9.5. Форми і методи регулювання інвестування на національному та міжнародному рівнях

Тривала  практика  міжнародної  інвестиційної діяльності  довела, що політика  стимулювання іноземних  інвестицій  має бути цілісною системою взаємопов’язаних заходів, органічним  елементом  стратегії соціально-економічного розвитку  країни з огляду на взаємопов’язані фактори ПІІ (табл. 9.1).


 

Фактори прямого  іноземного інвестування


 

Таблиця 9.1

 

 

Назва групи факторів

Фактори ПІІ

Глобально-економічні

– стан  розвитку   міжнародної   економіки,  міжна- родних факторних ринків, насамперед  ринку капіталів;

– стабільність світової валютної системи;

– рівень розвитку  міжнародної  інвестиційної інф- раструктури;

– рівень  транснаціоналізації та регіональної  інте- грації

Загально-економічні

– темпи економічного зростання;

–  співвідношення споживання і заощадження;

– ставка позичкового  процента;

– середня норма прибутку в реальному  секторі;

– стан транспортної інфраструктури;

– рівень і динаміка інфляції;

– стан платіжного  балансу;

– середній рівень оподаткування

Ресурсно-економічні

– географічне положення;

– існування  та якість  природних  ресурсів, насам- перед рідких;

– демографічна  ситуація

Політико-економічні

– політична стабільність;

– ступінь втручання уряду в економіку;

–  відношення до іноземних інвестицій;

–  дотримання дво- та багатосторонніх  угод;

–  «схильність до націоналізації»;

–  корумпованість влади;

– існування  радикальних політичних  груп

 

Кожна  країна  має  певну  систему  обслуговування  міжнародного руху  капіталу  — сукупність  правових  актів, інститутів,  економічних механізмів  та інструментів,  що формують  і реалізують  державну  по- літику. Найбільшою популярністю серед урядів як у країнах базуван- ня, так і в приймаючих  країнах користуються такі адміністративні та економічні методи  та інструменти:

– надання державних гарантій. Гарантії можуть надаватися як кра- їною базування,  так і приймаючою  країною. Уряди, зацікавлені


 

в стимулюванні експорту капіталу, можуть надавати національ- ним корпораціям гарантії повернення повної суми інвестованого капіталу  або якоїсь його частини за рахунок державних  джерел у разі націоналізації, стихійних  лих, неможливості переведення прибутку за кордон, не конвертованості місцевої валюти й інших непередбачуваних обставин;

– страхування зарубіжних  інвестицій  може  здійснюватись  як приватними, так і державними агентствами;

– урегулювання інвестиційних суперечок;

– виключення   подвійного  оподаткування.  Держави,   корпорації яких особливо активно здійснюють взаємні прямі інвестиції, нерідко укладають  угоди про виключення подвійного  оподат- кування  прибутку  підприємств з іноземними інвестиціями. Корпорація платить у приймаючій країні тільки ту частину по- датку, яку вона не заплатила  в країні базування;

– адміністративна  і дипломатична  підтримка.  Прямі  інвесто- ри звичайно  є об’єктом опіки з боку державних  органів країни базування: зокрема, уряд може проводити переговори із зару- біжними  країнами  про створення найсприятливіших умов для національних інвесторів;

– створення  вільних  економічних  зон. Досягти  сприятливого за усіма параметрами інвестиційного клімату і, особливо, постій- но утримувати  його на високому  конкурентному рівні досить важко навіть для розвинутих країн, а для більшості  країн, що розвиваються, та країн з перехідною  економікою  — майже не- можливо.  Тому  урядом  підтримується створення локальних зон сприятливого інвестиційного клімату. Найбільш ефектив- ною  й апробованою  в багатьох  країнах  формою  таких  зон  є вільні (спеціальні) економічні зони (ВЕЗ) різних типів.

Форми  стимулювання іноземної  інвестиційної діяльності  з боку держави в країнах базування  наведено у табл. 9.2.

Важливою  є галузева селективність іноземних інвестицій. Спира- ючись на інтереси національної безпеки, враховуючи  стан і перспек- тиви розвитку пріоритетних сфер і галузей, виділяють галузі, закриті для іноземного капіталу, та галузі, в яких участь іноземного капіталу обмежується:  телекомунікації, ВПК, супутниковий зв’язок, експлуа- тація природних  ресурсів тощо.


 

Таблиця 9.2

Форми стимулювання іноземної інвестиційної діяльності

 

Форми

Інструменти

Фінансово-кредитне стимулювання

Безпроцентні кредити,  пільгові  кредити,  інвести- ційні гарантії

Податкове  стимулю- вання

Зниження ставки податку, податкові угоди з ін- шими країнами, зняття податків на реінвестиції, безмитний  імпорт обладнання  та / або сировини, прискорена  амортизація, податкові кредити

Стимулювання інфра- структурного  забез- печення

Надання землі у безкоштовне користування або на пільгових умовах, надання будівель і споруд у без- коштовне користування або за пільговими  цінами, субсидії на користування енергією, транспортні гранти, пільги щодо фрахту

Стимулювання кон- кретних інвестиційних проектів

Гранти  (цільове  фінансування) ресурсо-  і приро- дозберігаючого обладнання; гранти проектів, орі- єнтованих  на підвищення кваліфікації і перепід- готовку кадрів; поліпшення умов праці; сприяння в проведенні  техніко-економічних обґрунтувань проектів; гранти на науково-дослідні та проектно- конструкторські роботи

Протекціоністьські заходи

Тарифи  та нетарифні інструменти