1.7. Вбирна здатність і реакція ґрунту

 

Самою активною фракцією фізичної глини дрібнозему ґрунту є колоїди. Колоїдами  називаються дрібні часточки речовини, що мають розміри від 0,1 до 0,001 мк. Такі часточки речовини неви- димі неозброєним оком, а наявність їх у розчині свідчить про те, що цей розчин не істинний.  При відсутності колоїдів у розчині в останньому є лише молекули та іони мінеральних і органічних речовин — це істинний розчин. Молекули гумусових речовин на- лежать до колоїдів, оскільки мають велику молекулярну масу.

Колоїдні часточки утворюються у природному середовищі двома шляхами: дисперсійним (подрібненням мінеральних уламків до розмірів  колоїдних часточок)  і конденсаційним (спо- лученням, ущільненням  іонів і молекул).  У колоїдних  системах розрізняють  дисперсну  фазу (власне колоїдна часточка) і дис- персійне середовище (речовина, що знаходиться навколо колоїд- ної часточки: вода, повітря або тверде мінеральне середовище).

У ґрунті колоїди знаходяться у двох станах: у вигляді золя (ко-

лоїдний розчин)  та у вигляді геля (колоїдний  осад).  Гелі ґрунту здатні зв’язувати та склеювати  більш великі механічні елементи (мул, пил) в окремі агрегати різної величини і форми, які назива- ють агрегатами, або структурними  утвореннями.  Від склеюючої властивості колоїдів (від лат. соllа — клей) виникла їх назва.


 

У водному середовищі поведінка колоїдних часточок опи- сується законами  броунівського руху. Колоїди здатні проникати крізь звичайні паперові фільтри, а в клітинах живих організмів — крізь мембрани.

Найважливішою властивістю колоїдів є наявність на їхній по-

верхні електростатичного заряду. Колоїдні часточки з одной- менними зарядами відштовхуються, а з різнойменними — притягаються (заряд може нейтралізуватись). Електронейт- ральна колоїдна часточка називається міцелою (рис. 1). Вона складається з ядра, розмір якого від 0,1 до 0,001 мк. У ґрунтах знаходиться  понад 90% колоїдів, ядра яких представлені крис- талічними уламками мінералів. На поверхні ядра знаходиться потенціалвизначаючий шар, що визначає заряд колоїду. Ядра колоїдів, що мають у потенціалвизначаючому шарі аніони, на- зиваються ацидоїдами (у ґрунті більшість таких колоїдів). Якщо в потенціалвизначаючому шарі є катіони, то такі колоїди назива- ються базоїдами. Є ще третя група колоїдів, які називають ам- фолітоїдами. Вони здатні змінювати знак заряду (залежно від зміни  реакції  середовища).  При наявності  заряду  на поверхні ядра навкруги колоїду в дисперсійному середовищі (вода) утво- рюється дифузний шар. В ацидоїдів у дифузному шарі знахо- дяться катіони, у базоїдів — аніони, в амфолітоїдів — катіони або аніони (залежно  від зміни  реакції середовища).

 

Ґрунтові колоїди бувають гідрофільними і гідрофобними, тоб- то їхній стан зумовлюють дипольні властивості води. Гідрофіль- ними називаються такі колоїди, які здатні притягувати до своєї поверхні молекули води. Отже, утворюється багатошарова гідрат- на плівка (стан золя).  Гідрофільність колоїдів посилюється  при наявності в ґрунтовому розчині одновалентних катіонів, особли- во катіонів натрію. Тоді колоїдна система  ґрунту знаходиться  в стані пептизації, тобто всі колоїдні часточки відокремлені чи зок- ремлені.  Об’єднанню  їх протидіють  гідратні  оболонки  разом  з катіонами натрію. При зволоженні такої ґрунтової маси відбу- вається її запливання,  текучість,  що призводить  до різкого  по- гіршення умов росту і розвитку  рослин.

Гідрофобність  ґрунтових  колоїдів посилюється  у присутності

дво- і тривалентних катіонів,  енергія  взаємодії  яких перевищує енергію диполя води. Наприклад, катіони кальцію легко відштов- хують молекулу води від поверхні колоїдів, нейтралізують повер- хневий заряд колоїдів. Звільнившись від гідратної плівки, такі ней- тральні колоїди можуть випадати в осад. Відбувається явище коагуляції з утворенням геля (колоїдного осаду), яке супроводжуєть- ся склеюванням механічних елементів ґрунту та агрегацією  міне- ральної маси, що призводить до поліпшення властивостей ґрунтів.

