3.5. Ґрунтово-географічне і агроґрунтове районування України

 

Закономірності географічного  поширення ґрунтів в Україні визначаються різноманітними природними  умовами її території. Територія України розташована на південному сході Європи. Протяжність її із заходу на схід 1316 км, з півночі на південь —

893 км. Загальна площа — 60,4 млн га.

Із фізико-географічних позицій  територія  України поділяєть- ся на зони: Полісся, Лісостеп,  Степ, сухий Степ, Карпатська та Кримська  гірські  області.

Сільськогосподарські угіддя станом на 1.01.2000  р. займали

42,4 млн га, що становить 70,3% загальної площі України. З них під ріллею знаходилося  більша частина території  (56,9%).  Най- більша розораність території в зонах Лісостепу і Степу (82–86%), найменша — в гірських  областях.

Рівнинні території займають 95% усієї площі України, при цьо-

му низовини  становлять 70%, а височини  — 25%. Велику пло- щу займають Поліська, Придніпровська  та Причорноморська низовини.  Найбільші за площею височини знаходяться на заході України — Волинська і Подільська, в центрі — Придніпровська, на південному  сході — Приазовська,  на сході — Донецька,  на північному сході знаходяться відроги Середньоросійської, а на південному  заході — Бессарабської  височини.

Чергування низовин  і височин,  їх висот, різноманітних  ґрун-

тотворних порід, гідрогеологічних і гідротермічних  умов, рослин- ності зумовило строкатий  ґрунтовий покрив України. На рівнин- них просторах добре виражена широтна зональність ґрунтового покриву,  а в гірських  областях — вертикальна поясність.

Детальне знання  про  ґрунтовий  покрив  та агровиробничу характеристику  ґрунтів кожного земельного виділу дає агроґрун- тове районування  території  України. Воно дає змогу  планувати різні заходи хімізації та меліорації, застосувати способи обробіт- ку ґрунту та ґрунтозахисні  прийоми  відповідно  до природних умов і особливостей кожного району. Основною одиницею агро- ґрунтового  районування є природно-сільськогосподарський ра- йон — частина території ґрунтового округу, що відрізняється більш-менш одноманітним  ґрунтовим покривом,  який зумовлює


однотипний характер заходів щодо відновлення і підвищення ефективності родючості ґрунтів. Природно-сільськогосподарські райони послідовно об’єднують у більші одиниці: провінції, зони, ґрунтово-біокліматичні області і пояси (для рівнинних територій), гірські висотні пояси, вертикальні зони, кліматичні та гірські (для гірських  країн) провінції.

Згідно з першим агроґрунтовим  районуванням 1951 р., в Ук-

раїні було виділено 28 агроґрунтових  районів. Пізніше (1969 р.) на основі узагальнення матеріалів великомасштабного обстежен- ня ґрунтів колгоспів  і радгоспів  України було виділено 158 агро- ґрунтових районів та підрайонів.

Природно-сільськогосподарське районування України 1985 р.

(що є за своєю сутністю агроґрунтовим) призвело до виділення

198 природно-сільськогосподарських районів. Кожен район є первинною одиницею поділу природного середовища в межах окремої адміністративної області. Природно-сільськогосподарсь- кий район надає можливість  для наукової розробки  в його  ме- жах агровиробничих  класифікацій ґрунтів і земель, вивчення ди- наміки основних властивостей ґрунтів у часі, розробки  схем раціонального  використання  земельних ресурсів.

 

Контрольні запитання

 

1. Які є фактори ґрунтоутворення  за В. В. Докучаєвим?

2. Основні закономірності розміщення ґрунтів.

3. Що таке класифікація ґрунтів?

4. Які є таксономічні  одиниці класифікації ґрунтів?

5. Що таке номенклатура ґрунтів?

6. Яке ґрунтово-географічне районування території України?


Землеробство з основами ґрунтознавства і агрохімії