16. ЗАСТОСУВАННЯ ДОБРИВ

 

Способи  і строки  внесення добрив залежать від біологічних і сортових особливостей культури, попередників, ґрунтово-кліма- тичних умов, організаційно-господарських можливостей.  Ґрунто- во-кліматичні умови, рівень забезпечення рослин поживними речовинами  значною  мірою  визначають  способи  внесення  доб- рив. Як правило, застосовують  розкидний  і локальний способи внесення добрив. Розкидне  та локальне внесення добрив  може бути основним,  припосівним  удобренням  і підживленням.

Розкидне  внесення  добрив.  При розкидному  способі  вне-

сення добрив вони рівномірно розподіляються по поверхні ґрун- ту чи посіву з обов’язковим наступним зароблянням при основ- ному, припосівному  обробітку  ґрунту та боронуванні.

При  зароблянні  добрив  плугом  з передплужником  понад

80% гранульованих добрив потрапляє у шар ґрунту 8–18 см, а при зароблянні добрив плугом без передплужника вони рівно- мірно розподіляються по всьому орному шару. Культивація або боронування призводять до того, що 50–60% добрив зосеред- жується в шарі ґрунту 0–2 см, а 81–100% — в шарі ґрунту 0–6 см. Внесення добрив у верхню частину орного  шару ґрунту сприяє зниженню оплати одиниці добрива урожаєм, що особливо важ- ливо в умовах недостатнього зволоження. Внесення азотних добрив без заробляння у ґрунт на глибину менш як 5 см зумов- лює значні газоподібні втрати азоту. При розкидному  способі внесення добрив без заробляння у ґрунт спостерігають найбільші втрати поживних речовин внаслідок змиву та вивіт- рювання сполук азоту. Мінімальний обробіток (без оранки) зу- мовлює недостатнє перемішування добрив з ґрунтом, що зу- мовлює підвищення концентрації азоту, фосфору, калію й інших елементів живлення, посилює  іммобілізацію  і зменшує  кількість доступних поживних сполук азоту, фосфору в основній  зоні зо- середження  кореневої  системи.

Головною вимогою до розкидного способу внесення є рівно- мірність розподілу добрив по поверхні ґрунту або посіву. Не- рівномірність  розподілу  добрив призводить  до зниження врожай- ності на 10–19%,  нерівномірності  дозрівання  врожаю,  полягання


рослин і зниження якості продукції. Так, недобір урожаю озимої пшениці за рахунок полягання досягає 25–60%. Локальне вне- сення добрив.  При локальному внесенні  добрива  розміщують- ся екраном (суцільним шаром), суцільною або пунктирною стрічкою,  розрізненими гніздами.  Локальний  спосіб  порівняно з розкидним  дає можливість зменшити площу взаємодії добри- ва з ґрунтом, що сприяє підвищенню коефіцієнта використання рослинами  поживних  речовин,  особливо  з фосфорних добрив.

Локально  добрива  вносять в основне  удобрення,  припосів- не і в підживлення.  Добрива  вносять у рядки або ямки. Розмі- щують стрічку добрив в основному і припосівному  внесенні упо- перек до майбутнього напряму сівби рядками. Локально добрива вносять за допомогою сіялок, культиваторів-рослино- підживлювачів,  комбінованих  агрегатів  та інших механізмів.

При внесенні  основного  добрива  локальним способом  гли- бина заробляння добрив у Поліссі і Лісостепу становить 10–12, у Степу — 12–15 см. Відстань між стрічками при основному удоб- ренні зернових культур і культур суцільного посіву 12–17 см, про- сапних — 20–30 см. Ширина стрічки 2–4 см. Глибина припосів- ного локального внесення становить 12–15 см.

Оптимальні норми  локального  внесення добрив  на 10–30% менші, ніж розкидного. Застосування  для локального  внесення норм добрив, вищих за оптимальні, зумовлює значно більше зниження врожайності,  ніж при розкидному. При локальному внесенні добрив порівняно з розкидним підвищується вро- жайність зернових культур на 2–5 ц/га, зерна кукурудзи — на 5–

8 ц/га. При нормах добрив  60–90  кг/гa NPK і вище та високій родючості ґрунту ефективність локального внесення добрив мен- ша, ніж розкидного.

Строки внесення добрив. Із урахуванням біологічних особли- востей вирощування культур, створення оптимальних умов жив- лення рослин, ґрунтово-кліматичних умов добрива вносять в основне і припосівне удобрення, під час вегетації рослин (піджив- лення).

Основне внесення добрив передбачає внесення органічних і мінеральних добрив під час основного  обробітку  ґрунту. За ра- хунок основного удобрення створюють певні умови живлення для рослин  протягом  вегетаційного  періоду.  Норми внесення  доб-


рив встановлюють згідно з системою  удобрення та планом ви- користання  добрив,  проектно-кошторисною документацією.

Високоефективним є сумісне застосування мінеральних і органічних добрив (гній, компости), особливо на фоні проведе- ної хімічної меліорації.  У польових сівозмінах  найефективніше використовувати  органічні  добрива  під цукрові  буряки,  картоп- лю, кукурудзу,  озиму пшеницю.

Оптимальною нормою підстилкового  гною на Поліссі і в Лісо- степу  під просапні  культури  є внесення  30–50  т/га  гною,  під озимі — 20–30,  у Степу — відповідно  30–40 і 20–25,  при зро- шенні — до 60 т/га.  Оплата 1 т гною  приростом  урожаю  на Поліссі становить 0,69 ц з.о. (зернових  одиниць),  у Лісостепу  і Степу — 0,44 і 0,26 ц. В умовах зрошення оплата гною зростає вдвічі порівняно з умовами богару  і становить 0,52 ц.

