14.2. Валютний курс.  Валютний паритет. Фактори, що впливають на валютний курс. Теорії валютного курсу

Валютний курс  — вартість валюти однієї країни (групи  країн), виражена у валюті іншої країни (групи країн).

Функції валютного курсу:

1. Опосередковує обмін валютами при проведенні зовнішньоеко- номічних операцій.

2. Подолання національної обмеженості тієї чи іншої грошової одиниці, перетворення її локальної  цінності в інтернаціональну.

3. Слугує основою співставлення умов та результатів  суспільного відтворення національних господарств (продуктивність праці, витра- ти виробництва і рівень заробітної  плати, темпи економічного  зрос- тання, стан торговельного та платіжного  балансу тощо).

4. Корегування механізму розподілу  світового продукту та світо- вих доходів між країнами.

5. Сприяє періодичній  переоцінці  валютних  активів  і золотова- лютних резервів світової банківської  системи.

Котирування валют — це встановлення (фіксація) державними (національними) або найкрупнішими комерційними банками валют- них курсів на основі існуючих ринкових механізмів, законів, норм, правил, що діють у країні.

У сучасних умовах використовуються три способи або методи ко- тирування (табл. 14.3). Найбільш поширеним  є пряме (цінове) коти- рування, яке застосовується і в Україні.

Виділяють  два різновиди  котирування: офіційне та ринкове (бір- жове).

Офіційне котирування здійснюється уповноваженими державни- ми інститутами,  публікується у періодичних  виданнях  та використо- вується як довідкова інформація на певну дату.

Ринковий валютний  курс встановлюється у повсякденному обо- роті на валютному  ринку, на валютній  біржі. Ринкові валютні курси більш динамічні  і тому спостерігається розбіжність (курсовий пере- кіс) між ними та офіційними курсами.

Номінальний валютний курс — пропорція обміну валют двох кра- їн (групи країн).


 

Методи котирування


 

Таблиця 14.3

 

 

Пряме (цінове) котирування

Валютний курс відображає ціну одиниці іноземної  валюти  через  національну ва- люту

Зворотне (об’ємне) котирування

Вираження  ціни  одиниці   національної валюти в іноземних грошових одиницях

Крос-котирування

Вираження курсів двох валют одна до одної через курс кожної з них до третьої валюти

 

В  умовах  демонетизації   золота  економічною   основою  форму- вання  валютних  курсів  є паритет  купівельної  спроможності валют (англ. purchasing power parity — PPP) — співвідношення між рівнями купівельної  спроможності  валют, які співставляються.

Купівельна спроможність валюти — кількість  товарів  та по- слуг, яку можна отримати за одну грошову одиницю.

Абсолютний РРР — співвідношення між двома валютами,  яке урівноважує їх купівельну  спроможність  стосовно певного набору товарів та послуг («товарний споживчий  кошик»):

АРРР = Р Б/Р А,        (14.1)

t           t           t

t

 

де  АРРР — абсолютний РРР у період t — (кількість валюти країни Б

за одиницю валюти країни А),

t

 

Р — рівень цін у відповідній країні у період t.

Відносний РРР — похідна від курсу валюти за будь-який базисний період, скорегована  на співвідношення темпів зростання  цін в обох країнах:

ВРРР = Р Б/Р  А  е ,            (14.2)

t           t           0

де  ВРРР — відносний РРР у період t;

t

 

Р — індекс цін у період t у відповідній  країні порівняно з базис- ним періодом;

е

 

 

0

 

— валютний курс у базисний  період (кількість одиниць валюти

країни Б за одиницю валюти країни А).

Реальний валютний курс за паритетом купівельної  спроможності визначається як номінальний валютний  курс, помножений на відно- шення рівня іноземних цін до рівня внутрішніх цін:


 

e = P  / P


 

 e ,    (14.3)

 

r           h          f           n

r

 

де   e — реальний  валютний курс;

P

 

 

h

 

— ціни на внутрішньому ринку;

f

 

P — ціни на зарубіжному ринку;

e

 

 

n

 

— номінальний валютний курс.

МВФ рекомендує  у реальному  курсоутворенні використовувати і паритет експорту/імпорту (EIP), адже основна функція обмінного курсу — обслуговування зовнішньоекономічної діяльності.

