9.1. Інвестиції в системі міжнародного руху капіталу. Міжнародний ринок прямих  іноземних інвестицій

Підприємницький капітал  рухається  в міждержавному просторі у формі інвестицій. У широкому розумінні міжнародними є ті інвести- ції, реалізація  яких  передбачає взаємодію економічних суб’єктів різних країн, резидентів та нерезидентів стосовно конкретної країни (рис. 9.1).

Рис. 9.1. Схема руху інвестицій  між країнами


 

З країни базування здійснюється експорт капіталу. Вона є місцем перебування інвестиційного суб’єкта (для  фізичної  особи — це краї- на громадянства, для юридичної  — країна реєстрації).  Інвестування капіталу,  його безпосереднє  вкладення здійснюється у приймаючій країні.

Міграція підприємницького капіталу обов’язково  має характе- ризуватися такими ознаками:

1) безпосередня  організація  та участь у виробничому процесі за кордоном;

2) довгостроковий характер вкладення грошових, фінансових та /

або матеріальних активів;

3) перерозподіл  власності  між резидентами та нерезидентами конкретної  країни;

4) цільова функція — повний контроль над об’єктом інвестування, отримання підприємницького прибутку та дивідендів.

Інвестиції  в об’єкти підприємницької діяльності  здійснюються  в різних формах, що класифікують за окремими ознаками.

1. За об’єктами вкладення  виділяють  реальні та фінансові  інвес- тиції. Реальні інвестиції — це вкладення коштів у реальні  активи  як матеріальні  (виробничі основні та оборотні фонди, будівлі, споруди, обладнання, товарно-матеріальні цінності  тощо),  так і нематеріаль- ні (патенти,  ліцензії, «ноу-хау», технічна, науково-практична, ін- структивна, технологічна,  проектно-кошторисна та ін. документація тощо). Інколи  вкладення коштів у нематеріальні  активи, пов’язані з науково-технічним прогресом,  характеризуються як інноваційні  ін- вестиції. Фінансові  інвестиції — вкладення коштів  у різні фінансові інструменти (активи), наприклад,  фондові (інвестиційні) цінні папе- ри, спеціальні  (цільові) банківські вкладення,  депозити, паї тощо.

2. За способом участі в інвестиційному  процесі виділяють  прямі та непрямі інвестиції. Прямі інвестиції характеризуються безпосе- редньою участю інвестора  у виборі об’єктів інвестування і вкладен- ні коштів.  Пряме  інвестування здійснюють  підготовлені  інвестори, які мають достатньо інформації  про об’єкт інвестування і знають механізм  інвестування. Прямі  інвестиції,  як правило,  здійснюються у формі  кредиту  без інвестиційних посередників  з метою оволодін- ня контрольним пакетом акцій компанії. Непрямі інвестиції — це інвестування, опосередковане третіми  особами (інвестиційними або


 

фінансовими посередниками). Не всі інвестори мають достатню ква- ліфікацію  для ефективного вибору об’єктів інвестування та подаль- шого управління ними. У цьому випадку вони купують цінні папери, що випускаються інвестиційними або іншими фінансовими посеред- никами  (наприклад, інвестиційні сертифікати інвестиційних фондів або інвестиційних компаній), а останні розміщують  зібрані таким чином інвестиційні кошти на власний  розсуд у найбільш  ефективні об’єкти інвестування, беруть участь в управлінні ними, а отримані до- ходи розподіляють серед своїх клієнтів.

3. Залежно від форми власності інвесторів розрізняють іноземні та спільні інвестиції. Іноземні інвестиції — вкладення,  що здійснюються іноземними громадянами,  юридичними особами та державами,  над- національними міжнародними інвестиційними інститутами.  Спільні інвестиції — вкладення, що здійснюються  суб’єктами цієї країни та іноземних  держав, а також інвестиції  підприємств за участю інозем- них інвесторів.

Прямі іноземні інвестиції (ПІІ) — це вкладення  капіталу  з ме- тою отримання  підприємницького прибутку  (доходу),  зумовлені дов- гостроковим економічним інтересом і забезпечують  контроль інвес- тора над об’єктом інвестування.

Прямі  іноземні інвестиції  (foreign direct investment, FDI) — це придбання резидентами країни реальних активів за кордоном, що містять  управлінський контроль  над національним господарюючим суб’єктом з боку господарюючого суб’єкта іншої країни. Завдяки ПІІ надлишкові капітали  однієї країни  стають доступними іншим  краї- нам, в яких  вони можуть працювати  з більшою ефективністю. Крім того, ПІІ відіграють роль механізму передачі певних прогресивних технологій  і методів роботи з розвинутих країн до країн, що розви- ваються.

