4.7. Нефакторні теорії міжнародної торгівлі

Нові явища в міжнародній торгівлі після II світової війни, дина- мічний НТП  та дискусії навколо «парадоксу  Леонтьєва» обумовили подальший  розвиток  теорії  міжнародної  торгівлі.  Найбільш значу- щою вважається розробка  нефакторних моделей та моделей неотех- нологічного напряму.

Нефакторний підхід в цілому зберігає методологію неокласичної торгової моделі. До нефакторних моделей належать:

– модель з урахуванням різної інтенсивності факторів: на відміну від розрахунків В.Леонтьєва (на основі продукції,  що заміщу- вала імпорт, а не за фактичними витратами зарубіжних  вироб- ників)  розробники цієї моделі використовували для розрахун- ків показники не імпортозаміщення, а реального імпорту;

– модель з урахуванням особливостей попиту: надлишок  капіта- лу, наприклад,  у США,  обумовлюючи  капіталомістке спожи- вання, спричиняє його нестачу для експорту і, таким чином, формує велику трудомісткість товарів, що експортуються;

– модель з урахуванням неоднорідності факторів: виділення  «фі- зичного» і «людського» капіталу; обґрунтування переважаючої значущості кваліфікованої праці тощо;

– модель з урахуванням нових факторів: разом з трудом і капіта- лом враховуються  також природні ресурси.

Основними моделями неотехнологічного напрямку є:

1. Модель наукомісткої спеціалізації обґрунтовує спеціалізацію розвинутих країн на виробництві та експорті наукомістких та висо- котехнологічних товарів, які імпортують  країни, що розвиваються, в обмін на експорт сировини  та матеріалів.

2. «Модель технологічного розриву»  пов’язує  торгівлю  між краї- нами з існуванням відмінностей  у рівнях їх технологічного розвитку. Саме прогресивні технології надають країні переваги у боротьбі за ринки. У цій моделі розглядається імітаційний лаг, що складається з лага попиту і лага реагування.  Лаг попиту являє  собою час, необхід- ний для розвитку  попиту  на новий  експортний  продукт.  Лаг реагу- вання пов’язаний  з часом, що необхідний  виробникам країни-імпор- тера для реагування  на конкуренцію  з-за кордону. Різниця між цими двома лагами і обумовлює міжнародну торгівлю (експорт в іншу кра-


 

їну можливий,  коли лаг попиту коротший  за лаг реагування). Техно- логічний розрив можна подолати через копіювання  нововведень, але тільки  «потік» нововведень  забезпечує  умови стабільної  технологіч- ної переваги і відповідної спеціалізації країни.

3. Модель «економії на масштабах виробництва» доводить, що країни  з містким  внутрішнім  ринком  повинні  розвивати  виробни- цтво, яке забезпечує  зростання  економічного  ефекту  при збільшен- ні масштабу виробництва. Основним у цій моделі є припущення, що розвинуті  країни  наділені  факторами виробництва приблизно в од- накових пропорціях,  а тому торгівля  між ними доцільна  в тому разі, якщо  вони  спеціалізуються на виробництві товарів  різних  галузей, що дозволяє знижувати витрати за рахунок масового виробництва.

4. Моделі внутрішньогалузевої торгівлі відображають  міжнародну торговельну практику, коли країни торгують між собою товарами од- нієї галузі, які виробляються майже при однаковій фактороінтенсив- ності, а дуже часто і факторонаділеності. Іншими словами, мотивація міжнародної  торгівлі обумовлена  не умовами виробництва, а умова- ми попиту.

Виділяють п’ять головних факторів розвитку цієї торгівлі: 1) близь- кість рівнів ВВП на душу населення та ідентичність  кривих попиту у двох країнах; 2) близькість цін факторів  і витрат  виробництва дифе- ренційованих продуктів;  3) близькість величин  тарифних  і нетариф- них бар’єрів або їх відсутність; 4) приблизно однаковий  ступінь дифе- ренціації конкуруючих товарів; 5) невеликі транспортні витрати.

Усвідомлюючи значимість наслідків глобальної економічної кри- зи, її руйнуючий  характер, наукове співтовариство поступово схи- ляється до необхідності обґрунтування теоретичних  пріоритетів  її подолання, розробки моделей стабілізації світового господарства в цілому. Перш за все, це стосується  міжнародної  торгівлі.

Домінуюча  неоліберальна модель  глобалізації відповідає  корот- ко- і середньостроковим інтересам розвинутих країн. Активізація відпливу продуктивних ресурсів по каналах міжнародної торгівлі по- збавляє  країни з перехідною економікою та країни, що розвиваються, джерел саморозвитку, ініціює процеси інтенсифікації вторинності їх національних виробництв. А у довготерміновій перспективі — стиму- люватиме глобальні дисбаланси: дефіцити  і коливання цін на енерге- тичні ресурси і продовольчі товари.


 

Ефективним  теоретичним  підґрунтям  для   розробки   механіз- му стабілізації  міжнародної  торгівлі  у період подолання глобальної кризи є нова теорія  міжнародної торгівлі і нової економічної гео- графії  Пола  Кругмана,  лауреата  Нобелевської премії  з  економіки

2008 року, що не ставить  під сумніви  результати класичних теорій, а лише доповнює  їх. Йдеться  про вплив  монополістичної конкурен- ції та ефекту масштабу на ефективність міжнародного товарообміну. Крім того відмічено,  що мобільність  факторів  і зростаюча  економія від масштабу призводить до перетоку факторів у певні економічні ре- гіони. Це дасть можливість  концентрації та активізації ділової актив- ності окремих економічних регіонів з метою стабілізації міжнародної торгівлі.