5. СІРІ ЛІСОВІ І ОПІДЗОЛЕНІ ҐРУНТИ ЛІСОСТЕПУ І ЇХ ВИКОРИСТАННЯ

 

Зона Лісостепу простягається  суцільною смугою від Карпат на заході до кордонів з Росією на сході. Довжина цієї зони 1300 км, а ширина (з півночі на південь) — від 250 до 350 км. За площею вона становить 33,6% території України, сільськогосподарські угіддя займають 35% загальної площі України.

Велика протяжність лісостепової зони визначає і різно- манітність її природних умов. Клімат характеризується  теплим літом і помірно холодною зимою. Континентальність клімату на- ростає з заходу на схід. Середньорічна кількість опадів на заході близько 700 мм, на сході зменшується  до 430 мм. Різко змен- шується також тривалість безморозного періоду — до 250 діб на заході і до 180 діб на сході.

Рельєф зони  Лісостепу  України досить  різноманітний. Здебільшого це водно-ерозійний хвилястий рельєф: поверхня дуже розчленована глибокими ярами, балками, річковими долинами. Такий тип рельєфу добре виражений у районах Волино-Поділь- ської, Придніпровської  та на відрогах Середньо-російської висо- чини. На просторах Лівобережної Придніпровської  низовини і на широких  вододілах, а також в інших районах зони добре вира- жений мікрорельєф у вигляді западин (блюдець) діаметром від 5 до 50–70 м.

Найпоширенішими ґрунтотворними  породами у зоні Лісостепу є леси та лесовидні суглинки, їх характерна особливість — карбонатність, яка істотно впливає на ґрунтотворний  процес. Гранулометричний склад цих порід змінюється від легких до важ- ких у південному і південно-східному напрямах.

В історичному  минулому природна рослинність  лісостепової

зони характеризувалась чергуванням лісових масивів з лучними степами. Значні площі Правобережної України в минулому були покриті широколистяними лісами з переважанням  граба і дуба. Лучно-степова рослинність займала низовинні території і ті райо- ни широких вододілів, де відносно близько до поверхні знаходи- лись підґрунтові  води. Цей район  України є колискою  трипіль- ської землеробської  культури (VII–III ст. до н.е.).


Сучасний ґрунтовий покрив Лісостепу чітко відображує вплив природної  рослинності  на процес  ґрунтоутворення:  в районах, де були і нині є широколистяні  ліси, сформувались сірі лісові ґрунти; там, де була поширена лучно-степова рослинність, сфор- мувались чорноземи типові і вилуговані і, нарешті, на тих ділян- ках, де тривалий час відбувалася зміна лісової рослинності на лучно-степову або навпаки, сформувались темно-сірі  опідзолені ґрунти та чорноземи  опідзолені.

Під покривом  широколистяних  лісів сірі лісові ґрунти форму- валися при поєднанні двох процесів ґрунтоутворення: опідзолен- ня («м’яка» форма підзолистого процесу) і дернового.  Якщо пе- реважав перший процес,  то утворювались  ясно-сірі і сірі лісові ґрунти, а якщо другий,  — то темно-сірі опідзолені ґрунти.

Ясно-сірі  і сірі лісові ґрунти  не мають ознак  ґрунтотворен- ня, характерних  для чорноземів.  Будова їх профілю більше по- дібна до будови профілю дерново-підзолистих ґрунтів. У них добре виражений процес опідзолення, а тому у профілі чітко спостерігається елювіально-ілювіальний тип розподілу  речовин. Вміст гумусу в ясно-сірих  і сірих лісових ґрунтах вищий, ніж у дерново-підзолистих. Кількість його залежить від характеру рос- линності і надходження в ґрунт органічних решток, а також від гранулометричного складу.

Ясно-сірі лісові ґрунти (рис. 4) більше подібні до ґрунтів підзолистого  типу ґрунтоутворення,  їх профіль чітко поділяється  на генетичні  горизонти.

Залягають ясно-сірі лісові ґрунти, як правило, на найбільш під- вищених елементах рельєфу. Вони мають переважно супіщаний та легкосуглинковнй гранулометричний  склад. Структурні  агре- гати неміцні, а тому під дією атмосферних опадів поверхня ґрунтів запливає, що утруднює їх обробіток. Запас вологи в мет- ровому шарі ґрунту за сприятливих умов досягає 150–190 мм.

