на стан (формування) платіжного  балансу, бо спричиняє відплив  капіталу  з країни, стимулює  зростання  інфляції;  підвищення ж відсоткових  ста- вок, навпаки,  погіршує  економічну  активність  національних компа- ній, втім сприяє  поліпшенню  платіжного  балансу  за рахунок  поси- лення припливу  іноземного капіталу.


 

 

ɩɿ ɞɜ ɢ ɳ ɟ ɧ ɧ ɹ ( ɡɧɢ ɠ ɟ ɧ ɧ ɹ ) ɨɛ ɥɿɤ ɨɜ ɨ ʀ ɫ ɬɚ ɜ ɤ ɢ  ɡɚ ɤɪ ɟ ɞɢ ɬɚ ɦ ɢ ɤɨ ɦ ɟ ɪ ɰ ɿɣ ɧ ɢ ɦ ɛɚ ɧ ɤ ɚ ɦ


ɫɬɢ ɦ ɭ ɥɸ ɽ ɩɪ ɢ ɩ ɥ ɢ ɜ

( ɜɿ ɞɩ ɥ ɢ ɜ )  ɤɚ ɩ ɿ ɬɚ ɥɭ  ɜ ɤɪ ɚ ʀɧ ɭ ( ɡɚ  ɤɨ ɪ ɞɨ ɧ )


ɡɪ ɨ ɫ ɬɚ ɧ ɧ ɹ

( ɡɦ ɟ ɧ ɲ ɟ ɧ ɧ ɹ ) ɩɨ ɩ ɢɬɭ  ɧɚ ɧɚ ɰ ɿɨ ɧɚ ɥɶ ɧ ɭ ɜɚ ɥɸ ɬɭ


ɩ ɿɞ ɜ ɢɳ ɟ ɧ ɧɹ

( ɡ ɧ ɢɠ ɟ ɧ ɧɹ ) ɤɭ ɪ ɫ ɭ ɧ ɚ ɰ ɿɨ ɧɚ ɥ ɶ ɧɨ ʀ ɝɪ ɨ ɲ ɨ ɜ ɨ ʀ ɨ ɞɢɧ  ɢɰ ɿ

 

 

Рис. 14.4. Механізм дисконтної  політики центрального  банку

Валютна інтервенція — разові цільові операції центрального бан- ку (та інших офіційних фінансових  інститутів) з купівлі-продажу ве- ликих партій іноземної валюти для зміни динаміки курсу національ- ної валюти.

Співвідношення форм,  завдань  та методів  валютної  інтервенції (табл. 14.6) у кожній державі визначаються кон’юнктурою на вну- трішньому та зовнішньому  ринках та конкурентними можливостями національної економіки.

Таблиця 14.6

Форми, завдання та методи валютної  інтервенції

 

Форми

Завдання

Методи

Коротко- строкова

– протидія     коливанням    ва- лютного курсу протягом од- ного–декількох днів;

– «підтримка» курсу  на  пев- ному рівні з метою захисту національної валюти від спе- кулятивного тиску

– психологічна  інтервенція;

– заяви,  інтерв’ю,  прогнози перших керівників дер- жави та уряду з питань економічної та кредитно- фінансової  політики;

– метод   «стерилізації»;   — поєднання валютної ін- тервенції на зовнішніх ринках з рівними  за вели- чиною  та  протилежними за напрямком операціями ЦБ на внутрішньому від- критому ринку цінних паперів (зміна офіційних іноземних валютних акти- вів компенсується відпо- відними змінами внутріш- ніх активів)


 

Продовження табл. 14.6

 

Середньо- строкова

– досягнення  такого  рівня  об- мінного курсу національної грошової одиниці, який би підготував  сприятливі умови для проведення певної за- гальноекономічної політики держави;

– виграш  часу  для  прийняття того чи іншого важливого економічного рішення або проведення політичного за- ходу (завершення передви- борчої кампанії тощо);