Прямі  інвестиції  — основна  форма  експорту  приватного  капіта- лу, що забезпечує  встановлення ефективного контролю і надає право безпосереднього  розпорядження закордонною  компанією.  За визна- ченням МВФ, прямі іноземні інвестиції існують у тому випадку, коли іноземний  власник володіє не менш ніж 25% статутного капіталу  ак- ціонерного товариства  (згідно з американським законодавством — не менше 10%, у країнах Європейського Союзу — 20–25%, у Канаді, Ав- стралії і Новій Зеландії — 50%).


 

Слід розрізняти поняття  «ввезення  капіталу»  та «іноземні інвес- тиції». Якщо ввезення капіталу — це періодичний приплив іноземно- го капіталу, то іноземні інвестиції — загальна сума накопиченого іно- земного капіталу в національній економіці за певний період.

Країна, в якій розташовується компанія,  що інвестує капітал, називається країна базування  (країна-експортер), а країна, де зна- ходиться  компанія,  в яку інвестують, називається приймаюча країна (країна-реципієнт, країна-імпортер).

Серед країн базування  виділяють такі групи: переважно експорте- ри капіталу;  ті, що зберігають  приблизну рівновагу  експорту  та ім- порту капіталу; нетто-імпортери.

При винесенні виробництва за кордон компанія порівнює альтер- нативні  варіанти  виробництва й реалізації  одного і того ж продукту на національній території та за її межами. Прибутковість прямих іно- земних  інвестицій  безпосередньо  порівнюється з прибутковістю ка- піталу в країні базування інвестора.

Головними   складовими мікроекономічної  стратегії  здійснення

ПІІ є:

– зниження капітальних витрат  та ризику  для  функціонування нових потужностей;

– доступ до нових джерел сировини  або нової виробничої  бази;

– розширення діючих виробничих потужностей;

– реалізація  переваг дешевих факторів виробництва;

– можливість уникнення циклічності або сезонної нестабільності виробництва, пристосування до процесу скорочення життєвого циклу продукції;

– існування  митних  бар’єрів, які заважають  ввезенню  товарів  і, тим самим, підштовхують  зарубіжних  постачальників до вве- зення капіталу для проникнення на ринок тощо.

Для країни базування  привабливість ПІІ зумовлена  тим, що:

– імпорт  прямих  інвестицій  призводить  до збільшення вироб- ничих потужностей та ресурсів; сприяє поширенню передової технології  й управлінського досвіду, підвищенню  кваліфікації трудових ресурсів;

– з’являються не тільки  нові ресурси, а й мобілізуються і більш продуктивно використовуються вже існуючі ресурси;

– прямі  інвестиції  сприяють  розвитку  національної науково-до- слідної бази;


 

– стимулюється конкуренція і пов’язані з нею позитивні  явища (підрив  позицій  місцевих  монополій,  зниження цін та підви- щення  якості  продукції,  що заміщає  як імпорт, так і застарілі вироби місцевого виробництва);

– підвищуються попит та ціни на місцеві фактори  виробництва;

– збільшуються надходження в бюджет у вигляді податків на ді- яльність міжнародних  підприємств;

– при залученні  інвестицій  з’являється можливість  використан- ня збутової мережі партнера  й відомих у світі торгових  марок тощо.

Для країн з перехідною економікою залучення іноземних  інвести- цій є важливим  у контексті структурних реформ і економічного зрос- тання.

Негативні наслідки прямого іноземного інвестування:

– імпортовані   ресурси  працюють  для  окупності  та  отримання прибутку,  який  потім репатріюється. У довгостроковій пер- спективі відтік коштів через репатріацію прибутку, як правило, перевищує  величину  первинних  капіталовкладень;

– цілі іноземного інвестора можуть не збігатися з національними. На практиці, як правило, не вдається уникнути  зіткнення наці- ональних інтересів та інтересів іноземних інвесторів;

– іноземні  інвестори  можуть  укладати  в угоди з діючою на міс- цевому  ринку  олігополією  (або ще гірше — монополією), яка не зацікавлена «збивати  ціни». Вони також можуть справляти стримуючий вплив на національне підприємництво, поглинаю- чи фінансові накопичення у місцевій та іноземній валюті;

– суттєві  експортні  надходження найбільш  реальні  у сировин- них галузях, тому результатом їх функціонування дуже часто є трансформація галузевої структури приймаючої країни в сиро- винно-периферійну;

– нерегульований розвиток підприємств з іноземними інвестиці- ями може посилити соціальне розшарування, маргиналізацію країни та її громадян.

