13. ЗЕМЕЛЬНИЙ  КАДАСТР

 

Ґрунтові  ресурси  кожної  країни  — народне  багатство.  Пра- вильне його використання  неможливе без кількісного  та якісно- го обліку ґрунтів. Державна система вивчення, оцінки, обліку й розподілу земельного фонду країни називається Державним земельним кадастром  (від франц. саdаstrе — реєстр).  Держав- ний земельний кадастр передбачає організацію  її раціонального використання та охорони, регулювання земельних відносин, зем- леустрою, обґрунтування розмірів плати за землю, оцінку госпо- дарської діяльності. Отже, він включає дані реєстрації  землеко- ристувачів, облік кількості і якості земель, бонітування ґрунтів та економічну  оцінку земель.

Основною формою кількісного та якісного обліку ґрунтів є різні

матеріали великомасштабних ґрунтових досліджень: карти ґрунтів, картограми, ґрунтові нариси з аналітичними даними та ін. Важливе значення для детальної, якісної оцінки ґрунтів мають їх агровиробннче  групування  та бонітування.

Бонітування ґрунтів (від лат. bоnitа — доброякісність) — це порівняльна оцінка їх за продуктивністю, виражена в балах, яка враховує їх об’єктивні ознаки і властивості.

Наукові основи  бонітування ґрунтів у Росії були розроблені В. В. Докучаєвим.  Основним  фактором оцінки якості земель він вважав «природну правоздатність  ґрунтів», тобто їх природні якості як найбільш об’єктивні і надійні показники.

Завдання  бонітування  — дати порівняльну  кількісну  оцінку

ґрунтів, рівня їх потенціальної родючості, тобто показати, на- скільки один ґрунт кращий  чи гірший  за інший і придатний  для вирощування певних культур незалежно від будь-яких вартісних категорій. Бонітування ґрунтів — це не тільки узагальнюючий етап установлення сільськогосподарського значення ґрунтів, а й ви- хідна позиція, визначення завдань інших сільськогосподарських наук. Тому бонітування ґрунтів — одна з найскладніших проблем в науці про ґрунти.

Чітке врахування оцінки  виробничої  діяльності сільськогос-

подарських  підприємств  робить  ґрунт та його  родючість  мо- гутнім фактором підвищення продуктивності  праці в сільському


 

господарстві. Давно відомо,  що навіть у межах одного  району зустрічаються господарства з різною природною родючістю ґрунтів. Отже, при плануванні показників виробничої діяльності господарств  треба враховувати якість ґрунтів, а не механічно по- рівнювати показники  різних господарств  за виходом продукції з

100 га сільськогосподарських угідь без урахування якості ґрунтів.

На ґрунтах з більш високою природною родючістю значно легше вирощувати високі і стійкі врожаї, ніж на ґрунтах з нижчою родю- чістю.  Природно,  що на кращих  за родючістю  ґрунтах повинні бути і вищі показники виходу продукції на 100 га земельних угідь.

Без бонітування ґрунтів неможливо правильно вирішити бага-

то виробничих питань: впровадження у господарствах  науково обґрунтованих заходів підвищення родючості ґрунтів, раціональне використання  орних та вибір для освоєння  нових земель, впро- вадження сівозмін і раціональне розташування сільськогоспо- дарського виробництва, прогнозування врожаїв сільськогоспо- дарських культур, визначення оптимальної структури посівних площ і перспектив  спеціалізації  господарств, планування закупі- вель сільськогосподарських продуктів, оплата праці та аналіз ефек- тивності виробничої діяльності сільськогосподарських підприємств.

Показником  якості (родючості)  ґрунтів  є бонітет,  виражений у балах. Це інтегральна величина різних властивостей і ознак ґрунту, що визначаються в міліграмах, міліграм-еквівалентах, міліметрах, процентах тощо. Це свідчить про відносний (по- рівняльний) характер оціночних робіт. Встановлюється  бал боні- тету за об’єктивними природними  властивостями та ознаками ґрунту, які є критеріями  бонітування.

