26.4. Оцінка попередників  основних сільськогосподарських  культур

 

Основою правильного чергування культур у сівозміні є розмі- щення кожної культури після кращого для неї попередника і ство- рення сприятливих умов для наступної культури. Попередником називається сільськогосподарська культура, або чистий пар, які займали поле перед сівбою наступної культури. Усі попередники залежно від біологічних особливостей  і технологій вирощування культур поділяються на озимі та ярі зернові колосові, ярі зерно- бобові, багаторічні  та однорічні  трави, просапні  культури,  а та- кож чисті пари. Якість попередника  для певної культури визна- чається в основному строком  його збирання, витратою вологи і поживних речовин, кількістю рослинних решток, післязбиральним фітосанітарний станом ґрунтового середовища. При визначенні місця культури в сівозміні враховують також її народногоспо- дарське значення, біологічні особливості, технологію вирощуван- ня та природно-економічні умови господарства.

Озимі культури в сівозміні  розміщують  після чистих і зайня- тих парів та непарових попередників.

Паром називають поле, на якому протягом  певного  періоду не вирощують  сільськогосподарські культури, але його  якісно  і вчасно обробляють, удобрюють і знищують бур’яни. Пари бува- ють чисті і зайняті. Чистими  парами називають  поле, на якому не вирощували сільськогосподарських культур протягом вегета- ційного  періоду.  Основним  завданням  його  є очищення  ґрунту від бур’янів та нагромадження  в ньому вологи і поживних речо- вин. Залежно від часу проведення основного обробітку чисті пари поділяють на чорні і ранні. Чорні пари починають обробляти уліт- ку або восени після збирання попередника.  Основний обробіток раннього  пару починають навесні наступного  року, а після зби- рання попередника обмежуються лише поверхневим обробітком поля. Слід зазначити, що перевагу надають чорним парам, які в умовах недостатнього зволоження забезпечують вирощування високих урожаїв озимих культур. На час сівби озимої пшениці в ґрунті такого поля накопичуються значні запаси вологи та поліп- шується поживний режим; Чисті пари (до 10–15% сівозмінної площі) впроваджують у степових та південних і східних районах


лісостепової зони України (до 4–8%), насамперед на забур’я- нених полях та для вирощування сортового  насіння зернових озимих  культур.

У лісостеповій та поліській зонах України озимі культури висі-

вають переважно після зайнятих парів, тобто тих, на яких виро- щують культури, що рано звільняють поле. Отже, зайнятий пар створює  добрі умови для раннього  обробітку  ґрунту та наступ- них культур. Зайняті пари поділяють на суцільні й просапні.

У суцільних зайнятих парах парозаймаючі культури сіють ряд- ковими  або вузькорядними  сівалками.  На таких парах вирощу- ють різні кормові культури — конюшину та еспарцет на один укіс, вико-вівсяну  чи горохово-вівсяну сумішку на зелений корм, ози- ме жито та пшеницю на зелений корм тощо.

Просапні  пари займають  культурами,  у посівах яких прово- дять міжрядний обробіток. Це рання картопля, кукурудза, соняш- ник, топінамбур (земляна груша).

Зайняті пари мають важливе економічне та агротехнічне зна-

чення. Вони сприяють вирощуванню високого урожаю культур, збагачують  ґрунт на органічні речовини  (завдяки  кореневим  та стерньовим решткам),  рано звільняють поле і тому дають змогу обробити ґрунт під наступні озимі культури за технологією на- півпару. Крім чистих і зайнятих парів, розрізняють  пари спеціаль- ного призначення  — кулісні й сидеральні.

Кулісним  паром  називають  чистий  пар, на якому  висівають

високостеблові  рослини (куліси). Його застосовують  у степових районах України як засіб для затримання  та накопичення  снігу, запобігання вимерзанню озимих, збільшення запасів вологи в ґрунті. Куліси можуть складатися  з одного  — двох або з трьох рядків  рослин,  які висівають  улітку. Відстань  між кулісами  має бути, кратною ширині захвату культиватора або ширині посівно- го агрегату. Куліси розміщують упоперек напрямку вітру, що пе- реважає у зимовий  період.

Сидеральним називається  пар, що зайнятий рослинами  для заорювання їх у ґрунт на зелене добриво. Як правило, його застосовують  на дерново-підзолистих ґрунтах Полісся України. З цією метою висівають бобові культури — люпин та буркун, які за 3–4 тижні до сівби озимих у фазі зелених бобиків  заорюють на зелене добриво  у ґрунт.


