2.1. Систематизація країн світу за регіональною, організаційною ознаками та рівнем економічного розвитку

Структуру міжнародної  економіки  можна подати через система- тизацію сукупності національних економік країн світу за багатьма критеріями, головні  з яких  — регіональний, організаційний, соці- ально-економічний.

1. За регіональним критерієм,  тобто розташуванням країн на певній території  та (або)  належністю  до регіональних  інтеграційних угрупувань, національні економіки поділяються так:

– За  регіонально-континентальним критерієм  країни  групують- ся за географічним  розташуванням: наприклад,  країни Східної, Західної, Південної та Північної Європи; Північної та Латинсь- кої Америки, Південної, Південно-Східної, Східної та Цент- ральної Азії; Близького та Середнього Сходу тощо.

– За регіонально-економічним  критерієм  виділення  груп країн  у межах регіону відбувається відповідно до спільних економічних


 

інтересів, приблизно однакового  рівня розвитку.  Наприклад, країни Західної  Європи  — члени ЄС (Бельгія, Великобританія, Данія,  Ірландія,  Люксембург,  Нідерланди, Франція, ФРН)  та країни Південної Європи — члени ЄС (Греція, Іспанія, Італія, Португалія); нові індустріальні країни Латинської Америки (Аргентина,  Бразилія, Мексика) та Азії (Південна Корея, Сін- гапур, Таїланд, Тайвань).

– За  регіонально-інтеграційним критерієм,  коли  спостерігається спільність  економічних  інтересів, компліментарність націо- нальних  господарських механізмів,  достатній  рівень  індустрі- ального розвитку,  територіально-географічна близькість,  краї- ни формують інтеграційні угрупування. Так, найбільш сталими та впливовими є такі: а) європейське — ЄС; б) євразійське — СНД; в) північноамериканське — НАФТА; г) південно-східно- азійське — АСЕАН.

2. За організаційним критерієм  систематизація країн світу відо- бражає особливості сполучення форм міжнародних економічних від- носин та їх регулювання.

– За ступенем інтеграції у світову господарську систему виділя- ють національні економіки закритого та відкритого типу.

Показники відкритості  економіки  або показники ступеня  залу- чення країни до міжнародних  відносин такі:

 

 

Експортна квота 

Імпортна квота 


 

Обсяг експорту за рік

Величина  річного валового продукту

Обсяг імпорту за рік

Величина  річного валового продукту


 

100% , (2.1)

100% , (2.2)

 

 

Зовнішньоторговельна квота  Обсяг експорту за рік + Обсяг імпорту за рік 100% . (2.3)

Величина  річного валового продукту

– За структурою господарства розрізняють аграрно-індустріаль- ні та індустріально-аграрні економіки.

– За домінуванням  певних технологічних укладів виділяють  доін- дустріальні, індустріальні та постіндустріальні економіки.

– За стадією розвитку ринкових відносин розрізняють моделі еко- номіки «традиційного» типу; економіки  капіталізму  (вільного, монополістичного,  державно-монополістичного);  економіки


 

сучасного  капіталізму   (ринкова економіка,  що  регулюється, або змішана  економіка);  економіки,  що централізовано управ- ляються.

– За моделлю координації господарських процесів серед розвину- тих країн виділяють  ті, що використовують ліберально-капіта- лістичну модель (США, Великобританія), та ті, що спираються на державно-корпоративну модель (Німеччина, Японія, Пів- денна Корея).

– За участю в міжнародних організаціях, конвенціях,  нарадах ви- діляють відповідні країни-учасниці. Найбільш впливовими се- ред зазначених  організацій  є:

1)  Організація   економічного  співробітництва  та  розвитку (ОЕСР) — створена у 1960 р., об’єднує приблизно 30 країн з високим доходом й рівнем розвитку,  за мету має швидкий  економічний роз- виток учасників, підтримку  фінансової  стабільності, вільної торгівлі та забезпечення сприятливих умов розвитку  країн «третього світу»;

2) Світова організація торгівлі (СОТ) — за основну мету ставить розвиток лібералізації торгівлі. З початку функціонування ГАТТ (Ге- неральна угода з тарифів і торгівлі, 1947 р.) досягнуто зниження між- народних тарифів з 40 до 4%. СОТ (1995 р.) є найбільш організаційно оформленою  структурою регулювання міжнародної  торгівлі;

3) Бреттон-Вудські інститути  (1944  р.) — Міжнародний валют- ний фонд (МВФ) та Міжнародний банк реконструкції  та розвитку (МБРР)  забезпечують  регулювання сучасної  світової  валютної  сис- теми.

3. Рівень  розвитку національної економіки  може визначатися за одним або кількома критеріями, наприклад:

– За показником «ВВП на душу населення»:  країни  з високими (від $ 12196 на рік), середніми ($ 996-12195 на рік) та низькими (менш ніж $ 995 на рік) доходами (рис. 2.1.)

– За індексом розвитку людського потенціалу  (ІРЛП), що розра- ховується  за методикою ООН:  високорозвинуті (ІРЛП>0,8), середньо- та низькорозвинуті країни (ІРЛП<0,5).

При підрахунку ІРЛП враховуються  такі показники (табл. 2.1):

– середня тривалість  життя населення;

– рівень грамотності  дорослого населення країни (2/3 індексу)  і сукупна частка учнів та студентів (1/3 індексу);


 

Рис. 2.1. Поділ країн за номінальним ВВП на душу населення,  квітень 2010 р.

 

 

ІРЛП за регіонами  та об’єднаннями країн*


Таблиця 2.1

 

 

Регіон  чи об’єднання

ІРЛП 2007

ІРЛП 2005

Високий  індекс

ЄС

 0.937

ОЕСР

 0.932

0.925

Рада  співробітництва арабських  держав

Перської затоки (РСАДПЗ)

 

 0.868

 

Центральна та Східна Європа та СНД

 0.821

0.814

Латинська Америка та Карибський регіон

 0.821

0.810

Середній індекс

Східна Азія та Океанія

 0.770

0.762

Світ

 0.753

0.743

Арабські країни

 0.719

0.713

Південна Азія

 0.612

0.606

Африка південніше Сахари

 0.514

0.495

Країни, що розвиваються

 0.686

0.698

Найменш  розвинуті  країни

 0.423

0.436

 

 = зменшення;  = збільшення

* Human Development Report  2009.


 

– рівень життя, оцінений через ВВП на душу населення за парите- том купівельної спроможності (ПКС), у доларах США (рис. 2.2).

 

Рис. 2.2. Світова карта ІРЛП членів ООН,  2009 р.

Крім  простих  групувань  (класифікацій, типології) країн  у між- народній  практиці  користуються складними — за певною кількістю критеріїв  та  ознак.  Наприклад, виділяють  «центр»,  «напівперифе- рію» і «периферію» міжнародної  економіки.

Глобальні  міждержавні організації  (ООН, МВФ,  Світовий  банк) тривалий час поділяли країни світу на дві–три  групи. Насамперед,  це промислово розвинуті  країни і країни, що розвиваються. Соціалістич- ні країни, що існували  до початку  1990-х рр., або поділяли між цими групами (країни  Центральної та Східної Європи  і колишній  СРСР — до промислово розвинутих, азіатські соціалістичні  країни і Кубу — до країн, що розвиваються), або ж виділяли в окрему третю групу країн із централізованою (чи регульованою) економікою. З останнього десяти- річчя ХХ ст. за рівнем розвитку національної економіки універсальним


 

стає поділ країн на розвинуті країни або економічно (промислово)  роз- винуті країни, країни з перехідною економікою та країни, що розвива- ються (див рис. 1.5).