9.2. Теорії прямого іноземного інвестування
У теоріях ПІІ аналізуються, перш за все, їх причини, мотивація, ефекти. Основною економічною причиною руху капітальних ресур- сів за класичними теоріями є різниця у нормі прибутку (граничного продукту капіталу, процентної ставки), що надає поштовх до його руху між країнами і в подальшому призводить до згладжування цих відмінностей.
За моделями неокейнсіанців (Р. Харрод, Е. Домар), ефективність вкладення ПІІ визначається станом і динамікою економіки-реципі- єнта в силу їхньої тривалості та відносної інертності. Внаслідок роз- біжностей у ступені міжнародної мобільності капіталу (Б. Іверсен) країни можуть одночасно вивозити і ввозити капітал, оскільки пере- лив капіталу з країни з низькою нормою прибутку в країну з вищою нормою створює більш ефективні комбінації факторів виробництва в обох країнах і призводить до збільшення їх сукупного доходу.
Аналіз кон’юнктури ринку прямих інвестицій базується на теорії Дж. М. Кейнса й Дж. Тобіна, в яких спрощена формула інвестиційних видатків має такий вигляд:
|
І = І
— e·R,
де e — постійний коефіцієнт,
R — ставка процента,
|
|
— екзогенний (зовнішній) компонент інвестиційних видатків,
що змінюється при зміні очікувань і технологій.
Основою для більшості сучасних інституціональних теорій ПІІ стає модель конкурентних переваг М. Портера, в якій конкурентні переваги країни визначаються міжнародними результатами діяль- ності національних фірм. М. Портер поєднує істотні детермінанти національної конкурентоспроможності у так званий «Даймонд». Ал. М. Ругман доповнює модель М. Портера обґрунтуванням ідеї конкурентного вирівнювання «Даймондів» національних економік через їхнє інтегрування, необхідність визначення відносної конку- рентоспроможності національної економіки через співвідношення й аналіз зв’язків національного «Даймонда» з «Даймондами» ін- ших держав. Модель Портера-Ругмана-Даннінга доповнює теорію М. Портера ще однією складовою — багатонаціональною діловою ак- тивністю. Ця модель є відображенням інституціональних підходів до оцінки основних складових сприятливого як для інвестора, так і для реципієнта інвестиційного клімату в умовах глобалізації.
Міжнародні інвестиції є ключовою детермінантою національного
«Даймонда» й індикатором його стану. Метою є залучення іноземних інвестицій у галузі, що визначають конкурентоспроможність еконо- міки.
Не менш важливими в поясненні ПІІ є відмінності не тільки в нормі, а й в обсязі отриманого прибутку, доступі до провідних техно- логій. На цьому акцентують увагу теорії, які висвітлюють недоскона- лість ринку.
Концепції, що пояснюють мотивацію власника ПІІ:
– теорія ринкової влади (С. Хаймер). Підвищення ринкової вла- ди фірми в межах окремої країни на певній стадії розвитку фір- ми стає неможливим, тому прибуток інвестується за кордон, поширюється практика «захисних інвестицій» з метою при- душення конкуренції і збереження контролю над ринком. За- вданням фірми є отримання за кордоном прибутків, більших за прибутки «місцевих» фірм;
– модель інтерналізації базується на ідеї Р. Коуза про те, що все- редині більшої корпорації діє внутрішній ринок, регульований керівниками корпорації та її підрозділів. За моделлю інтерналі- зації (П. Баклі, М. Кессон та ін.), значна частина міжнародних операцій є внутрішньофірмовими операціями ТНК. В умовах
«відносин співробітництва» трансакційні витрати фірм почи- нають набувати «внутрішнього характеру», тобто відбувається інтерналізація ринків, що породжує достатні імпульси для під- вищення ефективності, а мета мінімізації трансакцій залиша- ється основним мотивом переведення діяльності за кордон;
– концепція міжнародної конкурентоспроможності галузі пояс- нює ПІІ посиленням конкуренції технологічного характеру між суб’єктами ринку капіталів. Згідно з моделлю циклу жит- тя продукту (Р. Вернон), після початкової, інноваційної, фази розвитку продукту в міру досягнення ним зрілості фірма де- далі більше розглядає розгортання зарубіжного виробництва як важливий засіб збереження своїх позицій на ринку. Так, на першій стадії розвитку товару виробництво продовжує концен- труватись у країні походження, навіть якщо витрати виробни- цтва в інших країнах є нижчими. Але коли у фазі зростання ви- робничий процес стандартизується, фірма починає інтенсивно інвестувати за кордон, аби скористатися перевагами місцевих ринків і зберегти експортний потенціал. З метою запобігання імітації нового продукту зарубіжними виробниками і підтрим- ки власних філій фірма вдосконалює товар, здійснює патент- ний захист та відповідну рекламу;
– концепція технологічного нагромадження розглядає ПІІ як на- слідок розвитку технології інноваційного процесу. Створюю- чи нові технології, фірма і в цьому випадку прагне закріпити контроль і власність щодо своїх специфічних технологічних переваг.