Внесення органічних добрив (гною, компостів) навесні зу- мовлює подовження строків виконання польових робіт, що врешті-решт призводить до недобору значної кількості врожаю, зниження оплати одиниці добрива, значних втрат поживних ре- човин.

Під час основного удобрення культури вносять 75–80% річної норми мінеральних добрив із запланованої для її удобрення кількості; 20–25% норми добрив застосовують припосівне вне- сення та для підживлення певної культури. Враховуючи ґрунто- во-кліматичні умови, особливості живлення рослин азотом, час- то частину азотних добрив з основного  внесення переносять на весняно-літній  період. Це стосується  насамперед ґрунтів легко- го гранулометричного складу.

Дроблення норми мінеральних добрив на основне, припосів-

не внесення та підживлення малоефективне, особливо в умовах недостатнього  зволоження.  В основне внесення в першу чергу використовують  низькопроцентні, не гранульовані добрива. На ґрунтах з кислою  реакцією  з фосфорних добрив  використову- ють важкорозчинні  фосфорні.

В умовах виробництва  часто доводиться  довносити  певну

кількість добрив, яка не була внесена з осені, навесні під перед- посівний обробіток ґрунту. Такий спосіб внесення добрив не по- вною мірою сприяє  підвищенню  врожайності  і зумовлює змен- шення оплати одиниці добрива врожаєм.


 

Припосівне удобрення. При внесенні добрив у рядки і ямки при  посіві  поліпшується  живлення рослин  певними  елемента- ми живлення період проростання.  Добрива в рядки та ямки вносять на 2–3 см нижче і в бік від насіння. Для припосівного внесення використовують водорозчинні висококонцентровані тверді і рідкі (РКД, КАС) добрива.  Поживні речовини  вносять у рядки  з розрахунку  8–10 кг/га NPK. Оплата добрив,  особливо суперфосфатів, при рядковому внесенні значно вища, ніж при внесенні добрив під передпосівний обробіток ґрунту навесні. Ефективність  рядкового  внесення  добрив  невелика при  висо- кому  рівні забезпечення  рослин  елементами  живлення  і знач- ному насиченні  сівозміни  добривами.

Підживлення  рослин. Основним  завданням підживлення є

поліпшення живлення рослин у певні періоди,  посилення інтен- сивності формування окремих органів рослин, вплив на відтік поживних речовин і підвищення якості продукції.  Необхідність у проведенні підживлення визначається за результатами рослин- ної і ґрунтової діагностики, вмістом вологи у ґрунті.

Найчастіше проводять кореневі і позакореневі підживлення. При кореневому  підживленні  добрива вносять у зону розташу- вання основної  маси коріння.  При позакореневому підживленні розчини  добрив  наносять на поверхню рослин.  Проводять під- живлення на початку вегетації рослин (ранньовесняні) та пізні підживлення. Для підживлення використовують  водорозчинні ви- сококонцентровані добрива. Особливо підживлення високоефек- тивні коли не застосовують  основного  і рядкового  удобрення.

В сучасних технологіях використовують  позакореневі піджив- лення сечовиною  в певні фази органогенезу озимої  пшениці  з метою підвищення  її врожаю  та збільшення  біосинтезу  білка в зерні. Часто позакореневі підживлення поєднують з внесенням пестицидів  (табл. 25).

В умовах зрошення використовують  три варіанти внесення мінеральних добрив: 1) проведення підживлення додатково до основного і припосівного удобрення сухими добривами; 2) якщо менша частина річної норми  внесена під основний  обробіток, то додатково вносять залишок норми добрив у вигляді розчинів разом  з поливною  водою протягом  вегетаційного  періоду;  3) усю норму добрив  у вигляді розчинів  вносять з поливною  во-


 

Таблиця 25

Вплив добрив і пестицидів на врожайність і якість зерна озимої пшениці

 

 

 

Варіант досліду

 

Урожай- ність, ц/га

Приріст врожаю, ц/га від

Вміст білка,

%

 

добрив

пести- цидів

1. N30P90K90 - фон

48,1

10,2

2. Фон  + N30  (II етап) + N30

(IV етап)

55,3

7,2

12,3

3. Фон  + N30  (II етап) + N30

(IV етап) + N30 (VIII етап)

60,2

12,1

12,7

4. 1 варіант + пестициди

55,5

7,4

7,4

10,7

5. 2 варіант + пестициди

63,9

15,8

8,6

11,7

6. 3 варіант + пестициди

68,5

20,3

8,3

13,1

 

 

дою перед посівом,  у період вегетації рослин і після збирання врожаю.

Вносити  добрива можна з поливною водою як до сівби, так і при проведенні  вологозарядкових, зволожувальних і освіжаю- чих поливів у період росту і розвитку  рослин.

При дощуванні допустима  така концентрація  розчинів  міне-

ральних добрив, %: азотних — 0,5, фосфорних — 2, калійних —

2–3, складних розчинів — 0,5.

Основне та припосівне внесення добрив і підживлення здійснюють  за допомогою  прямоточної,  перевантажувальної  та перевалочної технологій. За прямоточною  технологією добрива вносять  за схемою:  склад  — агрегат  для внесення  добрив  — поле; за перевантажувальною: склад — перевантажувач — агре- гат для внесення добрив — поле; за перевалочною: склад — ав- тосамоскид  — перевантажувальний майданчик — агрегат для внесення добрив — поле.

 

Контрольні запитання

 

1. Чим відрізняються способи внесення добрив, їх ефективність?

2. Способи застосування добрив в інтенсивних технологіях.