Внаслідок малих розмірів  колоїди мають велику загальну по-

верхню. Так, якщо наповнити колоїдами посудину об’ємом  1 мл, то їх загальна поверхня буде дорівнювати майже 1 га (від 6000 до

10000 м2). Велика загальна і питома поверхня колоїдів зумовлює значну реакційну здатність, що має назву вбирна здатність ґрунту.

Вбирна здатність ґрунту — це властивість його поглинати (зат- римувати в собі) іони і молекули різних речовин, гази, рідини, сольові розчини, тверді часточки. Її величина визначається кількістю  та якістю колоїдів ґрунту. Академік К. К. Гедройц ство- рив вчення про вбирну здатність ґрунту. Сукупність ґрунтових колоїдів, мулуватих часточок і частково  часточок дрібного  пилу разом з увібраними іонами він назвав ґрунтовим вбирним  комп- лексом (ГВК). К. К. Гедройц виділив п’ять видів вбирної здатності ґрунтів: механічну, фізичну, хімічну, фізико-хімічну і біологічну.

Механічна вбирна здатність зумовлена пористістю  ґрунтової

маси. Ґрунт затримує  у своїй товщі часточки, що більші за роз- міри його пор. Величина механічного вбирання залежить від гра-


 

нулометричного і структурного складу, складення ґрунтів. Зав- дяки механічному вбиранню утворюється мулуватий осад у зап- лавних і зрошуваних ґрунтах, проходить очищення стічних вод у полях фільтрації та у відстійниках,  утворюється  ілювіальний го- ризонт у ґрунтах з промивним  типом водного режиму.

Фізична  вбирна здатність ґрунтів означає зміну концентрації розчиненої  речовини на межі розділу дисперсійного середови- ща і дисперсної  фази. Фізичне  вбирання залежить від кількості колоїдів ґрунту, що здатні фізично (на основі дії електростатич- них сил) вбирати заряджені часточки (диполі води, катіони, ані- они), створюючи  різну концентрацію  їх у ґрунтовому  розчині.

Зміна концентрації  речовини  на поверхні розділу  двох фаз, що зумовлена властивостями поверхні колоїдів, називається адсорбцією. У ґрунтах найбільш поширена позитивна адсорбція, при якій відбувається збільшення концентрації  речовини на по- верхні колоїдів.  Значно рідше зустрічається  негативна  адсорб- ція, тобто зменшення концентрації речовин на поверхні диспер- сної фази та її збільшення в дисперсійному середовищі. Таке явище характерне для аніонів, які можуть втрачатись з ґрунту при низхідному пересуванні води. В одних випадках це явище пози- тивне, наприклад при відмиванні солеутворюючих аніонів (хлор, сульфат-іони), а в інших — негативне, наприклад при втраті нітратів, фосфатів та інших поживних речовин. Тому добрива, що мають нітрат-іони,  не рекомендується  вносити в ґрунт за кілька місяців до посіву або восени.

Прикладом  фізичного  вбирання  є адсорбція  сухим  ґрунтом пари води з повітря, адсорбція  чорнила і типографської  фарби на папері.

Хімічна вбирна здатність ґрунтів зумовлена здатністю аніонів розчинених  солей утворювати  з катіонами  нерозчинні  сполуки, що випадають в осад і примішуються  до твердої фази ґрунту. Якщо в ґрунт внести суперфосфат  Са(Н2РО4)2, то ця розчинна

сіль може  вступати  в реакцію  з солями  заліза, утворюючи  не-

розчинний осад FePO4. З солями кальцію в такому випадку може утворюватись важкорозчинний у воді ортофосфат кальцію Са3(РO4)2. Дуже часто в ґрунтах при хімічному вбиранні проходить нагромадження  в карбонатному  горизонті  важкорозчинного у воді кальциту СаСО3.


 

Фізико-хімічна, або обмінна, вбирна здатність зумовлена об- міном деякої частини іонів, що знаходяться на поверхні твердої фази, на еквівалентну (рівновелику) кількість іонів, що знаходять- ся в оточуючому  її розчині.  Обмінне поглинання  здійснюється за рахунок іонів, що розташовані  на зовнішніх  рівнях колоїдних часточок — дифузному  шарі колоїдних міцел.

