10. ҐРУНТИ ГІРСЬКОГО КРИМУ

 

Гірська частина Криму представлена трьома дугоподібними і паралельно розташованими  гірськими  грядами із загальним на- прямком  з південного  заходу на північний схід.

Висота гірських грядів знижується з півдня на північ. Головна південна гряда має максимальну висоту 1540 м над рівнем моря, висота внутрішньої гряди — 535–550 м, а третьої — 250–350 м над рівнем моря.

Кліматичні  умови  гірського  Криму  дуже різноманітні.  Вони

пов’язані з висотою місцевості,  експозицією схилів, сезонною температурою води Чорного моря, з температурою  повітря сте- пових районів півострова. Взаємопоєднання цих факторів в різних співвідношеннях зумовило добре виражену вертикальну ландшафтну зональність.

В передгірській лісостеповій  зоні поширені  дерново-карбо-

натні гірсько-лісостепові, сірі гірсько-степові і коричневі ґрунти, на південних схилах в приморській частині головної гряди — ко- ричневі ґрунти,  в гірсько-лісовій — буроземи  і в гірсько-лучній (на плоскогір’ях, яйлах) — гірсько-лучні  чорноземовидні  ґрунти.

Формування  вказаних ґрунтів проходило  на елювії вапняків,

конгломератів  і піщаників, елювії і делювії глинистих сланців.

На північних схилах головної гряди  в західній частині другої гряди і частково на північних схилах третьої гряди гір поширена лісова рослинна формація, представлена дубовими, буковими, сосновими,  грабовими і змішаними лісами. Під впливом цих рослинних формацій при сумі річних опадів — 550–900 мм сфор- мувалися буроземи.

Буроземи  в гірській  лісовій зоні сформувалися  на абсолют-

них висотах вище 300 м над рівнем моря. Вони утворились як на елювії — делювії твердих карбонатних порід, так і на безкарбо- натних породах — глинистих сланцях, піщаниках, конгломератах твердих порід.  В останньому  випадку  вони мають більш вира- жені ознаки буроземного процесу  ґрунтотворення.

Так, буроземи  на елювії глинистих сланців широко  поширені

на північних і південних схилах першої  гряди  і значних площах другої гряди гір.


Потужність профілю буроземів — 65–90 см; відсутнє закипан- ня дрібнозему, реакція ґрунтового середовища слабокисла, вміст гумусу — 3,5–6%; сума обмінних катіонів складає 30–35 м.екв на 100 г ґрунту.

 

На карбонатних твердих породах і на їх делювії на північних і частково південних схилах першої гряди гір, на абсолютних ви- сотах вище 500–600 м над рівнем моря під дубовими, соснови- ми, буковими, ясеневими і змішаними лісами сформувались бу- роземи.  Потужність  профілю ґрунту — 60–110  см; закипає  на глибині 40–50 см. Вільні карбонати відсутні, рН водний — 6,2–6,8, вміст гумусу — 3–6%, сума ввібраних основ — 20–30 м.екв/100 г ґрунту.

Виділяють такі горизонти: Н0 — (2–3 см) — лісова підстилка; Нd — (8–12 см) — гумусово-дернинний горизонт;  Не — (10–25 см) — гумусовий  слабко-елювійований горизонт;  Нрі(gl) — (15–

25 cм) — верхній перехідний горизонт,  помітно ілювійований; Рhi(gl) — (20–50  см) — нижній перехідний  горизонт,  оглеєний; Р — порода — елювій глинистого  сланця.

Зональними ґрунтами південних схилів Головної (першої) гряди є коричневі  ґрунти. Вони поширені  переважно  на південних


схилах прибережної  зони до висоти 550 м над рівнем моря на елювії і делювії глинистих сланців і верхньоюрських  вапняків.

Кліматичні умови в зоні поширення коричневих ґрунтів мають ознаки сухого Середземномор’я і характеризуються  позитивни- ми середніми температурами зимових місяців, рівномірним роз- поділом опадів протягом року. Середньорічна кількість опадів відносно невелика — 320–430 мм. Посушливий клімат даної зони сприяє  розвитку  зріджених  лісів і чагарників.  Особливості ґрун- тотворних порід обумовили властивості коричневих ґрунтів. На вапняках вони карбонатні, реакція ґрунтового середовища (рН водний — 7,5–7,7), на безкарбонатних породах — слабокисла (рН водний — 5,9–6,7).  Вміст гумусу — 6–9%.

Коричневі  карбонатні  ґрунти на елювії вапняків поширені  на

вирівняних ділянках і схилах під чагарниковою  і трав’янистою рослинністю.  Потужність профілю — 80–110  см; має таке чер- гування горизонтів:  Нк — (0–20–25  см) — гумусовий  горизонт; Нрк — (22–27 см) — верхній перехідний  горизонт,  щебенистий; Рhк — (30–35  см) — нижній  перехідний  горизонт,  щебенистий; глибше — слабковивітрений  елювій вапняків.

Колір коричневих ґрунтів залежить від особливостей  ґрунто-

утворюючих порід. При загальному їх коричневому  забарвленні, ґрунти, що утворилися на червонозабарвлених вапняках з підви- щеним вмістом заліза, мають червонувато-бурий відтінок. Вони займають нижню смугу  зони поширення  коричневих  ґрунтів і їх описують як червоно-коричневі ґрунти сухих лісів і чагарників. Такий  ґрунт  описаний  М. І. Полупаном  в заповідній  частині Нікітського  ботанічного саду — сухий ліс на мисі «Мартьян» (рис.17).

Профіль ґрунту  містить  щебенювато-кам’янисті  включення щільної породи,  які сприяють  формуванню досить добрих вод- но-повітряних властивостей червоно-коричневих ґрунтів, їх за- довільну водопроникність, що оберігає їх від руйнівної дії повер- хневого стоку.

Коричневі  і червоно-коричневі ґрунти сухих лісів і чагарників придатні під виноградники, вирощування тютюну і окремих суб- тропічних  культур.


 

Контрольні запитання

 

1. Якими особливостями клімату і рельєфу обумовлені умови ґрун- тотворення в гірському  Криму?

2. Які ґрунти характерні для різних районів гірського Криму?

3. Яка будова профілю червоно-коричневих ґрунтів сухих субтропіків південного берегу Криму? Як вони використовуються?


8. Засолені  ґрунти  і солоді