6.1. Сутність міжнародного науково-технологічного обміну та його форми

Новий  етап НТР,  що розпочався  в 50-х рр. XX ст., забезпечив  пе- реворот у структурі  міжнародного поділу праці та призвів  до появи нової форми міжнародних економічних відносин — міжнародного на- уково-технологічного обміну.

Міжнародний науково-технологічний обмін — це сукупність  еко- номічних  відносин  між іноземними контрагентами з приводу  вико- ристання  результатів  науково-технічної діяльності, що мають науко- ву й практичну  цінність.

Процес міжнародної  передачі технології містить у собі:

а) відбір і придбання технології;

б) адаптацію й освоєння  придбаної технології;

в) розвиток  місцевих можливостей з удосконалення технології  з урахуванням потреб національної економіки.

Міжнародне правове тлумачення поняття  «технологія»:

– набір конструкторських рішень, методів і процесів виробницт- ва товарів і надання послуг;


 

– матеріалізована або упредметнена  технологія, наприклад,  у ви- гляді устаткування, машини тощо.

Етапи розвитку міжнародного технологічного обміну:

1) використання нових технологій  лише на власних підприємст- вах і продаж нової продукції на ринку (до промислового перевороту XVІІІ  ст.);

2) використання нових  технологій  не лише  на власних  підпри- ємствах,  але й продаж  їх іншим  виробникам в умовах  ускладнення фінансової, виробничої  й ринкової ситуації (XVІІІ–XІX ст.);

3) міжнародний обмін технологіями зростає до обсягів, що дозво- лили  виділити  його в окрему форму  міжнародних  економічних  від- носин, виникнення світового ринку технологій (середина  XX ст.).

Причини, що обумовили  швидкий розвиток міжнародного обміну технологіями:

1) на рівні країни — це нерівномірність розвитку різних країн сві- ту в науково-технічній сфері, що пов’язана насамперед з недостатнім обсягом видатків  на НДДКР у більшості  країн і з розходженням ці- лей їх застосування:

– для розвинутих країн придбання технології  сприяє  модерніза- ції виробничого  апарату в різних галузях;

– для країн, що розвиваються, — це засіб подолання технологіч- ної відсталості  й створення власної  промисловості, орієнтова- ної на задоволення внутрішніх потреб;

2) на рівні організації (фірми) придбання технології сприяє:

– розв’язанню конкретних  економічних і науково-технічних про- блем;

– подоланню  обмеженості  науково-технічної бази окремого під- приємства,  браку виробничих потужностей  та інших ресурсів;

– одержанню нових стратегічних  можливостей розвитку.

Економічна доцільність експорту технологій визначається тим, що:

1) продаж технологій — це джерело одержання  доходів;

2) передача технологій  за кордон — форма боротьби за товарний ринок;

3) це спосіб обійти проблеми експорту відповідного продукту;

4)  це спосіб  установлення контролю  над закордонною  фірмою через такі умови  ліцензійної  угоди, як обсяг виробництва, участь у прибутках  тощо;


 

5) надання  технології  — спосіб забезпечення доступу  до іншого нововведення через «перехресне ліцензування»;

6) це можливість  більш ефективного вдосконалення об’єкта лі- цензії за участю покупця.

Економічна доцільність імпорту технологій визначається тим, що імпорт технологій це:

1) доступ до нововведень  високого технічного рівня;

2) засіб економії видатків на НДДКР;

3) засіб зменшення  валютних  видатків  на товарний  імпорт і за- безпечення  використання національного капіталу й робочої сили;

4) умова розширення експорту  продукції,  що виготовляється із застосуванням імпортних  технологій;

5) гарантія освоєння  продукту або процесу за допомогою продав- ця, що забезпечує, як правило, технічну адаптацію нововведення.

Суб’єктами світового ринку технологій є:

– держави;

– фірми;

– університети;

– фізичні особи (вчені й фахівці).

