11.4. Проблема зовнішньоекономічної заборгованості та шляхи її вирішення

Валовий  зовнішній борг країни  — це загальний  обсяг  заборгова- ності за всіма  існуючими  зобов’язаннями, що мають бути  сплачені боржником  у вигляді основної суми та/або відсотків у будь-який час у майбутньому,  і які є зобов’язаннями резидентів  цієї економіки  пе- ред нерезидентами. Вимірюється в доларах США.

У разі, якщо усі наведені показники країни  знаходяться на кри- тичному  рівні  протягом  трьох  років,  — міжнародні  фінансово-кре- дитні інститути або уряд офіційно  визнають в країні боргову кризу.

Таблиця 11.2

Показники зовнішньоекономічної заборгованості країни

 

 

Показник

Критичне значення

Загальні:

– валовий  та поточний  зовнішній  борг, його динаміка  (темпи  росту і при- росту);

– величина  валового зовнішнього  боргу на душу населення.

Відносні:

коефіцієнт обслуговування  зовнішнього боргу — від- ношення  платежів  по обслуговуванню зовнішньое- кономічної  заборгованості (поточного  зовнішнього боргу) до валютних  доходів країни від експорту то- варів та послуг;

 

50%

коефіцієнт зовнішнього боргу — відношення валово- го зовнішнього  боргу до ВВП країни;

50% (Світовий

Банк); 20% (МВФ)

відношення темпів  приросту  зовнішнього  боргу до темпів щорічного приросту чистого експорту;

 

0,3

відношення валового зовнішнього боргу до експорту товарів та послуг;

2,5 (Світовий Банк);

1,5 (МВФ)

відношення офіційних міжнародних  валютних  ре- зервів до короткострокової зовнішньої  заборгова- ності (критерій Грінспена);

 

менше 100%

відсоткове  відхилення від ліміту  валового  зовніш- нього боргу, встановленого Світовим  Банком.

 

50%


 

Криза зовнішньої заборгованості — ситуація, в якій країна, спира- ючись на власні ресурси та економічний потенціал, виявляється хро- нічно неспроможною своєчасно та в повному обсязі виконувати свої міжнародні боргові зобов’язання.

З початку  80-х  років  криза  зовнішньої  заборгованості набуває масштабного характеру.

Прояви кризи:

– платіжна  неспроможність великої  групи держав, офіційне  ви- знання  окремих  держав  фінансово   неспроможними  (в  кінці

1982 р. уряди  38 країн  не змогли  витримати узгоджені  після

1975 р. графіки  виплат  боргів).  У 90-ті роки  до групи  потен- ційно «проблемних» боржників  приєдналася більшість країн з перехідною економікою;

– загальний   обсяг  зовнішньої  заборгованості країн,  що  розви- ваються, на початок ХХІ ст. перевищив  2,85 трлн. дол. США (табл. 11.3) і продовжує збільшуватися, хоча темпи її зростання поступово  сповільнюються. Регіонами з найбільшим коефіці- єнтом зовнішньої заборгованості є Східна Європа, Центральна Азія, на другому місці — регіон Латинської Америки та Кариб- ського басейну.

Причини загострення кризи в країнах «третього світу»:

– погіршення  світової економічної  кон’юнктури  70-х та 80-х ро- ків «ціновими шоками», пов’язаними із зростанням цін на енер- гоносії, підвищенням процентних ставок, зниженням цін на си- ровину і продовольчі товари в розвинутих країнах;

– погіршення  умов торгівлі,  зростання  масштабів  нееквівалент- ності в обміні, посилення протекціоністських дій ТНК  та ско- рочення  експорту як матеріально-фінансової основи покриття боргу і виплати відсотків;

– неефективна реалізація  політики  індустріалізації, заради  якої державні та приватні  підприємства активно залучали  зовнішні кредитні та інвестиційні кошти, а уряди — свідомо погоджува- лися на великі торгові та бюджетні дефіцити при низькій нормі внутрішніх валових заощаджень;

– слабке та неефективне управління державним  сектором  і дер- жавними  фінансами,  яке  призвело  до розпорошення, розкра- дання та вивезення за кордон однієї частки отриманих  зовніш- ніх ресурсів та непродуктивного використання іншої тощо.


