5.4. Географічна і товарна  структура світового ринку

 

 

ції:


Головні тенденції еволюції світового ринку в умовах глобаліза-

– обсяги міжнародної  торгівлі зростають швидше світового ВВП (наприклад, за другу половину  ХХ ст. світовий  ВВП у постій- них цінах зріс у 6 разів, промислова продукція — у 7,4 рази, а товарний  експорт — у 12,8 рази);

– головну роль у міжнародній торгівлі відіграють розвинені  кра- їни, на які в кінці ХХ ст. припадало  більше 2/3  світового екс- порту, з якого понад 70% — це взаємний товарообіг;

– найбільш інтенсивними є товарні потоки між країнами ЄС, між Західною Європою і США, між США і Канадою, між Японією і США, Японією і Західною  Європою;

– частка країн  (враховуючи КНР), що розвиваються, у світово- му експорті наприкінці ХХ ст. сягнула  27%, з яких на взаємну торгівлю припадало  приблизно 35%, а решта орієнтувалася на розвинуті  країни;


 

– країни  Східної  Європи  не відіграють  істотної  ролі  у світовій торгівлі, і після розпаду в 1991 р. Ради Економічної Взаємодо- помоги вони переорієнтувалися на ринки розвинутих країн, на- самперед ЄС.

Основні ознаки географічної структури сучасного світового ринку:

– у торгівлі між розвинутими  країнами найбільшим експортером та провідним імпортером є США. Найважливішими зовніш- ньоторговельними партнерами  США  є: в експорті  — Канада, Мексика,  Японія,  а в імпорті — Канада, Японія,  Китай.  Однак питома вага США у світовій торгівлі поступово знижується. Сумарний експорт країн Європейського союзу (ЄС) наприкінці ХХ ст. більше ніж у 3 рази перевищив  експорт  США. Зняття торгових  бар’єрів  між  країнами–членами Союзу  стимулюва- ло взаємну торгівлю, яка сягає більше 2/3 їхнього зовнішньо- торговельного обігу. Питома  вага Японії у світовому  експорті збільшилася з 1,3% (середина  ХХ ст.) до 8,4% (кінець  ХХ ст.). Наразі  ця країна має одне з найбільших у світі активне  сальдо торгового балансу, і навіть США в торгівлі з нею утримують дефіцитне сальдо (з кінця ХХ ст.);

– торгівля  між  розвинутими   країнами  і країнами,  що розвива- ються, характеризується зменшенням питомої ваги торгових трансатлантичних відносин США із Західною  Європою та зростанням ролі тихоокеанської торгівлі  між США, Японією  і країнами Східної й Південно-східної Азії, а також європейсько- тихоокеанських зв’язків;

– у торгівлі між країнами, що розвиваються, стрімко зростає екс- порт (перш  за все промислової продукції) з азіатських  «нових індустріальних країн»  (НІС), а також  з Китаю.  За  сумарним обсягом світового експорту Китай, Тайвань, Південна Корея, Малайзія, Сінгапур і Таїланд вже зрівнялися із США;

– частка країн з перехідною економікою у кінці ХХ ст. у світово- му експорті не перевищувала 5%. Головними  зовнішньоторго- вельними партнерами цих країн були країни ЄС (у першу чергу ФРН) і США.

Основні ознаки товарної структури сучасного світового ринку:

– в експорті розвинутих  країн вирішальну  роль відіграють маши- ни і устаткування, інформаційно-комунікаційні послуги;


 

– у більшості  країн, що розвиваються, основна роль у вивозі на- лежить  сировині,  паливу  і продовольству. Багато  з цих країн взагалі залежать  від експорту одного виду сировинної  продук- ції (наприклад, майже 60% експортних  доходів Гани приносять какао-боби, 89% експорту Замбії складає мідь, 60% експорту Колумбії  — кава). Виняток  становить  група НІС,  що спеціалі- зуються  на експорті  трудомістких,  а останнім  часом вже і на- укоємних промислових товарів;

– близькі  за  структурою  експорту  до  країн,  що  розвиваються, і країни  з перехідною економікою. У найрозвинутішої з остан- ніх — Російської Федерації — наприкінці ХХ ст. майже 1/2 експорту становили мінеральна  сировина  і паливо, приблизно

2/5 — чорні і кольорові метали, тоді як частка машин і устатку- вання — лише 1/10. На світовий ринок постачається понад 40% нафти,  що добувається в країні, більше  30% природного  газу, більше 70% вироблених мінеральних добрив, майже 85% це- люлози. Проте  в імпорті переважають  машини  і устаткування (приблизно 35%) та продовольство (приблизно 15%).

Серед  загальних   тенденцій  світового  товарообігу  виділяються зміни  частки:  продовольства, сировини  і палива  (з  приблизно 2/3 в середині  ХХ ст. до 1/5  — в кінці ХХ ст.); продукції  обробної про- мисловості (зросла  відповідно з 1/3 до 3/5); машин і устаткування (з

1/10  до приблизно 1/5); хімічної продукції (збільшення на половину з першої третини ХХ ст. до кінця ХХ ст.).

Основними наслідками світової економічної кризи 2007–2010 рр. щодо світового товарообігу стали: зменшення  торговельної  спеціалі- зації країн у високотехнологічних секторах  економіки;  послаблення конкурентоспроможності країн, що розвиваються, відносно розви- нутих країн; зниження цін на паливно-енергетичні ресурси. Зовніш- ньоторговельний протекціонізм, демпінг, бар’єри на шляху руху капіталу не сприяли виходу світової економічної системи з рецесії. Найбільш перспективними антикризовими заходами на самітах G-20 названо створення умов для вільної торгівлі; розширення зон єдиних економічних  просторів;  спільне  фінансування інвестиційних проек- тів в інфраструктурних галузях із зміцненням ролі державно-приват- ного партнерства;  створення регіональних  фінансових  систем і зон; активізація співпраці національних банків з міжнародними фінансо-


 

вими інститутами для фінансової  підтримки  торговельно-економіч- ної інтеграції країн; створення регіональних  антикризових фондів; посилення координації валютної, грошово-кредитної, фіскальної по- літики країн.