Зростаюча відкритість країн світу прямим іноземним інвестиціям є важливою рисою економічної глобалізації. На початку ХХІ-го ст. частка ПІІ в загальній  структурі  руху капіталів  становить  30%. Про- те потоки  ПІІ  розподіляються у світі досить  нерівномірно.  З одно- го боку, у 1990-х рр. зафіксовано значне зростання  ПІІ з розвинутих


 

країн у країни, що розвиваються. Так, у 1991–2000 рр. вони збільши- лися з 35,7 до 178 млрд дол. США і майже у 5 разів перевищили до- помогу розвинутих країн країнам третього світу. З іншого боку, між- народні експерти  зазначають,  що прямі  іноземні інвестиції  значною мірою  залишаються сконцентрованими в межах  розвинутого світу, що є ще одним свідченням  нерівномірності економічного розвитку.

З початком чергової світової економічної кризи відбувається різ- ке скорочення  прямих  іноземних  інвестицій.  Так, після  скорочення на 16% в 2008р., глобальний  приплив  ПІІ  зменшується ще на 37% до 1114 млрд. дол. США, їх вивіз скорочується приблизно на 43% до

1101 млрд. дол. США (рис. 9.2, 9.3).

Розвинуті країни: 566 млрд.дол. США

Країни, що розвиваються: 478 млрд. дол. США

Південно-східна Європа, СНД: 233 млрд. дол. США

Рис. 9.2. Потоки залучених ПІІ за основними  економічними угрупуваннями країн в 2009 р. (За даними: UNCTAD World  Investment Report,  2010).

Інвестиції  спрямовуються, перш за все, в країни, що мають високі темпи економічного  зростання.  До першої десятки  лідерів з притяг- нення іноземних  інвестицій  серед країн, що розвиваються, належать: Аргентина,  Індонезія,  Китай,  Колумбія,  Малайзія, Мексика,  Сінга- пур, Сянган, Таїланд, Тайвань. Однак країни, що розвиваються, не тільки приймають  капітал. Між ними активізується рух ПІІ з метою створення спільних підприємств. Також досить значною є частка ПІІ, що пересувається між розвинутими країнами, особливо між «трьома центрами»  (США, Японія, ЄС). Що стосується  суб’єктів інвестуван- ня, то особливістю сьогодення є стрімке зростання ролі ТНК, на долю яких припадає приблизно 40% ПІІ.


 

ǸȖȏȊȐȕ ț Țȭ  ȒȘȈȮȕȐ: 821 ȔȓȘȌ. ȌȖȓ. ǹȀ Ǩ

DzȘȈȮȕȐ, ȡȖ  ȘȖȏȊȐȊȈȦ ȚȤșȧ: 229 ȔȓȘȌ. ȌȖȓ. ǹȀ Ǩ ǷȭȊȌȍȕȕ Ȗ-șȝ ȭȌȕȈ  ǝȊȘȖȗȈ, ǹǵ Ǭ: 153 ȔȓȘȌ. ȌȖȓ.

Рис. 9.3. Потоки вивезених ПІІ за основними  економічними угрупуваннями країн 2009 р. (За даними: UNCTAD World  Investment Report,  2010).

За  прогнозами  ЮНКТАД загальносвітовий приплив  інвестицій в 2010 р. перевищить 1,2 трлн. дол. США,  в 2011р. підвищиться до

1,3–1,5 трлн. дол. США, в 2012р. — до 1,6–2,0 трлн. дол. США.

До основних тенденцій в глобальній  структурі  ПІІ, які почались ще в до кризові часи та, за прогнозами, мають розгортатися і далі, на- лежать наступні:

– підвищення питомої  ваги країн, що розвиваються, та країни  с перехідною економікою і як об’єктів розташування, і як джерел глобальних  ПІІ;

– скорочення  темпів розміщення ПІІ в обробну промисловість у порівнянні з темпами інвестування добувної промисловості та сільського господарства;

– подальше поширення процесів інтернаціоналізації виробництва. Країни, що розвиваються, та країни с перехідною економікою ви- явились  найменш вразливими до кризових  явищ у порівнянні з роз- винутими  країнами, про що свідчать і темпи та рівень зниження по- токів ПІІ,і темпи їх відновлення. Крім того, відбуваються  певні зміни в географічній  структурі  основних  нетто-експортерів та імпортерів

капіталу (рис. 9.4, 9.5).

Так, Китай посилює свої позиції і як нетто-експортер капіталу. Екс- порт капіталу зростає з Німеччини,  Саудівської Аравії, Росії. За період кризи значно скоротилися обсяги спекулятивного і короткострокового капіталу. У галузевій структурі найбільш привабливими для інвесторів


 

галузями виявились біотехнології, телекомунікації, фінансові послуги, роздрібна торгівля. Стійкість  до кризових явищ демонструє інвесту- вання  в нові проекти  за наступними видами  економічної  діяльності: розробки в галузі космосу та оборони, бізнес-послуги, виробництво бізнес-обладнання, дозвілля  та розваги, виробництво продуктів харчу- вання, альтернативна та відновлювальна енергетика, біотехнології.