 

Таблиця 11.3

Показники зовнішньої заборгованості країн, що розвиваються (2007 р)*

 

 

Показники

Усі країни, що розвиваються

Країни  Африки на південь від Сахари

Східна Азія і район Тихого океану

 

Південна Азія

Ближній Схід

і Північна Аф- рика

Латинська Аме- рика і Кариб- ський басейн

Європа  і Цент- ральна  Азія

Сукупна заборгова- ність, млрд. дол. США

2851

173

653

210

150

711

955

Коефіцієнт обслуго- вування  зовнішнього боргу, %

74

108

56

84

72

120

98

Коефіцієнт зовнішньо- го боргу, %

25

24

19

19

14

26

40

Відношення резервів до короткострокового зовнішнього  боргу, %

418

343

529

1174

549

333

264

*Джерело: World  Bank, Global Development Finance, 2008.

Глобальна економічна криза загострює проблему зовнішньої за- боргованості.  У 2008–2009 рр. коло  боржників  розширилося за ра- хунок  країн, що дотепер  вважалися фінансово  стабільними та пла- тоспроможними, а отже мали високі кредитні рейтинги й активно позичали.  Про неможливість розрахуватися по зовнішньоекономіч- ним державним  зобов’язанням повідомляють восени 2008 р. Ісландія та на початку 2009 р. Греція. Перед реальною загрозою дефолту опи- няються новачки ЄС — Угорщина, Латвія та Румунія.

Разом  з цим, доволі  високими  темпами  (в  середньому  7,8% на рік)  зростає  валова  зовнішня  заборгованість в країнах  — традицій- них світових лідерах (табл. 11.4). І це тоді, коли їм самим та їх еконо- мічним партнерам вкрай потрібні потужні мільярдні інвестиційно- кредитні грошові вливання для подолання соціально-економічних наслідків кризи, зокрема для стабілізаційної підтримки  банківських систем.


 

Таблиця 11.4

Рейтинг  найбільших країн-боржників (на 01.04.2010 р.)1

 

 

 

Країна

Валовий зовнішній борг,

% до ВВП

 

 

Країна

 

Валовий  зо- внішній борг,

% до ВВП

1.

Ірландія

1312

11.

Фінляндія

220

2.

Великобританія

426

12.

Японія

204

3.

Швейцарія

382

13.

Норвегія

202

4.

Нідерланди

377

14.

Іспанія

181

5.

Бельгія

329

15.

Німеччина

180

6.

Данія

318

16.

Греція

170

7.

Швеція

265

17.

Італія

147

8.

Австрія

256

18.

Австралія

122

9.

Франція

258

19.

Угорщина

122

10.

Португалія

236

20.

США

97

 

Між тим, є країни, що в проблемні для світу 2008–2010 рр. демон- струють сталу або позитивну динаміку щодо скорочення власного об- сягу зовнішньої державної заборгованості (Бразилія, Індія та Китай), або стабільність  і контрольованість ситуації (Білорусь, Казахстан, Канада, Російська  Федерація, Туреччина  та ін.)2. При збереженні поточних  тенденцій,  за оцінками  експертів,  висловленими на Всес- вітньому економічному форумі в Давосі, у 2015 р. державна  заборго- ваність країн групи БРІК буде дорівнюватиме 40% від їх сукупного ВВП. Тоді як для групи країн — традиційних лідерів за умов активі- зації економічної  діяльності  у 2010 р. і бездефіцитності їх консолідо- ваних бюджетів відповідний показник становитиме 120%. У перспек- тиві слід очікувати, що Бразилія, Індія, Китай і Росія перетворяться в найкрупніших кредиторів країн Заходу. Зміниться ієрархія в світовій політиці  та економіці  з відповідним  переміщенням світового центру сили із Заходу на Схід3.