– підтримка   обмінного   курсу національної валюти у межах встановлених лімітів можли- вих коливань

– (з урахуванням динаміки  ці- лей поточної загальноеконо- мічної політики держави

– «нестерилізований» ме- тод  —  зміна  грошової маси шляхом відповідних змін обсягу та структури офіційних валютних  ре- зервів

Довго- строкова

– захист економіки  від неспри- ятливого впливу міжнарод- них валютних відносин і між- народної валютно-кредитної кон’юнктури;

– протидія  випадкам  гіперреа- гування  валютних  курсів  на ті чи інші економічні, соці- альні, політичні події;

– усвідомлення економічними суб’єктами, у першу чергу учасниками валютних  рин- ків, суттєвих змін у системі фундаментальних факторів формування валютних курсів

– фінансова,   кредитно-гро- шова політика;

– психологічна  інтервенція

 

За характером  впливу  на економіку  інструменти валютно-кур- сової політики  класифікуються на прямі  та опосередковані.  До ін- струментів  прямого впливу  належать  валютні  обмеження  та валют- ний контроль. Їх використання прямо не впливає  на динаміку курсу,


 

але коригує поведінку учасників  валютного ринку щодо обсягів і ха- рактеру валютних операцій.

Опосередковані інструменти включають  валютні  інтервенції  ЦБ та регулювання процентної  (облікової) ставки.  Їх  основне  завдан- ня — оперативне  коригування динаміки курсу на макрорівні  та стри- мування небажаних тенденцій на внутрішньому валютному ринку.

Співвідношення інструментів  суттєво  різниться в окремих  краї- нах, оскільки  визначається станом і рівнем розвитку  валютного рин- ку, ступенем конвертованості валюти тощо. В Україні, валюта якої є м’якою, частково конвертованою, пріоритетними є інструменти пря- мого впливу — в основному, певні обмеження.  Для вільно конверто- ваних валют, що виконують  більшість функцій  грошей у світовому обороті, валютно-курсове регулювання тяжіє до інструментів  опосе- редкованого  впливу  з переважним використанням змін процентної ставки.

Основні  терміни та поняття

Конвертованість валюти,  євровалюта,  валютна  політика,  курс- своп, валюта, валютна інтервенція, паритет купівельної  спроможнос- ті валют, курс-форвард, вільно конвертована валюта, котирування ва- лют, курс-спот, резервна (ключова) валюта, валютний курс, частково конвертована валюта, неконвертована валюта, монетарна політика, валютна політика, девальвація, ревальвація, валютна інтервенція.

Контрольні та дискусійні питання

1. Що таке колективні валюти? Визначте їх функції та відміннос- ті від звичайних валют.

2. Визначте умови перетворення національних грошей у ключові, резервні валюти.

3. Яким чином має змінитися курс національної валюти, щоб збільшився товарний  експорт? Чому?

4. У чому Ви бачите головну загрозу короткострокових факторів, які впливають  на валютний курс?

5. Охарактеризуйте сутність та наслідки дисконтної  політики.


 

Вправи

Вправа 1.  Для  кожного положення, наведеного нижче, знайдіть відповідний терміни або поняття.

1. Грошова одиниця країни з відкритою економікою, яка викорис- товується  для вимірювання величини  вартості товарів.

2. Конвертована валюта будь-якої  країни,  яка переведена  на ра- хунки  іноземних  банків  та використовується ними  для  операцій  у всіх країнах, включаючи країну емітента цієї валюти.

3. Національна валюта, яка використовується резидентами та нерезидентами країни за всіма видами операцій за відсутністю будь- яких законодавчих обмежень на здійснення валютних  угод і реалізу- ється на головних світових валютних ринках.

4. Національна валюта країн, де існують обмеження  або спеціаль- ні узгоджувальні процедури на обмін валют за окремими видами опе- рацій суб’єктами валютних угод або зонами.

5. Національна валюта, що функціонує в межах однієї країни і не підлягає обміну на інші іноземні валюти.

