3.1. Міжнародна економічна діяльність:

сутність, суб’єкти  та форми

Міжнародна економічна діяльність утворює  систему  господар- ських зв’язків між національними економіками країн, відповідними суб’єктами господарювання. Вона ґрунтується на міжнародній спе- ціалізації  виробництва та інтернаціоналізації господарського  жит- тя. Можливості, перспективи міжнародної  економічної  діяльності, її основних  форм  визначаються поглибленням міжнародного поді- лу праці, переходом  до вищих  його типів. Загальний міжнародний поділ праці зумовлює  обмін товарами  добувних  і обробних  галузей окремих країн. Особливий поділ праці призводить  до розвитку  між- народної торгівлі і переважання у ній готових виробів різних галузей виробництва. Одиничний міжнародний поділ праці — це спеціаліза- ція на окремих етапах виробництва (виробництво вузлів, деталей, напівфабрикатів тощо)  і стадіях  технологічного  циклу,  а також на- уково-технічних, проектно-конструкторських і технологічних роз- робок та інвестиційного процесу. Міжнародна економічна діяльність залежить від існуючих (природних, географічних,  демографічних тощо)  і набутих  (виробничих,  технологічних)  факторів,  а також


 

соціальних, національних, етнічних, політичних  і етико-правових умов. Вищеназвані фактори  міжнародної  економічної  діяльності  ви- значають її головні форми: міжнародний бізнес, торговельна,  інвес- тиційна та фінансова діяльність.

У міжнародній економічній  діяльності  беруть  участь  відповідні суб’єкти:  держави,  інтеграційні  об’єднання  країн,  транснаціональ- ні корпорації,  міждержавні організації,  союзи підприємців,  фірми  й окремі особи.

Держава як носій влади, власник і розпорядник власності, вели- ких фінансових  коштів  є звичайним і особливим  «суспільним» під- приємцем.  Водночас  вона  впливає  на національну економіку  через бюджетну, кредитну, грошову, валютну політику. Разом з коротко- строковим  регулюванням використовуються довгострокові  важелі, проводиться відповідна науково-технічна, інноваційна,  структурна політика,  стимулюється подолання регіональних  відмінностей,  під- вищення  конкурентоспроможності національних суб’єктів  господа- рювання.

Транснаціональним корпораціям властива  повна або майже по- вна самостійність у рішеннях і діях, спрямованих на збільшення маси прибутку,  зміцнення позицій  на світовому  ринку,  а отже, й розши- рення  масштабів  господарської  діяльності,  посилення конкуренції. У сучасних умовах найбільші транснаціональні корпорації  планують свою діяльність  у світовому  масштабі. Глобальний маркетинг,  який ґрунтується на такому підході, призводить  до зростаючого міжнарод- ного переплетіння економічних, соціальних і політичних структур. Ці процеси значно змінюють умови міжнародної  діяльності  її суб’єктів, деформують відповідний ринок. Так, значна частка світової торгівлі є внутрішньофірмовим постачанням таких корпорацій  за внутрішньо- фірмовими,  трансфертними цінами.

Особливе  місце у міжнародній економічній  діяльності  належить

«Великій сімці», утвореній  у середині  70-х рр. керівниками США, Японії, ФРН, Великої Британії, Франції,  Італії і Канади для коорди- нації економічної політики  провідних західних країн.

Підприємницькі міжнародні організації беруть участь у міжна- родній економічній діяльності на приватній основі. Найвпливовішою у міжнародній діяльності  є Тристороння комісія, створена  в 1973 р. Вона об’єднує приблизно 300 представників бізнесу із США, Захід-


 

ної Європи,  Японії  з метою сприяння співробітництву підприємців різних країн.

Світова економічна  криза 2007–2010 рр. вплинула  на всі види міжнародної  економічної  діяльності:  фінансову  (нестійкість фінан- сових ринків), інвестиційну (зменшення прибутковості, пере накопи- чення спекулятивного капіталу),  виробничу  (абсолютне  скорочення обсягів виробництва), торговельну  (підвищення цін на високотехно- логічні товари, зниження цін на сировину).