9.3. Форми і методи прямого  іноземного інвестування

Прямі  інвестиції  за джерелом походження відповідно  до систе- ми національних рахунків (СНР) ООН набирають такі форми:

– первинні  вкладення  компаніями за  кордон  власного  капіталу (поглинання чи злиття  компаній,  створення спільних  підпри- ємств, філій, дочірніх та асоційованих  компаній, придбання па- кетів акцій розміром понад 10%);

– реінвестиції (частка доходу об’єкта інвестування, яка не розпо- діляється і не переводиться прямому інвесторові, а залишаєть- ся на території приймаючої країни);

– внутрішні  корпоративні  перекази  у формі  кредитів  та транс- фертів між прямим інвестором (головною компанією) та філія- ми, асоційованими й дочірніми компаніями.

Методи інвестування:

– розвиток  контрактних форм співробітництва;

– створення власних зарубіжних  фірм;

– злиття і придбання підприємств.

До контрактних  (неакціонерних) форм ПІІ належать  експорт- імпорт товарів  та послуг; ліцензування; франчайзинг; контракти на управління; підрядне виробництво;  «проекти під ключ».

Привабливість  контрактних форм  інвестування полягає  у тому, що вони  здатні  захистити  активи  фірм.  Недоліки: втрата  контролю; можливе  неадекватне  використання ліцензій;  можуть  породжувати майбутніх конкурентів. Тому, набуваючи досвіду, фірми збільшують свою безпосередню  участь у міжнародних  операціях  через поширен- ня інвестиційної діяльності,  головним  чином, через створення влас- них зарубіжних фірм та спільних підприємств.

Власні зарубіжні фірми створюються за кордоном у вигляді дочір- ньої компанії,  асоційованої  (змішаної) компанії,  філії  (відділення), спільного підприємства.

– Дочірня  компанія  (subsidiary)  —  реєструється як  самостійна компанія  і має статус юридичної особи з власним балансом. Контролює  її материнська компанія,  яка володіє частиною ак- цій або всім капіталом.

– Асоційована (змішана)  компанія (associate) — відрізняється від дочірньої  меншим  впливом   материнської фірми,  якій  нале-


 

жить суттєва, але не основна частина акцій. Змішані  компанії, в яких іноземному інвестору належить  більше половини  акцій, називають компаніями переважного володіння; якщо 50% — іно- земному інвестору і 50% — місцевому, — компаніями однаково- го володіння; якщо іноземний  інвестор має менше ніж 50% ак- цій, — змішаним підприємством з участю іноземного капіталу.

– Відділення  (branch) — не є самостійними компаніями та юри- дичними  особами  і на всі 100% належать  батьківській фірмі. Відділення  можуть мати форму представництва головної ком- панії за кордоном, партнерства,  у тому числі і з місцевими  під- приємцями, рухомого майна (кораблі, літаки, нафтові платфор- ми), що належить  головній компанії і функціонує за кордоном не менше 1 року.

– Спільне  підприємництво  (СП) —  це  діяльність,   яка  базуєть- ся на співробітництві з підприємцями, підприємствами й ор- ганізаціями країни-партнера та їхньому спільному  розподілі доходів  та ризиків  від цього співробітництва; це організацій- но-правова  форма  поєднання зусиль  партнерів  різних  країн  з метою здійснення спільної  підприємницької діяльності.  Пере- ваги СП — реальний  спосіб функціонування на ринках  країн, в  яких  заборонена  або  обмежена  діяльність  іноземних  фірм без участі місцевого  партнера;  можливості  об’єднання  капіта- лів, отримання пільг й переваг місцевого партнера; можливості швидкого  пристосування, розуміння місцевого  середовища  за допомогою місцевого партнера; можливості мінімізувати ризик за умов мінливої політичної та економічної ситуації в різних країнах, загострення конкуренції на світових ринках. Недоліки СП — зіткнення інтересів партнерів; суперечності  поєднання двох і більше корпоративних культур тощо.

Починаючи з 90-х рр. ХХ ст., крім залучення готівкових  грошей або банківських позик для здійснення угод про злиття та / або погли- нання,  почали  масово використовувати випуск  нових  акцій  замість тих, що були до злиття, обмін акціями  і корпоративними боргами, фонди венчурного капіталу.

Все більшого поширення серед компаній різних країн здобувають стратегічні альянси — довірчі довгострокові  взаємовигідні відноси- ни між фірмами,  що дозволяють  кожній  з них ефективно досягати


 

довгострокових цілей, координувати та оптимізувати використання спільних ресурсів і мінімізувати трансакційні витрати.

Цілі у стратегічних  альянсів  різні, але частіше всього — це об’єд- нання наукового потенціалу корпорацій, виробниче кооперування і розподіл  ризиків.  Поширені  альянси  в таких галузях: автомобільна, ЕОМ, авіакосмічна, фармакологічна, оборонна.

Основні  причини формування стратегічних альянсів: отримання доступу до ринків партнерів, використання нових технологій, скоро- чення часу для нововведень.