Озимі культури висівають і після непарових попередників, тобто після культур, які звільняють поле за 2–3 тижні до сівби. Це кукурудза  на силос,  горох,  озимі  та ярі колосові  культури. Тому краще поле у сівозміні відводять під озиму пшеницю, а вже потім — під жито та озимий  ячмінь. Озима пшениця  більш ви- моглива до умов вирощування, тому її розміщують після кращо- го попередника.

На Поліссі озимі висівають також після люпину, льону та ран-

ньої картоплі.

Цукрові буряки вимогливі  до умов вирощування.  Правиль- ний вибір попередників  — один з найефективніших  заходів для підвищення їх урожайності  та якості.

У зоні Лісостепу, де сконцентровані  основні посівні площі цук- рових буряків, їх розміщують після озимих, які висівали після багаторічних трав одного року використання, після удобрених зайнятих парів або після зернобобових; у південних районах Лісо- степу — після озимих,  які вирощували  після чистих і зайнятих парів, а в посушливих  районах Степу — після озимої  пшениці, яку вирощували після чистих парів.

Цукрові буряки в сівозміні  треба розміщувати  на тому само-

му полі не раніш ніж через 3–4 роки.

Картоплю,  так само як і цукрові буряки, в польових сівозмі- нах розміщують здебільшого після озимих. Добрими поперед- никами для картоплі є люпин та інші зернобобові  культури. Ос- кільки під картоплю вносять достатню кількість органічних та мінеральних добрив, її можна вирощувати і після інших культур.

Кукурудзу  в сівозміні розміщують після озимих, зернобобо- вих, цукрових буряків, а в районах Полісся — і після люпину, льону та інших культур. Водночас на родючих ділянках при система- тичному внесенні добрив, застосуванні високої агротехніки та гербіцидів цю культуру можна вирощувати і в повторних посівах.

Соняшник  висівають  після озимих  або просапних  культур. Щоб запобігти засміченню наступних посівів падалицею соняш- нику, його часто розміщують  перед просапними  культурами або перед чистим паром. Соняшник не рекомендується  висівати на тому самому полі раніш ніж через 7–8 років.

Ярі зернові культури розміщують у сівозміні після картоплі,

кукурудзи, цукрових буряків. Високі урожаї ярих вирощують після


зернобобових  культур, їх можна розміщувати і після озимих, тільки треба додатково вносити добрива та застосовувати  пес- тициди.

Зернобобові  культури (горох,  чину, сою, люпин, сочевицю)

розміщують  після удобрених  просапних  — картоплі,  кукурудзи, цукрових буряків. Тому поля після цих культур досить чисті від бур’янів і мають достатню кількість поживних речовин. Добрими попередниками є також озимі та ярі зернові культури.

Круп’яні культури (гречку, просо) розміщують у сівозміні після просапних  (крім  соняшнику),  озимих  та ярих культур. Добрими попередниками для проса є зернобобові  і багаторічні трави.

Льон-довгунець — основна прядивна культура в Україні, тому величина та якість його урожаю мають велике народногоспо- дарське значення. Льон вимогливий до родючості ґрунту й попе- редника. Він має слаборозвинену  кореневу систему і на перших фазах свого розвитку  дуже пригнічується  бур’янами.

Дані дослідних установ і практика  свідчать про те, що високі

урожаї льону-довгунця можна збирати, розміщуючи його після багаторічних трав, удобреної картоплі та озимих культур. У сіво- зміні  льон можна повертати  на попереднє  місце  не раніш ніж через 5–7 років, інакше він різко знижує урожайність внаслідок ураженості  хворобами та шкідниками.

Коноплі вирощують у спеціальних і польових сівозмінах. Кра-

щими попередниками для них є просапні, озимі, багаторічні тра- ви та зернобобові  культури.

Багаторічні  трави переважно  вирощують у польових сівоз- мінах. Бобові трави дають цінний вітамінний,  багатий на білки і мінеральні солі корм, а також збагачують ґрунт на сполуки азоту. У більш зволожених  районах України висівають  конюшину,  а в посушливих — люцерну та еспарцет. Багаторічні трави сіють під покрив озимих і ярих зернових культур (можна підсівати їх і під покрив вико-вівсяної сумішки, кукурудзи на зелений корм та проса). Безпокривні посіви багаторічних трав вирощувати еко- номічно невигідно,  крім того, вони дуже заростають  бур’янами. У польових сівозмінах  посіви багаторічних трав використовують один рік. При використанні  їх протягом  двох-трьох і більше років висівають сумішки  бобових і злакових багаторічних трав.