 

 

1000

500


842,3


24,4


316,1


87,6  144,4


388,7


108,3 103,5

 

 

0

Рис. 9.4. Залучені ПІІ за регіонами в 2008 р. (в млрд. дол. США, за даними: UNCTAD World  Investment Report,  2009)

 

 

1000,0

800,0

600,0

400,0

200,0

0,0


837,0


128,0 311,8


9,3    63,2


220,2   52,2 57,9

 

 

Рис. 9.5. Вивезені ПІІ за регіонами в 2008 р. (в млрд. дол. США, за даними: UNCTAD World  Investment Report,  2009)


 

Згідно   із  дослідженнями UNCTAD  World   Investment  Survey

2009–2011рр., найбільш  вагомими  факторами ризику  для інвесторів є наступні: волатильність обмінних  курсів, цін на нафту і сировину, зростаючий  протекціонізм і зміна інвестиційних режимів,  інфляція і дефляція, загальне  падіння  економічного  зростання,  зростаюча фі- нансова нестабільність, а також зміна кліматичних умов, загрози біз- несу (тероризм, криміналітет), продовольча  криза, військова та полі- тична нестабільність. Серед найбільш перспективних країн інвестори виділили: Китай, США, Індію, Бразилію, Росію, Великобританію, Німеччину,  Австралію,  Індонезію,  Канаду.  Найбільш уразливими в частині скорочення потоків ПІІ самими інвесторами названі наступні регіони в порядку  зниження ризику: Північна  Америка, ЄС-15, Пів- денна і Східна Азія, Південна і Східна Європа і СНД, Латинська Аме- рика, ЄС-12 (нові члени), Західна Азія.

Суб’єкти  інвестиційної діяльності  реалізують  власні  економічні інтереси, вступаючи  у певні взаємовідносини на інвестиційних рин- ках, що регулюють процес обміну інвестиціями та інвестиційними об’єктами. Інвестиційний  ринок можна визначити як сукупність  еко- номічних відносин, які виникають  між продавцем та покупцем інвес- тиційних  ресурсів.  Відповідно  до цього  визначення, міжнародний інвестиційний ринок  — це сукупність  економічних  відносин, що ви- никають між продавцем інвестиційних ресурсів та їх покупцем, які є резидентами різних країн (рис. 9.6).

Інвестиційний ринок розглядається як сукупність  окремих  рин- ків (об’єктів реального  та фінансового інвестування), у складі якого виділяють: ринок прямих капітальних вкладень (прямих інвестицій), ринок об’єктів приватизації, ринок нерухомості, ринок інших об’єктів реального  інвестування, фондовий,  кредитний та грошовий  ринки (рис. 9.7). Як ключовий  сегмент фінансового ринку, він має яскраво виражену інтегративну специфіку стосовно інших ринків.

На ринку  реальних  активів пропонуються інвестиційні товари  та послуги: нерухомість, ділянки  під забудову (іпотечний ринок); облад- нання, будівельні матеріали, дослідницькі,  конструкторські, будівель- ні, монтажні, пусконалагоджувальні та інші роботи і послуги (підряд- ний ринок); нові технології, ліцензії, патенти на винаходи та відкриття, досвід, знання, «ноу-хау», інжинірингові послуги (ринок  інтелекту- альних цінностей). На цьому ринку реалізується також робоча сила як інвестиційний товар, тобто продається здатність до праці за наймом.


 

Рис. 9.6. Міжнародний інвестиційний ринок

Рис. 9.7. Функціональна структура міжнародного інвестиційного ринку


 

Реальні активи можуть реалізовуватись на умовах «спот» (протя- гом декількох днів) або за ф’ючерсними контрактами, тобто поставки товарів відбуваються  після проходження певного періоду часу.

Ринок фінансових активів поділяється так: грошовий  ринок (ри- нок цінних паперів, боргових свідоцтв зі строками погашення  менше

1 року); ринок капіталів  (довгострокових цінних паперів та корпора- тивних акцій); кредитний ринок (боргових  зобов’язань за довгостро- ковими кредитами).

Ринок капіталів, у свою чергу, поділяється на первинний (торгів- ля новими  цінними  паперами) і вторинний (торгівля між інвестора- ми раніше випущеними цінними  паперами, що перебувають в обігу). Фондові  біржі є вторинними ринками  капіталів,  оскільки  на них ко- тируються  цінні папери, які вже перебувають  в обігу. Компанія,  ак- ціями якої здійснюється торгівля  на фондовій  біржі, не бере участі в операціях на вторинному ринку і не отримує доходу від таких продаж. Існують вторинні ринки для інших видів позик і фінансових  активів.