4.6. Теорія конкурентних переваг  М. Портера

Теорія конкурентних переваг М. Портера  показує  залежність конкурентоспроможності країни на світовому ринку від певних пара- метрів. На конкурентоспроможність нації впливають:

1) факторні умови — конкурентні переваги  країни  залежать  від рівня  забезпеченості факторами виробництва певної кількості  та якості;

2) умови попиту на внутрішньому ринку — стан внутрішнього ринку  у взаємозв’язку з потенційними можливостями зовнішнього ринку вирішальним чином впливає на підприємницьку ситуацію. Тут важливо відзначити  й національні особливості (економічні, культур- ні, освітні, етнічні, традиції й звички),  які впливають  на вихід фірми за кордони  країни.  Підхід  М. Портера  передбачає  пріоритетне зна- чення вимог внутрішнього  ринку для діяльності окремих компаній;

3) рівень розвитку обслуговуючих галузей та близьких галузей і виробництв  —  забезпеченість відповідним  обладнанням, існування тісних контактів  з постачальниками, комерційними та фінансовими структурами сприяє підвищенню  конкурентоспроможності;

4) стратегії фірми та конкурентна  ситуація — ринкова стратегія та організаційна структура  фірм,  які передбачають  необхідну  гнуч- кість, і достатня  конкуренція на внутрішньому ринку  є серйозними стимулами  для успішного включення в міжнародну торгівлю;


 

5) роль уряду — державна підтримка експортних  галузей, надання їм пільгового  кредитування та оподаткування, розвиток  конкурент- ного середовища в країні тощо;

6) випадкові обставини — зміни умов інвестування, інновації, природно-кліматичні умови, що призводять до коливань  витрат  ви- робництва  національної продукції щодо світового рівня.

Враховуючи  той факт, що охорона довкілля  стала ключовим  мо- ментом у розвитку багатьох національних економік, а показники еко- логічної ефективності виробництва і споживання ввійшли  до складу основних характеристик товарів, стратегія  конкурентоспроможності національної економіки  може трансформуватися. До її складу, поряд із класичними детермінантами, які відокремив  М. Портер, доцільно долучити ще одну — так звану «екологічну детермінанту»  (рис. 4.2).

 

 

ɉɚɪɚɦɟɬɪɢ ɩɨɩɢɬɭ ɧɚ ɩɪɨɞɭɤɰɿɸ


Ɂɚɛɟɡɩɟɱɟɧɿɫɬɶ ɮɚɤɬɨɪɚɦɢ ɜɢɪɨɛɧɢɰɬɜɚ

1          ɍɪɚɯɭɜɚɧɧɹ ɟɤɨɥɨɝɿɱɧɢɯ ɿɧɬɟɪɟɫɿɜ ɭ ɜɫɿɯ ɫɮɟɪɚɯ

ɜɢɪɨɛɧɢɱɨʀ ɿ ɧɟɜɢɪɨɛɧɢɱɨʀ ɞɟɹɥɶɧɨɫɬɿ

 

 

2          5          4

Ɉɫɨɛɥɢɜɨɫɬɿ ɧɚɰɿɨɧɚɥɶɧɨʀ ɫɬɪɚɬɟɝɿʀ

3

ɇɚɹɜɧɿɫɬɶ ɤɨɧɤɭɪɟɧɬɨ- ɫɩɪɨɦɨɠɧɢɯ ɝɚɥɭɡɟɣ- ɩɨɫɬɚɱɚɥɶɧɢɤɿɜ

Рис. 4.2. Екологічно  безпечна стратегія конкурентних переваг


 

Успішна реалізація  стратегії конкурентоспроможності залежати- ме від повноти  використання товаровиробниками їхніх конкурент- них переваг.

Забезпеченість факторами виробництва. Вирішальна роль на- лежить  науково-технічному і виробничому потенціалу,  наукоємним галузям, розвинутій інфраструктурі промислових економічних райо- нів. Перевага  надається  висококваліфікованій робочій силі, високо- технологічним галузям виробництва товарів.

Параметри внутрішнього попиту. Саме зростання внутрішнього попиту впливає  не тільки на ситуацію на внутрішньому ринку, а й на динаміку  експортно-імпортних операцій.  Внутрішній попит, у свою чергу, стимулює інновації і поліпшення якості продукції.

Наявність  конкурентоспроможних  галузей-постачальників. Ви- сокий ступінь ресурсоємності виробництва, з одного боку, і монопо- лізованість  ринку постачання  ресурсів — з іншого, — ось ті чинники, які  негативно  впливають  на ефективність використання ресурсів  у процесі виробництва, у тому числі і природних. Лібералізація еконо- мічних відносин у цій сфері діяльності  може певною мірою виправи- ти становище.

Особливості національної стратегії. Економічне зростання, як правило,   створює  сприятливі  передумови   для  пом’якшення   мит- ної політики:  зниження тарифів;  зміни  митних  процедур,  процедур стандартизації і сертифікації продукції відповідно до міжнародних стандартів і правил; забезпечення конкуренції через відмову від дис- кримінаційного протекціонізму, зокрема субсидування експорту і обмеження  імпорту; зменшення  ролі держави  в регулюванні  еконо- міки.

Забезпечення  екологічної безпеки досягається  завдяки  ураху- ванню екологічних інтересів у всіх сферах діяльності, реалізації широкого кола екологічних, економічних, політичних, технічних, інституційних та інших заходів. Удосконалення взаємозв’язків, що виникають  у системі «торгівля  — суб’єкт господарювання — довкіл- ля», можливе на основі принципів екологічного захисту через торго- вельні механізми.