Критерії бонітування поділяють на основні (типові) і модифі-

каційні. Основними (типовими) вважають критерії, які безпосе- редньо характеризують здатність ґрунтів задовольняти потреби рослин у факторах життєдіяльності — воді і елементах живлення, тобто дають змогу  оцінити  їх родючість.  Модифікаційні  критерії визначаються специфічними властивостями ґрунту, що зумовлю- ють ту чи іншу можливість рослин використовувати  елементи живлення і вологу для утворення врожаю.

У 1993  р.  було вперше  проведено  суцільне  бонітування

ґрунтів сільськогосподарських угідь України на основі «Методи- ки бонітування ґрунтів України», що була розроблена  в 1992 р.


 

ученими Інституту землеустрою, Інституту ґрунтознавства та агрохімії  ім. О. Н. Соколовського  та Української  сільськогоспо- дарської академії (нині Національний аграрний університет Ук- раїни). Методика передбачає загальне і окреме бонітування ґрунтів. Особливістю методики  є те, що загальне і окреме бон- ітування ґрунтів  проводиться  за єдиною  системою,  побудова- ною на подібних принципах, але з обов’язковим урахуванням місцевих і регіональних особливостей ґрунтів та природних умов вирощування  сільськогосподарських культур.

Згідно  з методикою,  показники  бонітету  ґрунтів  відобража-

ють порівняльну  оцінку  їх якості,  що визначається  за об’єктив- ними ознаками  та властивостями  і корелюють  з урожаєм  сіль- ськогосподарських культур. До критеріїв бонітування ґрунтів належать властивості ґрунтів, що характеризуються  кількісними показниками, мало змінюються в часі й істотно впливають на врожай сільськогосподарських культура, тобто найдетальніше відображують суть родючості ґрунтів. Менш стійкі ознаки врахо- вуються у вигляді поправочних  коефіцієнтів  до бонітету ґрунтів, визначеного  за основними  критеріями.

Об’єктом бонітування є територіальні одиниці ґрунтового  по-

криву, що виділені на картах ґрунтів і об’єднані в агровиробничі групи  ґрунтів згідно  з «Номенклатурним  списком  агровиробни- чих груп ґрунтів Української РСР» (К., 1978).

Родючість ґрунтів оцінюється за 100-бальною шкалою. Внас- лідок неоднорідності ґрунтово-кліматичних умов і значної відмінності у вимогах культур до умов вирощування практично неможливо вибрати єдиний для України еталон ґрунтів, який можна було б оцінити 100 балами. Тому за розрахункові 100 балів приймають  еталонний  ґрунт для кожної  культури в межах при- родно-сільськогосподарського району, де існує екологічний  оп- тимум для вирощування даної сільськогосподарської культури. Усього в Україні виділено 198 природно-сільськогосподарських районів, що відрізняються агрохімічними, геоморфологічними і ґрунтовими  показниками.

Роботи з бонітування ґрунтів складаються з кількох етапів і проводяться в такій послідовності.

1. Уточнення природно-сільськогосподарського районування земельного фонду.


 

2. Складання списку  агровиробничих  груп  ґрунтів.

3. Агроекологічне обґрунтування розміщення культур (збір і систематизація  даних про агробіологічні вимоги сільськогоспо- дарських  культур до агрокліматичних  і ґрунтових умов середо- вища та виділення зон вирощування культур відповідно до їх аг- робіологічних  вимог).

4. Збір та обробіток  даних про властивості ґрунтів.

5. Вибір еталонних ґрунтів за природно-сільськогосподарсь- кими районами і зонами вирощування  культури.

6. Розробка шкал бонітування ґрунтів за природно-сільсько-

господарськими районами  і зонами  вирощування культури.

7. Підготовка документації про результати робіт з бонітування. Критеріями  для розрахунку  шкал бонітетів ґрунтів є такі.