EIP — це співвідношення між рівнями  пропозиції  національної валюти імпортерами для імпортних операцій за товарами/послугами та іноземної  валюти  експортерами від експортних  операцій  за това- рами/послугами.

Реальний  валютний  курс на основі паритету  експорту/імпорту для твердих валют обчислюється за формулою:

r

 

e = Sh / Sf,      (14.4.)

r

 

де  e — реальний  валютний курс;

Sh — пропозиція національної валюти  імпортерами  для імпорт- них операцій за товарами/послугами;

Sf — пропозиція іноземної  валюти експортерами від експортних операцій за товарами/послугами.

Очевидно,  що лише для розвинутих країн з твердою валютою па- ритет купівельної спроможності та паритет експорту/імпорту спів- ставний  з їх номінальними валютними  курсами.  Для  перехідних  та слаборозвинених економік реальне курсоутворення визначається ха- рактером зовнішнього  торгового обороту, експортними можливостя- ми, низькою диверсифікованістю економіки і, відповідно, можливос- тями заміщення  імпортом «дефіциту»  внутрішнього  кошика товарів та послуг. Тому й реальне курсоутворення валют перехідних  та сла- борозвинених економік,  які мають м’які валюти,  відбувається не на основі принципу  порівняння кошиків,  як для розвинутих економік, а на основі принципу  їх заміщення:  попит на валюту для заміщення дефіциту внутрішнього  кошика врівноважується пропозицією валю- ти від продажу на експорт товарів, послуг внутрішнього  виробництва відповідно до цінових умов на внутрішньому та зовнішньому ринках. Реальний валютний  курс на основі паритету  експорту/імпорту для м’яких валют обчислюється за формулою:


 

e

 

r(м)


 

= (Sh — F )/Sf,           (14.5.)

 

де  e


 

r(м)


— реальний  курс EIP для м’яких валют;

 

F — фінансове  сальдо без девізів, тобто інтервенцій  ЦБ (у націо-

нальній валюті).

 

r(м)

 

Чинниками посилення реального обмінного курсу e


слід вважати:

 

– зменшення потреби в імпорті через імпортозаміщення, реструк- туризацію, диверсифікацію економіки;

– зростання  конкурентоздатності національного експорту  через зростання  економічної ефективності;

– зниження загального  рівня  цін  порівняно із  торговельними партнерами;

– посилення (ревальвація) валют країн — торгових партнерів, що дозволяє конкурувати за більш міцної національної валюти. Складність механізму формування валютних курсів у сучасних умо-

вах обумовлює формування і функціонування системи валютних курсів, структурованої за різноманітними критеріями класифікації (табл. 14.4).

Формування валютних курсів має багатофакторний характер (рис.

14.1). Валютний  паритет  національних  грошових одиниць лежить в основі їхніх валютних курсів. Однак ринковий курс валют майже ніко- ли не збігається  з паритетом,  його коливання залежать  від декількох десятків факторів,  які мають економічний,  політичний, структурний, правовий, психологічний характер. Найбільш важливими з них є: стан торговельного балансу, величина  ВВП, величина  грошової маси, дис- контні ставки, очікувані темпи інфляції, вид державного регулювання тощо. Зміна  валютного  курсу визначається станом попиту та пропо- зиції на валютному  ринку національної валюти й валют інших країн, співвідношенням їхньої купівельної  спроможності.  У всіх випадках основою є ВВП країн, що беруть участь у міжнародному обміні.

В еволюції теорій валютного курсу умовно виділяють  три головні етапи.

І етап (ХІХ  — перша половина  ХХ ст.) — накопичення окремих ідей, концепцій, моделей щодо курсоутворення:

1) ідея Д. Рікардо  стосовно взаємозалежності між валютним кур- сом та внутрішньою  купівельною  спроможністю грошей;

2) теорія Г. Касселя  — встановлення валютного курсу на базі па- ритету купівельної  спроможності  повертає міжнародний ринок до урівноваженого стану;


 

Система  валютних  курсів


 

Таблиця 14.4

 

 

Критерій класифікації

 

Види валютного курсу

Умова валют- них операцій

– курс купівлі (курс попиту)  — за яким банки купують ва- люту;

– курс продажу (курс пропозиції) — за яким банки прода- ють валюту;

– середній  валютний  курс — середньоарифметичне курсів купівлі і продажу;

