2.3. Країни  з перехідною економікою. Національна економіка України: загальне та особливе

До країн з перехідною (постсоціалістичною) економікою належать держави  колишнього СРСР, країни  Центральної та Південно-Схід- ної Європи. Це 28 постсоціалістичних країн — європейських, колиш- нього СРСР та Монголія,  які є індустріально-аграрними країнами. Найвищий рівень  розвитку   серед  них  мають  країни  Центральної


 

Європи  (Польща,  Словаччина, Словенія,  Угорщина, Чехія)  та Балтії (Естонія, Латвія,  Литва),  які активно  реформують  свою економіку. Більшість з цих країн, у тому числі Україна, рухаються від примітив- ного соціалізму  з домінуванням тоталітарно-бюрократичної складо- вої східного типу історичного  розвитку  до нового суспільства,  образ якого визначається такими  прогресивними перехідними  процесами, що взаємодіють  та переплітаються:

– рух до нового, інтеграційного історичного розвитку та нової со- ціально-економічної системи;

– перехід від суто державницького до громадянського суспільства з розвинутими демократичними інститутами,  що забезпечують самореалізацію особистості та самоорганізацію  суспільства;

– поступова зміна соціально-економічного генотипу або менталі- тету критичної маси суспільства в напрямі соціального активіз- му та відповідальності, самостійності  та опори на власні сили, вивільнення творчого потенціалу  індивідуальності з урахуван- ням складного симбіозу її свідомого, під- та несвідомого;

– перехід від тотально  одержавленої  до соціально  та екологічно орієнтованої конкурентоспроможної змішаної економіки, в якій оптимально взаємодіють різноманітні форми власності, підпри- ємництва  та господарювання, а також механізми ринкового  са- морегулювання та державного і громадянського регулювання;

– перехід від економіко-екстенсивного до переважно  соціально- інтенсивного  та інноваційного типу суспільного  відтворення з пріоритетним розвитком п’ятого та шостого техніко-економіч- них укладів  і механізмами  простого і розширеного  природно- екологічного відновлення;

– розбудова   сучасної  економіки   відкритого   типу,  гармонійно включеної  до світових тенденцій глобалізації,  інтеграції та ди- ференціації.

Головними напрямками змін перехідної економіки нового типу є:

а) суверенізація національної економіки. У стратегічному плані во- на означає вихід економіки на передові цивілізаційні рубежі, в тактич- ному — оформлення її кордонів, визначення реального стану і складу; б)  роздержавлення  і приватизація, формування  багатоукладної економіки, в якій оптимально взаємодіють  різноманітні форми влас-

ності та підприємництва;


 

в) структурна перебудова економіки з метою досягнення доміну- вання виробництв п’ятого і шостого технологічних укладів, опануван- ня постіндустріального, інноваційного типу економічного розвитку;

г) становлення конкурентоспроможного національного товарного виробництва і на цій основі — цивілізованих ринкових  відносин, ме- ханізмів алокації ресурсів;

д) перехід до переважно соціально-інтенсивного типу розширено- го суспільного  відтворення, досягнення  та підтримка  сталої та дина- мічної рівноваги національної економіки;

е) гуманізація  та соціалізація економічних  процесів, яка загалом пов’язана з формуванням людини-особистості, пріоритетним розви- тком соціальної сфери порівняно з матеріальною;

є) екологізація економіки,  поступовий  вихід на рубежі простого і розширеного  природно-екологічного відновлення;

ж) інституціоналізація як процес формування необхідних для економічних  перетворень  інститутів  (формальних і неформальних норм, традицій,  настанов, організацій,  об’єднань тощо), перш за все, громадянського суспільства;

з) лібералізація  і демократизація  економічного життя з метою створення сприятливих умов для ефективного вільного підприємни- цтва і праці;

и) регіоналізація  та муніципалізація, як формування системи ре- гіональних  і муніципальних економічних  утворень, що самофінансу- ються і являють  собою невід’ємні складові національної економіки;

і) поступове відкриття національної економіки, її органічне вклю- чення у процеси глобалізації, інтеграції та диференціації, розширення ефективних зовнішньоекономічних зв’язків;

ї) становлення сучасного  типу  триєдиного економічного регулю- вання (ринкового, державного і громадянського).