1  Information Agency InterRight (з посиланням на експертів  МВФ) — http://in- right.ru/articles/id_219/

2  Офіційний Інтернет-сайт Інституту  еволюційної  економіки  — http://iee.org.ua/

ru/detailed/prog_info/12905

3 http://www.vedomosti.ru/newspaper/article.shtml?2009/03/12/185722


 

Програми  подолання  проблеми  зовнішньої  заборгованості

умовно поділяються на:

І.  Ініційовані міжнародними фінансово-кредитними інсти- тутами:

– план  Бейкера  (Паризький  клуб,  1985  р.): надання  протягом  3 років додаткових  кредитів  на суму 19 млрд. дол. для підтрим- ки економічного зростання  15 крупних країн — боржників на умовах активізації приватного  підприємства,  обмеження  втру- чання держави в економічні процеси, приватизації державного сектора, лібералізації зовнішньої торгівлі, активного залучення іноземних інвестицій;

– план Брейді (Паризький клуб, 1998 р.), за яким зовнішній борг кра- їни розподіляється на дві частини: ту, що обслуговується, та ту, що не обслуговується. Країна повинна спочатку сплатити  першу частину боргу за допомогою конверсії коротко- та середньостро- кових зобов’язань на довгострокові. Принциповий аспект цих до- мовленостей  виражається в тому, що банки-кредитори здійсню- ють реструктуризацію заборгованості в обмін довгострокових зобов’язань на акції державних підприємств, що приватизуються;

– боргова ініціатива МФВ  та Світового Банку щодо надання до- помоги бідним країнам з високим рівнем заборгованості (Highly Indebted Poor Countries, HIPC, 1999 р.), у межах якої загальна за- боргованість  28 найбідніших  країн поступово  зменшується на

56 млрд. дол. США;

– ініціатива  по  списуванню  багатостороннього  боргу  країнам  з низьким рівнем доходу і високим рівнем заборгованості (Multila- teral Debt Relief Initiative, МDRI),  запропонована «Великою  сім- кою» у 2005 році. Вона передбачає повне списання боргів по кре- дитам МВФ, Світового Банку та Африканського банку розвитку і надання безвідплатної фінансової допомоги із спеціальних трас- тових фондів МВФ (на сьогодні ініціативою охоплено 22 країни);

– ініціативи Паризького та Лондонського клубів, які щорічно при- ймаються  і передбачають  конкретні  заходи  щодо  зменшення чи реструктуризації заборгованості для конкретної  країни  або країн (наприклад, у 2007 р. для Перу і Македонії; у 2008 — для Гаїті; у 2009 — Анголи; у 2010 — Афганістану) тощо.

ІІ. Національні програми забезпечення керованості зовнішньо- борговими процесами, механізмами якої є:


 

– конверсія державного боргу — зміна доходності позик, яка про- водиться внаслідок  зміни ситуації на фінансовому ринку чи погіршення  фінансового стану держави,  коли  вона не в змозі виплачувати попередньо оговорений дохід;

– консолідація державного  боргу — передача зобов’язань за рані- ше випущеною позикою на нову з метою продовження терміну позики;

– уніфікація  —  об’єднання  кількох  позик  в одну,  яке  спрощує управління державним  боргом;

– обмін за регресивним співвідношенням облігацій попередніх пері- одів на нові — часткова відмова держави від своїх боргів;

– відстрочка погашення — перенесення строків виплати  заборго- ваності.  При  цьому  за період перенесення строків  погашення боргу виплата доходів не проводиться;

– анулювання (дефолт) — повна відмова держави від своєї забор- гованості;

– профіцитно орієнтована реструктуризація доходної та/або ви- даткової частин консолідованого бюджету при жорсткому дотри- манні бюджетно-фінансової дисципліни і цільовому спрямуванні бюджетного надлишку на покриття зовнішньої заборгованості;

– націоналізація комерційних  банків  та  соціалізація приватних зовнішньоборгових зобов’язань, перекладання їх на суспіль- ство в цілому;

– стимулювання економічного зростання  й збільшення ВВП  як джерела податкових бюджетних доходів і відповідних платежів позичальникам;

– емісійна інфляція (для країн, чия валюта є вільно конвертованою).

ІІІ. Стабілізаційні програми взаємодопомоги у межах окремих економічних інтеграційних об’єднань.