Об’єктами світового ринку технологій є:

– результати інтелектуальної діяльності  в упредметненій фор- мі  (агрегати,   устаткування,  інструменти,   технологічні   лінії тощо);

– результати інтелектуальної діяльності  в неупредметненій фор- мі (технічна  документація,  знання, досвід тощо).

Сегменти світового ринку технологій:

1. Ринок патентів і ліцензій.

2. Ринок науко- і технологічномісткої продукції.

3. Ринок високотехнологічного капіталу.

4. Ринок науково-технічних фахівців.

Провідну  роль на світовому  ринку технологій  відіграють  розви- нуті країни:  Великобританія, Німеччина,  США,  Франція й Японія, які контролюють  понад 60% цього ринку. Проте, США  та Європей- ський Союз за часткою видатків на R&D у ВВП займають лише 7 та

11 сходинки  в планетарному рейтингу,  відповідно, що навряд чи за- безпечить збереження  їх нинішніх позицій на світовому ринку техно- логій в майбутньому.


 

Рис. 6.1. Питома вага розвинутих країн та країн, що розвиваються, на світовому ринку технологій

Особливості сучасного міжнародного обміну технологіями:

1. Світовий ринок технологій сприяє інтелектуалізації міжнарод- ної економіки в цілому.

2. Головними суб’єктами ринку технологій на міжнародному рівні є ТНК,  які забезпечують  спільне використання результатів  НДДКР материнськими й дочірніми компаніями.

3. Найбільші ТНК  зосереджують  дослідження у своїх руках, що сприяє монополізації міжнародного ринку технологій.

4. Стратегія  поведінки  ТНК  на світовому  ринку технологій  сто- совно незалежних суб’єктів (країн  та фірм)  визначається життєвим циклом технології:

І етап — перевага надається  продажу готової продукції, в якій ре- алізуються  нові ідеї;

ІІ етап — технологічний обмін супроводжується або здійснюється у формі прямих іноземних інвестицій  (ПІІ);

ІІІ етап — чисте ліцензування, тобто придбання прав власності на технологію, її використання.

5. Провідну  роль відіграє внутрішньофірмовий міжнародний об- мін технологіями (рис. 6.2).

6. Технологічний розрив,  що існує  між різними  групами  країн, обумовлює багатоступінчасту структуру світового ринку технологій: а) високі технології (унікальні та прогресивні) є об’єктами обміну

між розвинутими країнами;


 

Рис. 6.2. Питома вага міжфірмового та внутрішньофірмового міжнародного обміну технологіями

б) низькі  (морально застарілі) і середні (традиційні) технології розвинутих країн є новими для країн, що розвиваються, та країн з пе- рехідною економікою.

Світова економічна  криза 2007–2010 рр. висвітила  проблеми моноорієнтаційного розвитку  країн, що розвиваються, та країн з перехідною  економікою.  Економічне зростання  попередніх  років,  в багатьом, відбувалось  за рахунок експорту низькотехнологічної про- дукції, попит  на яку є нееластичним за ціною. Отже,  незначне  ско- рочення попиту на продукцію гірничо-металургійної, нафтодобувної, сільськогосподарської, хімічної  галузей  обумовило  значне  падіння цін на неї, відчутне скорочення  експортного  виторгу та глибоку кри- зу національних економік. Нагальною  стає необхідність форсованого розвитку  наукоємних виробництв, становлення власних корпорацій, орієнтованих на випуск високотехнологічної продукції кінцевого по- питу. Структурну перебудову національних економік можна забезпе- чити лише шляхом реалізації  комплексу  заходів державної підтрим- ки створення власних високих технологій та їх імпорту.

Нормативно-правову базу функціонування міжнародного обміну технологій забезпечують:

– Міжнародний кодекс поведінки у сфері передачі технологій;

– Угода СОТ щодо аспектів прав на інтелектуальну власність;

– Комітет  з передачі  технології  Конференції ООН з торгівлі  й розвитку;


 

– Всесвітня організація  інтелектуальної власності;

– Координаційний комітет з контролю за експортом;

– Нарада фахівців з безпеки й технології.