6. Вільно  конвертована валюта, яка  використовується для фор- мування  золотовалютних резервів  світової банківської  системи, ши- роко використовується для проведення  міжнародної  та національної валютної політики  та приймається МВФ для погашення  кредитів та сплати процентів.

7. Вартість однієї валюти, виражена в іншій валюті.

8. Встановлення (фіксація) державними (національними) або найбільшими комерційними банками  валютних  курсів  на основі іс- нуючих ринкових  механізмів, законів, норм, правил, що діють у кра- їні.

9. Співвідношення між  рівнями   купівельної   спроможності   ва- лют.

10. Валютний  курс за поточними  валютними  операціями, тобто з поставкою валюти не пізніше двох наступних  банківських (робочих) днів за сьогоднішньою  ціною (курсом).

11. Курс за звичайними угодами, що являє собою узгоджену контр- агентами ціну купівлі-продажу валюти з умовою її постачання  на ви- значену (понад 3 дні від дати підписання угоди) дату у майбутньому.

12. Ціна  валюти,  яка  купується  / продається  сьогодні  на умовах її зворотного викупу (продажу) в обумовлений день у майбутньому.


 

13. Здатність валюти до вільного обміну на інші валюти за визна- ченим курсом.

14. Діяльність держави та уповноважених нею органів щодо регла- ментації валютних відносин економічних суб’єктів та їх діяльності на валютному ринку.

15. Разові  цільові  операції  центрального  банку (та інших офіцій- них фінансових  інститутів) з купівлі-продажу великих  партій іно- земної валюти для зміни динаміки курсу національної валюти.

 

 

а) євровалюта;


Поняття:

 

б) неконвертована валюта;

в) паритет купівельної  спроможності  валют;

г) вільно конвертована валюта;

д) валютний курс;

е) валютна політика;

є) частково конвертована валюта;

ж) резервна валюта;

з) курс-форвард;

и) котирування валют, курс-своп;

і) конвертованість валюти;

ї) валютна інтервенція;

й) курс-спот.

Вправа 2. Знайдіть єдину правильну відповідь.

1. Пряме котирування валюти полягає в тому, що:

а) валютний  курс відображає  ціну одиниці  національної валюти в іноземній;

б) валютний курс відображає ціну одиниці іноземної валюти в на- ціональній  валюті;

в) валютний курс прямо пропорційно залежить  від зростання  ек- спорту;

г) валютний  курс прямо пропорційно залежить  від зростання  ім- порту.

2. Конвертованість валюти — це:


 

а) ціна валюти однієї країни, виражена  в грошових одиницях  ін- шої країни;

б) здатність валюти країни вільно обмінюватись  на валюти інших країн за діючим курсом;

в) наявність  валюти країни в іноземних банках;

г) наявність  іноземної валюти в банках інших країн.

3. Колективна (наднаціональна) валюта — це:

а)  самостійна  єдина  валюта  у межах  інтеграційного утворення

(євро в межах Європейського валютного союзу);

б) конвертована валюта будь-якої  країни,  яка переведена  на ра- хунки  іноземних  банків  та використовується ними  для  операцій  у всіх країнах, включаючи країну емітента цієї валюти ;

в) умовна розрахункова одиниця, яка не має матеріальної  форми і власної вартісної основи, функціонує на основі міждержавних угод і не підпорядкована законодавству жодної держави окремо;

г) грошові знаки  іноземних  держав, а також кредитні  і платіжні документи, виражені в іноземних грошових одиницях.

4. Номінальний валютний курс визначається як:

а) пропорція обміну валют двох країн (групи країн);

б) співвідношення між рівнями  купівельної  спроможності  валют;

в) національний валютний курс, помножений на відношення рів- ня іноземних цін до рівня внутрішніх цін.

5. Плаваючі курси змінюються:

а) на основі міждержавних угод;

б) центральним банком  під впливом  стану платіжного  балансу, рівня інфляції, валютних резервів;

в) стосовно однієї валюти або групи валют;

г) залежно від попиту і пропозиції  на валютному ринку.