При контакті ґрунту з будь-яким  розчином  солі відбувається

обмінна реакція: катіони солі поглинаються  твердою фазою, а в розчин витісняються в еквівалентній кількості катіони з твердої фази. Так, якщо невелику кількість дерново-підзолистого ґрунту помістити  на паперовий  фільтр у лійці і налити розчин хлориду калію, то в фільтраті буде розчин соляної кислоти, який легко ви- явити за допомогою  індикатора:

[ГВК] Н+ + НСl [ГВК] К+ + НСl.

Якщо в аналогічному досліді використати зразок чорнозему, що насичений кальцієм, то реакція обміну катіонами проходить так:

[ГВК] Са2+ + 2КСl [ГВК] к +  + СаСl .

к +       2

Як видно з наведених рівнянь реакцій,  на поверхні  твердої фази ґрунту відбувається фізичне поглинання катіонів (адсорб- ція), а в ґрунтовому  розчині — перетворення  одних речовин на інші, тобто хімічне явище. Тому цей вид вбирної здатності ґрунтів має подвійну назву.

Вивчивши  закономірності фізико-хімічної  вбирної  здатності, К. К. Гедройц встановив: 1) катіонний обмін між твердою фазою ґрунту і розчином проходить в еквівалентних відношеннях, тобто кількість катіонів, витіснених з твердої фази і поглинених  нею з розчину, еквівалентна (рівновелика); 2) обмін катіонів відбуваєть- ся дуже швидко,  майже миттєво; 3) реакція обміну зворотна.

Іони, що мають підвищену енергію поглинання (дво- і трива- лентні), міцніше утримуються ґрунтом, ніж одновалентні. Одні і ті самі іони утримуються ґрунтом неоднаково. За М. І. Горбуновим, приблизно  80% загальної кількості катіонів утримуються віднос- но слабко і здатні до процесів обміну. Інші 20% міцно закріплені на поверхні колоїдів ґрунту. Іони, що розташовані на гострих і випуклих місцях поверхні колоїдних часточок, витісняються  лег- ше, ніж іони, розташовані  на ввігнутих місцях або на внутрішній поверхні мікропор  і міжпакетних  проміжках глинистих  мінералів.


 

Ввібрані катіони, їх кількість і співвідношення  визначають ба- гато властивостей ґрунту, тому завжди важливо знати склад увіб- раних катіонів, особливо наявність представників  лужно-земель- них і лужних елементів: Са2+, Мg2+, Nа+, К+. Для більшості ґрунтів характерними  ввібраними основами є катіони Са2+  і Мg2+. Так, у більшості підтипів чорноземів ГВК насичений іонами Са2+  і Мg2+. У кислих ґрунтах у складі обмінних  катіонів є водень (або алю- міній), в солонцях — натрій.

Загальну кількість увібраних катіонів виражають у міліграм- еквівалентах на 100 г ґрунту і називають ємкістю  катіонного  об- міну (ЄКО). Цю величину можна наближено розрахувати  за та- кою формулою:

ЄКО = Са2+ + Мg2+ + Н+.

Сумарний вміст двох увібраних катіонів (кальцію і магнію) ха- рактеризується як сума обмінних основ. Вона позначається символом  суми   і вимірюється  у міліграм-еквівалентах на 100 г ґрунту.

Указані вище характеристики фізико-хімічних явищ у ґрун- тах знаходять широке практичне застосування в меліорації ґрун- тів, при розрахунку доз добрив, є незамінними при науковому обґрунтуванні проведення агротехнічних та агрохімічних  заходів для підвищення родючості  ґрунтів.

Під біологічною  вбирною  здатністю  розуміють  закріплення

речовин у тілах організмів (рослинах, мікроорганізмах і тваринах,


що живуть у ґрунті). Суттєвою особливістю біологічної вбирної здатності є поглинання живими організмами  (як рослинами,  так і тваринами)  необхідних для їх життєдіяльності  речовин. Завдя- ки вибірковому біологічному поглинанню у верхніх горизонтах ґрунту акумулюються необхідні для продовження  життя наступ- них поколінь  організмів  макро- і мікроелементи.

Отже, вбирна здатність ґрунтів має велике значення в нагро-

мадженні в ґрунті елементів родючості. Колоїди через фізичні властивості генетичних горизонтів  визначають водний і повітря- ний режими  ґрунтів. Від складу колоїдів та їх властивостей  за- лежить рівень активності мікроорганізмів, а також умови росту і розвитку  сільськогосподарських рослин.