– внутрішній  курс купівлі і продажу — для клієнтів  банків;

– зовнішній  курс  — для  купівлі  і продажу  на міжбанків- ському ринку

Форми  ва- лютних угод

– курс-спот  —  валютний  курс  за  поточними   валютними операціями, тобто з поставкою  валюти  не пізніше  двох наступних  банківських (робочих) днів за сьогоднішньою ціною (курсом);

–  курс-форвард — курс за звичайними угодами,  що являє собою узгоджену контрагентами ціну купівлі-продажу валюти з умовою її постачання на визначену (понад трьох днів від дати підписання угоди) дату у майбутньому;

– курс-своп  —  ціна  валюти,  яка  купується   / продається сьогодні на умовах її зворотного викупу (продажу) в обу- мовлений  день у майбутньому

Вид платіж- них докумен- тів

– курс банківських чеків;

– курс телеграфних (поштових) переказів;

– курс банкнот (курс обмінних контор)

 

Курсоутворюючі фактори

 

Довгострокові:

–  темпи  і масштаби  зрос- тання ВВП;

–  обсяг золовалютних ре- зервів;

–  рівень   і  динаміка   без- робіття;

–  позиції  країни  на світо- вих ринках

 

Середньострокові:

–  стан платіжного  балансу;

–  відносний  рівень  відсоткових ставок та їх динаміка;

–  різниця  у ціновій  динаміці  на внутрішніх ринках;

–  динаміка світових цін;

–  рівень та динаміка інфляції

 

Короткострокові:

–  думка   провідних   політи- ків, фінансистів, валют- них дилерів;

–  валютні інтервенції ЦБ;

–   форсмажорні та політичні події;

–  спекуляції на  валютних  і фондових ринках

 

Рис. 14.1. Курсоутворюючі фактори


 

3) моделі А. Маршала,  Дж. Кейнса,  Я. Тінбергена,  Ф.  Махлупа, які базуються на товарному підході до курсоутворення, тобто на взаємозв’язку валютного і товарного ринків.

ІІ етап (60–90-ті рр. ХХ ст.) — виникнення базових  теорій кур- соутворення:

1) теорія оптимальних валютних зон (Р. Манделл, Р. Маккіннон, П. Кенен, Дж. Інграм та ін.) та модель рівноваги відкритої економіки

«Манделла-Флемінга» —  підпорядковані вибору  оптимального  ре- жиму валютного курсу;

2) «ранні»  монетаристські моделі (Дж. Білсон,  Дж. Лонгворт,  Р. Міз, К. Рогофф) базуються  на грошовій  теорії (валютний курс роз- глядається як відображення відносної вартості грошей або відносної вартості товарів з урахуванням феномену «жорсткості» цін) та підхо- ді з точки зору активів (валютний курс розглядається через відносну вартість  національних та закордонних активів) — в умовах гнучких цін валютний  курс визначається грошовою пропозицією,  національ- ним доходом та короткостроковими процентними ставками;

3) монетаристська модель твердої ціни Р. Дорнбуша  (модель  гі- перреакції  валютного  курсу)  — виходить  з ідеї паритету  купівельної спроможності  як орієнтиру  коливань  валютного  курсу у довгостро- ковій перспективі. Короткострокова динаміка обмінного курсу являє собою надто сильну реакцію на економічні шоки і орієнтується на ра- ціональні очікування;

4) модель загальної  рівноваги  А. Стокмена  та Р. Лукаса — моне- таристська  модель з гнучкими  цінами, що поєднує  елементи  макро- та мікроаналізу, пояснюючи загальну рівновагу на ринках двох країн балансом на ринках товарів, праці, грошовому та валютному ринках, а також на ринках іноземних та внутрішніх облігацій.

ІІІ етап — сучасний:

1) «нові» моделі відкритої економіки  (М. Обстфельд,  К. Рогофф, Ф. Енджел,  Дж. Роджер) підпорядковані оптимізації  валютної полі- тики у напрямку  фіксації валютного курсу або приєднання до валют- ного союзу;

2) розробка теорій, орієнтованих на вплив трансформаційних процесів  у країнах  з перехідною  економікою  на динаміку  валютних курсів (Дж. Саш, А. Берг, Н. Бочарова, Л. Красавіна, А. Гальчинський та ін.).