8.1. Світовий фінансовий ринок,  його структура і функції

Світовий  фінансовий ринок виник  на основі інтеграційних про- цесів національних фінансових  ринків,  зміцнення зв’язків та актив- ного розширення контактів між ними.

Світовий фінансовий ринок  (СФР) — це:

а) організаційний  механізм міждержавного руху та перерозподілу капіталів, придатних  для використання  за межами свого утворення та походження, на міграцію яких впливає ринковий попит та пропо- зиція, а також регулюючі дії держав та міжнародних валютно-фінан- сових центрів;

б) глобальна цілісна система національних  та регіональних фінан- сових ринків, що включає сукупність ринкових форм торгівлі фінансо- вими активами та об’єднана уніфікацією операцій, спільними умовами функціонування й закономірностями еволюції.

Суб’єкти СФР:

– кредитори або первинні інвестори — фізичні  та юридичні  осо- би, державні, міждержавні та наддержавні інститути, що мають надлишкові ліквідні активи;


 

– позичальники  та емітенти — фізичні  та юридичні  особи, дер- жавні, міждержавні та наддержавні  інститути,  що мають дефі- цит коштів;

– спеціалізовані  фінансові  посередники  —  комерційні  банки,  ін- вестиційні  компанії,  трастові, пенсійні  та інвестиційні фонди, ощадно-позичкові асоціації тощо;

– хеджери — страховики  ризиків,  пов’язаних  з валютними  кре- дитними операціями  та операціями  з цінними паперами;

– органи регулювання  і контролю.

 

 

Основні  функції СФР


Таблиця 8.1

 

 

Функція

Зміст функції

Посередницька

Організація різноманітних форм взаємодії кредиторів та позичальників в глобальному  масштабі.

Перерозподільна

Переведення через розгалужену інфраструктуру тимча- сово вільних фінансових  ресурсів із тих секторів міжна- родної економіки, де вони є відносно надлишковими та/ або непродуктивними, у ті сектори, де в них є потреба.

Ціноутворююча

Визначення на підставі  взаємодії  попиту  та пропозиції ціни  купівлі/продажу  різноманітних фінансових  акти- вів та кредитних  грошей.

Регулююча

– врівноваження світових  інвестицій  та  світових  за- ощаджень;

– перерозподіл   іноземних   інвестицій   по  країнах   та галузях  промисловості, який  багато  в чому  визна- чає структуру сучасної міжнародної економіки та взаємовідносини між окремими  частками  світового господарства;

– експорт/імпорт капіталів  як інструмент  регулюван- ня платіжного  балансу країн та коригування валют- них курсів;

– підтримка  стабільності  національних, регіональних та світової валютних систем.

Інформаційна

Поширення за допомогою цінових сигналів та агрегова- них біржових індексів різноманітної інформації,  на під- ставі якої економічні суб’єкти визначають свою поведін- ку у коротко- та довгостроковому періодах


 

Рис. 8.1. Структура світового фінансового ринку

Головною функцією  грошового ринку є забезпечення міжнарод- ної ліквідності — можливості  швидко залучати достатню кількість фінансових  ресурсів на наднаціональному рівні для операцій  із спо- живчими  товарами  та спекулятивних операцій  з цінними  паперами. Основними об’єктами цього ринку є короткострокові кредити (до од- ного року).

За допомогою ринку капіталів  отримуються ресурси, необхідні для довгострокових інвестицій  фірм, урядів та домогосподарств. Він поділяється на:

– кредитний ринок, де рух капіталу між країнами здійснюється на умовах терміновості, зворотності  та платності відсотків;

– ринок цінних паперів з диференціацією останнього на первинний і вторинний  за об’єктами купівлі-продажу  — конкретними фі- нансовими  інструментами;

– ринок страхового капіталу  — особливий  механізм  перерозпо- дільчих відносин  між суб’єктами міжнародного руху капіталу щодо добровільних  або примусових внесків в цільові страхові фонди, призначені  для покриття ризиків  та понесених  збитків


 

за результатами операцій  на міжнародному грошовому  ринку та ринку капіталів.

Для  світового  фінансового ринку  характерна  певна  географічна локалізація.  Міжнародні фінансові  центри  знаходяться в декількох провідних країнах світу (Великобританія, ФРН, Японія та ін.).

Передумови функціонування міжнародного фінансового центру:

– високий  рівень економічного  розвитку  країни, де він розташо- ваний;

– наявність  розвинутих національного ринку капіталів  й кредит- но-банківської системи;

– відносно ліберальне  податкове та валютне законодавство;

– вигідне географічне становище;

– відносна політична та соціальна стабільність тощо.