Ґрунтовий  розчин.  Рідка фаза ґрунту є найбільш рухомою, динамічною  і водночас активною  його  частиною.  В ґрунтовому розчині мінеральні й органічні  речовини  знаходяться  в молеку- лярному, колоїдному та іонному станах. У ґрунтовому розчині від- буваються процеси руйнування і синтезу гумусових речовин, формуються вторинні мінерали, утворюються органо-мінеральні сполуки. Із ґрунтового розчину рослини отримують необхідні по- живні речовини і воду. В результаті того, що одні речовини мо- жуть поглинатись рослинами, мікроорганізмами та адсорбува- тись колоїдами, а інші — залишатись у ґрунтовому розчині,  між рідкою і твердою фазами ґрунту встановлюється  динамічна ад- сорбційна  рівновага.

Із мінеральних сполук у ґрунтовому розчині,  як правило, переважають карбонати кальцію, магнію, є нітрати, фосфати, суль- фати, хлориди та солі кремнієвої кислоти. Є ґрунти, що містять у ґрунтовому розчині соду. До органічних речовин ґрунтового роз- чину належать гумусові кислоти та їхні солі, молекулярні розчи- ни цукрів, амінокислот,  органічних кислот тощо.

Слабкомінералізовані  ґрунтові розчини характерні для тунд-

рових, підзолистих  та опідзолених  ґрунтів, чорноземів  та чер- воноземів,  більш мінералізовані  — для каштанових, бурих, на- півпустельних і сіроземних  ґрунтів, сильномінералізовані  — для солончаків і солонців. При підсиханні з розчину випадають солі у вигляді кристалів.

У сільськогосподарській практиці  концентрацію  ґрунтовогорозчину вважають слабкою тоді, якщо 1 л розчину містить 0,5–2 г


олей. Така концентрація характерна для ґрунтів північних обла- стей України, що мають періодично промивний  тип водного ре- жиму. Осмотичний  тиск  таких розчинів  коливається  від 100 до

300 кПа. По мірі просування  з півночі на південь концентрація

ґрунтового  розчину  зростає  і в засолених  ґрунтах коливається від 5 до 100 г і більше на 1 л розчину. Осмотичний тиск розчинів досягає 1–2 МПа. На таких ґрунтах ростуть тільки солестійкі рос- лини, які мають високий  осмотичний  тиск клітинного  соку.

У дуже малих кількостях у ґрунтовому  розчині знаходяться катіони мікроелементів:  Мn2+, Zn2+, Сu2+, Со2+  та ін.

Реакція ґрунтового  розчину  характеризує  кислотність  і луж- ність ґрунту. Це динамічна характеристика  ґрунту, яка залежить від погодних умов, інтенсивності біологічних процесів у ґрунті, внесення добрив, агротехніки вирощування сільськогосподарсь- кої культури тощо.

Реакція розчину визначається співвідношенням  у ньому іонів

H   і  OH . Відомо,  що вода при  22°С  розкладається  на іони в

кількості 1/10 000 000 моль, тобто 10–7 моль/л води. З кожної молекули води при дисоціації  виділяється по одному іону Н+  і ОН–. Їхня концентрація  в дистильованій  воді при 22°С дорівнює

[Н+] = [ OH ] = 10–7  моль/л. Добуток іонів Н+ на OH  при будь-якій

концентрації має стале значення, що дорівнює 10–14. Якщо до ди- стильованої води прилити кислоту і тим самим збільшити в роз-

чині концентрацію іонів Н+, то кількість іонів OH  зменшиться  на-

стільки, на скільки збільшиться кількість іонів Н+. У зв’язку  з цим реакція будь-якого розчину визначається співвідношенням у ньо-

му іонів Н+ і OH . Якщо в розчині іонів Н+ > OH , то реакція кис-

ла, при Н+  = OH   — нейтральна, при Н+  <  OH  — лужна.

Реакцію ґрунтового розчину визначають через величину вод- невого показника (рН), що є від’ємним  десятичним логарифмом концентрації  іонів Н+. Якщо концентрація  іонів Н+  в 1 л розчину дорівнює 0,1 г, то рН = 1, якщо — 0,001, то рН = 3. Практично визначають рН потенціометричним способом за допомогою при- ладу рН-метра.


 

Реакція ґрунтового середовища визначає ріст і розвиток сільськогосподарських культур і є важливою умовою формуван- ня родючості  ґрунту.