Теорії, в яких акцентується увага на мотивації сторони, що приймає ПІІ:
– концепція охорони національного суверенітету наголошує на тому, що зростання зарубіжних інвестицій у національній економічній системі на певному етапі призводить до їх вихо- ду з-під контролю держави-реципієнта. Це може спричини- ти зменшення частки внутрішнього виробництва в кінцевому
продукті. При цьому держава-реципієнт вдається до політики протидії розширенню впливу країн-експортерів капіталу, або до регулювання експорту та імпорту капіталу;
– гіпотеза валютного простору, де головним стимулом ПІІ в ма- теріальній формі є конкурентні переваги щодо країни-реципі- єнта. Такі переваги мають інвестори з країн з більш сильною валютою, ніж валюта країн-реципієнтів.
Для наведених прикладних теорій характерний порівняльний аналіз різних індикаторів інвестиційного клімату в країні базування капіталу і в країні-реципієнті.
Визначення ефектів ПІІ здійснюється за допомогою простої графічної моделі (рис. 9.8, 9.9). Припущення моделі аналізу ефектів ПІІ такі: кожна країна виробляє єдиний товар; обсяг виробництва в кожній країні визначається використанням двох факторів — капіталу та праці при незмінній віддачі від масштабу; існує ринок досконалої конкуренції; діє закон спадної граничної продуктивності факторів виробництва; збільшення одного з факторів виробництва призводить до зростання граничного продукту іншого фактора; відсутня аморти- зація капіталу; відсутні податки; рівень технологій у кожній країні є заданим і постійним; суспільне багатство кожної країни визначається її національним продуктом.
На першому етапі аналізу будемо вважати, що міжнародний рух капіталу між двома країнами А і В відсутній, тобто уряди обох країн проводять політику, спрямовану на захист національної економіки від зовнішньоекономічного впливу.
На другому етапі аналізу рух капіталу між країнами здійснюва- тиметься вільно, тобто без будь-яких обмежень, і не супроводжувати- меться трансакційними витратами.
На першому етапі (рис. 9.8) країни володіють різним за обсягом капіталом і мають неоднаковий рівень процентної ставки.
|
|
Країна А володіє більшим за обсягом капіталом К0 , який забез- печує віддачу на рівні і0 . За відсутності амортизації норма прибутку на капітал дорівнює реальній процентній ставці. Низька процентна ставка є закономірним наслідком збільшення великого обсягу капі- талу при зменшенні обсягу граничного продукту.
|
|
У країні В обсяг капіталу порівняно невеликий (К0 ), він є дефі- цитним ресурсом і дає значно більший прибуток. Рівень процентної ставки дорівнює і0 .
Рис. 9.8. Ринки капіталів у країнах А і В за відсутності міграції капіталів
Площі, розташовані під відповідними кривими граничних про- дуктів двох країн, відображають внутрішні обсяги продукції, що ви- робляється: (a + b) — у країні А та (c + d) — у країні В. При цьому факторний доход з капіталу в цих країнах буде виражатися площами фігур b і d, доход з праці — a і c.
На другому етапі можливим стає рух капіталу між країнами. Ка- пітал з країни А буде спрямований у країну В, де рівень віддачі від цього ресурсу помітно більший (рис. 9.9).
Наслідки переливу капіталу з країни А в країну В будуть такими. Внутрішній обсяг виробництва країни А скоротиться на величи-
ну, що відповідає площі g + k, а в країні В — зросте на величину, що дорівнює площі n+р. Оскільки р = h +g + k, то приріст внутрішнього продукту в країні В n+ h + g + k є більшим, ніж втрати країни А g + k. Отже, можна стверджувати, що світовий обсяг виробництва зросте на величину, що дорівнює площі n+h. Як же ефект від додаткового при- росту світового продукту розподілиться між країнами?
|
Резиденти країни А, якщо переведуть (К0
— К1 ) капіталу в кра-
|
їну В, отримають на цей капітал процентну ставку і1. Тобто площа фігури р буде являти собою суму доходів, які отримають резиденти країни А у вигляді позичкового відсотка, прибутку та дивідендів від власних закордонних активів. Тому можна стверджувати, що зрос-
тання національного продукту перекриє зниження обсягу внутріш- нього продукту країни. Таким чином, національний продукт країни А в цілому зросте на h (р — (g+k)= h).
Національний продукт країни В також зросте, але лише на вели- чину, що відповідає площі фігури n. Це пояснюється тим, що із за- гального приросту внутрішнього продукту n + р, обсяг р «виїде» за кордон як доход іноземних інвесторів.
Наведена графічна модель переконливо свідчить, що обидві краї- ни отримають зиск від міжнародного переміщення капіталу: країна А підвищить своє багатство на h, а країна В — на n. Як наслідок, світо- вий ВВП збільшиться за рахунок більш ефективного перерозподілу і використання факторів виробництва. Міжнародні потоки капіталу, спрямовуючись туди, де реалізація інвестиційних проектів забезпе- чує більшу віддачу, створюють важливе джерело отримання виграшу кожним з партнерів з міжнародного руху капіталу.
Рис. 9.9. Вирівнювання ставки відсотка в країнах А і В у результаті міжнародної міграції капіталів