Ясно-сірі лісові ґрунти не насичені основами (Са і Мg), мають

значну кислотність, бідні на поживні речовини. Особливо мало в них азоту. Завдяки кислій реакції ґрунтового розчину фосфор більш рухомий порівняно з карбонатними ґрунтами. Забезпе- ченість калієм низька або середня. Проте, незважаючи на деякі незадовільні властивості ясно-сірих лісових ґрунтів, вони при регулярному  вапнуванні  та систематичному  внесенні  науково


обґрунтованих  доз мінеральних та органічних добрив,  правиль- ному веденні сівозмін дають достатньо високі та стійкі врожаї сільськогосподарських культур.

Сірі лісові ґрунти  (рис.  5) займають  проміжне  положення між ясно-сірими лісовими  та темно-сірими опідзоленими  ґрун- тами. Порівняно із світло-сірими ґрунтами у них більш послаб- лений підзолистий  процес, але розвиток  дернового процесу ще такий,  що не сприяє  значному  нагромадженню  гумусу.

Значні площі сірих лісових ґрунтів розорані,  тому в них виділяється горизонт  НЕа. Порівняно  з цілинними  ґрунтами  цей

горизонт  дещо ущільнений і має грудкувато-пилувату структуру. Гранулометричний  склад сірих ґрунтів — від супіщаного  до суг- линкового,  вміст  продуктивної  вологи  — від 165 до 200 мм. Вміст гумусу в орному шарі коливається від 1,5 до 3%, а в цілин- них — 4–6%.

Загальний  рівень родючості  сірих лісових ґрунтів вищий,  ніж

ясно-сірих, однак рівень забезпеченості ґрунту поживними речови- нами середній або нижче середнього.  Це пов’язано з тим, що сірі лісові ґрунти мають кислотність і ступінь насичення ґрунту основа- ми від 75 до 90%. Тому вони потребують проведення тих самих заходів для підвищення родючості, що й ясно-сірі лісові ґрунти.

Ясно-сірі  та сірі лісові ґрунти  займають  у Лісостепу  1635,6

тис. га, або 12,4% площі орних земель. Зустрічаються  вони та- кож на лесових островах Полісся. Загальна кількість балів боні- тету ясно-сірих  лісових ґрунтів становить 30–36, а сірих лісових ґрунтів — 34–48.


 

Темно-сірі  опідзолені  ґрунти (рис. 6) поширені в Лісостепу нерівномірно,  найбільші їх масиви знаходяться південніше обла- стей поширення ясно-сірих і сірих лісових ґрунтів. Загальна їх площа 1192 тис. га.

Вчені вважають, що в своєму розвитку  темно-сірі  опідзолені

ґрунти пройшли дві фази: спочатку степову (дерновий процес ґрунтоутворення), потім лісову (процес опідзолення). Ознаки опідзолення  виражені  слабко,  а процеси  нагромадження  гуму- су наближаються  до чорноземів.

За гранулометричним  складом  темно-сірі опідзолені  ґрунти

переважно  середні та важкі суглинки.  Вони більше оструктурені порівняно із ясно-сірими та сірими лісовими ґрунтами. Кількість продуктивної  вологи в метровому  шарі становить 150–175  мм. Вміст гумусу в орних ґрунтах досягає  2–4,9, а в цілинних — 6–10%.  Для темно-сірих опідзолених  ґрунтів  характерна  досить

висока кислотність (рНсол = 4,5...5,0),  а ступінь насичення ґрун- ту основами  — нижче 80%. Ступінь забезпечення  темно-сірих опідзолених  ґрунтів на рухомі форми азоту, фосфору і калію — середній або високий.

Для підвищення  родючості  темно-сірих  опідзолених  ґрунтів

потрібно  проводити  вапнування, особливо  в районах західного Лісостепу,  та вносити  органічні й мінеральні добрива.  Практика використання  цих ґрунтів свідчить, що при внесенні лише міне- ральних добрив темно-сірі опідзолені ґрунти втрачають обмінний кальцій, внаслідок чого підкислюється  ґрунтовий розчин. Суміс- не внесення гною у нормі 9–12 т/га разом з помірними нормами NРК забезпечує  сталий урожай  сільськогосподарських культур без погіршення  властивостей  темно-сірих опідзолених  ґрунтів.

Чорноземи  опідзолені будуть розглянуті нижче.

 

Контрольні запитання

 

1. Де знаходиться зона Лісостепу України?

2. Які природні умови утворення сірих лісових ґрунтів?

3. Яка будова профілю  сірих  лісових і темно-сірих опідзолених ґрунтів?

4. Як використовуються сірі лісові і темно-сірі опідзолені ґрунти?

5. Прийоми підвищення родючості сірих лісових і темно-сірих опід- золених ґрунтів.


6. Чорноземні ґрунти  Лісостепу і Степу  України  та їх використання