Кислотність ґрунту пов’язана з наявністю у ГВК і в ґрунтово-

му розчині катіонів Н+  або Аl3+. Розрізняють  активну та потенці- альну кислотності.  Перша форма кислотності характерна для ґрунтового  розчину, друга — для твердої фази ґрунту.

Активна, або актуальна, кислотність зумовлена наявністю в ґрунтовому розчині органічних і мінеральних кислот, що легко розчиняються у воді. У більшості ґрунтів помітне підкислення ґрун- тового розчину відбувається після утворення вугільної кислоти, проте рідко зустрічається утворення в ґрунті інших мінеральних кислот. Оскільки в ґрунті постійно проходять обмінні процеси між ґрунтовим  розчином  і твердою фазою, то наявність іонів Н+  або Аl3+ в рідкій фазі свідчить про те, що ці катіони є і в ГВК.

Потенціальною кислотністю ґрунту називають здатність його

твердої фази при обмінних реакціях виділяти в ґрунтовий  роз- чин катіони  H   і Аl3+. Потенціальна  кислотність  вимірюється

кількістю іонів Н+  (або Аl3+), що знаходяться у ГВК в увібраному, поглиненому  стані. За певних умов ці іони можуть бути переве- дені в розчин:  найбільш рухома частина іонів Н+  (або Аl3+) може перейти в розчин при обробці ґрунту розчином нейтральної солі, наприклад КСl, NаСl. Інша, менш рухома, частина іонів Н+  може перейти в розчин при подальшій обробці ґрунту розчином гідролітичнo  лужної солі, наприклад СН3СООNа (її pH = 8,2).

Взаємодію  ґрунту з різними  солями можна записати так:

[ГВК] Н+ + НСl [ГВК] К+ + НСl;

[ГВК] Н+ + СН СООNа [ГВК] Nа+ + СН СООН.

3          3

У результаті обмінних реакцій катіонів солей (К+, Nа+) з іона- ми Н+  ґрунту в сольових витяжках утворюються  вільні кислоти, які можна кількісно визначити звичайним титруванням лугом. За кількістю знайденої соляної кислоти при обробці зразка ґрунту розчином нейтральної солі (КСl) визначають обмінний вид кис- лотності. За кількістю утвореної оцтової кислоти при обробці зразка  ґрунту розчином  гідролітично  лужної солі (СН3СООNа)

визначають гідролітичний вид кислотності ґрунту. Оскільки ней-

тральна сіль витісняє лише частину ввібраного водню, а гідролі-


 

тичне лужна сіль — майже увесь, то найчастіше визначають величину гідролітичної кислотності, оскільки  це є результуючим виразом  усіх видів кислотності  (рис. 2).

При наявності в ґрунті ввібраного  алюмінію взаємодію  його

3

 
з розчином  нейтральної солі можна записати  таким рівнянням: [ГВК]Al3+ + 3KCl [ГВК]3К+ + AlCl .

Хлорид алюмінію як гідролітично  кисла сіль сприяє  утворен- ню кислої  реакції ґрунтового  розчину.

У природі  поширення  кислих  ґрунтів  пов’язано  з певними умовами ґрунтоутворення.  Велике значення в утворенні ґрунтів з тією чи іншою реакцією  має характер  ґрунтотворної  породи. Так, на карбонатних породах за однакових умов формуються ґрун- ти з нейтральною  реакцією,  що збагачені  кальцієм і магнієм,  а на вилугованих безкарбонатних породах формуються кислі ґрун- ти. Великий вплив на утворення кислих ґрунтів мають кліматичні умови. Наприклад, в умовах промивного  або періодично про- мивного типів водного режиму ґрунтів відбувається винос солей кальцію та магнію і в ГВК поступають іони Н+. При цьому виникає явище ненасиченості ґрунту основами, тобто створюється кисла реакція.  Така реакція  середовища  характерна для підзолистих,

 

Рис. 2. Види кислотності  ґрунтів


 

дерново-підзолистих, сірих лісових і опідзолених ґрунтів, черво- ноземів та ін. Рослинність також впливає на характер реакції ґрунту. Хвойні ліси, мох і гриби сприяють посиленню кислотності ґрунту в зв’язку  з кислими  властивостями  їхніх органічних  за- лишків і продуктів обміну, широколистяні  ліси і трав’яниста  рос- линність,  навпаки,  сприяють  нагромадженню  основ  у ґрунті.