6. Валютна політика — це:

а) цілеспрямований комплекс  заходів з метою корекції курсу на- ціональної  валюти;

б) діяльність держави та уповноважених нею органів щодо регла- ментації валютних відносин економічних суб’єктів та їх діяльності на валютному ринку;


 

в) разові цільові  операції  центрального  банку (та інших офіцій- них фінансових  інститутів) з купівлі-продажу великих  партій іно- земної валюти для зміни динаміки курсу національної валюти;

г) політика, спрямована  на зниження обмінного курсу.

7. Дисконтна  (облікова) політика полягає у:

а) цілеспрямованому підвищенні  чи зниженні  центральним бан- ком облікової  ставки  та відповідній  зміні ставки  депозитного  та по- зичкового процента;

б) зміні грошової маси шляхом відповідних  змін обсягу та струк- тури офіційних валютних резервів;

в) підтримці  обмінного курсу національної валюти у межах вста- новлених лімітів можливих коливань;

г) поєднанні валютної інтервенції на зовнішніх ринках із рівними за величиною та протилежними за напрямком операціями ЦБ на вну- трішньому відкритому  ринку цінних паперів.

Вправа 3. Визначте, яке з положень правильне, а яке — помилкове.

1. Колективна (наднаціональна) валюта не має кінцевого  креди- тора (банківської установи,  яка зобов’язується підтримувати курс у певних межах за допомогою валютних інтервенцій).

2. СДР  — Спеціальні права запозичення (англ. special drawing rights) — міжнародні платіжні і резервні засоби, що випускаються Єв- ропейським центральним банком і використовуються як розрахунко- ва одиниця Європейського валютного союзу.

3. Валюта слугує мірою вартості, цінності національних грошових одиниць.

4. Підвищення облікової  ставки  за кредитами  комерційним бан- кам призводить до підвищення курсу національної грошової одиниці.

5. Конвертованість валюти — це можливість  купівлі-продажу іно- земної валюти в обмін на національну (і навпаки) всередині країни.

6. Девальвація — це курсова політика, спрямована  на підвищення курсу національної валюти.

7. Міжнародна валютна ліквідність  — це здатність  окремої краї- ни, групи країн здійснювати платежі за власними зовнішніми зобо- в’язаннями  загальновизнаними платіжними засобами.


 

Література до теми 14

1. Гроші та кредит: підручник  / М. І. Савлук, А. М. Мороз, М. Ф. Пудовкі- на та ін. // за заг. ред. М. І. Савлука. — 3-тє вид., перероб. і доп. — К. : КНЕУ,

2002. — С. 246–320.

2. Ломакин В. К. Мировая экономика:  учебник  для  вузов  / В. К. Лома- кин. — М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2007. — С. 129–133.

3. Міжнародна економіка:  підручник  / за ред. В. М. Тарасевича.  —  К.: Центр навчальної  літератури, 2006. — С. 158–172.

4. Передрій  О. С. Міжнародні економічні  відносини:  навч.  посібник  /

О. С. Передрій. — К.: Центр навчальної  літератури, 2006. — С. 159–199.

6. Семенов А. Г. Современная система  международных валютных  отно- шений: учеб. пособие / А. Г. Семенов. — Донецк: ДонНУ,  2001. — С. 31–81,

145–166.

7. Солонінко К. С. Міжнародна економіка: навч. посібник / К. С. Солонін- ко. — К.: Кондор, 2008. — С. 271–275.

5. Світова економіка: підручник  / А. С. Філіпенко, О. І. Рогач, О. І. Шнир- ков та ін. — 2-ге вид., стереотип. — К.: Либідь, 2001. — С. 177–182.

8. Україна і світове господарство: взаємодія на межі тисячоліть / А. С. Фі- ліпенко, В. С. Будкін, А. С. Гальчинський та ін. — К.: Либідь, 2002. — С. 344–408.