18.3. Регулювання платіжного балансу

Платіжний баланс не може залишатися в стані нерівноваги про- тягом невизначеного часу. Тому поява досить стійкого платіжного дефіциту змушує уряд відповідної країни здійснювати інтервенцію в економіку.  Масштаби,  час та інструменти такої інтервенції  залежать від величини  дефіциту та його характеру.

У короткотерміновому періоді країна  може компенсувати дефі- цит платіжного  балансу за рахунок  офіційних резервів. Це найбільш


 

простий  шлях. Якщо  ж резервів  недостатньо  або через певні умови уряд не хоче користуватися ними, тоді досягти рівноваги платіжного балансу можна за рахунок залучення короткотермінового капіталу в країну.

Ситуація ускладнюється, коли  дефіцит  платіжного  балансу  не можна подолати  за рахунок використання зовнішніх фінансових  ко- штів. У цьому випадку уряд може вдатися до одного з таких заходів:

1. Запровадити дефляційну  політику,  спрямовану на зниження цін та доходів порівняно з іншими країнами.

2. Девальвувати  національну валюту.

3. Запровадити валютний контроль та обмеження на валютні опе- рації.

Перші  два шляхи  реалізуються на суто ринкових  засадах  через зміни  в  таких  економічних   параметрах,  як:  доходи,  ціни,  валютні курси, пропозиція грошей, відсоткові  ставки  тощо. Але це зовсім не означає, що держава не вживає певних заходів, навпаки, ефективність відновлення рівноваги платіжного балансу на ринкових засадах зале- жить від «проринкової» фіскальної та грошово-кредитної політики. У протилежному випадку  урядова  політика  вступатиме  в супереч- ність з дією ринкового  механізму,  посилюючи  цим дефіцит  платіж- ного балансу.

Неринкові методи відновлення рівноваги  платіжного  балансу полягають  у запровадженні державного  регулювання економічних процесів, яке, по суті, заміщує дію ринкового механізму. Таке віднов- лення не можна вважати повноцінним, оскільки хоча симптоми не- рівноваги  й усуваються,  проте глибинні причини  дефіциту не зника- ють, а нерівновага  просто набуває  прихованої  форми. Така ситуація виникає  внаслідок  широкого  використання, наприклад,  імпортних квот та валютних обмежень.

Ринкове відновлення рівноваги  може здійснюватися двома шля- хами залежно від режиму валютного курсу. Якщо запроваджується фіксований валютний курс (у тій чи іншій формі), то відновлення рів- новаги відбувається безпосередньо за позиціями платіжного балансу. За  плаваючого валютного  курсу, рівновага  відновлюється на валют- ному ринку, а валютний курс змінюється доти, доки не вирівнюються попит і пропозиція іноземної валюти в межах поточних і довгостро- кових капітальних трансфертів.


 

У зв’язку з цим, в економічній  теорії сформульовано п’ять мож- ливих шляхів досягнення рівноваги платіжного балансу.

1. Фінансування загального платіжного  дефіциту  без зміни ва- лютного курсу чи стану національної економіки:

а) якщо дефіцит  має тимчасовий характер, то уряд може скорис- татися  офіційними резервами,  утримуючись  цим від впливу  на про- позицію грошей. Коли сальдо платіжного  балансу стане позитивним, то обсяг резервів поновлиться;

б) «дефіцит  без сліз», якщо  валюта країни  є ключовою  в певній валютній  системі. У цьому випадку  країна має більше можливостей утримуватися від коригуючих  дій за наявності  дефіциту  платіжного балансу.

2. Запровадження валютного контролю  в тих чи інших  формах. Так, уряд може ввести обмеження  на придбання резидентами інозем- ної валюти та її використання, підтримуючи офіційний фіксований ва- лютний курс, або проводити політику множинного валютного курсу.

3. Запровадження (збереження) режиму плаваючого валютного курсу. У цьому випадку національна валюта знецінюється доти, доки на валютному ринку не відновлюється рівновага.

4. Установлення режиму фіксованого курсу. Цей шлях вважаєть- ся «класичними ліками від платіжного  дисбалансу»  і полягає в тому, щоб привести національну економіку у відповідність  до фіксованого курсу. Якщо  ж нерезиденти і надалі не хочуть накопичувати націо- нальну валюту, то уряд за рахунок офіційних резервів скорочує про- позицію грошей, знижує  ціни, доходи та заробітну  плату доти, доки попит  і пропозиція іноземної  валюти  на ринку  не встановиться на певному заздалегідь визначеному рівні.

5. Політика валютного компромісу. У цьому випадку комбінують- ся елементи  варіантів  3 та 4, причому  валютний  курс використову- ється як інструмент стабілізації тільки частково:

а) змінний паритет (система типу Бретон-Вудської) — у цьому ви- падку країна підтримує  фіксований валютний  курс (варіант  4) доти, доки це можна робити за рахунок незначних змін у національній еко- номіці, а коли такі можливості  вичерпуються, то національна валюта девальвується, а валютний курс встановлюється на новому рівні;

б) кероване  плавання валюти: уряд змінює валютний  курс доти, доки не досягається  нова рівновага.


 

В основі  розрахунку  платіжного  балансу  лежить  концепція ба- лансу потоків платежів. Якщо ж розрахувати суми закордонних акти- вів держави та її міжнародних  зобов’язань на певну дату, то ми отри- маємо баланс міжнародної заборгованості країни, який ще називають міжнародною  інвестиційною позицією. Якщо активи перевищують зобов’язання, то країна є нетто-інвестором (або кредитором). У про- тилежному  випадку країна вважається нетто-боржником.