Сільськогосподарська діяльність людини може призвести  до

зміни реакції ґрунту. Відчуження врожаїв з полів призводить  до поступового  збіднення ґрунтів елементами, в тому числі й осно- вами. При цьому підвищується  його кислотність.  Крім того, під- кислюють  ґрунт фізіологічне  кислі мінеральні добрива.

Кисла реакція ґрунтів несприятлива для більшості культурних рос-

лин і корисних  мікроорганізмів. Кислі ґрунти мають погані фізичні властивості. У зв’язку з нестачею кальцію та магнію органічна речо- вина в кислих ґрунтах не закріплюється  і ґрунт збіднюється  на по- живні речовини. Основним методом підвищення продуктивності кислих ґрунтів і зменшення їхньої кислотності  є вапнування.

Іншою важливою характеристикою реакції  ґрунтового  сере-

довища є лужність, її наявність створює несприятливі властивості ґрунту, що призводить  до пригнічення  рослин і мікроорганізмів, погіршення агрофізичних властивостей ґрунтів. Розрізняють ак- тивну та потенціальну лужність.

Активна лужність зумовлена наявністю в ґрунтовому розчині

гідролітично  лужних солей (Na2CO3, NаHСО3, та ін.), які при ди- соціації утворюють в основному  іони  OH .

У ґрунтовому розчині хімічними методами визначають загаль- ну лужність, лужність, зумовлену карбонатами або гідрокарбо- натами. Лужність від нормальних карбонатів може виявитись внаслідок обмінних реакцій ґрунтів, що містять увібраний натрій, а також внаслідок життєдіяльності  сульфатредукуючих бактерій, що відновлюють в анаеробних  умовах у присутності  органічних речовин сульфати натрію до соди:

Na2SО4 + 2С = 2СО2 + Nа2S; Nа2S + СО2 + Н2О = Nа2СО3 + Н2S.

Активну лужність виражають величиною рН.

Потенціальна лужність дає уяву про сумарний  вміст лугів у ґрунтовому  розчині і ГВК. Потенціальна лужність виявляється у


 

ґрунтів, що містять увібраний натрій. При взаємодії такого ґрун- ту з вугільною кислотою,  що знаходиться в ґрунтовому розчині, відбувається реакція заміщення, результатом якої є нагромад- ження соди  і підлуження розчину:


[ГВК]2Na+ + Н СО


[ГВК]2Н+ + Na СО .


2          3          2          3

Потенціальну лужність виражають у міліграм-еквівалентах на

100 г ґрунту. Лужність ґрунтового розчину культурні рослини пе- реносять гірше, ніж кислотність. Найбільш токсичним  є карбонат натрію. Його шкідливий вплив починає виявлятись при вмісті іонів

2


CO3


у кількості 0,005–0,02%, або 0,17–0,7 мг-екв на 100 г ґрун-


3

 
ту. Гідрокарбонат натрію менш токсичний.  Його шкідливий вплив починає виявлятись при вмісті іонів HCO  у кількості 0,065–0,4%,

або 1,0–6,25 мг-екв на 100 г ґрунту.

Надлишкову лужність ліквідовують внесенням фізіологічно кислих мінеральних добрив, гною і гіпсу.

Буферність ґрунту — це його здатність  протидіяти  зміні ре- акції ґрунтового розчину. Чим більша буферність ґрунту, тим важ- че змінити  його  реакцію  в кислий  або лужний бік.  Буферність ґрунту залежить від його гранулометричного складу. Високу бу- ферність мають важкі високогумусовані ґрунти.  На буферність впливає кількісний  і якісний  склад обмінних  катіонів ґрунту, ве- личина ємкості  катіонного  обміну.

Буферна здатність  є одним  із елементів родючості  ґрунтів.

Вона дає змогу зберегти сприятливі для рослин властивості ґрунтів. Буферність ґрунту необхідно враховувати при проведенні хімічної меліорації — вапнуванні та гіпсуванні.

 

Контрольні запитання

 

1. Що таке колоїди?

2. Які властивості ґрунтових колоїдів?

3. Що таке міцела?

4. Що називають ґрунтовим вбирним комплексом?

5. Які є види вбирної здатності ґрунтів?

6. Якими показниками характеризується ґрунтовий розчин?

7. Як визначається реакція ґрунтового середовища?

8. Що таке кислотність і які види кислотності  ґрунту?

9. Що таке лужність ґрунту та її види?

10. Що таке буферність ґрунту?