21.1. Глобалізація міжнародної економіки. Суперечливість процесу глобалізації: прогресивні і негативні наслідки

Глобалізація є безпосереднім  наслідком  процесів інтернаціоналі- зації, які охоплюють усі сфери буття людини та суспільства (економі- ку, політику,  соціальну  сферу, культуру,  екологію, безпеку)  й закла- дають її матеріальну,  інституційну та політичну основу.

Інтернаціоналізація міжнародної  економіки  здобула  якісно  но- вих ознак і піднялася на більш високу ступінь розвитку — стадію гло- балізації у 80-х рр. ХХ ст., змістом якої є формування та подальший розвиток  єдиної цілісної системи світового суспільного виробництва на базі нових інформаційно-комп’ютерних технологій.

Як процес глобалізація означає складний комплекс трансгранич- них взаємодій між економічними суб’єктами, що виявляється в інтен- сифікації  потоків  товарів, послуг, технологій  і фінансових  коштів, у посиленні  впливу  міжнародних  інститутів,  у поширенні  діяльності


 

транснаціональних і багатонаціональних корпорацій,  у зростанні масштабів трансграничних комунікаційних й інформаційних обмінів тощо.

Як комплексне  геоекономічне, геополітичне й геогуманітарне явище, глобалізація в цілому характеризується:

– комплексною  інтеграцією  світових  ринків,  регіональних  еко- номічних систем, усіх сфер людської діяльності; поступовим перетворенням світового економічного простору в цілісну структуру, де безперешкодно переміщуються капітали, товари, послуги, де вільно поширюються ідеї й пересуваються їхні но- сії, стимулюючи  розвиток  сучасних інститутів  і вдосконалюю- чи механізми їхньої взаємодії;

– інтенсифікацією регіональних  інтеграційних процесів, що при- зводить,  з одного боку, до виникнення єдиного  економічного простору  та отримання відповідного  ефекту  за рахунок  зрос- тання масштабів виробництва, а з іншого, — до сегментації сві- тового ринку,  до секторизації єдиного  світового  господарства внаслідок  створення відносно замкнених  торгово-економічних блоків та інтеграційних угрупувань;

– розширенням сфери  діяльності  транснаціональних компаній, створенням  системи  транснаціональної економічної  диплома- тії;

– зростаючим  значенням інтелектуально-інформаційних та ком- п’ютерно-комунікаційних складових економічного розвитку;

– прискореними темпами  фінансової  та інвестиційної централі- зації;

– поступовим «розмиванням» економічних  кордонів країн тощо.

Глобальна економіка може бути визначена  як економіка, ключо- ві елементи якої мають інституційну, організаційну і технологічну можливість працювати  як єдине ціле у реальному  часі в планетар- ному масштабі. Це економіка,  в якій посилюється взаємозалежність національних економік на основі поглиблення транснаціоналізації виробництва, розподілу, обміну та споживання валового глобального продукту.

Джерела економічної глобалізації:

– науково-технологічний прогрес;

– поширення форм економічної лібералізації;


 

– феномен транснаціоналізації;

– формування  «однорідних» засобів масової культури  та глобаль- ної ідеології.

Переваги економічної глобалізації:

– розширення ринків;

– зростання  економії на масштабах виробництва;

– збільшення виграшу від торгівлі на взаємовигідній основі;

– підвищення продуктивності праці. Відносні негативи:

– нерівномірність розподілу переваг глобалізації;

– збільшення розриву в рівнях доходів;

– перенесення виробничих потужностей  у країни,  що розвива- ються;

– посилення навантаження на світову екосистему.

Характерні  для економічної глобалізації усунення бар’єрів у між- народній міграції виробничих факторів, універсалізація методик під- приємницької практики,  уніфікація споживчих  переваг, формування глобального  інформаційного простору обумовили  стрімке поширен- ня кризових  явищ на всі сфери міжнародної  економіки.  Гіпертрофо- ване зростання  фінансового сектору, надзвичайна мобільність  капі- талу, орієнтованість інвесторів на короткострокові високоприбуткові проекти, з одного боку, стимулювали розвиток інноваційних секторів реального  виробництва, характерною  ознакою  яких  є короткостро- ковість виробничого  періоду та високий рівень прибутковості. Але, з іншого боку, вони викликали зростання  частки спекулятивних угод, інтенсифікували міжнародні  фінансові  потоки, визначивши пріори- тет фінансової  сфери над реальною  економікою,  поставивши остан- ню в критичну  залежність від локальної  інвестиційної привабливості й стану  світових  фондових  ринків.  Асинхронність темпів  зростан- ня реального  виробництва й фінансових  ринків,  властива  сучасній глобальній  економіці,  сприяє  зростанню  майнової  диференціації в суспільстві, знижує цінність праці в реальному секторі економіки, забезпечує  формування нестабільних  економічних  моделей, вкрай залежних від негативних  екстерналій. Боротьба з наслідками гло- бальної  кризи  ґрунтується на активізації ролі держави  в економіці, а також спільних зусиль світової спільноти, про що свідчать самміти групи країн G-20.