1. При загальному  бонітуванні ґрунтів — показники, що най- повніше, достовірно  та об’єктивно відображують  здатність  ґрун- ту як природно-історичного тіла задовольняти  потреби сільсько- господарських рослин у факторах життя — воді і поживних елементах (безвідносно  до будь-якої культури). Це такі основні (типові) показники: а) запаси гумусу в метровому шарі ґрунту, т/ га; б) максимально  можливі запаси продуктивної  вологи (діапа- зон активної вологи) в метровому шарі ґрунту, мм; в) вміст рухо- мих форм фосфору та обмінного калію в орному шарі ґрунту, мг/

100 г. Для врахування впливу на родючість ґрунту таких його вла-

стивостей і ознак, як кислотність, оглеєність, засолення, солон- цюватість, скелетність, до балів бонітету ґрунту, визначеного за основними показниками, вводять відповідні поправочні коефі- цієнти. Дані для визначення цих показників  збирають для кожної ґрунтової відміни, яка займає окремий  контур на карті ґрунтів.

2. При окремому  бонітуванні ґрунтів властивості ґрунтів, що

виражені в кількісних показниках,  стійкі в часі та істотно вплива- ють на врожай певної сільськогосподарської культури в межах конкретного природно-сільськогосподарського району або зони вирощування цієї культури. До таких культур в Україні віднесені: озима пшениця,  озиме  жито, ячмінь, овес, кукурудза  на зерно, соняшник,  цукрові буряки, картопля і льон. Типові (основні) вла- стивості ґрунтів такі: а) вміст гумусу в орному шарі і генетичних горизонтах,  %; б) потужність гумусових  горизонтів,  см; в) вміст фізичної глини,  %.


 

Інші показники  властивостей ґрунтів використовують  як по- правочні коефіцієнти до основних. До них відносять: а) індекс фізичного  стану; б) ступінь засолення; в) ступінь скелетності; г) кислотність  (градації по рН сол); д) оглеєність  (глибина і сту- пінь); е) ступінь змитості; є) вміст рухомих поживних речовин (фосфору і калію). При зборі даних про властивості ґрунтів під ба- гаторічними насадженнями треба також фіксувати глибину підсти- лання ґрунтотворних  порід щільними породами  або пісками.

Дані про властивості ґрунтів збирають окремо по видах угідь, природно-сільськогосподарських районах, агровиробничих гру- пах ґрунтів. При збиранні первинної інформації про природні властивості ґрунтів використовують  такі матеріали: а) списки господарств, що входять у природно-сільськогосподарські райо- ни; б) списки видів ґрунтів, виділених на великомасштабних  кар- тах ґрунтів і об’єднаних  потім в агровиробничі  групи ґрунтів цих районів; в) дані про морфологічні,  фізико-хімічні  та хімічні влас- тивості ґрунтів господарства.

Шкали  окремого  бонітування ґрунтів  орних земель розроб-

ляють у такій послідовності.

1. Визначають перелік культур, відносно яких розробляють бали бонітетів ґрунтів окремого природно-сільськогосподарсько- го району.

2. Встановлюють бонітети ґрунтів згідно з окремими  їх влас-

тивостями,  від яких найбільше залежить урожай сільськогоспо- дарських культур.

3. Визначають рівень впливу окремих показників  якості ґрун- ту (або бонітету) на врожай культури.

4. Розраховують  загальні бали бонітету ґрунтів відносно  на-

явних культур по всіх агровиробничих  групах природно-сільсько- господарського району.

5. Розробляють шкали бонітетів ґрунтів по зоні вирощування культури.

Бонітування ґрунтів під багаторічними насадженнями і, при- родними кормовими вгіддями проводять аналогічно бонітуванню ґрунтів орних земель. Збирати  і обробляти дані про властивості ґрунтів можна не по природно-сільськогосподарських районах, а по більш великих територіях  — кількох районах, по округу  або провінції. При бонітуванні ґрунтів особистих підсобних господарств


 

громадян ураховують поправочний коефіцієнт рівня окультуре- ності земельної  ділянки.

Розроблені шкали бонітування ґрунтів дають змогу визначати бонітет ґрунтів кожної земельної ділянки в межах України, на яку складена карта ґрунтів. Єдині шкали бонітетів (зокрема бонітування по зонах вирощування культур, загальне — по Україні в цілому) використовують  для складання карт бонітету ґрунтів України.